Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Його текст може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Краєва проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Сіофра О’Лірі (<...>), Голова,

Мартіньш Мітс (<...>),

Ганна Юдківська (<...>),

Стефані Моро-Вікстром (<...>),

Йован Ілієвський (<...>),

Ладо Чантурія (<...>),

Івана Джеліч (<...>), судді,

та Віктор Соловейчік (<...>), Секретар секції,

з огляду на:

заяву (№ 72858/13), яку 05 листопада 2013 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянка України пані Агнеса Едуардівна Краєва (далі - заявниця),

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд) про скаргу на стверджуване втручання у її майнові права,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 30 листопада 2021 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справа стосується стверджуваного порушення заявницею митних правил під час митного декларування імпортованих товарів та накладеного на неї у зв’язку з цим стягнення, а саме: штрафу в розмірі вартості імпортованого товару. Це порушує питання за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

2. Заявниця народилася у 1986 році та проживає в м. Запоріжжі. Їй була надана правова допомога та у Суді її представляв п. С. Пермінов - юрист, який практикує у м. Запоріжжі.

3. Уряд представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина.

4. Факти справи, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.

5. На момент подій заявниця працювала спеціалістом з декларування імпортних вантажів підприємства "Д.". 23 квітня 2013 року заявниця від імені свого роботодавця подала до митного органу митну декларацію, рахунок-фактуру та інші товаросупроводжувальні документи щодо певних товарів, придбаних у швейцарської компанії (далі - продавець). У митній декларації заявниця вказала 46 298 доларів США (далі - доларів) як вартість товару. Таку ж суму продавець вказав у рахунку-фактурі. Однак у договорі купівлі-продажу товарів їхня вартість становила 48 661,56 євро.

6. Згідно з твердженнями заявниці наступного дня вона виявила зазначену невідповідність у документах. Того ж дня вона отримала лист від продавця, в якому він визнав, що надіслав їй неправильний рахунок-фактуру і вибачився за помилку. Вона повідомила митний орган про помилку та попросила дати можливість її виправити. Проте митний орган відмовив їй у прийнятті письмового пояснення, а натомість склав протокол про адміністративне правопорушення. У письмовому поясненні митному органу заявниця, inter alia, стверджувала, що подала митному органу неправильні відомості у зв’язку з необачністю, не помітивши помилку, допущену продавцем у рахунку-фактурі.

7. Згідно з твердженнями Уряду, який посилався на факти, встановлені митними органами, саме митний орган виявив зазначену невідповідність після того, як заявниця надала на його вимогу додаткові документи щодо митного декларування, які включали правильний рахунок-фактуру. Лише після того, як митний орган звернувся до заявниці щодо цього питання, вона підтвердила у своїх письмових поясненнях, що допустила помилку в декларації та надала митному органу пояснення від продавця.

8. 24 квітня 2013 року митний орган склав протокол, у якому вказав, що заявниця несла відповідальність згідно з частиною першою статті 483 Митного кодексу України за подання митному органу неправдивих відомостей, що призвело до недоплати ввізного мита в розмірі 22 477,44 українських гривень (далі - гривень, що становило приблизно 2 000 євро на момент подій). Заявниця оскаржила цей протокол до суду, стверджуючи, inter alia, що не мала умислу обходити митні правила, а її дії були наслідком неправильних відомостей у наданому їй продавцем рахунку-фактурі, які вона спочатку не помітила.

9. 15 липня 2013 року Ленінський районний суд міста Запоріжжя закрив провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо заявниці у зв’язку з відсутністю у її діях складу адміністративного правопорушення. Посилаючись, зокрема, на письмові пояснення продавця, суд встановив, що помилка в рахунку-фактурі була допущена продавцем і на час початку заявницею процедури митного оформлення та подання декларації і відповідного рахунку-фактури до митного органу вона не знала про помилку. Також були відсутні докази підробки заявницею яких-небудь документів. Митний орган подав апеляційну скаргу, стверджуючи, що заявниця свідомо подала митному органу неправильні відомості та рахунок-фактуру.

10. Під час апеляційного провадження заявниця визнала, що допустила помилку, і просила суд не накладати на неї занадто суворе стягнення. Захисник заявниці повторив аргументи, наведені нею у суді першої інстанції.

11. Остаточною постановою від 23 серпня 2013 року Апеляційний суд Запорізької області (далі - апеляційний суд) скасував постанову суду першої інстанції та задовольнив апеляційну скаргу митного органу. При цьому суд головним чином посилався на протокол про адміністративне правопорушення щодо заявниці, її відповідальність як декларанта, визнання нею подання митному органу неправильних відомостей, а також на той факт, що внаслідок її дій держава зазнала матеріальних збитків.

Апеляційний суд також у загальних формулюваннях зазначив, що під час накладення стягнення він врахував характер правопорушення, ступінь вини заявниці, дані про її особу та майновий стан, а також інші обставини, які обтяжували чи пом’якшували відповідальність. Він зобов’язав заявницю сплатити штраф у розмірі вартості імпортованого товару (48 661,56 євро) та конфіскувати товар у порядку, передбаченому відповідною статтею Митного кодексу України.

