Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Його текст може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Яковлєв проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Жорж Раварані (<…>), Голова,

Карло Ранцоні (<…>),

Ладо Чантурія (<…>),

Марія Елосегі (<…>),

Маттіас Гуйомар (<…>),

Катержіна Шімачкова (<…>),

Микола Гнатовський (<…>), судді,

та Віктор Соловейчік (<…>), Секретар секції,

з огляду на:

заяву (№ 42010/18), яку 25 серпня 2018 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Андрій Геннадійович Яковлєв (далі - заявник),

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд) про заяву,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 15 листопада 2022 року постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справа стосується примусового годування заявника у виправній колонії та в ній порушується питання за статтею 3 Конвенції.

2. Заявник народився у 1983 році. Його поточне місце проживання невідоме-1. Його представляла пані Н. Охотнікова - юрист, яка практикує у м. Києві.

__________

-1 Строк відбування покарання заявника мав закінчитися 20 березня 2022 року. Проте Суд не отримав інформації про його звільнення або місце його проживання після цього.

3. Уряд представляла виконувач обов’язків Уповноваженого, пані О. Давидчук.

4. Факти справи можуть бути узагальнені таким чином.

5. 12 листопада 2014 року заявника визнали винним у вчиненні розбійного нападу та обрали йому покарання у виді позбавлення волі на строк дев’ять років.

6. 07 лютого 2015 року він почав відбувати покарання у Замковій виправній колонії № 58 (далі - Замкова виправна колонія або виправна колонія).

7. Ця виправна колонія розташована в колишньому монастирі, побудованому у сімнадцятому столітті. У грудні 2014 року, грудні 2016 року та травні 2017 року її ув’язнені неодноразово оголошували голодування на знак протесту проти, як стверджувалося, неналежних умов тримання під вартою. У грудні 2016 року до чотирьох ув’язнених застосовувалося примусове годування шляхом вливання поживної рідкої харчової суміші через гумовий шлунковий зонд-2.

__________

-2 Заявник подав чотири відповідні ухвали Ізяславського районного суду Хмельницької області (далі - Ізяславський суд), які Уряд не прокоментував.

8. Як також зазначив заявник з посиланням на загальнодоступні джерела, 25 жовтня 2017 року Уповноважений Верховної Ради України з прав людини та громадська організація "Харківська правозахисна група" разом з представниками Міністерства юстиції України та Державної пенітенціарної служби України провели круглий стіл на тему "Стан дотримання прав засуджених у Замковій виправній колонії". Зауважувалося, що, як було встановлено під час моніторингового візиту до цієї виправної колонії, температура в камерах іноді опускалася нижче 11 °C, і проблема неналежного опалення потребувала вирішення. Також зазначалося, що подібні круглі столи вже проводилися раніше, однак вони не дали позитивних результатів, а конфлікти між адміністрацією виправної колонії та ув’язненими тривали. Уряд не робив посилань на проведення цього круглого столу у своїх зауваженнях.

9. 22 січня 2018 року щонайменше десять ув’язнених Замкової виправної колонії, у тому числі заявник, оголосили голодування.

10. 24 січня 2018 року заявник написав на ім’я начальника виправної колонії таку заяву:

"З 22 січня 2018 року я відмовляюсь вживати будь-яку їжу в знак протесту проти незаконних дій адміністрації колонії в зв’язку з систематичним і цілеспрямованим порушенням моїх конституційних прав".

11. Того ж дня заявника оглянув начальник медичної частини. Жодних проблем з його здоров’ям задокументовано не було. Він також не висунув жодних скарг. У висновку медичного огляду зазначалося, що із заявником була проведена бесіда про шкідливість голодування.

12. 25 січня 2018 року заявника помістили в дисциплінарний ізолятор до 08 лютого 2018 року у зв’язку з тим, що він "в категоричній формі відмовився … прибирати дворики для прогулянок". Згідно з твердженнями заявника справжньою причиною було придушення будь-яких протестів у виправній колонії.

13. 28 січня 2018 року заявник наніс собі чотири розрізи шкіри лівого передпліччя. Після проведення первинної хірургічної обробки ран на них наклали асептичну пов’язку. У подальшому перев’язки проводилися щодня.

