Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Латюк та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Стефані Моро-Вікстром (<…>), Голова,

Івана Джеліч (<…>),

Катержіна Шімачкова (<…>), судді,

та Вікторія Марадудіна (<…>), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 06 жовтня 2022 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявами, поданими у різні дати, зазначені в таблиці у додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Про заяви було повідомлено Уряд України (далі - Уряд).

3. Перелік заявників і відповідні деталі заяв наведені в таблиці у додатку.

4. Заявники скаржилися на надмірну тривалість цивільних проваджень та на відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту.

5. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

6. Заявники скаржилися, що тривалість відповідних цивільних проваджень була несумісною з вимогою "розумного строку" і у них не було ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цим. Вони посилалися на пункт 1 статті 6 та статтю 13 Конвенції, які передбачають:

"Кожен має право на … розгляд його справи упродовж розумного строку … судом, …, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру …".

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в [цій] Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.".

7. Суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватися в контексті обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявників і відповідних органів державної влади, а також важливість предмету спору для заявників (див. рішення у справі "Фрідлендер проти Франції" [ВП] (Frydlender v. France) [GC], заява № 30979/96, пункт 43, ЄСПЛ 2000-VII).

8. У керівній справі "Карнаушенко проти України" (Karnaushenko v. Ukraine), заява № 23853/02, від 30 листопада 2006 року, Суд вже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.

9. Розглянувши всі надані йому матеріали та повторивши рішення Голови Суду від 2020 року, яким було встановлено тримісячне продовження шестимісячного строку для подання заяви у зв’язку з карантином, запровадженим у Франції через пандемію COVID-19 (див. ухвалу щодо прийнятності у справі "Саакашвілі проти Грузії" (Saakashvili v. Georgia), заяви № 6232/20 та № 22394/20, пункти 46-59, від 01 березня 2022 року), Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних виправдати загальну тривалість проваджень на національному рівні. З огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що у цій справі тривалість проваджень була надмірною та не відповідала вимозі "розумного строку".

10. Суд також зазначає, що заявники не мали у своєму розпорядженні ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цими скаргами.

11. Отже, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції.

12. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

13. З огляду на наявні в нього документи та свою практику (див., зокрема, згадане рішення у справі "Карнаушенко проти України" (Karnaushenko v. Ukraine), пункти 70 та 75) Суд вважає за доцільне присудити суми, зазначені у таблиці в додатку.

14. Суд також вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

1. Вирішує об’єднати заяви.