Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Вєлєв проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Мартіньш Мітс (<...>), Голова,

Йован Ілієвський (<...>),

Івана Джеліч (<...>), судді,

та Мартіна Келлер (<...>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 57211/13), яку 27 серпня 2013 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України, п. Іван Іванович Вєлєв (далі - заявник);

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд) про заяву;

зауваження сторін;

після обговорення за зачиненими дверима 16 грудня 2021 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справа стосується скасування остаточної ухвали, постановленої на користь заявника. У справі порушуються питання за статтею 6 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

2. Заявник народився у 1952 році і проживає у м. Запоріжжі. У Суді заявника представляла пані А. Вельможко - юрист, яка практикує у м. Запоріжжі.

3. Уряд представляв його Уповноважений - п. І. Ліщина з Міністерства юстиції.

4. Факти справи, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.

5. 27 жовтня 2010 року заявник звернувся до Комунарського районного суду міста Запоріжжя (далі - районний суд) з позовом проти Управління Пенсійного фонду України в Комунарському районі м. Запоріжжя (далі - відповідач), вимагаючи здійснити перерахунок пенсії на його користь з 01 червня 2010 року із застосуванням показника середньої заробітної плати в країні.

6. 28 грудня 2010 року районний суд задовольнив позов заявника. Справу було розглянуто у порядку скороченого провадження згідно зі статтею 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

7. 07 вересня 2011 року Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд (далі - апеляційний суд) підтримав висновки районного суду та ухвалив перерахувати пенсію заявника із застосуванням показника середньої заробітної плати у країні. Ця ухвала була остаточною та оскарженню не підлягала (див. пункт 14).

8. Згідно зі згаданою ухвалою апеляційного суду відповідач перерахував пенсію заявника і, таким чином, з 25 жовтня 2011 року до 15 липня 2013 року (див. пункт 12) заявник отримував пенсійні виплати у підвищеному розмірі.

9. Тим часом 28 жовтня 2011 року відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України (далі - ВАСУ) з касаційною скаргою на ухвалу від 07 вересня 2011 року, стверджуючи, що суди нижчих інстанцій неправильно тлумачили та застосували норми матеріального права.

10. 07 листопада 2011 року ВАСУ постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

11. 04 липня 2013 року ВАСУ встановив, що суди нижчих інстанцій неправильно застосували норми матеріального права. Зокрема, суд встановив, що відповідний закон слід було тлумачити таким чином, що розмір показника середньої заробітної плати у країні, на який посилався заявник, мав використовуватися для обчислення розміру його пенсії під час первинного призначення, а не з метою її подальшого перерахунку. Тому ВАСУ задовольнив касаційну скаргу відповідача, скасував ухвалу від 07 вересня 2011 року та відмовив у задоволені позову заявника.

12. 15 липня 2013 року розмір пенсії заявника було перераховано згідно з постановою ВАСУ від 04 липня 2013 року, і до 01 жовтня 2017 року (коли пенсію було перераховано згідно з новим законом) він отримував меншу за розміром пенсію у порівнянні з тією, що виплачувалася згідно з постановленою на його користь остаточною ухвалою суду від 07 вересня 2011 року.

Кодекс адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року

13. Відповідні витяги з Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній на момент подій, передбачали таке.

14. Стаття 183-2 передбачала, inter alia, що позови стосовно пенсійних виплат мали розглядатися у порядку скороченого провадження без виклику сторін. Постанова могла бути оскаржена до апеляційного суду. Ухвала апеляційного суду була остаточною і оскарженню не підлягала.

15. Згідно зі статтею 211 сторони провадження мали право подати касаційну скаргу на ухвалу апеляційного суду, крім випадків, передбачених Кодексом.

16. Стаття 214-5 передбачала, що суддя-доповідач мав відмовити у задоволенні заяви про перегляд справи у касаційному порядку, якщо, inter alia, Справа не підлягала касаційному розгляду.