14. 29 січня 2018 року начальник медичної частини Замкової виправної колонії оглянув заявника разом з лікарем-терапевтом Ізяславського центру первинної медико-санітарної допомоги та склав медичний висновок, зазначивши такі відомості: температура тіла складала 36,4 °C, артеріальний тиск - 100/60, вага - 60 кг при зрості 170 см-3, пульс - 96, шкірні покриви бліді і тургор шкіри знижений, живіт м’який і впалий, перистальтика кишківника не прослуховується, стілець відсутній, діурез знижений, рівень цукру в крові 4,1 ммоль/л (що, як зазначалося, було нижче нормальних показників), відчутний запах ацетону з рота. Як повідомлялося, заявник скаржився на болі і судоми в нижніх кінцівках, а також болі в лівій половині живота. Загальний діагноз був сформульований так: голодування, гіпокаліємія, загострення хронічного панкреатиту, загальна інтоксикація організму. У медичному висновку також зазначалося:

"Вважаю, що стану здоров’я [заявника] загрожує розлад здоров’я стійкого характеру та існує очевидна загроза для його життя.

... вважаю за необхідне для збереження життя та здоров’я [заявника] призначити примусове годування шляхом вливання поживної рідкої харчової суміші через зонд".

__________

-3 Вага заявника на початку його голодування становила 62 кг.

15. 30 січня 2018 року начальник виправної колонії, посилаючись на зазначений медичний висновок, звернувся до Ізяславського суду з поданням про призначення примусового годування заявника.

16. 31 січня 2018 року суд у складі одного судді розглянув це подання. Він заслухав начальника медичної частини виправної колонії, який стверджував, що стан здоров’я заявника постійно погіршувався, існувала очевидна загроза його життю, а примусове годування запропонованим способом надало б йому можливість швидко відновитися. Суд також заслухав іншого лікаря, який брав участь в огляді заявника 29 січня 2018 року (див. пункт 14). Він зазначив, що, хоча заявник не потребував госпіталізації, спостерігалася негативна динаміка основних показників стану організму. Зокрема, зменшувався тиск (під час останнього огляду - 90/50). Крім того, повідомлялося, що рівень цукру в крові заявника понизився до 3,0 ммоль/л. Лікар зауважив, що відбувалося загострення хронічних хвороб заявника, у нього спостерігалася гіпокаліємія, і його подальше голодування могло призвести до критичного стану.

17. Присутній у судовому засіданні заявник, який отримував правову допомогу, заперечив проти призначення його примусового годування. Він зазначив, що, хоча почувався погано, об’єктивних даних, які б свідчили про погіршення його здоров’я не було, а також наголосив на відсутності нормативно встановленого порядку примусового годування.

18. Посилаючись на медичний висновок від 29 січня 2018 року та показання лікарів у залі суду, Ізяславський суд встановив наявність достатньої кількості доказів, які доводили, що заявник фактично опинився перед ризиком розладу здоров’я стійкого характеру та існувала очевидна загроза його життю. Зважаючи на це, вжиття заходів щодо примусового годування шляхом вливання поживної рідкої харчової суміші через зонд не могло вважатися таким, що принижує гідність, поводженням. З огляду на ці міркування та посилаючись на частину третю статті 116 Кримінально-виконавчого кодексу України (див. пункт 27), Ізяславський суд задовольнив подання начальника виправної колонії. Ця ухвала підлягала негайному виконанню.

19. 31 січня 2018 року Ізяславський суд з подібних підстав також постановив ухвали про примусове годування трьох інших ув’язнених Замкової виправної колонії, які голодували з 22 січня 2018 року. На початку лютого 2018 року він постановив такі ухвали стосовно ще шістьох голодуючих цієї виправної колонії.

20. Упродовж періоду з 01 по 05 лютого 2018 року заявника щодня примусово годували, що документувалося таким записом у його медичній картці:

"Проведено примусове годування через зонд поживною сумішшю в присутності лікаря".

21. Заявник описав цю процедуру так. Його руки заковували в кайданки за спиною і його тримали декілька працівників виправної колонії. Один з працівників виправної колонії, застосовуючи фізичну силу, вводив глибоко в горло заявника спеціальну гумову трубку, завдаючи йому сильний біль і змушуючи його задихатися. Весь процес тривав від тридцяти до дев’яноста хвилин.

