Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Макаренко та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Стефані Моро-Вікстром (<…>), Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Ладо Чантурія (<…>), судді,

та Мартіна Келлер (<…>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяви (№ 53747/09, № 41415/13, № 45940/13, № 46982/13 та № 50463/13), які у різні дати, зазначені в таблицях у додатку, подали до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) п’ятеро громадян України, деталі щодо яких зазначені в таблицях у додатку (далі - заявники),

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд) про скарги на жорстоке поводження працівників міліції та непроведення на національному рівні ефективного розслідування скарг у зв’язку з цим (усі заяви), і стверджуване незаконне та необґрунтоване позбавлення свободи (заява № 41415/13), а також визнати решту скарг у заявах № 53747/09, № 45940/13 та № 50463/13 неприйнятними,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 26 серпня 2021 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Заявники скаржилися, зокрема, за статтею 3 Конвенції на жорстоке поводження з ними працівників міліції та непроведення ефективного розслідування їхніх відповідних скарг. Крім того, один заявник (п. С. Олійник, заява № 41415/13) висунув скарги за пунктами 1 та 3 статті 5 Конвенції.

2. Деталі та відповідні факти щодо заявників наведені в таблицях у додатку.

3. Уряд представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина.

4. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

5. Пан С. Олійник (заява № 41415/13) висунув додаткові скарги після повідомлення про його заяву Уряд. Він скаржився за пунктом 1 статті 6 Конвенції на те, що тривалість кримінального провадження у його справі була нерозумною, а формулювання підстав для закриття провадження ставило під сумнів його невинуватість.

6. На думку Суду, це нові скарги, які не були включені до первинних скарг, щодо яких сторонам було запропоновано надати зауваження. Тому Суд не розглядатиме їх в контексті цієї справи (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пиряник проти України" (Piryanik v. Ukraine), заява № 75788/01, пункт 20, від 19 квітня 2005 року та якості нещодавнього прикладу рішення у справі "Криволапов проти України" (Krivolapov v. Ukraine), заява № 5406/07, пункт 64, від 02 жовтня 2018 року).

7. Заявники скаржилися за різними положеннями Конвенції на жорстоке поводження з ними працівників міліції та непроведення належного розслідування їхніх тверджень про жорстоке поводження.

8. Суд, якому належить провідна роль щодо здійснення юридичної кваліфікації фактів справи (див., серед інших джерел, рішення у справі "Баришева проти України" (Barysheva v. Ukraine), заява № 9505/12, пункт 45, від 14 березня 2017 року), вважає, що відповідні скарги мають розглядатися за статтею 3 Конвенції. Вона передбачає:

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню".

А. Прийнятність

9. Суд вважає, що ці скарги не є ні явно необґрунтованими у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції, ні неприйнятними з будь-яких інших підстав. Отже, вони мають бути визнані прийнятними.

В. Суть

10. Розглядаючи факти цієї справи у контексті встановлених у його практиці загальних принципів (див., в якості нещодавнього прикладу, рішення у справі "Буїд проти Бельгії" [ВП] (Bouyid v. Belgium) [GC], заява № 23380/09, пункти 81-90 та 114-123, ЄСПЛ 2015), Суд вважає, що на національному рівні заявники висунули правдоподібні скарги на жорстоке поводження. Ці скарги призвели до виникнення зобов’язання національних органів влади провести ефективне та ретельне розслідування для встановлення походження стверджуваних тілесних ушкоджень заявників, а також встановлення та покарання винних осіб, якщо твердження про жорстоке поводження виявляться правдивими.

11. З огляду на прогалини у доказовій базі та суперечності у матеріалах справ на національному рівні та у фактичних доводах сторін (див. конкретні відомості в таблицях у додатку) Суд вбачає за неможливе встановити поза розумним сумнівом, що заявники отримали тілесні ушкодження, перебуваючи під контролем працівників міліції, як стверджувалося. Суд вважає, що труднощі у встановленні суті тверджень заявників про жорстоке поводження спричинені непроведенням органами державної влади ефективного розслідування їхніх скарг (див., зокрема, рішення у справах "Попа проти Молдови" (Popa v. Moldova), заява № 29772/05, пункти 39 та 45, від 21 вересня 2010 року, "Грімайловс проти Латвії" (Grimailovs v. Latvia), заява № 6087/03, пункти 109 та 119, від 25 червня 2013 року, та "Баришева проти України" (Barysheva v. Ukraine), заява № 9505/12, пункт 55, від 14 березня 2017 року).