17. Заявник скаржився за пунктом 1 статті 6 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, що, скасувавши постановлену на його користь апеляційним судом ухвалу від 07 вересня 2011 року, яка набрала законної сили та підлягала виконанню, Вищий адміністративний суд України порушив принцип юридичної визначеності і, як наслідок, позбавив його вищих за розміром пенсійних виплат, які він отримував після постановлення цієї остаточної ухвали. Відповідні частини цих положень передбачають:

"Кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку... судом,... який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру...".

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права …".

А. Аргументи сторін

1. Уряд

18. Уряд стверджував, що скарга заявника на порушення принципу юридичної визначеності була подана поза межами шестимісячного строку, перебіг якого, на думку Уряду, почався з моменту постановлення ухвали ВАСУ від 07 листопада 2011 року про відкриття касаційного провадження. Заявник знав про відкриття касаційного провадження, але не заперечив проти цього та не брав участі у провадженні. У будь-якому випадку його скарга була необґрунтованою, оскільки ВАСУ законно скасував остаточну ухвалу, щоб виправити судові помилки та недоліки правосуддя, а саме: неправильне застосування норм матеріального права судами нижчих інстанцій.

19. Насамкінець, Уряд погодився, що до скасування ВАСУ ухвала від 07 вересня 2011 року становила "майно" у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Однак заявник не звертався із заявою про відкриття виконавчого провадження у зв’язку з цим, поки ухвала мала законну силу, і це означало, що це питання не було для нього важливим.

2. Заявник

20. Заявник стверджував, що ухвала ВАСУ від 07 листопада 2011 року про відкриття касаційного провадження, на яку посилався Уряд, була проміжною і не могла вважатися остаточною для цілей статті 6 та пункту 1 статті 35 Конвенції. Результати розгляду касаційної скарги ще не були відомі і провадження могло бути закрите у будь-який момент. У будь-якому випадку заявнику не було відомо про відкриття касаційного провадження і жодних повідомлень від ВАСУ щодо цього він не отримував. А тому ухвала ВАСУ від 07 листопада 2011 року не могла бути підставою для початку перебігу шестимісячного строку, який мав рахуватися з дати, коли була зрештою скасована остаточна ухвала на користь заявника.

21. Заявник не мав звертатися із заявою про відкриття виконавчого провадження за остаточною ухвалою від 07 вересня 2011 року, оскільки територіальний орган Пенсійного фонду України виконав цю ухвалу добровільно та виплачував йому підвищену пенсію до 15 жовтня 2013 року, коли розмір його пенсії був перерахований та зменшений внаслідок скасування ВАСУ згаданої ухвали.

22. Скасування постановленої на його користь ухвали суду, яка набрала законної сили та підлягала виконанню, внаслідок розгляду касаційної скарги, яка не мала законних підстав, непоправно підірвало принцип юридичної визначеності та позбавило заявника права на отримання передбачених йому пенсійних виплат.

В. Оцінка Суду

1. Прийнятність

(а) Правило шестимісячного строку

23. Сторони не дійшли згоди щодо відправного моменту перебігу шестимісячного строку (див. пункти 18 і 20).

24. Суд зазначає, що за конкретних обставин цієї справи, навіть припустивши, що шість місяців мали рахуватися від дати, коли ВАСУ прийняв до розгляду касаційну скаргу на остаточну ухвалу та відкрив провадження у справі, Уряд не надав доказів, що заявник був належним чином повідомлений про ухвалу ВАСУ у зв’язку з цим. Всупереч твердженням Уряду, надані ним Суду матеріали провадження на національному рівні не містять доказів надіслання будь-якого документа, який інформував би заявника про відкриття касаційного провадження, або складання такого документа взагалі.

25. Отже, Суд доходить висновку, що заявнику не можна дорікнути неподанням скарги до Суду протягом шести місяців від дати постановлення ухвали ВАСУ, на яку посилався Уряд, і тому Суд відхиляє його заперечення.

(b) Інше щодо прийнятності

26. Суд також зазначає, що ця заява не є ні явно необґрунтованою, ні неприйнятною з будь-яких інших підстав, перелічених у статті 35 Конвенції. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

2. Суть