Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Подлєсная проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Ладо Чантурія (<…>) Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Маттіас Гуйомар (<…>), судді,

та Мартіна Келлер (<…>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 23002/13), яку 16 березня 2013 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянка України пані Маргарита Анатоліївна Подлєсная, 1959 року народження, яка проживає у м. Москві (далі - заявниця),

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд), який представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина з Міністерства юстиції, про скарги за пунктами 1, 3 та 4 статті 5 Конвенції, а також визнати решту скарг у заяві неприйнятними,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 12 травня 2022 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справа стосується стверджуваного незаконного тримання заявниці під вартою під час досудового розслідування за пунктом 1 статті 5 Конвенції та стверджуваної відсутності відповідних гарантій, наданих їй за пунктами 3 і 4 статті 5 Конвенції у зв’язку з триманням її під вартою.

2. У лютому 2000 року слідчий міліції порушив кримінальну справу щодо заявниці за фактом розкрадання державного майна, розтрати та службового підроблення. Заявниця втекла, і у лютому 2001 року її було оголошено в розшук. 20 жовтня 2011 року заявницю затримали в Російській Федерації. До затримання заявниці кримінальне провадження щодо неї декілька разів зупинялося та відновлювалося, переважно з метою виконання процесуальних вимог.

3. 22 жовтня 2011 року під час процедури видачі заявниці до України Артемівський міськрайонний суд Донецької області (далі - Артемівський суд) постановив взяти її під варту, не вказавши строку. Тяжкість злочину, вчиненого заявницею, та ризики продовження нею своєї злочинної діяльності, ухилення від слідства і суду та перешкоджання встановленню істини у справі були наведені як підстави для тримання її під вартою.

4. 11 липня 2012 року заявницю було видано до України та поміщено до Артемівського слідчого ізолятора. Вона стверджувала, що не знала про підстави тримання її під вартою до 20 серпня 2012 року, коли їй було вручено копію постанови суду від 22 жовтня 2011 року.

5. 17 вересня 2012 року Апеляційний суд Донецької області (далі - апеляційний суд) провів засідання за відсутності заявниці, в якої не було захисника, але в присутності прокурора, і відмовив у задоволенні скарги заявниці на постанову Артемівського суду від 22 жовтня 2011 року. В ухвалі повторювалися підстави тримання заявниці під вартою, зазначені Артемівським судом, і посилання на її перебування у розшуку з 2001 року.

6. 20 вересня 2012 року заявницю звільнили під підписку про невиїзд.

7. У своїх коментарях у відповідь на зауваження Уряду заявниця стверджувала, що умови тримання її під вартою суперечили статті 3 Конвенції. Суд не розглядатиме цю скаргу, оскільки її було визнано неприйнятною, коли Уряд було повідомлено про цю заяву.

8. Заявниця скаржилася на те, що вона була позбавлена свободи з 11 липня по 20 вересня 2012 року без дозволу суду. Уряд не подав свої зауваження протягом встановленого Судом строку.

9. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції або неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

10. Загальні принципи щодо гарантій проти свавільного тримання під вартою наведені в рішенні у справі "Медвєдєв та інші проти Франції" [ВП] (Medvedyev and Others v. France) [GC], заява № 3394/03, пункти 76-80 і 117-126, ЄСПЛ 2010).

11. Поміщення заявниці під варту після її видачі до України було здійснено на підставі постанови Артемівського суду від 22 жовтня 2011 року. У наявних у Суду документах відсутні вказівки, що після її видачі заявниця була затримана з будь-якою іншою метою, окрім забезпечення можливості встановлення її кримінальної відповідальності в контексті кримінального провадження щодо неї (див. пункт 2).

12. Хоча Артемівський суд не встановив строку тримання заявниці під вартою, стаття 156 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (чинного на момент подій) передбачала, що тримання обвинуваченого під вартою під час досудового розслідування не мало перевищувати двох місяців з можливістю продовження цього строку судом. Отже, тримання заявниці під вартою на підставі постанови Артемівського суду від 22 жовтня 2011 року не мало тривати після 11 вересня 2012 року.

13. Коли максимальний строк тримання під вартою є абсолютно чітким і визначеним законодавством, а тому заздалегідь відомим, органи державної влади, відповідальні за тримання під вартою, зобов’язані вжити усіх необхідних заходів для забезпечення неперевищення дозволеної тривалості тримання під вартою (див. рішення у справі "Гал проти України" (Gal v. Ukraine), заява № 6759/11, пункти 26, від 16 квітня 2015 року). Таким чином, вбачається, що за відсутності рішення суду про продовження строку тримання заявниці під вартою після цієї дати, тобто з 11 вересня 2012 року, тримання під вартою не мало законних підстав.

14. Отже, було порушено пункт 1 статті 5 Конвенції у зв’язку з триманням заявниці під вартою з 11 по 20 вересня 2012 року.