Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Його текст може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Закарпатська обласна спілка споживчих товариств та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Сіофра О’Лірі (<...>), Голова,

Мартіньш Мітс (<...>),

Ганна Юдківська (<...>),

Стефані Моро-Вікстром (<...>),

Лятіф Гусейнов (<...>),

Ладо Чантурія (<...>),

Івана Джеліч (<...>), судді,

та Віктор Соловейчік (<...>), Секретар секції,

з огляду на:

заяви (№ 65719/10, № 42520/10 та № 54581/10), які подали у різні дати, зазначені в таблиці у додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зареєстрована в Україні організація "Закарпатська обласна спілка споживчих кооперативів" (далі - перша організація-заявниця), а також двоє громадянок України, пані Неоніла Григорівна Агеєва (далі - друга заявниця) та пані Світлана Валентинівна Хлабистова (далі - третя заявниця),

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд) про скарги за пунктом 1 статті 6 Конвенції на стверджувану відсутність доступу до суду (щодо всіх заяв) та на необґрунтовану тривалість провадження (щодо першої організації-заявниці), а також визнати решту скарг у заяві неприйнятними,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 03 травня 2022 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Головним чином, справа стосується стверджуваного обмеження доступу заявників до суду за пунктом 1 статті 6 Конвенції після ухвалення рішення Конституційного Суду України щодо тлумачення повноважень Верховного Суду України у вирішенні господарських спорів.

2. Перша організація-заявниця є спілкою споживчих товариств, зареєстрованою у м. Ужгороді. Вона об’єднує споживчі товариства Ужгородського району. Після отримання правової допомоги першу організацію-заявницю у Суді представляли п. М. Тарахкало, пані В. Лебідь та пані Н. Гусейнзаде - юристи, які практикують у м. Києві.

3. Друга заявниця народилася у 1939 році та проживала у м. Луганськ. Вона померла 05 грудня 2015 року. Двоюрідна сестра заявниці, пані Неоніла Іванівна Грищенко, висловила бажання підтримати розгляд справи у Суді від її імені.

4. Третя заявниця народилася у 1960 році та проживає в м. Ялті. Її інтереси у Суді представляла пані К.В. Хлабистова - юрист, яка практикує в м. Ялті.

5. Уряд представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина.

6. Факти справи, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.

7. 09 грудня 2002 року перша організація-заявниця звернулася до Господарського суду Закарпатської області з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

8. Під час розгляду справи судом першої інстанції засідання у провадженні неодноразово відкладалися. Відкладення розгляду справи, які тривали загалом близько двох років і дев’яти місяців, були пов’язані з неявкою представника першої організації-заявниці до суду, клопотаннями першої організації-заявниці про відкладення розгляду справи до розгляду правоохоронними органами різних скарг, пов’язаних з предметом спору, а також необхідністю для сторін провадження мати час для ознайомлення з новими твердженнями організації-заявниці, які та неодноразово висувала.

9. 06 липня 2007 року Господарський суд Закарпатської області ухвалив рішення не на користь першої організації-заявниці. Це рішення було залишено без змін апеляційним судом 20 вересня 2007 року.

10. 24 січня 2008 року, розглянувши подану у подальшому касаційну скаргу, Вищий господарський суд України (далі - ВГСУ) скасував зазначені рішення та направив справу на новий розгляд до Господарського суду Закарпатської області.

11. 03 квітня 2008 року Верховний Суд України, діючи як касаційний суд другої інстанції, відмовив у задоволенні поданої відповідачем повторної касаційної скарги на постанову ВГСУ від 24 січня 2008 року.

12. 10 лютого 2009 року Господарський суд Закарпатської області ухвалив рішення не на користь першої організації-заявниці. Це рішення було залишено без змін апеляційним судом і ВГСУ 29 липня та 03 грудня 2009 року відповідно.

13. 29 грудня 2009 року перша організація-заявниця подала до ВГСУ повторну касаційну скаргу на його постанову від 03 грудня 2009 року. Скаргу було адресовано Верховному Суду України як касаційному суду другої інстанції.

14. 31 травня 2010 року ВГСУ повернув повторну касаційну скаргу першої організації-заявниці із супровідним листом за підписом працівника канцелярії суду. У відповідних частинах листа зазначено:

"Конституційний Суд України у своєму рішенні від 11 березня 2010 року … встановив, що конституційний статус Верховного Суду України не передбачає наділення його законодавцем повноваженнями суду касаційної інстанції щодо рішень вищих спеціалізованих судів …

Отже, постанови (ухвали) вищого спеціалізованого суду касаційному оскарженню до Верховного Суду України не підлягають.

З огляду на це, касаційна скарга [організації-заявниці] … та додані до неї документи повертаються [організації-заявниці]".

15. 18 грудня 2008 року Господарський суд Луганської області ухвалив рішення про ліквідацію товариства "Л.А.П." під час розгляду справи про банкрутство.

16. 31 березня 2009 року друга заявниця, одна з кредиторів товариства "Л.А.П.", подала апеляційну скаргу на цю ухвалу.

