Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Лаптєв проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Мартіньш Мітс (<…>), Голова,

Марія Елосегі (<…>),

Катержіна Шімачкова (<…>), судді,

та Мартіна Келлер (<…>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 30666/13), яку 29 квітня 2013 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Вадим Іванович Лаптєв, 1967 року народження, що проживає у м. Києві (далі - заявник), якого представляв п. Р.А. Щедрін - юрист, що практикує у м. Києві,

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд), який представляла його Уповноважений, пані М. Сокоренко, про скаргу за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції та визнати решту скарг у заяві неприйнятними,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 23 березня 2023 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справа стосується стверджуваного порушення митних правил під час митного декларування імпортованих підприємством заявника товарів і накладеного на заявника, як на директора підприємства, у зв’язку з цим стягнення, а саме: конфіскації товару та штрафу в розмірі вартості імпортованого товару. Справа порушує питання за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

2. Заявник був одноосібним власником і директором приватного підприємства "Фінанси-Бізнес-Інвестиції" (далі - підприємство "ФБІ"), розташованого у м. Києві.

3. 12 листопада 2012 року Київська регіональна митниця провела митний огляд експрес-відправлення документального характеру, надісланого підприємством "All Star Link Logistics Ltd" у Тайвані пану Сл. з підприємства "Slaig Medical Ltd" у м. Києві. Документи включали оригінальний комерційний інвойс (№ АТ 121017) від 17 жовтня 2012 року, виставлений компанією "Zh." з Китаю підприємству "ФБІ". Йшлося про медичне обладнання (коляски інвалідні та частини до них) на суму 42 708,70 доларів США (далі - доларів). Копію інвойсу Суду надано не було.

4. 30 листопада 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер Консалтинг" (далі - підприємство "IК"), в особі пана В., провело митне оформлення товарів (коляски інвалідні та частини до них), імпортованих підприємством "ФБІ". Вартість товару була задекларована як 69 290,40 євро. Документи, надані митним органам разом з митною декларацією, включали контракт від 03 вересня 2012 року між підприємством "ФБІ" та підприємством "Slige s.r.o" (далі - підприємство "S."), зареєстрованим у Чеській Республіці, щодо відповідного обладнання та проформу-інвойс № AT 121017 від 17 жовтня 2012 року, виставлений підприємством "S." підприємству "ФБІ" на суму 69 290,40 євро. Останній документ було надано Суду.

5. 05 грудня 2012 року митний орган склав протокол про адміністративне правопорушення, в якому притягнув заявника до відповідальності за частиною першою статті 483 Митного кодексу України (далі - МК України) за приховування від митного контролю товарів, імпортованих підприємством "ФБІ", шляхом надання неправдивих відомостей щодо їхньої митної вартості. Згідно з протоколом порівняльний аналіз документів, виявлених у міжнародному вантажі 12 листопада 2012 року (див. пункт 3), і документів, наданих під час митного оформлення імпортованих підприємством "ФБІ" товарів, показав, що вони стосувалися однієї партії товару, яку підприємство "ФБІ" купило у підприємства "Zh." за 42 708 доларів.

Також зазначалося, що оскільки адреса доставки відправлення, оглянутого 12 листопада 2012 року, збігалася з фактичною та зареєстрованою адресою підприємства "ФБІ", а заявник був директором підприємства "ФБІ" з правом першого підпису, митні органи вважали, що було достатньо доказів для висновку про вчинення ним інкримінованого злочину.

У протоколі також вказувалося, що згідно з відповідним законодавством підприємство "ФБІ" було звільнено від сплати податку на додану вартість (далі - ПДВ) за імпортоване медичне обладнання й до його операцій застосовувалася нульова ставка імпортного мита.

6. Заявник оскаржив протокол про адміністративне правопорушення до суду, стверджуючи, inter alia, що він не вчиняв жодного правопорушення. Зокрема, ні він, ні його підприємство не мали договірних правовідносин з підприємством "Zh.", і він не знав, чому, ким і за яких обставин оригінальний інвойс, на який посилалися митні органи, був надісланий Сл. (див. пункт 3).

Прямо посилаючись на умови контракту від 03 вересня 2012 року (див. пункт 4), заявник стверджував, що підприємство "ФБІ" купило медичне обладнання у підприємства "S." за договірною ціною, яка була вказана в проформі-інвойсі, виставленому підприємством "S.". Також було домовлено, що відправлення товарів, куплених у Китаї підприємством "S." для підприємства "ФБІ", здійснюватиметься на прохання підприємства "S." підприємством "Zh." безпосередньо підприємству "ФБІ". І контракт, і проформа-інвойс, виставлений підприємством "S.", були належним чином подані під час митного оформлення. Згідно з твердженнями заявника різниця у сумі, зазначеній в інвойсі, виставленому підприємством "Zh.", і сумі, виставленій підприємством "S.", пояснювалася тим, що остаточна ціна товару, зазначена в проформі-інвойсі, виставленому підприємством "S.", враховувала витрати підприємства "S." на доставку згідно з контрактом від 03 вересня 2012 року.

Заявник також стверджував, що митні органи не визначили, якою була "правдива" вартість товарів, і чому вони вважали її такою. Крім того, він стверджував, що незалежно від митної вартості імпортованого медичного обладнання його підприємство не було зобов’язане сплачувати платежі до державного бюджету; таким чином державі не могло бути завдано шкоди.

