Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Центр "Украса" проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Стефані Моро-Вікстром (<...>), Голова,

Ганна Юдківська (<...>),

Ладо Чантурія (<...>), судді,

та Мартіна Келлер (<...>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 2836/10), яку 30 грудня 2009 року, подало до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) підприємство "Центр "Украса" (далі - підприємство-заявник),

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд) про скаргу на порушення принципу юридичної визначеності та визнати решту скарг у заяві неприйнятними,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 04 листопада 2021 року постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Ця заява стосується питання res judicata. Підприємство-заявник скаржилося за статтею 6 Конвенції, що національні суди двічі розглянули той самий спір між тими ж сторонами.

2. Підприємство-заявник "Центр "Украса"" - приватне підприємство, зареєстроване згідно із законодавством України. У Суді його представляв п. Л.С. Волошин - юрист, який практикує у м. Рівному.

3. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина.

4. Факти справи, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.

5. 15 червня 2004 року Державна виконавча служба уклала договір зі спеціалізованим державним підприємством "У.Ю.", яким делегувала продаж на прилюдних торгах об’єкта незавершеного будівництва, розташованого у м. Рівне, Україна (далі - будівля), арешт на який був накладений Державною виконавчою службою. Майно належало дочірньому підприємству "Р.А.С." відкритого акціонерного товариства (далі - ВАТ). На нього було накладено арешт згідно з постановою Державної виконавчої служби від 16 квітня 2004 року. Продаж майна мав на меті погасити борги підприємства "Р.А.С.".

6. 02 липня 2004 року підприємство "У.Ю." провело прилюдні торги, і підприємство-заявник придбало будівлю.

7. Того ж дня Державна виконавча служба видала підприємству-заявнику акт про придбання будівлі, а приватний нотаріус - свідоцтво на право власності на будівлю.

8. 23 лютого 2005 року ВАТ продало будівлю приватному підприємству "К.", яке, у свою чергу, 01 березня 2005 року продало її приватному підприємству "Г.", порушивши заборону на відчуження будівлі.-1

__________

-1 Виправлено 06 грудня 2021 року: речення було: "23 лютого та 01 березня 2005 року ВАТ продало будівлю приватному підприємству "Г.", порушивши заборону на відчуження будівлі."

9. 16 липня 2004 року ВАТ звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом проти Державної виконавчої служби, підприємства-заявника та підприємства "У.Ю.", вимагаючи визнати недійсними (i) дії Державної виконавчої служби щодо продажу будівлі, (ii) прилюдні торги з продажу будівлі від 02 липня 2004 року, (iii) акт про придбання будівлі з прилюдних торгів від 02 липня 2004 року та (iv) свідоцтво про право власності підприємства-заявника на будівлю; а також витребувати будівлю з володіння підприємства-заявника. ВАТ стверджувало про наявність у нього права власності на будівлю і незаконність передачі будівлі до статутного фонду підприємства "Р.А.С.". Підприємство "Р.А.С." брало участь у справі як третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог. Під час розгляду справи воно повністю підтримало позицію ВАТ.

10. Після нового розгляду справи 17 серпня 2005 року Господарський суд Рівненської області закрив провадження щодо правомірності дій Державної виконавчої служби у зв’язку з відсутністю компетенції для вирішення спору та відмовив у задоволенні решти позовних вимог як необґрунтованих, встановивши, що підприємство "Р.А.С." мало право власності на будівлю, оскільки на момент подій ВАТ передало будівлю до статутного фонду підприємства "Р.А.С.", і ця будівля стала власністю останнього до проведення прилюдних торгів. Суд зазначив, inter alia, що підприємство "Р.А.С." повною мірою використовувало своє право власності та могло володіти, користуватися та розпоряджатися будівлею на власний розсуд. Суд також вказав на відсутність послідовності в позиції ВАТ, оскільки під час розгляду справи воно відмовилося від своєї позовної вимоги про визнання його права власності на будівлю та витребування будівлі. Підприємство "Р.А.С." підтримало позовні вимоги ВАТ і не заявляло самостійних вимог, оскільки вважало будівлю власністю ВАТ. Однак підприємство "Р.А.С." було боржником у виконавчому провадженні. Господарський суд також зазначив, що підприємство "Р.А.С." не оскаржувало дії чи бездіяльність Державної виконавчої служби у встановленому законом порядку.

11. 31 жовтня 2005 року Львівський апеляційний господарський суд залишив це рішення без змін.

12. 02 березня 2006 року Вищий господарський суд України залишив без змін рішення судів нижчих інстанцій.

13. 28 грудня 2006 року Верховний Суд України відмовив у порушенні касаційного провадження.

14. 01 лютого 2007 року підприємство "Р.А.С." звернулося до Рівненського міського суду з адміністративним позовом проти Державної виконавчої служби та підприємства-заявника, вимагаючи визнання (i) протиправними дії першої у зв’язку з продажем будівлі, (ii) нечинною постанови від 16 квітня 2004 року про арешт будівлі та (iii) акта про придбання будівлі з прилюдних торгів від 02 липня 2004 року.

15. 03 грудня 2007 року Рівненський міський суд частково задовольнив позов, визнавши протиправними дії Державної виконавчої служби щодо вжиття заходів з продажу будівлі та нечинною постанову від 16 квітня 2004 року про арешт будівлі. Суд відмовив у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним акта від 02 липня 2004 року як необґрунтованої, посилаючись на існуюче рішення господарських судів щодо цього питання.

16. 18 вересня 2008 року Львівський апеляційний адміністративний суд залишив постанову суду першої інстанції без змін.

17. 09 лютого 2011 року Вищий адміністративний суд України залишив без змін рішення судів нижчих інстанцій.

18. У листопаді 2008 року, посилаючись на ухвалу апеляційного суду у справі № 2a-414/07, підприємство "Р.А.С." звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом проти підприємства "У.Ю.", підприємства-заявника та Державної виконавчої служби, вимагаючи визнати недійсними (i) проведення прилюдних торгів з продажу будівлі від 02 липня 2004 року, (ii) акта про придбання будівлі з прилюдних торгів від 02 липня 2004 року та (iii) свідоцтва про право власності підприємства-заявника на будівлю. Підприємство "Р.А.С." стверджувало про незаконність прилюдних торгів від 02 липня 2004 року.

19. 12 грудня 2008 року Господарський суд Рівненської області задовольнив позов і визнав недійсними прилюдні торги, акт про придбання будівлі та свідоцтво про право власності підприємства-заявника на будівлю. У відповідь на аргумент підприємства-заявника про силу res judicata рішення у справі № 12/254 суд першої інстанції зазначив, що стаття 80 Господарського процесуального кодексу України не застосовувалася, оскільки в зазначеному провадженні підприємство "Р.А.С." не висувало власних позовних вимог у зв’язку з предметом спору, оскільки мало процесуальний статус третьої особи, яка не заявляє самостійних позовних вимог. Крім того, підставою для подання позову у справі № 15/140 було рішення в адміністративній справі, яке набрало законної сили. Підприємство-заявник подало апеляційну скаргу, вказавши на силу res judicata рішень, винесених у справі № 12/254. Воно просило апеляційний суд припинити провадження відповідно до частини другої статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

20. 12 березня 2009 року Львівський апеляційний господарський суд залишив рішення суду першої інстанції без змін. Апеляційний суд посилався на висновки в остаточному рішенні у справі № 2а-414/07, яким було визнано протиправними дії Державної виконавчої служби, і яке стало підставою не припиняти провадження у справі відповідно до частини другої статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

21. Підприємство-заявник подало касаційну скаргу. Воно посилалося, серед інших аргументів, на те, що провадження мало бути припинено з огляду на силу res judicata рішень, винесених у справі № 12/254, спір, який стосувався того ж предмета між тими ж сторонами і був вирішений ще в 2005 році.

22. 12 серпня 2009 року Вищий господарський суд України залишив постанову апеляційного суду без змін. Суд не прокоментував провадження у справі № 12/254.

23. 01 жовтня 2009 року Верховний Суд України відмовив у порушенні касаційного провадження.

24. У 2009 році підприємство-заявник звернулося до господарського суду із позовом проти підприємства "Р.А.С.", Державної виконавчої служби та підприємства "У.Ю.", вимагаючи відшкодування суми у розмірі 370 000 українських гривень (далі - грн), суми, сплаченої під час прилюдних торгів для придбання будівлі, та 377 500 грн витрачених на поліпшення будівлі.

25. 07 лютого 2012 року Господарський суд Рівненської області відмовив у задоволенні позову.

26. 15 травня 2012 року Рівненський апеляційний господарський суд частково задовольнив апеляційну скаргу підприємства-заявника, присудивши йому суму у розмірі 370 000 грн, яка мала бути стягнута з Головного управління Державної казначейської служби України у Рівненській області. Ця постанова набрала законної сили.

27. 21 лютого 2019 року Державна казначейська служба України повідомила Міністерство юстиції України, що 27 грудня 2012 року на банківський рахунок підприємства-заявника було перераховано 370 000 грн.