Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Богомол проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Мартіньш Мітс (<...>), Голова,

Лятіф Гусейнов (<...>),

Катержіна Шімачкова (<...>), судді,

та Мартіна Келлер (<...>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 15528/11), яку 03 березня 2011 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Андрій Володимирович Богомол, 1980 року народження, що наразі тримається під вартою у м. Новгород-Сіверському (далі - заявник), якого представляла у Суді пані О.А. Браславська - юрист, яка практикує у м. Зміїв,

рішення повідомити про заяву Уряд України (далі - Уряд), який представляла на останній етапах провадження виконувач обов’язків Уповноваженого пані О. Давидчук, та

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 20 жовтня 2022 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Ця справа стосується тверджень заявника за статтями 3 і 6 Конвенції про те, що його піддали катуванню працівники Управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУМВС України у Харківській області (далі - УБОЗ); його відповідна скарга не була належним чином розслідувана; його зізнавальні показання стали підставою для визнання його винним за обвинуваченням у вчиненні вбивств, а кримінальне провадження щодо нього було надзвичайно тривалим.

2. З наявних матеріалів вбачається, що 15 липня 2003 року заявника, який на той момент тримався під вартою у Харківському слідчому ізоляторі (далі - СІЗО) за обвинуваченням у вчиненні крадіжок, доставили на допит до УБОЗу, де він надав дві написані від руки "явки з повинною"-1, зізнавшись, що він і А.Т. вчинили два вбивства. Невідомо, чи був у нього того дня доступ до захисника.

__________

-1 У статті 96 Кримінально-процесуального кодексу України (1960 року), чинного на момент подій, зазначалося, що термін "явка з повинною" стосувався особистого, добровільного повідомлення правоохоронним або судовим органам про злочин, вчинений чи підготовлюваний ним, до порушення щодо нього кримінальної справи за фактом вчи-нення ним такого злочину.

3. Згідно з висновком судово-медичного експерта В.Р. від 23 липня 2003 року він провів медичне обстеження заявника 16 липня 2003 року та встановив відсутність у нього тілесних ушкоджень. З матеріалів справи вбачається, що заявнику було надано копію цього висновку лише у травні 2007 року.

4. У період з 16 до 25 липня 2003 року заявник і А.Т. (який також надав подібні зізнавальні показання), яким надавалася допомога захисників, брали активну участь у розслідуванні, зазначали додаткові відомості у зв’язку зі своїми первинними показаннями та сперечалися один з одним щодо меж та характеру їхньої особистої участі у вчиненні двох вбивств.

5. Під час допиту 17 листопада 2003 року заявник відмовився від своїх зізнавальних показань, стверджуючи (без опису відповідних обставин), що він був підданий тиску. Під час інших допитів у період з 2004 по 2007 рік він наполягав, що на нього чинили тиск, але не наводив додаткових відомостей або надавав мало деталей і відмовлявся вказувати на причетність конкретних працівників міліції, заявивши, що побоювався помсти. Однак у 2007 році слідчий, який розслідував справу заявника, з власної ініціативи провів перевірку та 10 травня 2007 року вирішив, що підстав для порушення кримінальної справи не було. Зокрема, він зазначив, що заявник, який мав законного представника, відмовився надавати детальний опис подій і не подавав офіційних скарг; судово-медичний експерт не задокументував, а також у медичній картці у СІЗО не містилося записів про наявність тілесних ушкоджень; і працівники правоохоронних органів та поняті, які брали участь у слідчих діях у липні 2003 року, заперечували обвинувачення у жорстокому поводженні.

6. У невстановлену дату справу заявника та А.Т. передали до Апеляційного суду Харківської області, який діяв як суд першої інстанції, за обвинуваченням у вчиненні двох вбивств. Під час цього судового розгляду заявник стверджував, що його явки з повинною були неправдивими та отриманими в результаті катування. Зокрема, його кінцівки та статеві органи неодноразово викручували, душили його і застосовували до нього електричний струм. Заявник також стверджував, що експерт В.Р. не оглядав його і його висновок був неправдивим. А копія цього висновку була вручена заявнику лише у 2007 році. Суд дав вказівку прокуратурі Харківської області провести перевірку цих тверджень.

7. 07 квітня 2008 року прокуратура винесла постанову про відмову у порушенні кримінальної справи, пославшись на нові показання працівників правоохоронних органів, а у решті постанови навела скопійований з постанови від 10 травня 2007 року текст.

8. У грудні 2009 року та січні 2010 року відповідно двоє колишніх працівників Харківського СІЗО, А.Ч. і Л.З., засвідчили у суді, що в липні 2003 року після повернення з УБОЗу у заявника були червоні очі і набряк в області паху. Вони пояснили, що на прохання заявника та його батька, які побоювалися помсти, жодних документів у зв’язку з цим складено не було. Батько заявника погодився з цим викладом подій.

9. 09 березня 2010 року суд визнав заявника та А.Т. винними у вчиненні обох вбивств та обрав їм покарання у виді довічного позбавлення волі. Суд відхилив твердження заявника про жорстоке поводження як необґрунтовані. Виклад подій його батька, А.Ч. і Л.З. були відхилені як недостовірні та не узгоджувалися з іншими матеріалами, у тому числі з викладом заявником різних детальних відомостей і попередніми показаннями самого А.Ч., наданими у суді. Зазначений вирок, залишений без змін Верховним Судом України в порядку касаційного оскарження, набрав законної сили 07 вересня 2010 року.

10. У 2014 році заявник та його батько подали офіційні заяви про вчинення злочину, стверджуючи, що у 2003 році заявника катували в УБОЗі. Кримінальне провадження було порушено 29 липня 2014 року, згодом воно декілька разів закривалося та відновлювалося у зв’язку з різними недоліками у проведенні відповідної перевірки, і станом на момент останнього надання сторонами оновленої інформації з цього питання (липень 2017 року) ще тривало.

11. 11 листопада 2019 року Дергачівський районний суд задовольнив клопотання заявника про перегляд за нововиявленими обставинами справи щодо нього за фактом вчинення вбивств. На момент отримання останньої кореспонденції від сторін (24 липня 2021 року) справа перебувала на повторному розгляді.

12. Заявник скаржився за статтею 3 Конвенції на те, що його було піддано катуванню працівниками УБОЗу, а його відповідна скарга не була належним чином розслідувана.

13. Уряд доводив, що твердження заявника про жорстоке поводження були необґрунтованими, але, попри цей факт і власну неоднозначну процесуальну поведінку заявника, органи державної влади ретельно розслідували ці твердження.

14. Розглядаючи факти цієї справи (зокрема, незрозумілі обставини, за яких заявник зізнався у вчиненні двох вбивств, див. пункт 2), Суд вважає, що ці скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту "a" пункту 3 статті 35 Конвенції та не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони мають бути визнані прийнятними.