17. 02 квітня 2009 року Луганський апеляційний господарський суд відмовив у прийнятті апеляційної скарги як поданої поза встановленим строком.

18. 22 вересня 2009 року Луганський апеляційний господарський суд переглянув ухвалу від 18 грудня 2008 року за апеляційними скаргами, поданими іншими кредиторами товариства "Л.А.П.", і залишив її без змін.

19. Тим часом 13 квітня 2009 року друга заявниця звернулася до ВГСУ з касаційною скаргою на ухвалу від 18 грудня 2008 року. Спочатку прийнявши скаргу до розгляду, 03 березня 2010 року ВГСУ припинив провадження на тій підставі, що друга заявниця не оскаржила постанову від 22 вересня 2009 року, якою Луганський апеляційний господарський суд залишив без змін ухвалу від 18 грудня 2008 року. ВГСУ зазначив, що друга заявниця могла оскаржити постанову від 22 вересня 2009 року, якби бажала.

20. 22 березня 2010 року друга заявниця подала повторну касаційну скаргу на ухвалу ВГСУ від 03 березня 2010 року. Посилаючись на статтю 111-16 Господарського процесуального кодексу України, друга заявниця подала касаційну скаргу та додані до неї документи до ВГСУ, бажаючи, щоб їх направили на розгляд до Верховного Суду України.

21. 05 травня 2010 року скаргу другої заявниці було повернуто їй із супровідним листом, підписаним працівником канцелярії ВГСУ. У відповідних частинах листа зазначено:

"Конституційний Суд України у своєму рішенні від 11 березня 2010 року … встановив, що конституційний статус Верховного Суду України не передбачає наділення його законодавцем повноваженнями суду касаційної інстанції щодо рішень вищих спеціалізованих судів. …

Отже, постанови (ухвали) вищого спеціалізованого суду касаційному оскарженню до Верховного Суду України не підлягають.

З огляду на це, касаційна скарга [заявниці] … та додані до неї документи повертаються [заявниці]".

22. У серпні 2009 року третя заявниця, яка діяла як фізична особа - підприємець, звернулася до Господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою, вимагаючи від Гурзуфської селищної ради пролонгувати з нею договір оренди нежитлових приміщень.

23. Після того, як суди першої та апеляційної інстанцій залишили без задоволення її позовну заяву, третя заявниця подала касаційну скаргу до ВГСУ.

24. 23 березня 2010 року ВГСУ залишив без задоволення касаційну скаргу третьої заявниці.

25. 08 квітня 2010 року третя заявниця подала ще одну касаційну скаргу до ВГСУ на його постанову від 23 березня 2010 року. Касаційну скаргу було адресовано Верховному Суду України, і третя заявниця хотіла, щоб її направили до Верховного Суду України разом з матеріалами справи.

26. 11 червня 2010 року ВГСУ повернув касаційну скаргу третьої заявниці із супровідним листом за підписом працівника канцелярії ВГСУ. У відповідних частинах листа зазначено:

"Конституційний Суд України у своєму рішенні від 11 березня 2010 року … встановив, що конституційний статус Верховного Суду України не передбачає наділення його законодавцем повноваженнями суду касаційної інстанції щодо рішень вищих спеціалізованих судів. …

Отже, постанови (ухвали) вищого спеціалізованого суду касаційному оскарженню до Верховного Суду України не підлягають.

З огляду на це, касаційна скарга [заявниці] … та додані до неї документи повертаються [заявниці]".

27. 09 липня 2010 року третя заявниця направила свою касаційну скаргу безпосередньо до Верховного Суду України з проханням прийняти її до розгляду. Зокрема, вона стверджувала, що ВГСУ свавільно відмовився виконати свій обов’язок, передбачений статтею 111-16 Господарського процесуального кодексу України, і направити її касаційну скаргу разом з матеріалами справи до Верховного Суду України для розгляду.

28. 16 липня 2010 року заступник голови Судової палати у господарських справах Верховного Суду України повернув звернення третій заявниці із супровідним листом, у відповідних частинах якого зазначено:

"... Відповідно до вимог чинного Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд України не має можливості вирішувати питання про порушення провадження з перегляду зазначеної постанови Вищого господарського суду України [за вашою скаргою] … без наявності справи. Водночас витребування справ Верховним Судом України з метою перевірки судових рішень [нижчих інстанцій] процесуальним законодавством не передбачено".

29. 27 липня 2010 року третя заявниця надіслала листа Голові ВГСУ, скаржачись на те, що її касаційну скаргу було помилково повернуто їй, і вимагала направити її до Верховного Суду України разом з матеріалами справи. Вона долучила лист Верховного Суду України від 16 липня 2010 року та наголосила на відсутності в листі вказівок, що рішенням Конституційного Суду України було визнано недійсними положення розділу XII-2 Господарського процесуального кодексу України . Таким чином, ці положення були чинними на момент, коли вона вперше подала свою касаційну скаргу, і мали бути дотримані в її справі. Третя заявниця також стверджувала, що, звернувшись до вебсайту Верховного Суду України, вона виявила, що Судова палата у господарських справах продовжувала працювати у червні 2010 року та мала графік засідань, розміщений на її вебсторінці.

