Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Його текст може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Коротюк проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Жорж Раварані (<…>), Голова,

Мартіньш Мітс (<…>),

Стефані Моро-Вікстром (<…>),

Ладо Чантурія (<…>),

Марія Елосегі (<…>),

Катержіна Шімачкова (<…>),

Микола Гнатовський (<…>), судді,

та Віктор Соловейчік (<…>), Секретар секції,

з огляду на:

заяву (№ 74663/17), яку 10 жовтня 2017 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянка України пані Оксана Вікторівна Коротюк (далі - заявниця),

рішення повідомити про заяву Уряд України (далі - Уряд),

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 06 грудня 2022 року постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Заявниця є автором книги, яку розмістили для незаконного завантаження в мережі "Інтернет". Справа стосується її скарги на те, що органи державної влади не провели оперативного та ефективного розслідування у зв’язку з цим усупереч позитивним обов’язкам держави за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції щодо захисту інтелектуальної власності.

2. Заявниця народилася у 1986 році та згідно з останньою наявною інформацією проживає у м. Києві. У Суді заявницю представляв п. M.Г. Коротюк - юрист, який практикує у м. Києві.

3. Уряд представляла виконувач обов’язків Уповноваженого на той момент пані О. Давидчук.

4. Факти справи можуть бути узагальнені таким чином.

5. Заявниця є автором книги "Науково-практичний коментар до Закону України "Про нотаріат". Без її згоди примірник книги був розміщений для завантаження за оплату на вебсайті, присвяченому, головним чином, розповсюдженню українських підручників. Платежі здійснювалися на картку українського банку та активувалися за допомогою текстового повідомлення, надісланого на український номер телефону.

6. 18 лютого 2013 року заявниця звернулася з офіційною заявою до міліції, вимагаючи порушити кримінальну справу за фактом умисного порушення авторських прав (див. пункт26). Заявниця стверджувала, що її власна перевірка показала, що вебсайт, як вбачалося, був зареєстрований на ім’я п. О.О. Заявниця вказала ім’я п. О.О., його дату народження та ідентифікаційний номер платника податків. Було порушено кримінальне провадження.

7. 21 березня 2013 року заявниця звернулася до слідчого міліції з клопотанням про проведення таких конкретних слідчих дій: (i) отримання інформації від банку "А." про власника банківської картки (вона вказала конкретний номер), яка, як стверджувалося, використовувалася для отримання платежів за завантаження її книги; (ii) отримання інформації від компанії "С.", яка керувала службою для обміну текстовими повідомленнями, про користувача номера, який, як стверджувалося, використовувався для доступу до завантаження книги; та (iii) залучення вказаного нею технічного спеціаліста. Вона також зазначила, що подасть цивільний позов про відшкодування шкоди, коли буде встановлено кількість незаконних завантажень і причетних осіб.

8. Заявниця неодноразово заново подавала такі та інші подібні клопотання протягом подальшого провадження.

9. 26 червня 2013 року працівники міліції закрили кримінальне провадження, встановивши відсутність події злочину. В якості обґрунтування слідчий зазначив, що п. О.О., який протягом останніх двох років проживав у Хорватії, надіслав пояснення факсимільним зв’язком, що не мав стосунку до розповсюдження книги заявниці. Це також підтвердив його батько, п. P.O.

10. 26 листопада 2013 року прокурор скасував цю постанову про закриття кримінального провадження, і розслідування було поновлено.

11. 14 жовтня 2014 року заявниця подала клопотання про тимчасовий доступ до інформації, яка перебувала у володінні банку "А.". 24 жовтня 2014 року районний суд постановив ухвалу, зобов’язавши банк розкрити інформацію захиснику заявниці про власника рахунку з номером, зазначеним заявницею (див. підпункт "i" пункту 7). 05 листопада 2014 року банк відповів, що не обслуговував рахунку з вказаним номером.

12. Згодом заявниця дізналася, що відповідний банківський рахунок, як стверджувалося, був відкритий не в банку "A.", а в банку "Б.". Захисник заявниці звернувся із запитом про отримання відповідної інформації від останньому банку, але 28 листопада 2014 року отримав відмову, обґрунтовану банківською таємницею. 08 грудня 2014 року він звернувся з клопотанням про тимчасовий доступ до інформації, яка перебувала у володінні банку "Б.", але 23 грудня 2014 року районний суд відмовив у задоволенні клопотання, оскільки на той момент відповідне кримінальне провадження було закрито постановою від 18 грудня 2014 року (див. пункт 13).