12. З наявних у Суду документів вбачається, що проведені на національному рівні розслідування не свідчили про серйозні спроби встановити відповідні факти.

13. Суд зазначає, що в рішенні у справі "Каверзін проти України" (Kaverzin v. Ukraine), заява № 23893/03, пункти 173-180, від 15 травня 2012 року, він встановив, що небажання органів державної влади забезпечити оперативне та ретельне розслідування скарг на жорстоке поводження працівників правоохоронних органів становило системну проблему у розумінні статті 46 Конвенції. З огляду на обставини цих заяв і свою попередню практику Суд вважає, що ці заяви є ще одним прикладом такого незабезпечення оперативного та ретельного розслідування.

14. Отже, Суд вважає, що ці скарги свідчать про порушення статті 3 Конвенції.

15. Пан С. Олійник також скаржився на те, що 11 квітня 2013 року був свавільно позбавлений свободи приблизно з 06 год. 00 хв. до 19 год. 20 хв. (див. конкретні відомості у пункті 6 розділу "А" та розділі "В" таблиці 2 в додатку). Він також скаржився на те, що його подальше тримання під вартою не ґрунтувалося на відповідних і достатніх підставах, зокрема, у зв’язку з відсутністю обґрунтованої підозри щодо вчинення ним інкримінованого йому злочину. Він посилався на пункт 1 статті 5 Конвенції у зв’язку з обома зазначеними скаргами та на пункт 3 статті 5 Конвенції у зв’язку зі скаргою на тримання під вартою.

16. Розглянувши усі наявні у нього матеріали, Суд доходить висновку, що з урахуванням його висновків у низці інших справ (див., зокрема, рішення у справах "Смолик проти України" (Smolik v. Ukraine), заява № 11778/05, пункти 45-48, від 19 січня 2012 року, "Крянге проти Румунії" [ВП] (Creanga v. Romania) [GC], заява № 29226/03, пункти 84 та 88-93, від 23 лютого 2012 року, "Гриненко проти України" (Grinenko v. Ukraine), заява № 33627/06, пункти 74-78, від 15 листопада 2012 року, та "Бєлоусов проти України" (Belousov v. Ukraine), заява № 4494/07, пункт 85, від 07 листопада 2013 року) скарга на свавільне затримання 11 квітня 2013 року є прийнятною та свідчить про порушення пункту 1 статті 5 Конвенції.

17. Суд також вважає, що немає потреби в розгляді прийнятності та суті решти скарг, висунутих п. С. Олійником за статтею 5 Конвенції (див., наприклад, рішення у справах "Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії" [ВП] (<...>) [GC], заява № 47848/08, пункт 156, ЄСПЛ 2014, та "Борзих та інші проти України" [Комітет] (Borzykh and Others v. Ukraine) [Committee], заява № 5353/14 та інші заяви, пункти 48 і 49, від 25 червня 2020 року).

18. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

19. З огляду на наявні в нього документи та свою практику Суд вважає за доцільне присудити заявникам суми, зазначені у таблицях в додатку. Він відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.

20. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

1. Вирішує об’єднати заяви.

2. Оголошує прийнятними скарги на стверджуване жорстоке поводження працівників міліції та непроведення ефективного розслідування у зв’язку з цим, висунуті у всіх заявах, а також скаргу на позбавлення свободи 11 квітня 2013 року, висунуту у заяві № 41415/13.

3. Постановляє, що було порушено статтю 3 Конвенції у зв’язку з непроведенням національними органами влади ефективного розслідування скарг на жорстоке поводження працівників міліції, висунутих усіма заявниками.

4. Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 5 Конвенції у зв’язку зі скаргою на позбавлення свободи 11 квітня 2013 року, висунутою у заяві № 41415/13.

5. Постановляє, що немає необхідності розглядати питання прийнятності та суть інших скарг, висунутих за статтею 5 Конвенції у заяві № 41415/13.

6. Постановляє, що:

(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявникам суми, зазначені у таблицях в додатку, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

7. Відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 16 вересня 2021 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.

__________

-1 Пані Ащенко припинила представляти заявника 23 серпня 2018 року.