Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Давиденко проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Стефані Моро-Вікстром (<…>), Голова,

Ладо Чантурія (<…>),

Микола Гнатовський (<…>), судді,

та Мартіна Келлер (<…>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 45903/16), яку 22 липня 2016 року подали до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) двоє громадян України - пані Наталія Миколаївна Давиденко (далі - перша заявниця) та п. Іван Миколайович Давиденко (далі - другий заявник; разом - заявники), 1964 та 1958 років народження відповідно,- які згідно з останньою доступною інформацією проживають у м. Києві, і яких представляв п. І.І. П’ятак - юрист, який практикує у м. Києві,

рішення повідомити про заяву Уряд України (далі - Уряд), який представляв на той момент його Уповноважений, п. І. Ліщина,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 09 березня 2023 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Майно заявників було знищено під час пожежі, яка, як вони вважали, виникла внаслідок підпалу. Справа стосується їхньої скарги на те, що органи державної влади не вжили ефективних заходів для розслідування події і, таким чином, не виконали своїх позитивних зобов’язань за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. У зв’язку з цим заявники також посилалися на пункт 1 статті 6 і статтю 13 Конвенції.

2. Четверо робітників, пан Б., пан Д., пан М. і пан Т., проводили будівельні роботи у дачному будинку заявників на їхній земельній ділянці. Заявників у приміщенні не було. 17 квітня 2009 року після сварки (по телефону) між заявниками та робітниками щодо оплати праці робітники розбили вікна в дачному будинку, знищили певні будівельні матеріали та вкрали деякі інструменти. Того ж дня на ділянці заявників сталася пожежа, яка спричинила пошкодження будівельного вагончика та дачного будинку, в якому проводилися будівельні роботи. Заявники вважали, що робітники навмисно підпалили їхнє майно.

3. 26 квітня 2009 року інженер ДВЛ служби цивільного захисту підтвердив у своєму висновку, що пожежа виникла внаслідок підпалу. Того ж дня було порушено кримінальне провадження за підозрою в "умисному знищенні майна шляхом підпалу".

4. 14 травня 2009 року розслідуваний злочин було перекваліфіковано на грубе порушення вимог пожежної безпеки.

5. У червні 2010 року помер робітник Т.

6. 25 жовтня 2011 року комісія експертів, призначена слідчим, дійшла висновку, що пожежа виникла внаслідок підпалу.

7. 05 грудня 2011 року орган досудового розслідування закрив провадження за фактом "грубого порушення вимог пожежної безпеки" та відновив провадження за фактом умисного знищення майна шляхом підпалу.

8. 11 вересня 2012 року кримінальне провадження було закрито. Орган досудового розслідування дійшов висновку, що хоча працівники Б., Д. та М. справді розбили вікна у дачному будинку і, таким чином, вчинили дії, які можна було кваліфікувати як "умисне пошкодження майна", шкода, завдана цими діями, становила менше еквіваленту у 7 235 євро, що було порогом для притягнення до кримінальної відповідальності за такі дії.

9. 31 жовтня 2012 року Шевченківський районний суд міста Києва скасував цю постанову. Він встановив, що виносячи зазначену постанову орган досудового розслідування допустив помилку, відокремивши шкоду, спричинену пожежею, та іншу шкоду, завдану майну, і не спростував можливість того, що обидві дії були частиною одного злочинного наміру.

10. 11 листопада 2014 року провадження було закрито у зв’язку з (i) пожежею, оскільки було неможливо достовірно встановити її причину, та (ii) іншою шкодою, завданою майну, на тих же підставах, що були наведені раніше (див. пункт 8).

11. 24 та 29 грудня 2014 року Бориспільський міськрайонний суд скасував постанови від 11 листопада 2014 року. Суд встановив, що слідчі не оцінили з врахуванням інших доказів показання робітників, які заперечили свою причетність до пожежі. Стосовно майнової шкоди, не спричиненої пожежею, суд притримувався такої ж думки, що й раніше.

12. 13 жовтня 2015 року прокурор виніс постанову про закриття кримінального провадження з таких підстав:

(i) відповідно до наведеної у постанові оцінки зібраних доказів працівники стверджували, що у відповідний день Т. перебував у стані сильного алкогольного сп’яніння. Через суперечку з другим заявником щодо оплати праці вони вирішили покинути будівельний майданчик, і троє з них пішли, а Т. спочатку залишився. Згодом Т. приєднався до інших трьох робітників, і вони поїхали на вокзал, де сіли на потяг до м. Києва. Ці показання підтверджувалися показаннями інших свідків, вочевидь, сусідів заявників;

(ii) у висновках експертів вказувалося, що джерелом вогню був підпал, і експерти вважали, що існували два незалежні осередки пожежі: один - у будівельному вагончику, а інший - у дачному будинку;

(iii) на підставі цих доказів прокурор вважав встановленим, що, оскільки робітники Б., Д. і М. покинули ділянку за декілька годин до початку пожежі, тоді як Т. залишився, причетність цих трьох робітників до виникнення пожежі можна було виключити. Найбільш вірогідно, пожежа виникла внаслідок дій Т. У нього та трьох інших робітників не було спільного наміру щодо знищення майна. Оскільки Т. помер, кримінальне провадження щодо нього було закрито.

13. 16 листопада 2015 року Бориспільський міськрайонний суд скасував постанову від 13 жовтня 2015 року, зазначивши, що прокурор не зіставив показання свідків щодо їхнього пересування та телефонних дзвінків у день події із записами про їхні телефонні розмови і розкладом руху поїздів у цей день. Тому категоричний висновок про відсутність спільного наміру щодо знищення майна був необґрунтованим і передчасним.

14. У січні 2017 року прокуратура Київської області повідомила заявників, що у квітні 2016 року у зв’язку з незадовільним здійсненням розслідування його було передано з Бориспільського ВП ГУНП в Київській області до Баришівського ВП ГУНП в Київській області. Працівникам, які раніше здійснювали розслідування, було оголошено догани.

15. 22 січня 2020 року Бориспільська місцева прокуратура звернулася до Баришівського районного суду з клопотанням про закриття кримінального провадження у зв’язку із закінченням десятирічного строку від вчинення розслідуваних злочинів для притягнення до кримінальної відповідальності за них.

16. 13 жовтня 2020 року Баришівський районний суд відмовив у задоволенні цього клопотання. Суд зауважив, що останній документ у матеріалах справи містив вказівки прокурора, надані у 2017 році, щодо дій, які необхідно було здійснити для просування розслідування. Відтоді у справі жодних дій здійснено не було. За таких обставин закриття провадження у зв’язку із закінченням строку притягнення до відповідальності суперечило б нормам кримінального процесуального законодавства, зокрема тим, які вимагають від органів досудового розслідування вживати всіх передбачених законом заходів для встановлення фактів злочину та винних осіб.

17. Як вбачається, розслідування все ще триває.

18. Суд, якому належить провідна роль щодо здійснення юридичної кваліфікації фактів справи (див. рішення у справі "Радомілья та інші проти Хорватії" (Radomilja and Others v. Croatia), заяви № 37685/10 та № 22768/12, пункт 114, від 20 березня 2018 року), вважає за доцільне розглянути скаргу заявників за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.