22. Уряд не надав опис примусового годування заявника, окрім записів з його медичної карти.

23. 05 лютого 2018 року заявник подав апеляційну скаргу на ухвалу від 31 січня 2018 року (див. пункти 16-18). Він зауважив, що частина третя статті 116 Кримінально-виконавчого кодексу України (зі змінами, внесеними у 2016 році) прямо забороняла примусове годування ув’язненого, який заявив про відмову від прийняття їжі, і згідно з цим положенням такий захід міг бути застосований лише у випадках, коли було встановлено, що особі загрожував розлад здоров’я стійкого характеру та існувала очевидна загроза його життю. На думку заявника, такі загрози не були встановлені у його справі. Він також зазначив, що, хоча в Україні процедура примусового годування не була передбачена чинним національним законодавством, посадова особа Замкової виправної колонії у судовому засіданні уточнила, що це відбуватиметься шляхом вливання заявнику поживної рідкої харчової суміші через зонд і у випадку незгоди передбачалося застосування фізичної сили, кайданків та "роторозширювача", після чого силою мала встромлятися гумова трубка. Заявник стверджував, що таке поводження становило катування.

24. 06 лютого 2018 року заявник припинив голодування.

25. 26 лютого 2018 року Апеляційний суд Хмельницької області залишив без змін ухвалу Ізяславського суду від 31 січня 2018 року. Повторивши медичні висновки, на які посилався суд першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив:

"За таких обставин доводи [заявника] про те, що судом не здобуто доказів про існування очевидної загрози його життю, є надуманими та на увагу не заслуговують".

26. Крім того, апеляційний суд навів короткий виклад частини третьої статті 116 Кримінально- виконавчого кодексу України та зазначив:

"Доводи апеляційної скарги про те, що [визначений] спосіб годування досить травматичний та не передбачений чинним законодавством, позбавлені підстав".

27. Відповідні положення Кримінально-виконавчого кодексу України передбачають:

"... 3. Примусове годування засудженого, який заявив про відмову від прийняття їжі, забороняється. Примусове годування може бути застосовано лише на підставі рішення суду, прийнятого за висновком лікаря, що засудженому загрожує розлад здоров’я стійкого характеру та існує очевидна загроза його життю.

Особа, яка відмовилася від прийняття їжі, з моменту встановлення цього факту [він або вона] має перебувати під постійним наглядом лікаря.

При підготовці висновку лікар, зважаючи на стан здоров’я засудженого, визначає вид [належного] примусового годування …"

28. Відповідні витяги передбачають:

"Внаслідок порушення адміністрацією установи [Замкової виправної колонії] прав в’язнів, останні часто вдаються до різних форм протесту, зокрема, голодування. У 2018 році за заявами адміністрації вказаної установи, ухвалами Ізяславського [районного суду] було винесено рішення про примусове годування щонайменше відносно 5 осіб, які в ній утримувалися. При цьому вже декілька років відповідний порядок примусового годування Мін’юстом скасований, на заміну йому не видано жодного нормативного документа, що може призвести до самостійного здійснення такого годування будь-яким працівником установи на власний розсуд (слід зазначити, що примусове годування також є різновидом жорстокого поводження); …

РЕКОМЕНДАЦІЇ:

Міністерству юстиції України:

1. Розробити нормативно-правові акти щодо медичних оглядів засуджених до обмеження волі, примусового годування засуджених, які заявили про відмову від їжі …".

__________

-4 Була прийнята на Мальті у листопаді 1991 року та неодноразово переглядалася, востаннє у жовтні 2017 року.

29. Декларація Всесвітньої медичної асоціації (далі - ВМА) про ставлення до осіб, які оголосили голодування, передбачає:

1. Голодування відбуваються в різних контекстах, однак вони, головним чином, призводять до виникнення дилем у місцях тримання осіб під вартою (в установах виконання покарань, установах тимчасового тримання та центрах тимчасового перебування іммігрантів). Зазвичай це форма протесту осіб, які не мають інших способів висунути свої вимоги. Відмовляючись від їжі протягом значного періоду часу, ув’язнені та затримані можуть сподіватися на досягнення певних цілей, шляхом поширення негативної інформації про органи державної влади. Короткочасні відмови від їжі рідко призводять до етичних проблем. Тривале голодування загрожує смертю або завданням непоправної шкоди особам, які оголосили голодування, і може призвести до конфлікту цінностей у лікарів. Особи, які оголосили голодування, рідко хочуть померти, однак деякі можуть бути готові зробити це для досягнення своїх цілей.

