Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Марков проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Івана Джеліч (<...>), Голова,

Ганна Юдківська (<...>),

Арнфінн Бордсен (<...>), судді,

та Мартіна Келлер (<...>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 66811/13), яку 18 жовтня 2013 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Ігор Олегович Марков, 1973 року народження, який проживає у м. Одесі (далі - заявник), його представляв п. О.Л. Казарновський - юрист, який практикує у м. Одесі,

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд), який представляв його Уповноважений, п. Іван Ліщина, про скаргу за статтею 3 Першого протоколу до Конвенції та визнати решту скарг у заяві неприйнятними,

рішення не долучати до матеріалів справи зауваження Уряду, подані поза встановленим строком,

зауваження заявника

після обговорення за зачиненими дверима 13 січня 2022 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справа стосується стверджувано незаконного та свавільного визнання недостовірними результатів виборів у виборчому окрузі, в якому заявник спочатку був зареєстрований як переможець (стаття 3 Першого протоколу до Конвенції).

2. Заявник балотувався як самовисуванець на парламентських виборах 28 жовтня 2012 року в одномандатному виборчому окрузі № 133. Центральна виборча комісія (далі - ЦВК), до якої не надійшло жодних скарг щодо цього виборчого округу, зареєструвала його переможцем (з перевагою в 5160 голосів), і він почав виконувати свої повноваження як народний депутат. Однак після скарги іншого народного депутата до прокуратури у липні 2013 року на те, що засоби масової інформації повідомляли про порушення, пов’язані з проведенням виборів у виборчому окрузі № 133, було порушено кримінальне провадження. Посилаючись на висновки експертизи виборчих бюлетенів, Міністерство внутрішніх справ України повідомило ЦВК, що 6038 бюлетенів з голосами за заявника були фактично сфальсифікованими. А саме, з’ясувалося, що спочатку позначки були проставлені біля імен інших кандидатів, але їх стерли і поставили нову позначку біля імені заявника.

3. 30 серпня 2013 року ЦВК відповіла слідчому, що не була наділена повноваженнями щось робити у зв’язку з цим. Того ж дня троє осіб (у тому числі народний депутат, який звернувся зі скаргою до прокуратури) подали адміністративний позов проти ЦВК щодо визнання недостовірними результатів виборів у виборчому окрузі № 133 та позбавлення заявника повноважень народного депутата.

4. Заявник, якого залучили до провадження як третю сторону, заперечив проти вказаного позову. Окрім вказівки на певні неузгодженості у висновках розслідування, він доводив, що нібито сфальсифіковані на його користь бюлетені могли бути підроблені під час перевірки, пов’язаної з розслідуванням: стерті позначки біля імен інших кандидатів могли бути поставлені та стерті постфактум, щоб підірвати достовірність виборчих бюлетенів.

5. 12 вересня 2013 року Вищий адміністративний суд України частково задовольнив позов. Суд визнав недостовірними результати виборів у виборчому окрузі № 133, скасував постанову про реєстрацію заявника як обраного народного депутата та визнав неможливим встановлення підсумків голосування у цьому виборчому окрузі. Він також зазначив, що посилання заявника на певні неузгодженості не спростовувало факту фальсифікації бюлетенів.

6. 20 вересня 2013 року заявник був позбавлений повноважень народного депутата.

7. Заявник скаржився на те, що визнання недостовірними результатів виборів у його виборчому окрузі та визнання відсутності у нього повноважень народного депутата становило порушення статті 3 Першого протоколу до Конвенції.

8. Уряд не подав зауважень у встановлений з цією метою строк.

9. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції або неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

10. Хоча спочатку принцип, який вимагає запобігати свавіллю, був сформульований щодо умов участі у виборах, він так само стосується інших ситуацій, пов’язаних з ефективністю виборчих прав особи, у тому числі - порядку перегляду результатів виборів та визнання їх недостовірними (див. рішення у справі "Керімова проти Азербайджану" (Kerimova v Azerbaijan), заява № 20799/06, пункт 44, від 30 вересня 2010 року).