Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Погорєлов проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Стефані Моро-Вікстром (<…>), Голова,

Ладо Чантурія (<…>),

Микола Гнатовський (<…>), судді,

та Мартіна Келлер (<…>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 19062/15), яку 03 квітня 2015 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Володимир Якович Погорєлов, 1956 року народження, що проживає у м. Вінниці (далі - заявник), якого представляла пані Н.В. Гурковська - юрист, яка практикує у м. Вінниці,

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд), який представляла виконувач обов’язків Уповноваженого пані О. Давидчук, про скаргу за статтею 5 Конвенції та визнати решту скарг у заяві неприйнятними,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 22 вересня 2022 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Заява стосується дводенного тримання заявника в психіатричній лікарні після звернення його сестри, з якою згідно з твердженнями заявника у них був конфлікт майнового характеру. Він посилається на підпункт "е" пункту 1 статті 5 Конвенції.

2. Його сестра декілька разів зверталася із заявами про поміщення заявника, в якого не було жодних психічних захворювань, до психіатричної лікарні з огляду на його, як стверджувалося, не адекватну поведінку протягом приблизно двадцяти років. Двічі, 26 квітня та 18 червня 2013 року, місцевий лікар-психіатр С. оглядав заявника за місцем його проживання та давав направлення про його поміщення до психіатричної лікарні у зв’язку з гострим поліморфним психотичним розладом. Однак госпіталізацію проведено не було.

3. 08 січня 2014 року після телефонного дзвінка від сестри заявника о 10 год. 15 хв. до місця проживання заявника прибув лікар-психіатр на автомобілі швидкої медичної допомоги та доставив заявника до психіатричної лікарні у зв’язку з маячним розладом. У карті виїзду швидкої медичної допомоги підставою для направлення на госпіталізацію було вказано твердження сестри заявника про його неадекватну поведінку та маячні ідеї. Згідно з твердженнями заявника його примусово доставили до психіатричної лікарні. Згідно з твердженнями Уряду заявник не заперечував проти його перевезення до лікарні.

4. О 10 год. 50 хв. заявник у супроводі своєї сестри та племінника прибув до Вінницької обласної психоневрологічної лікарні (далі - лікарня). Сестра заявника звернулася із заявою до керівника цього закладу, стверджуючи, що заявник страждав на серйозний психічний розлад і потребував примусової госпіталізації. Вона зазначила, що він поводився неадекватно більше десяти років. Зокрема, він бив власну дружину та дітей, а також намагався задушити сина та домагався дочки. Протягом останніх трьох років заявник жив з нею в одному будинку, конфліктував з її родиною та сусідами. Він використовував їхній будинок, аби накопичувати різні речі та сміття; збирав сечу та екскременти і розкладав їх на задньому подвір’ї їхнього будинку; він також регулярно виливав сечу з вікон, кажучи, що це було хороше добриво. Вона також зазначила, що її брат вірив у те, що був великим винахідником і лікарем, який зцілював всі хвороби за допомогою яблук. Насамкінець він відвідував збори релігійної групи і стверджував, що телебачення та газети - це зло.

5. Після поміщення до лікарні заявника оглянув черговий лікар-психіатр, який дійшов висновку, що він страждав на шизоафективний розлад і потребував госпіталізації, оскільки за відсутності лікування його психічний стан міг значно погіршитися. Згідно з твердженнями заявника він не давав згоди на огляд та відмовився від госпіталізації.

6. Пізніше, о 12 год. 00 хв., заявника оглянула комісія лікарів-психіатрів. В анамнезі акта комісії вказано посилання на поведінку заявника, описану його сестрою, і зазначено, що він так поводився протягом останніх двадцяти років. В акті також зазначено, що під час огляду заявник був притомним, алопсихічно орієнтованим, багатослівним, але по суті; він намагався справити гарне враження; заперечував будь-які неправильності в поведінці вдома, звинувачував родичів у несправедливому упередженому ставленні до нього та був агресивно налаштований до них; він легко дратувався і був напружений; виявляв псевдофілософське, паралогічне мислення; він висловлював маячні ідеї своєї величі і вважав себе видатним винахідником, який писав наукову роботу про лікування всіх хвороб овочевою та фруктовою дієтою; він стверджував, що хотів відкрити медичний центр для лікування раку за власними методиками, він заперечував будь-які розлади сприйняття; він не допускав самокритики і не висловлював жодних суїцидальних думок. Комісія дійшла висновку, що заявник страждав на гострий поліморфний психотичний розлад, у зв’язку з чим він не міг повністю усвідомлювати свої дії і становив небезпеку для себе та своїх рідних. Комісія призначила примусову госпіталізацію та лікування в режимі суворого нагляду.

7. О 15 год. 23 хв. того ж дня лікарня звернулася до Вінницького міського суду (далі - міський суд) із заявою про надання дозволу на госпіталізацію заявника у примусовому порядку.

8. 09, 10, 13 та 14 січня 2014 року міський суд щодня відкладав засідання за клопотанням заявника або його захисника. 10 січня 2014 року о 15 год. 00 хв. заявника виписали з лікарні в залі суду, як стверджувалося, у зв’язку з відсутністю своєчасного рішення суду про його госпіталізацію. 15 січня 2014 року лікарня відкликала свою заяву про госпіталізацію заявника у примусовому порядку, подану 08 січня 2014 року, посилаючись на те, що заявник був виписаний з лікарні 10 січня 2014 року. Клопотання було задоволено, а провадження закрито.

9. 13 березня 2014 року заявник подав цивільний позов проти станції швидкої медичної допомоги та лікарні. Він, по суті, оскаржував законність його психіатричних оглядів і примусової госпіталізації.

10. 12 вересня 2014 року міський суд частково задовольнив позов заявника, встановивши, що тримання його в лікарні після 15 год. 24 хв. 09 січня 2014 року було протиправним, оскільки не було санкціоновано рішенням суду. Решту тверджень заявника було відхилено як необґрунтовані. Зокрема, узагальнивши послідовність подій 08 січня 2014 року та посилаючись на висновки медичної комісії, згадані в пункті 6, міський суд дійшов висновку, що бригада швидкої медичної допомоги та працівники лікарні дотримувалися положень розділів 11 та 14 Закону України "Про психіатричну допомогу", що встановлювали обставини, за яких пацієнт міг бути підданий психіатричному огляду та госпіталізований без його згоди.

11. Заявник подав апеляційну скаргу, стверджуючи, що рішення не було вмотивованим. Він скаржився, inter alia, на те, що міський суд не розглянув його аргументи щодо способу проведення його "огляду" лікарем-психіатром швидкої медичної допомоги, а також на відсутність правових підстав для його огляду та подальшого перевезення до лікарні без його згоди або рішення суду. Посилаючись на показання, як стверджувалося, надані під час судових засідань лікарями-психіатрами лікарні, згідно з якими на день його госпіталізації він ні для кого не становив реальної небезпеки, а його поміщення до лікарні було зумовлено лише скаргами його сестри, заявник стверджував, що його госпіталізація та дводенне тримання в лікарні були незаконними.

12. 11 листопада 2014 року Апеляційний суд Вінницької області (далі - апеляційний суд) скасував рішення міського суду та залишив позов заявника без задоволення повністю. Він погодився з обґрунтуванням міського суду щодо правомірності дій лікарів і додав, що лікарня не могла нести відповідальність за несвоєчасний розгляд судом заяви лікарні про госпіталізацію заявника у примусовому порядку. Заявник звернувся з клопотанням про відкриття касаційного провадження, підтримавши свої скарги.