Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Азовцева проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Стефані Моро-Вікстром (<...>), Голова,

Йован Ілієвський (<...>),

Маттіас Гуйомар (<...>), судді,

та Вікторія Марадудіна (<...>), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 23 вересня 2021 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою, поданою 07 квітня 2013 року до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Про заяву було повідомлено Уряд України (далі - Уряд).

3. Відомості про заявницю та інформація щодо заяви наведені у таблиці в додатку.

4. Заявниця скаржилася на непроведення ефективного розслідування смерті її чоловіка, який загинув у дорожньо-транспортній пригоді.

5. Заявниця скаржилася на непроведення ефективного розслідування смерті її чоловіка, який загинув у дорожньо-транспортній пригоді. Вона посилалася на пункт 1 статті 6 Конвенції.

6. Суд, якому належить провідна роль щодо здійснення юридичної кваліфікації фактів справи, вважає, що зазначені скарги мають розглядатися за статтею 2 Конвенції (див. рішення у справі "Ігор Шевченко проти України" (Igor Shevchenko v. Ukraine), заява № 22737/04, пункт 38, від 12 січня 2012 року). Відповідна частина цього положення передбачає:

"1. Право кожного на життя охороняється законом".

7. Насамперед Суд зазначає, що цю справу слід розглядати з точки зору зобов’язання держави провести ефективне розслідування за процесуальним аспектом статті 2 Конвенції. Відповідні загальні принципи щодо ефективності розслідування у розумінні статті 2 Конвенції наведені в рішенні у справі "Мустафа Тунч і Фечіре Тунч проти Туреччини" [ВП] (<...>) [GC], заява № 24014/05, пункти 169-182, від 14 квітня 2015 року). Зокрема, після виникнення зобов’язання провести розслідування дотримання процесуальних вимог за статтею 2 Конвенції оцінюється на підставі декількох основних критеріїв: належність слідчих дій, оперативність розслідування, залучення членів родини померлого та незалежність розслідування. Ці елементи є взаємопов’язаними і кожен з них окремо не може бути самоціллю (там само, пункт 225).

8. Крім того, зобов’язання провести розслідування не є обов’язком досягнення результатів, а обов’язком вжиття заходів. Суд погоджується, що не кожне розслідування обов’язково має бути успішним або дійти висновку, який співпадає із викладом подій скаржника. Проте воно, в принципі, має бути здатним призвести до встановлення фактів справи, а якщо твердження виявляться правдивими - до встановлення та покарання винних осіб (див. рішення у справі "Пол та Одрі Едвардс проти Сполученого Королівства" (Paul and Audrey Edwards v. the United Kingdom), заява № 46477/99, пункт 71, ЄСПЛ 2002-II).

9. У керівних справах "Басюк проти України" (Basyuk v. Ukraine), заява № 51151/10, від 05 листопада 2015 року), "Поживотько проти України" (Pozhyvotko v. Ukraine), заява № 42752/08, від 17 жовтня 2013 року, та "Качурка проти України" (Kachurka v. Ukraine), заява № 4737/06, від 15 вересня 2011 року, Суд вже встановлював порушення щодо питань, аналогічним розглянутим у цій справі.

10. Розглянувши всі надані йому матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. Розглядаючи факти цієї справи у контексті встановлених у його практиці зазначених принципів (див. пункти 7-9) і враховуючи заперечення Уряду про труднощі в отриманні усіх документів з матеріалів справи, Суд вважає, що документів, поданих заявницею стосовно періоду розслідування до 2014 року, достатньо для його висновку, що розслідування вже у період з 2007 по 2014 роки характеризувалося різними недоліками, які підірвали здатність органів досудового розслідування встановити обставини смерті чоловіка заявниці та відповідальних осіб, якщо такі були. Конкретні недоліки вказані в таблиці у додатку. З урахуванням цього висновку немає необхідності в розгляді Судом розслідування, яке проводилося після 2014 року. З огляду на свою практику з цього питання та всі надані йому матеріали Суд вважає, що у цій справі розслідування не відповідало критерію ефективності.

11. Отже, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення процесуального аспекту статті 2 Конвенції.

12. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".