Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Леонтьєв проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Стефані Моро-Вікстром (<…>), Голова,

Івана Джеліч (<…>),

Катержіна Шімачкова (<…>), судді,

та Вікторія Марадудіна (<…>), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 02 червня 2022 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою, поданою 06 лютого 2019 року до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Про заяву було повідомлено Уряд України (далі - Уряд).

3. Відомості про заявника та інформація щодо заяви наведені у таблиці в додатку.

4. Заявник скаржився на непроведення ефективного розслідування смерті його дочки, яка загинула в дорожньо-транспортній пригоді.

5. Заявник скаржився на непроведення ефективного розслідування смерті його дочки, яка загинула в дорожньо-транспортній пригоді. Він посилався на статтю 2 і пункт 1 статті 6 Конвенції.

6. Суд, якому належить провідна роль щодо здійснення юридичної кваліфікації фактів справи, вважає, що відповідні скарги мають розглядатися за статтею 2 Конвенції (див. рішення у справі "Ігор Шевченко проти України" (Igor Shevchenko v. Ukraine), заява № 22737/04, пункт 38, від 12 січня 2012 року). Відповідна частина цього положення передбачає:

"1. Право кожного на життя охороняється законом".

7. Насамперед Суд зазначає, що цю справу слід розглядати з точки зору зобов’язання держави провести ефективне розслідування за процесуальним аспектом статті 2 Конвенції. Відповідні загальні принципи щодо ефективності розслідування наведені в рішенні у справі "Мустафа Тунч і Феджіре Тунч проти Туреччини" [ВП] (<...>) [GC], заява № 24014/05, пункти 169-182, від 14 квітня 2015 року. Зокрема, після виникнення зобов’язання провести розслідування дотримання процесуальних вимог за статтею 2 Конвенції оцінюється на підставі декількох основних критеріїв: належність слідчих дій, оперативність розслідування, залучення членів родини померлого та незалежність розслідування. Ці елементи є взаємопов’язаними і кожен з них окремо не може бути самоціллю (там само, пункт 225).

8. До того ж це зобов’язання не є обов’язком досягнення результатів, а обов’язком вжиття заходів. Суд погоджується, що не кожне розслідування обов’язково має бути успішним або дійти висновку, який співпадає з викладом подій скаржника. Проте воно, у принципі, має бути здатним призвести до встановлення фактів справи, а якщо твердження виявляться правдивими - до встановлення та покарання винних осіб (див. рішення у справі "Пол та Одрі Едвардс проти Сполученого Королівства" (Paul and Audrey Edwards v. the United Kingdom), заява № 46477/99, пункт 71, ЄСПЛ 2002-II).

9. Розглядаючи факти цієї справи у контексті зазначених принципів, Суд вважає, що розслідування характеризувалося різними недоліками, які підірвали здатність органів досудового розслідування встановити обставини смерті дочки заявника і відповідальних осіб, якщо такі були. Конкретні недоліки вказані в таблиці у додатку.

10. У керівних справах "Качурка проти України" (Kachurka v. Ukraine), заява № 4737/06, від 15 вересня 2011 року, "Поживотько проти України" (Pozhyvotko v. Ukraine), заява № 42752/08, від 17 жовтня 2013 року, та "Басюк проти України" (Basyuk v. Ukraine), заява № 51151/10, від 05 листопада 2015 року, Суд вже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.

11. Розглянувши всі надані йому матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику з цього питання та всі надані йому матеріали Суд вважає, що у цій справі розслідування не відповідало критерію ефективності.

12. Отже, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення процесуального аспекту статті 2 Конвенції.

13. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

14. З огляду на наявні в нього документи та свою практику (див., зокрема, згадане рішення у справі "Басюк проти України" (Basyuk v. Ukraine), пункти 74-80) Суд вважає за доцільне присудити суму, зазначену у таблиці в додатку.