Насамкінець заявник стверджував, що він не був "декларантом" у розумінні МК України, оскільки не був ані особою, яка заповнила та подала документи для митного оформлення, ані посадовою особою підприємства "ФБІ", відповідальною за митне оформлення. Таким чином, він не міг нести відповідальності за стверджуване порушення митних правил.

7. 11 лютого 2013 року Солом’янський районний суд міста Києва (далі - районний суд) закрив провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо заявника у зв’язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Посилаючись на відповідні положення МК України та постанову Пленуму Верховного Суду України № 8 (див. пункти 11 і 13), він зазначив, що вина у формі прямого умислу приховати товари була sine qua non умовою для притягнення особи до відповідальності за частиною першою статті 483. Проте в протоколі про адміністративне правопорушення не вказувалося конкретних дій, вчинених заявником з прямим умислом приховати імпортовані товари від митного контролю.

Районний суд зазначив у зв’язку з цим, що відправлення, оглянуте 12 листопада 2012 року, не було адресовано заявнику і декілька підприємств були зареєстровані за тією ж адресою. Суд також зауважив, що митне оформлення проводив не заявник, а підприємство "IК", а M. був посадовою особою підприємства "ФБІ", уповноваженою на роботу з митницею, який і надав підприємству "IК" необхідні документи.

Районний суд відхилив припущення митних органів про можливе ухилення заявника від сплати податків, вочевидь, висловлене під час засідання. Суд встановив, що на підставі митної перевірки митним органом не було встановлено фактів завищення чи заниження податкових зобов’язань підприємства "ФБІ", і вказав, що підприємство заявника було звільнено від сплати податків та платежів до державного бюджету. Суд також відхилив аргумент органів державної влади, що заявник подав підроблений інвойс для митного оформлення. У зв’язку з цим суд встановив відсутність доказів, що стосовно заявника коли-небудь порушувалася кримінальна справа за стверджувану підробку.

Крім того, посилаючись на умови контракту від 03 вересня 2012 року, районний суд встановив, що заявник придбав відповідні товари у підприємства "S." за договірною ціною і митна вартість, зазначена в митній декларації, ґрунтувалася на цьому контракті, що було правильним методом розрахунку митної вартості згідно з МК України.

8. Представник регіональної митниці подав апеляційну скаргу, посилаючись на доводи, викладені в протоколі про адміністративне правопорушення, та на наявність двох інвойсів на однакові товари, але з різною вартістю. Заявник подав свої заперечення на апеляційну скаргу. Додатково до своїх попередніх аргументів він стверджував, що за правопорушення вже не можна було притягнути до відповідальності, оскільки минув тримісячний строк, встановлений МК України у редакції, чинній на той момент, від дати вчинення стверджуваного правопорушення.

9. Остаточною постановою від 03 квітня 2013 року Апеляційний суд міста Києва (далі - апеляційний суд) скасував постанову суду першої інстанції та постановив, що заявник, як власник і директор підприємства "ФБІ", ніс відповідальність за надання неправдивих відомостей митним органам щодо товарів, імпортованих його підприємством. При цьому він, головним чином, повторив факти та аргументи, наведені в протоколі про адміністративне правопорушення. Посилаючись на статті 467 та 488 МК України у редакції, чинній на момент розгляду справи, апеляційний суд зазначив, що оскільки протокол про адміністративне правопорушення стосовно заявника було складено 05 грудня 2012 року, шестимісячний строк для притягнення до відповідальності ще не сплинув.

Апеляційний суд постановив стягнути із заявника штраф у розмірі 341 639,70 українських гривень (далі - грн), що дорівнювало вартості імпортованих товарів - 42 708,7 доларів згідно з постановою суду - та конфіскувати товари, як було передбачено відповідною статтею МК України. При цьому він зазначив, що заявник ніс відповідальність за негативні наслідки матеріального та особистого характеру, спричинені вчиненим ним правопорушенням.

10. Згідно з твердженнями заявника постанова апеляційного суду не була виконана у частині щодо стягнення штрафу.

11. МК України у редакції, чинній на 30 листопада 2012 року, передбачав таке.Стаття 4 визначала декларанта як особу, яка самостійно здійснювала декларування або від імені якої здійснювалося декларування.

Відповідно до частини п’ятої статті 266 особа, уповноважена на декларування товарів від імені декларанта, мала ті самі обов’язки та права та несла таку саму відповідальність, що й декларант.

Згідно з частиною другою статті 459 суб’єктами адміністративної відповідальності за порушення підприємствами митних правил могли бути посадові особи цих підприємств; стаття 4 визначала посадових осіб підприємств як керівників та інших працівників, які в силу виконаних ними трудових обов’язків несли відповідальність за додержання вимог, встановлених МК України, законами та іншими нормативно-правовими актами України.

Відповідно до частини другої статті 467 штраф за порушення митних правил міг бути накладений не пізніше, ніж через три місяці з дня вчинення відповідного правопорушення.

Відповідно до частини першої статті 483 переміщення або дії, спрямовані на переміщення товарів через митний кордон України з приховуванням їх від митного контролю, inter alia, шляхом подання митному органу підроблених документів чи документів, що містили неправдиві відомості, які мали значення для визначення митної вартості товарів, каралися штрафом у розмірі вартості товарів, які були предметом правопорушення митних правил з конфіскацією цих товарів, а також товарів чи транспортних засобів зі спеціально виготовленими сховищами, що використовувалися для переміщення таких товарів через митний кордон України.