13. 18 грудня 2014 року працівники міліції винесли постанову про закриття кримінального провадження у зв’язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення. Постанова була вмотивована так:

(i) було встановлено, що завантажити книгу з вебсайту можна було шляхом здійснення оплати на банківський рахунок у банку "A." з тим самим номером, який вказала заявниця у своєму клопотанні від 21 березня 2013 року (див. підпункт "і" пункту 7);

(ii) 15 вересня 2014 року працівники міліції направили ухвалу про тимчасовий доступ до інформації, яка перебувала у володінні банку "A.", але той відповів, що рахунок з вказаним номером ним не обслуговувався;

(iii) представника видавництва, яке опублікувало паперовий примірник книги, допитали і він зазначив, що не знав, хто міг бути причетним до розповсюдження книги в мережі "Інтернет";

(iv) вебсайт було зареєстровано компанією "Д." у Сполучених Штатах Америки та розміщено на хостингу провайдера у м. Лондоні. Доменне ім’я було зареєстровано в іншій компанії у м. Лондоні. Особу реєстратора можна було встановити лише подавши запит про надання міжнародно-правової допомоги;

(v) послуги за відповідним номером для обміну текстовими повідомленнями надавалися компанією "M.", розташованою у м. Києві, "однак іншу інформацію надати було не в змозі, оскільки вона є конфіденційною";

(vi) у постанові було зроблено висновок про неможливість ні підтвердження факту незаконного розповсюдження книги, ні встановлення особи, причетної до її стверджуваного розповсюдження.

14. 02 квітня 2015 року Апеляційний суд міста Києва скасував постанову про закриття кримінального провадження від 18 грудня 2014 року як передчасну на тій підставі, зокрема, що причини, наведені для її закриття (див. підпункти "iv" і "v" пункту 13), вказували на те, що насправді всі можливі слідчі дії для встановлення обставин справи проведені не були.

15. 17 квітня 2015 року заявниця офіційно звернулася до міліції з клопотанням про поновлення розслідування згідно з ухвалою апеляційного суду. У своєму клопотанні вона, зокрема, зазначила, що відповідна банківська картка, яка використовувалася для незаконних завантажень, була видана банком "Б.".

16. З активного листування між заявницею, працівниками міліції та судами вбачається, що в наступні місяці виникла плутанина щодо того, де (в якому суді, відділі поліції чи прокуратурі) знаходилися матеріали кримінальної справи.

17. 06 жовтня 2015 року та 05 травня 2016 року працівники поліції знову закривали кримінальне провадження здебільшого з тих самих підстав, що були зазначені в постанові від 18 грудня 2014 року (див. пункт 13). Однак згідно з постановами про закриття кримінального провадження за 2015 та 2016 роки компанія "M." зазначила у поясненнях поліції, що не обслуговувала відповідний номер для обміну текстовими повідомленнями.

18. Вбачається, що заявницю не одразу повідомляли про ці постанови: наприклад, 16 серпня 2016 року заявниця звернулася до поліції із запитом про надання інформації про хід розслідування. 25 серпня 2016 року працівники поліції повідомила заявницю, що кримінальне провадження було закрито 05 травня 2016 року, але не надали копію постанови про закриття кримінального провадження. Копія була надана 28 грудня 2016 року після двох запитів заявниці.

19. У 2015 та 2016 роках заявниця кожного разу подавала скаргу, стверджуючи, зокрема, що постанови про закриття кримінального провадження були винесені передчасно, без проведення подальшого розслідування, а їй самостійно не вдалося отримати ухвалу про тимчасовий доступ до інформації, яка перебувала у володінні банку "Б.", у зв’язку з незаконним закриттям кримінального провадження 18 грудня 2014 року (див. пункти 12 і 13).

20. 18 грудня 2015 року районний суд скасував постанову про закриття кримінального провадження 2015 року, а постанову 2016 року - 08 лютого 2017 року як передчасні, поверхові та такі, які не вказували на проведення нових слідчих дій для просування розслідування перед винесенням постанови про закриття кримінального провадження. Зокрема, в останній згаданій ухвалі про скасування постанови про закриття провадження суд вказав, що до винесення згаданої постанови слідчий не встановив власника відповідного номеру для обміну текстовими повідомленнями.

21. Відтоді розслідування триває, але немає жодної інформації про проведення будь-яких конкретних слідчих дій. Нещодавно, у листі від 13 травня 2021 року, прокуратура повідомила захисника заявниці, що розслідування тривало і прокуратура дала певні вказівки (які саме у листі зазначено не було) слідчому поліції щодо проведення додаткових слідчих дій.

22. 28 лютого 2018 року заявниця подала електронну скаргу на порушення авторських прав до компанії "Google" (вочевидь, у межах так званої системи "DMCA Takedown", запровадженої відповідно до Закону Сполучених Штатів Америки "Про авторське право у цифрову епоху"), і відповідний вміст було вилучено з результатів пошуку "Google".

23. Стаття 55 Кримінального процесуального кодексу України 2012 року визначає потерпілого як особу, якій було завдано шкоди кримінальним правопорушенням. Процесуальні права потерпілого виникають з моменту подання ним заяви про вчинення щодо нього кримінального правопорушення. У статті 56 перелічені права потерпілих, у тому числі право знати сутність підозри чи обвинувачення, пред’явлені обвинуваченому, знати про постанови про закриття кримінального провадження; право подавати докази; право на оскарження рішень органу досудового розслідування, прокурора та суду; та право на відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

24. Відповідно до статей 127 і 128 особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової та/або моральної шкоди, може пред’явити цивільний позов до підозрюваного або обвинуваченого під час кримінального провадження до початку судового розгляду.