2. Лікарі повинні з’ясувати справжні наміри особи, особливо під час колективного голодування або ситуацій, коли фактором може бути тиск інших осіб. Емоційний виклик виникає, коли голодуючі, які, вочевидь, дали чіткі вказівки не реанімувати їх, доходять стадії когнітивних порушень. Принцип милосердя спонукає лікарів реанімувати їх, проте повага до автономії особи стримує лікарів від втручання, якщо була висловлена чітка та інформована відмова. Цей аспект був добре опрацьований в багатьох інших клінічних ситуаціях, у тому числі у випадку відмови від медичного втручання для порятунку життя особи. Додаткова складність виникає в місцях позбавлення свободи, оскільки не завжди зрозуміло, чи давав голодуючий попередні вказівки добровільно і був належним чином поінформованим про наслідки.

3. Обов’язок діяти етично. Усі лікарі зобов’язані дотримуватись медичної етики під час професійного спілкування з вразливими особами, навіть якщо вони не надають медичну допомогу. Якою б не була їхня роль, лікарі повинні намагатися запобігати примусу або жорстокому поводженню із ув’язненими, і повинні виражати протест, якщо подібне відбувається.

4. Повага до автономії. Лікарі повинні поважати автономію особи. Це може вимагати проведення складного аналізу, оскільки справжні бажання осіб, які оголосили голодування, можуть бути не такими зрозумілими, як здається. Будь-які рішення, ухвалені у результаті застосування погроз, тиску інших осіб або примусу, позбавлені моральної сили. Особам, які оголосили голодування, медична допомога, від якої вони відмовились, не може надаватися примусово. Призначення, надання вказівки або проведення примусового годування всупереч інформованій та добровільній відмові є невиправданими. Етично прийнятним є штучне годування з явною або обов’язково передбачуваною згодою особи, яка оголосила голодування.

5. "Користь" і "шкода". Лікарі повинні використовувати свої навички та знання для допомоги особам, яких вони лікують. У цьому полягає поняття "милосердя", яке доповнюється поняттям "не зашкодь" або primum non nocere. Ці два поняття мають бути збалансовані. "Користь" включає повагу до бажань осіб, а також забезпечення їхнього добробуту. Уникнення "шкоди" означає не тільки мінімізацію шкоди для здоров’я, але й не застосування примусового лікування до дієздатних осіб або примушування їх до припинення голодування. Милосердя не обов’язково передбачає продовження життя будь-якою ціною, незалежно від інших чинників. Лікарі повинні поважати автономію дієздатних осіб, навіть якщо це, як передбачається, зашкодить. Втрата дієздатності не означає необхідність ігнорування попередньої інформованої відмови від лікування, у тому числі від штучного годування.

6. Забезпечення балансу між подвійною лояльністю. Лікарі, які відвідують осіб, які оголосили голодування, можуть зіткнутися з конфліктом між їхньою лояльністю органу, в якому вони працевлаштовані (наприклад, адміністрації установ виконання покарань), і лояльністю до пацієнтів. У такій ситуації лікарі з подвійною лояльністю зобов’язані дотримуватися тих самих етичних принципів, що й інші лікарі, тобто їхній головний обов’язок стосується окремих пацієнтів. Стосовно медичних рішень вони залишаються незалежними від свого роботодавця.

7. Медична незалежність. Під час здійснення своєї оцінки лікарі повинні залишатися об’єктивними і не дозволяти третім особам впливати на їхній медичний висновок. Вони не повинні дозволяти, щоб тиск на них призводив до порушення етичних принципів, як-то медичне втручання з немедичних причин.

