Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Мєтьолкіна та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Лятіф Гусейнов (<…>), Голова,

Ладо Чантурія (<…>),

Арнфінн Бордсен (<…>), судді,

та Вікторія Марадудіна (<…>), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 07 жовтня 2021 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за п’ятьма заявами, поданими у різні дати, зазначені в таблиці у додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Про заяви було повідомлено Уряд України (далі - Уряд).

3. Перелік заявників і відповідні деталі щодо заяв наведені у таблиці в додатку.

4. Заявники скаржилися на відмову у доступі до судів вищих інстанцій в їхніх справах.

5. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

6. Заявники скаржилися на відмову у доступі до судів вищих інстанцій під час цивільних проваджень, сторонами яких вони були. Вони посилалися, прямо або по суті, на пункт 1 статті 6 Конвенції, який передбачає:

"Кожен має право на справедливий … розгляд його справи … судом, …, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру...".

7. Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення з позовом щодо своїх прав або обов’язків цивільного характеру до судів або трибуналів. Це право на доступ не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які, однак, не можуть забороняти або скорочувати доступ особи у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть цього права була порушена. Стаття 6 Конвенції не зобов’язує Договірні Сторони створювати суди апеляційної чи касаційної інстанцій. Проте там, де існують такі суди, мають дотримуватися гарантії статті 6 Конвенції, наприклад, держава має гарантувати громадянам ефективне право на доступ до судів для вирішення спору щодо їхніх прав та обов’язків цивільного характеру. Крім того, до компетенції Суду не належить розгляд стверджуваних помилок щодо питань факту або права, яких припустилися національні суди, якщо тільки такі помилки не порушили права та свободи, що охороняються Конвенцією. З іншого боку, ризик будь-якої помилки органу державної влади має покладатися на саму державу, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Гаврилов проти України" (Gavrilov v. Ukraine), заява № 11691/06, пункти 23-25, від 16 лютого 2017 року, з подальшими посиланнями).

8. У керівній справі "Мушта проти України" (Mushta v. Ukraine), заява № 8863/06, пункти 40-47, від 18 листопада 2010 року, Суд уже встановлював порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо питань, аналогічних розглянутим у цій справі.

9. Розглянувши всі надані йому матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті скарг заявників. З огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що у цій справі застосування відповідних процесуальних норм, яке призвело до відмови заявникам у доступі до судів вищих інстанцій, не можна вважати передбачуваним та/або воно було занадто формалістичним.

10. Отже, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

11. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

12. З огляду на наявні в нього документи та свою практику (див., зокрема, згадане рішення у справі "Гаврилов проти України" (Gavrilov v. Ukraine), пункт 36) Суд вважає за доцільне присудити суми, зазначені у таблиці в додатку, та відхиляє висунуті заявниками додаткові вимоги щодо справедливої сатисфакції.

13. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

1. Вирішує об’єднати заяви.

2. Оголошує заяви прийнятними.

3. Постановляє, що ці заяви свідчать про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з відмовою у доступі до судів вищих інстанцій.

4. Постановляє, що:

(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявникам суми, зазначені у таблиці в додатку, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

5. Відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 28 жовтня 2021 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.