25. Статті 159-163 передбачають, що суд може у відповідь на клопотання "сторони кримінального провадження" зобов’язати особу, яка володіє певною інформацією чи документами, надати їх запитуючій стороні у випадку дотримання низки умов, зокрема, що відповідна інформація необхідна для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні. Пунктом 19 частини першої статті 3 Кримінального процесуального кодексу України визначено, що потерпілий є стороною кримінального провадження з боку обвинувачення (разом з прокурором і слідчим). Підсудний та його або її захисник є основними сторонами з боку захисту.

26. На момент подій стаття 176 Кримінального кодексу України передбачала, що незаконне відтворення та розповсюдження творів або інше умисне порушення авторського права і суміжних прав, якщо воно завдало "матеріальної шкоди у значному розмірі", каралося штрафом з відрахуванням на користь держави до 20% доходу на строк до двох років або позбавленням волі на строк до двох років з конфіскацією незаконних примірників творів.

На той момент "матеріальна шкода у значному розмірі" визначалася законом (поєднання положень Кримінального кодексу України та Податкового кодексу України) як шкода, що перевищувала суму, еквівалентну приблизно 1 055 євро.

Частина друга цієї статті збільшувала потенційне покарання до п’яти років позбавлення волі за ті самі дії, якщо вони були вчинені повторно або групою осіб або якщо сума шкоди перевищувала 10 550 євро.

27. Стаття 1177 Цивільного кодексу України передбачає, що держава відшкодовує шкоду потерпілому від кримінального правопорушення, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо ця особа є неплатоспроможною.

28. Заявниця скаржилася на те, що органи державної влади не провели оперативного та ефективного розслідування у зв’язку з незаконним завантаженням її книги усупереч позитивному обов’язку держави захищати інтелектуальну власність. У своїй заяві заявниця посилалася на статті 6 і 13 Конвенції. Уряд було повідомлено про цю скаргу за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, і заявниця посилалася на останнє положення у своїй відповіді на зауваження Уряду.

29. Суд, якому належить провідна роль щодо здійснення юридичної кваліфікації фактів справи (див. рішення у справі "Радомілья та інші проти Хорватії" [ВП] (Radomilja and Others v. Croatia) [GC], заяви № 37685/10 та № 22768/12, пункт 114, від 20 березня 2018 року) вважає за доцільне розглянути скаргу заявниці за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції (див., наприклад, рішення у справі "Белане Надь проти Угорщини" [ВП] (Belane Nagy v. Hungary) [GC], заява № 53080/13, пункти 45 і 46, від 13 грудня 2016 року). Це положення передбачає:

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".

А. Доводи сторін

30. Уряд стверджував, що держава виконала свої позитивні обов’язки, прийнявши статтю 1177 Цивільного кодексу України, яка передбачала умовне право на відшкодування для потерпілих від нерозкритих злочинів або злочинів, вчинених неплатоспроможними особами (див. пункт 27). Однак, оскільки не було прийнято закону, який би реалізовував це положення, заявниця не могла висунути достатньо обґрунтовану вимогу стосовно отримання відшкодування шкоди для цілей статті 1 Першого протоколу до Конвенції (Уряд посилався на ухвалу щодо прийнятності у справі "Петльований проти України" (Petlyovanyy v. Ukraine), заява № 54904/08, від 30 вересня 2014 року). Розслідування у справі усе ще тривало.

31. Заявниця зазначила, що оскільки не було прийнято закону, який би встановлював умови надання відшкодування шкоди згідно зі згаданим положенням Цивільного кодексу України, подання позову про відшкодування шкоди за цим положенням не було ефективним засобом юридичного захисту. На думку заявниці, порушення обов’язків держави полягало радше у непроведенні ефективного розслідування, внаслідок чого вона залишилася беззахисною у зв’язку з крадіжкою інтелектуальної власності та була позбавлена можливості подати позов про відшкодування шкоди. Це було зумовлено неможливістю встановити осіб, причетних до вчинення злочину, та шкодою, завданою цим злочином.

В. Оцінка Суду

1. Прийнятність

32. Настільки можна зрозуміти Уряд як такий, що заперечує застосовність статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки заявниця не мала законних очікувань отримати відшкодування від держави за статтею 1177 Цивільного кодексу України, Суд зауважує, що заявниця скаржилася не на відсутність можливості отримати відшкодування від держави, а радше на неспроможність держави захистити її права інтелектуальної власності та, зокрема, на стверджуване ненадання державою, як зазначалося, внаслідок непроведення ефективних слідчих дій органами державної влади, можливості заявниці подати позов про відшкодування шкоди проти сторін, які незаконно розповсюджували та використовували її роботу, порушуючи її авторські права.