Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Демидецький проти "України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Стефані Моро-Вікстром (<…>), Голова,

Івана Джеліч (<…>),

Маттіас Гуйомар (<…>), судді,

та Мартіна Келлер (<…>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 50829/09), яку 27 серпня 2009 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Леонід Володимирович Демидецький (далі - заявник), 1979 року народження, який згідно з останньою інформацією відбував покарання в установі виконання покарань м. Бахмут, йому була надана правова допомога і в Суді його представляла пані Г. Овдієнко - юрист, яка практикує в м. Харкові,

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд), який представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження п. І. Ліщина з Міністерства юстиції, про скарги заявника за статтею 3 Конвенції на жорстоке поводження працівників міліції та непроведення ефективного розслідування у зв’язку з цим, за пунктом 1 статті 6 Конвенції - на надмірну тривалість кримінальної справи щодо нього, і за підпунктом "с" пункту 3 статті 6 Конвенції у поєднанні з пунктом 1 статті 6 Конвенції - на порушення його права на захист під час провадження у касаційному суді,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 15 вересня 2022 року постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справа стосується стверджуваного жорстокого поводження із заявником з боку працівників міліції усупереч статті 3 Конвенції та, як стверджується, надмірної тривалості і несправедливості кримінального провадження щодо нього всупереч статті 6 Конвенції.

2. 31 липня 2005 року працівники міліції затримали заявника за підозрою у вчиненні вбивства і крадіжки та доставили до відділу міліції, де тримали його під вартою до 02 серпня 2005 року. Згідно з детально викладеними твердженнями заявника протягом цього часу різні працівники міліції наносили йому удари кулаками та ногами, пластиковими пляшками та книгами, застосовували електричний струм через електроди, прикріплені до його кінцівок, приковували кайданками до батареї на тривалий період часу, одягали на голову поліетиленовий пакет або протигаз і неодноразово перекривали потік повітря, внаслідок чого заявник декілька разів втрачав свідомість. Як стверджувалося, це було зроблено, аби змусити заявника зізнатися у злочинах, у вчиненні яких його підозрювали. У медичних документах від 02 серпня та 12 жовтня 2005 року зазначено, що у заявника були численні садна на тілі, обличчі та кінцівках, більшість з яких утворилися внаслідок ударів "тупими і тупо-загостреними предметами", тоді як садна на його зап’ястях "найімовірніше" були спричинені застосуванням кайданків. У період із серпня 2005 року по червень 2017 року проводилися численні повторні розслідування поданих заявником скарг на жорстоке поводження працівників міліції. Національні суди критикували розслідування, inter alia, у зв’язку з тим, що прокуратура не встановила причину виникнення тілесних ушкоджень заявника. Зрештою, постановою від 06 червня 2017 року, яка не оскаржувалася, прокуратура закрила провадження, встановивши, що хоча описані у відповідних медичних документах тілесні ушкодження заявника могли утворитися у період з 31 липня по 02 серпня 2005 року, не існувало доказів нанесення їх працівниками міліції, на твердженнях яких, головним чином, ґрунтувався цей висновок. Прокуратура також зазначила, що свідок бачив, як заявник бився головою об стіну під час тримання його під вартою у відділі міліції. Невідомо, чи не був цей свідок працівником міліції.

3. Кримінальне провадження щодо заявника зрештою закінчилося ухваленням вироку Донецьким апеляційним судом від 11 лютого 2011 року, яким заявник був визнаний винним у вчиненні вбивства за обтяжуючих обставин, крадіжці і знищенні чужого майна, а також йому було обрано покарання у виді довічного позбавлення волі. 26 квітня 2012 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ провів засідання за касаційними скаргами сторін, на якому не був присутній заявник, а жоден захисник не представляв його інтереси, та залишив вирок заявника без змін.

4. Заявник скаржився за статтею 3 Конвенції на те, що він був підданий жорстокому поводженню з боку працівників міліції та не було проведено ефективного розслідування у зв’язку з цим.

5. Суд зазначає, що ці скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції або неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони мають бути визнані прийнятними.

6. Розглядаючи факти цієї справи у контексті встановлених у його практиці загальних принципів (див., серед інших джерел, рішення у справі "Буїд проти Бельгії" [ВП] (Bouyid v. Belgium) [GC], заява № 23380/09, пункти 81-90 та 114-123, ЄСПЛ 2015), Суд зауважує, що на національному рівні заявник висунув правдоподібну скаргу на жорстоке поводження працівників міліції. Проте вбачається, що проведені на національному рівні розслідування не свідчили про серйозні спроби встановити відповідні факти і, зокрема, встановити походження тілесних ушкоджень заявника.

7. В рішенні у справі "Каверзін проти України" (Kaverzin v. Ukraine), пункти 173-180, від 15 травня 2012 року, Суд встановив, що небажання органів державної влади забезпечити оперативне та ретельне розслідування скарг на жорстоке поводження працівників правоохоронних органів становило системну проблему у розумінні статті 46 Конвенції. З огляду на обставини цієї справи та його практику Суд вважає, що ця справа є ще одним таким прикладом непроведення оперативного та ретельного розслідування.