12. Із зауважень сторін вбачається, що зазначена постанова від 23 серпня 2013 року ще не виконана, а виконавче провадження неодноразово відкривалося та закінчувалося. Згідно з останньою наданою Урядом інформацією 24 грудня 2020 року відповідний виконавчий лист було знову повернуто державним виконавцем митному органу у зв’язку з відсутністю коштів у заявниці.

13. Митним кодексом України від 13 березня 2012 року у редакції, чинній на момент подій, було передбачено таке.

Згідно з частиною п’ятою статті 266 особа, уповноважена на декларування товарів від імені декларанта, мала такі самі обов’язки, права та несла таку саму відповідальність, що й декларант.

Згідно з частиною першою статті 483 переміщення товарів або дії, спрямовані на переміщення товарів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю шляхом, inter alia, подання митному органу підроблених документів чи документів, що містять неправдиві відомості, які мали значення для визначення митної вартості товарів, каралося накладенням штрафу у розмірі вартості товарів, які були предметом порушення митних правил, з конфіскацією цих товарів, а також товарів і транспортних засобів зі спеціально виготовленими сховищами, що використовувалися для переміщення таких товарів через митний кордон України.

14. Згідно зі статтями 361 і 362 Кодексу адміністративного судочинства України сторона у справі може вимагати перегляду у своїй справі, якщо міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, встановлено порушення Україною її міжнародних зобов’язань під час вирішення цієї справи судом.

15. Стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" 2006 року передбачає, що суди під час розгляду справ повинні застосовувати Конвенцію, протоколи до неї та практику Суду як джерело права.

16. Стаття 19 Закону України "Про міжнародні договори України" 2004 року передбачає, що міжнародні договори вважаються частиною національного законодавства та у випадку суперечностей між ними мають вищу юридичну силу, ніж положення національного законодавства.

17. Заявниця скаржилася по суті за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на те, що штраф, накладений на неї під час провадження про адміністративне правопорушення, був незаконним і непропорційним. Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції передбачає:

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".

А. Прийнятність

18. Уряд не подав зауважень щодо прийнятності цієї скарги. Висунуте Урядом заперечення стосувалося конфіскації товарів, накладеної згідно з постановою суду додатково до штрафу, стягнення, на яке заявниця не скаржилася, оскільки не була власником цих товарів.

19. Суд вже встановлював, хоча і в іншому контексті, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції застосовувалася до ситуації, коли на заявника накладався штраф (див. рішення у справі "Філліпс проти Сполученого Королівства" (Phillips v. the United Kingdom), заява № 41087/98, пункт 50, ЄСПЛ 2001-VII, ухвалу щодо прийнятності у справі "Компанія "Валіко С.р.л." проти Італії" (Valico S.r.l. v. Italy), заява № 70074/01, від 21 березня 2006 року, та рішення у справі "Компанія "ДЕЛЬТА ПЕКАРНЯ а.с." проти Чеської Республіки" (DELTA PEKARNY a.s. v. the Czech Republic), заява № 97/11, пункт 125, від 02 жовтня 2014 року). Суд не вбачає підстав для іншого висновку у цій справі.

20. А тому Суд зазначає, що ця скарга не є ані явно необґрунтованою, ані неприйнятною з будь-яких інших підстав, перелічених у статті 35 Конвенції. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

В. Суть

1. Доводи сторін

21. Заявниця стверджувала, що в апеляційного суду не було підстав визнавати умисне надання нею митним органам неправильних відомостей з огляду на те, що її дії випливали з помилки, допущеної продавцем у рахунку-фактурі, і це підтверджувалося доказами, у тому числі листом продавця від 24 квітня 2013 року. Однак суд проігнорував її аргументи у зв’язку з цим і наклав на неї стягнення у вигляді надмірного штрафу. Розмір накладеного штрафу спричинив фінансові труднощі, оскільки її місячна заробітна плата становила 3 300 грн (приблизно 96 євро-1). Вона була зобов’язана щомісяця віддавати частину своєї заробітної плати для погашення заборгованості, а її майно перебувало під постійною загрозою конфіскації державними виконавцями.

__________

-1 Розмір її заробітної плати в українських гривнях було конвертовано в євро за курсом на дату подання зауважень заявницею.

22. Уряд визнав, що накладене на заявницю стягнення було втручанням у її майнові права. Однак це втручання було законним і пропорційним. Зокрема, він стверджував, що оскаржуване стягнення передбачалося частиною першою статті 483 Митного кодексу України та було обов’язковим; під час накладення стягнення національний суд взяв до уваги вину заявниці у зв’язку з її діями, дані про особу та інші відповідні фактори. Уряд також припустив, що заявниця могла спробувати отримати відшкодування за завдану шкоду від продавця товарів, який допустив помилку в рахунку-фактурі.

2. Оцінка Суду

23. У цій справі на заявницю було накладено штраф у розмірі 48 661,56 євро як стягнення за адміністративне правопорушення, у вчиненні якого вона була визнана винною і щодо якого набрала законної сили відповідна постанова суду. У зв’язку з цим Суд повторює, що накладення штрафу в принципі становитиме втручання в право, гарантоване першим абзацом статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки воно позбавляє відповідну особу майна, а саме: суми, яка має бути сплачена (див. згадану ухвалу щодо прийнятності у справі "Компанія "Валіко С.р.л." проти Італії" (Valico S.r.l. v. Italy)). Хоча з матеріалів справи вбачається, що заявниця досі не сплатила штраф, вона зобов’язана його сплатити, тому не можна заперечити, що вона понесла фактичні витрати та зазнає збитків у майбутньому. А тому було втручання у майнові права заявниці (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Місюконіс та інші проти Литви" (Misiukonis and Others v. Lithuania), заява № 49426/09, пункт 54, від 15 листопада 2016 року).

24. Насамперед Суд зазначає, що оскаржуване втручання підпадає під сферу дії другого абзацу статті 1 Першого протоколу до Конвенції, який прямо дозволяє державам здійснювати контроль за користуванням майном для забезпечення сплати податків або інших внесків чи штрафів, однак це положення має тлумачитися у контексті загального правила, наведеного в першому реченні першого абзацу (див. згадане рішення у справі "Філліпс проти Сполученого Королівства", пункт 51, і щодо оподаткування рішення у справі "Компанія "Буффало С.р.л.", що ліквідується, проти Італії" (Buffalo S.r.l. in liquidation v. Italy), заява № 38746/97, пункт 32, від 03 липня 2003 року). Це не означає, що наглядова роль Суду щодо цього питання повністю виключена, оскільки він повинен перевірити, чи було правильно застосовано статтю 1 Першого протоколу до Конвенції (див. ухвалу щодо прийнятності у справі "Компанія "Оріон-Бржецлав с.р.о." проти Чехії" (<...>), заява № 43783/98, від 13 січня 2004 року). Щоб бути сумісним зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, захід має відповідати трьом умовам: він повинен бути законним, переслідувати законну мету та забезпечувати справедливий баланс між загальними суспільними інтересами та основоположними правами особи (див. рішення у справі "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy) [GC], заява № 33202/96, пункти 108-114, ЄСПЛ 2000-I).

25. Стосовно законності втручання Суд зазначає, що постанова апеляційного суду про сплату штрафу заявницею була ухвалена на підставі частини першої статті 483 Митного кодексу України, яка передбачала обов’язкове накладення штрафу та конфіскацію товарів у випадку встановлення, що декларант намагався приховати товари від митного контролю, у тому числі шляхом подання митним органам неправильних відомостей для розрахунку митної вартості імпортованих товарів (див. пункт 13).

26. На підставі фактів та з огляду на доводи сторін можна поставити під сумнів встановлення національними судами достатньою мірою того, що дії заявниці становили правопорушення, передбачене частиною першою статті 483 Митного кодексу України. Зокрема, у формулюванні законодавчої норми йдеться про "незаконну мету приховування товарів від митного контролю", що, на думку Суду, передбачає умисне подання декларантом неправдивих відомостей і документів митному органу. Водночас протягом усього провадження заявниця послідовно стверджувала, що помилково подала митним органам неправильні відомості, не помітивши, що надісланий їй продавцем рахунок-фактура був неправильним. Її аргументи підтверджувалися, inter alia, листом продавця товарів, в якому він визнав, що надіслав заявниці неправильний рахунок-фактуру та вибачився (див. пункт 6). Однак, хоча районний суд розглянув питання про наявність складу правопорушення, з формулювання постанови апеляційного суду не вбачається, що відповідним аргументам заявниці було надано належну увагу, і це викликає сумніви щодо законності зазначеного втручання.

27. Тим не менш, беручи до уваги свої обмежені повноваження щодо оцінки фактів і перевірки дотримання національного законодавства (див. згадане рішення у справі "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy) [GC], пункт 108, та рішення у справі "Компанія "С.Ц. Сервіс Бенз Ком С.Р.Л." проти Румунії" (S.C. Service Benz Com S.R.L. v. Romania), заява № 58045/11, пункт 31, від 04 липня 2017 року), Суд залишає це питання відкритим і переходить до оцінки законної мети та пропорційності відповідного втручання, що є ключовим питанням у цій справі (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Компанія "Актіва ДОО" проти Сербії" (Aktiva DOO v. Serbia), заява № 23079/11, пункт 81, від 19 січня 2021 року).

28. Суд вважає, що митні збори або мито на імпортовані товари повинні розглядатися як такі, що підпадають під сферу оподаткування, що належить до виключної компетенції державних органів (див. рішення у справі "ТОВ "Полімерконтейнер" проти України" (Polimerkonteyner, TOV v. Ukraine), заява № 23620/05, пункт 25, від 24 листопада 2016 року). Тому Суд визнає, що застосований до заявниці захід мав вагомий суспільний інтерес для забезпечення сплати податків.