8. Конфіденційність. Обов’язок збереження конфіденційності є важливим для зміцнення довіри, але він не є абсолютним. Він може бути скасований, якщо нерозголошення серйозно й неминуче зашкодить іншим особам. Як і у випадку з іншими пацієнтами, необхідно поважати конфіденційність та недоторканність приватного життя осіб, які оголосили голодування, якщо вони не надали згоди на розголошення відомостей, або якщо поширення інформації не є необхідним для запобігання серйозній шкоді. Якщо особи надали згоду, їхні родичі та юридичні консультанти мають бути поінформовані про ситуацію.

9. Встановлення довіри. Зміцнення довіри між лікарями та особами, які оголосили голодування, часто є ключем для досягнення рішення, яке водночас поважатиме права осіб, які оголосили голодування, і мінімізує шкоду для них. Завоювання довіри може створити можливості для вирішення складних ситуацій. Довіра залежить від лікарів, які надають точні поради та є відвертими з особами, які оголосили голодування, стосовно обмежень в їхніх можливих діях, у тому числі щодо ситуацій, в яких лікар може не мати змоги зберегти конфіденційність.

10. Лікарі повинні оцінити розумові здібності осіб, які хочуть оголосити голодування. Це передбачає перевірку того, що особа, яка має намір голодувати, не має жодних психічних розладів, які б підірвали здатність особи ухвалювати обґрунтовані рішення з питань охорони здоров’я. Особи із серйозними порушеннями розумових здібностей можуть бути не в змозі оцінити наслідки своїх дій у випадку оголошення ними голодування. Осіб з проблемами психічного здоров’я, які підлягають лікуванню, слід направити на належний догляд у зв’язку з їхніми психічними захворюваннями і надати відповідне лікування. Особи з невиліковними захворюваннями, у тому числі з тяжкою нездатністю до навчання або з прогресуючою деменцією, повинні отримувати лікування та підтримку, щоб вони могли ухвалювати такі рішення свідомо.

11. Якомога раніше лікарі повинні зібрати детальну та точну історію хвороби особи, яка має намір голодувати. Особі необхідно пояснити медичні наслідки будь-яких наявних у неї захворювань. Лікарі мають переконатися, що особи, які оголосили голодування, розуміють потенційні наслідки голодування для здоров’я та простою мовою попередити їх про його негативну дію. Лікарі також повинні пояснити способи мінімізації чи відстрочки завдання шкоди здоров’ю, наприклад, збільшивши споживання рідини і тіаміну. Оскільки рішення особи стосовно голодування можуть мати вирішальне значення, забезпечення повного розуміння пацієнтом медичних наслідків голодування є критично важливим. Згідно з передовим досвідом щодо інформованої згоди у сфері охорони здоров’я лікар повинен переконатися, що пацієнт розуміє повідомлену ним інформацію, запитавши пацієнта, що він або вона розумів.

12. На початку голодування необхідно провести ретельний огляд особи, яка оголосила голодування, у тому числі виміряти масу тіла. Контроль за виникненням майбутніх симптомів, у тому числі непов’язаних з голодуванням, слід обговорити з особою, яка оголосила голодування. Крім того, слід враховувати цінності та побажання особи щодо лікування у випадку тривалого голодування. У випадку згоди особи, яка оголосила голодування, необхідно регулярно проводити медичний огляд для визначення необхідного лікування. Слід оцінити фізичне середовище для розробки рекомендації щодо запобігання негативним наслідкам.

13. Важливим є постійне спілкування лікаря з особою, яка оголосила голодування. Лікарі мають щодня з’ясовувати, чи бажають особи продовжувати голодування, і що вони бажають, аби було зроблено, коли вони уже не зможуть повноцінно спілкуватися. Медик повинен встановити, чи бажає особа, у випадку невиконання її вимог, продовжити голодувати навіть до смерті. Ці висновки мають бути належним чином задокументовані.

14. Іноді особи, які оголосили голодування, погоджуються на внутрішньовенне введення розчину або інші форми лікування. Відмова від конкретних втручань не повинна впливати на інші аспекти надання медичної допомоги, такої як лікування інфекцій або болю.

15. Лікарі повинні говорити з особами, які оголосили голодування, наодинці, так, щоб їх не чули інші особи, у тому числі інші ув’язнені. Чітка комунікація має важливе значення, і у випадку потреби мають залучатися перекладачі, не пов’язані з органами виконання покарань або тримання під вартою, а також вони повинні дотримуватися конфіденційності.