30. 11 серпня 2010 року працівник канцелярії ВГСУ надіслав лист третій заявниці, зазначивши про відсутність помилки у тому, що її касаційна скарга не була направлена до Верховного Суду України, оскільки Конституційний Суд України у своєму рішенні від 11 березня 2010 року чітко встановив, що Верховний Суд України не мав повноважень діяти як суд касаційної інстанції щодо рішень ВГСУ.

31. Відповідні положення Конституції України передбачають:

"Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України".

"В Україні визнається і діє принцип верховенства права....".

"Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації.

Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України.

Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди....".

"...Основними засадами судочинства є:

...

(8) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом;...".

"Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні.

Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України".

"До повноважень Конституційного Суду України належить:

(1) вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність):

- законів та інших правових актів Верховної Ради України;...

(2) офіційне тлумачення Конституції України та законів України;

З питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені".

"... Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність".

32. Відповідні положення Кодексу у редакції, чинній у період з 15 травня 2003 року по 07 липня 2010 року, передбачають:

"Сторони у справі та Генеральний прокурор України мають право оскаржити у касаційному порядку постанову Вищого господарського суду України, прийняту за наслідками перегляду рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, чи постанови апеляційного господарського суду, а також ухвалу Вищого господарського суду України про повернення касаційної скарги (подання) до Верховного Суду України".

"Верховний Суд України переглядає у касаційному порядку постанови [чи ухвал] Вищого господарського суду України у випадках, коли вони оскаржені:

(1) з мотивів застосування Вищим господарським судом України закону чи іншого нормативно- правового акта, що суперечить Конституції України;

(2) у разі їх невідповідності рішенням Верховного Суду України чи Вищого суду іншої спеціалізації з питань застосування норм матеріального права;

(3) у зв’язку з виявленням різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону чи іншого нормативно-правового акта у аналогічних справах;

...".

"... Касаційна скарга… подаються до Верховного Суду України через Вищий господарський суд України.

Вищий господарський суд України надсилає касаційну скаргу (подання) разом із справою до Верховного Суду України у десятиденний строк з дня надходження скарги (подання).

...".

33. У справі за конституційним поданням сорока шести народних депутатів щодо офіційного тлумачення термінів "найвищий судовий орган", "вищий судовий орган" і "касаційне оскарження", які містяться у статтях 125 і 129 Конституції України, Конституційний Суд постановив:

"...

1. В аспекті конституційного подання:

- визначення у … статті 129 Конституції України … "забезпечення... касаційного оскарження рішення суду" … означає лише одноразове касаційне оскарження та перегляд рішення суду; законом можуть бути передбачені й інші форми оскарження та перегляду рішень судів загальної юрисдикції;

- визначення у … статті 125 Конституції України вищих судів як вищих судових органів спеціалізованих судів означає, що вищі суди здійснюють на підставах і в межах, встановлених законами про судочинство, повноваження суду касаційної інстанції стосовно рішень відповідних спеціалізованих судів;

- визначення у … статті 125 Конституції України Верховного Суду України як найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції означає, що конституційний статус Верховного Суду України не передбачає наділення його законодавцем повноваженнями суду касаційної інстанції щодо рішень вищих спеціалізованих судів, які реалізують повноваження касаційної інстанції.

2. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене....".

34. Серед іншого цим Законом було внесено зміни до Розділу XII-2 Господарського процесуального кодексу України, відповідні частини якого передбачають:

"1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування...

3. Внести зміни...

3.3. У Господарському процесуальному кодексі України:

...

(а) Глава XII-2: перегляд судових рішень Верховним Судом України

(і) Стаття 111-14: Перегляд судових рішень Верховним Судом України

"Верховний Суд України переглядає рішення господарських судів виключно на підставі і в порядку, встановлених цим Кодексом".

(іі) Стаття 111-15. Право на звернення про перегляд судових рішень господарських судів

"Сторони у справі та Генеральний прокурор України мають право подати заяву про перегляд судових рішень господарських судів після їх перегляду в касаційному порядку....".

(ііі) Стаття 111-16. Підстави для подання заяви про перегляд судових рішень господарських судів

"Заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно на таких підставах:

(1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах;

(2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом".

35. До зазначеної інструкції, затвердженої 10 грудня 2002 року наказом № 75 Голови Вищого господарського суду України, вносилися зміни 25 жовтня 2004 року, 21 квітня 2011 року та 23 травня 2011 року, а згодом вона втратила чинність 27 лютого 2013 року. Пункти 3.32 та 3.33 інструкції у редакції, чинній у 2010 році, передбачали:

"3.32. Касаційні скарги, адресовані Верховному Суду України, та справи, що надійшли до Вищого господарського суду України, реєструються службою діловодства Вищого господарського суду України окремо та згідно з резолюцією передаються виконавцеві у встановленому порядку.

...

3.33. Супровідний лист про направлення касаційної скарги зі справою до Верховного Суду України підписується керівництвом Вищого господарського суду України, і разом з матеріалами касаційної скарги та справою передається до служби діловодства.