Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Мартинюк та Козміна проти України",

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Лятіф Гусейнов (<…>), Голова,

Ладо Чантурія (<…>),

Арнфінн Бордсен (<…>), судді,

та Вікторія Марадудіна (<…>), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 09 грудня 2021 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявами, поданими у різні дати, зазначені в таблиці у додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Про заяви було повідомлено Уряд України (далі - Уряд).

3. Перелік заявниць та відповідні деталі заяв наведені в таблиці у додатку.

4. Заявниці скаржилися на надмірну тривалість цивільних проваджень та відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту.

5. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

6. Заявниці скаржилися на те, що тривалість відповідних цивільних проваджень була несумісною з вимогою "розумного строку" і у них не було ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цим. Вони посилалися на пункт 1 статті 6 та статтю 13 Конвенції, які передбачають:

"Кожен має право на … розгляд його справи упродовж розумного строку … судом, …, який … вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру …".

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в [цій] Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

7. Суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватися в контексті обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявників та відповідних органів державної влади, а також важливість предмету спору для заявників (див. рішення у справі "Фрідлендер проти Франції" [ВП] (Frydlender v. France) [GC], заява № 30979/96, пункт 43, ЄСПЛ 2000-VII).

8. У керівній справі "Карнаушенко проти України" (Karnaushenko v. Ukraine), заява № 23853/02, від 30 листопада 2006 року, Суд вже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.

9. Розглянувши всі надані йому матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних виправдати загальну тривалість проваджень на національному рівні. З огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що у цій справі тривалість проваджень була надмірною та не відповідала вимозі "розумного строку".

10. Суд також зазначає, що заявниці не мали у своєму розпорядженні ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цими скаргами.

11. Отже, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції.