Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Кравчук проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Арнфінн Бордсен (<...>), Голова,

Ганна Юдківська (<...>),

Маттіас Гуйомар (<...>), судді,

та Мартіна Келлер (<...>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 77435/12), яку 29 листопада 2012 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Петро Авксентійович Кравчук (далі - заявник),

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд) про скарги на відсутність обґрунтування в рішеннях національних судів (пункт 1 статті 6 Конвенції) та неспроможність судів захистити право власності заявника (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції), а також визнати решту скарг у заяві неприйнятними,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 01 квітня 2021 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справа стосується обов’язку національних судів за пунктом 1 статті 6 Конвенції наводити обґрунтування для своїх рішень.

2. Заявник народився у 1947 році і проживає у м. Любешів. Заявника представляв п. В. Єлов - юрист, який практикує у м. Луцьку.

3. Уряд представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина.

4. Факти справи, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.

5. Заявник звернувся до Старобешівського районного суду з позовом, стверджуючи, що у 2006 році приватна особа Б. опублікувала книгу, в якій була наведена значна частина книги, виданої заявником у 1988 році. У своєму позові заявник зазначив, що не мав копії книги Б. і безуспішно намагався витребувати її у Б. За цих обставин заявник просив суд витребувати у Б. копію її книги та провести експертизу його тверджень про плагіат.

6. Крім того, заявник просив суд витребувати у прокурора Київського району м. Донецька копії висновків експертиз 2009 та 2011 років, наявних у матеріалах окремої кримінальної справи стосовно тверджень заявника про порушення Б. авторських прав. У відповідь суд витребував копії цих висновків. У висновку за 2011 рік, серед іншого, зазначалося, що у книзі Б., яка також була предметом спору у цивільній справі, було "часткове використання тексту" книги заявника.

7. 19 грудня 2011 року Старобешівський районний суд відмовив у задоволенні позову заявника як необґрунтованого. Він зазначив, що висновки, складені в межах кримінальної справи, не були належними доказами. Іншої експертизи для доведення наявності стверджуваного плагіату проведено не було, також були відсутні інші докази на підтримку позовних вимог заявника.

8. Заявник подав апеляційну скаргу, стверджуючи, що суд першої інстанції не забезпечив збір доказів і не витребував у відповідача копію її книги; що висновки експертів, складені в межах кримінальної справи, були безпідставно проігноровані; та що не було призначено експертизу, незважаючи на його клопотання.

9. 27 березня 2012 року Апеляційний суд Донецької області відхилив апеляційну скаргу заявника, зазначивши, що сторони не надали копію книги відповідача. Апеляційний суд вказав, що намагався витребувати примірник книги Б. у національної бібліотеки; проте книги там не було. Суд додав, що копії висновків експертів, надані прокуратурою, не були належними доказами, оскільки не стосувалися відповідної книги відповідача у справі, що розглядалася.

10. Заявник подав касаційну скаргу, повторивши, що він зіткнувся зі складнощами у наданні доказів у справі, та що наявні висновки експертів були належними доказами, оскільки доводили наявність плагіату, вчиненого Б. у її книзі.

11. 23 липня 2012 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ відхилив касаційну скаргу як необґрунтовану, наголосивши, що суди намагалися витребувати копію книги в бібліотеки, але безуспішно. За таких обставин суди нижчих інстанцій ухвалили законні рішення, встановивши, що позов заявника був необґрунтований.

12. Відповідне національне законодавство наведене в рішеннях у справах "Волошин проти України" (Voloshyn v. Ukraine), заява № 15853/08, пункт 22, від 10 жовтня 2013 року, та "Мала проти України" (Mala v. Ukraine), заява № 4436/07, пункт 29, від 03 липня 2014 року.

13. Заявник скаржився на те, що висунуті ним відповідні та важливі аргументи не були належним чином розглянуті національними судами всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції.

14. Відповідна частина пункту 1 статті 6 Конвенції передбачає:

"Кожен має право на справедливий … розгляд його справи … судом, …, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру...".

А. Прийнятність

15. Уряд стверджував, що скарга була явно необґрунтованою, оскільки суди правильно розглянули справу. Заявник не зміг підтвердити свою скаргу, оскільки він не надав опубліковану Б. книгу, яка була основним доказом для обґрунтування його тверджень про плагіат.

16. Заявник не погодився з Урядом і доводив, що не міг надати опубліковану Б. книгу, оскільки мав один примірник, який він передав правоохоронним органам як доказ у кримінальній справі щодо Б. Заявник наполягав, що під час розгляду справи проявляв старанність, але суди не змогли забезпечити збір відсутніх у нього доказів.

17. Суд зазначає, що ця скарга не є ані явно необґрунтованою, ані неприйнятною з будь-яких інших підстав, перелічених у статті 35 Конвенції. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

В. Суть

18. Заявник підтримав свої скарги.

19. Уряд стверджував про відсутність підстав для встановлення порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

20. Суд повторює, що відповідно до його тривалої та усталеної практики він не має діяти як суд четвертої інстанції, а тому не ставитиме під сумнів рішення національних судів за пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо тільки їхні висновки не вважаються свавільними або явно необґрунтованими (див. рішення у справі "Бочан проти України (№ 2)" [ВП] (Bochan v. Ukraine (no. 2) [GC], заява № 22251/08, пункт 61, ЄСПЛ 2015, з подальшими посиланнями).