Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Пригунов та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Лятіф Гусейнов (<…>), Голова,

Ладо Чантурія (<…>),

Маттіас Гуйомар (<…>), судді,

та Мартіна Келлер (<…>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяви (№ 31557/07, № 61637/11, № 12450/13, № 19294/13, № 20087/13, № 81809/17 та № 9273/18), подані у різні дати, зазначені в таблиці у додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція),

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд) про заяви,

зауваження сторін у заявах,

після обговорення за зачиненими дверима 25 березня 2021 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Ця справа стосується неефективного розслідування смерті родичів заявників, які померли за підозрілих обставин або внаслідок отримання тяжких тілесних ушкоджень, та за відсутності доказів причетності представників держави.

2. Деталі та відповідні факти щодо заявників наведені в таблицях у додатку.

3. Уряд представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина.

4. Беручи до уваги схожість порушених за Конвенцією питань, Суд відповідно до пункту 1 правила 42 Регламенту Суду вирішує об’єднати заяви та розглянути їх спільно в одному рішенні.

5. Заявники скаржилися на те, що розслідування смертей їхніх родичів, які померли за підозрілих обставин або внаслідок отримання тяжких тілесних ушкоджень, але за відсутності доказів причетності представників держави, було неефективним. Вони посилалися на статтю 2, пункт 1 статті 6 та статтю 13 Конвенції.

6. Суд, якому належить провідна роль щодо здійснення юридичної кваліфікації фактів справи, вважає, що зазначені скарги мають розглядатися за статтею 2 Конвенції (див. рішення у справі "Ігор Шевченко проти України" (Igor Shevchenko v. Ukraine), заява № 22737/04, пункт 38, від 12 січня 2012 року). Відповідна частина цього положення передбачає:

"1. Право кожного на життя охороняється законом.".

A. Прийнятність

7. У заяві № 12450/13 Уряд стверджував, що заявниця не вичерпала доступні національні засоби юридичного захисту, оскільки не оскаржила постанову органу досудового розслідування від 09 квітня 2012 року про відмову у порушенні кримінальної справи за фактом смерті її брата. Уряд також стверджував, що раніше заявниця успішно оскаржила постанову про відмову у порушенні кримінальної справи, таким чином, наявний у заявниці засіб юридичного захисту був ефективним.

8. Заявниця заперечила. Вона доводила, що розслідування смерті її брата на національному рівні не могло вважатися ефективним, і, таким чином, це звільняло її від обов’язку використовувати запропонований Урядом засіб юридичного захисту.

9. Суд вважає, що заперечення Уряду щодо невичерпання національних засобів юридичного захисту порушує питання, тісно пов’язане з питанням ефективності розслідування. Отже, воно тісно пов’язане з суттю її скарги за процесуальним аспектом статті 2 Конвенції. За цих обставин Суд долучає заперечення Уряду до розгляду скарги заявниці по суті.

10. У заяві № 31557/07 Уряд стверджував, що скарги заявника за статтею 2 Конвенції є явно необґрунтованими у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції. Зокрема, Уряд зазначив, що протягом розумного строку органи досудового розслідування встановили обставини справи та осіб, які вчинили вбивство; ці особи були визнані винними та їм було обрано покарання у виді позбавлення волі, а заявнику було надано відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину. Уряд також наголосив, що кримінальна справа лише один раз поверталася на додаткове розслідування у зв’язку з наявністю недоліків та упущень; ніщо не свідчило про те, що заявник не брав участі у кримінальному провадженні або що незалежність розслідування ставилася під сумнів.

11. Заявник не надав жодних коментарів.

12. Уряд не подав зауважень щодо прийнятності решти заяв.

13. Суд також зазначає, що скарги заявників не є ані явно необґрунтованими, ані неприйнятними з будь-яких інших підстав, перелічених у статті 35 Конвенції. Отже, вони мають бути визнані прийнятними.

B. Суть

1. Доводи сторін

14. Уряд доводив, що статтю 2 Конвенції порушено не було. Зокрема Уряд зазначив, що органи досудового розслідування негайно порушили кримінальні справи за фактом смерті родичів заявників або вжили усіх необхідних слідчих дій, щоб дійти висновку про відсутність необхідності у розслідуванні. Компетентні органи досудового розслідування діяли сумлінно та оперативно; вони здійснили усе можливе для розслідування обставин справ, а тривалість розслідування була виправдана необхідністю провести значну кількість слідчих дій.

15. У заявах № 12450/13, № 19294/13, № 20087/13 та № 9273/18 заявники не погодилися з твердженнями Уряду про проведення ефективного розслідування. Вони доводили, що органи досудового розслідування діяли неоперативно та не забезпечили збір доказів, пов’язаних з подіями. Заявники також стверджували, що слідство у їхніх справах не було належним чином організовано та характеризувалося тактичними недоліками, які перешкодили встановленню відповідальних осіб або причин смерті їхніх родичів.

2. Оцінка Суду

16. Насамперед Суд зазначає, що цю справу слід розглядати з точки зору зобов’язання держави провести ефективне розслідування за процесуальним аспектом статті 2 Конвенції. Відповідні загальні принципи щодо ефективності розслідування у розумінні статті 2 Конвенції наведені в рішенні у справі "Мустафа Тунч і Фечіре Тунч проти Туреччини" [ВП] (<...>) [GC], заява № 24014/05, пункти 169-182, від 14 квітня 2015 року.

Зокрема, після виникнення зобов’язання провести розслідування дотримання процесуальних вимог за статтею 2 Конвенції оцінюється на підставі декількох основних критеріїв: належність слідчих дій, оперативність розслідування, залучення членів родини померлого та незалежність розслідування. Ці елементи є взаємопов’язаними і кожен з них окремо не може бути самоціллю (див. рішення у справі "Мустафа Тунч і Фечіре Тунч проти Туреччини" [ВП] (<...>) [GC], там само, пункт 225).

17. Крім того, зобов’язання провести розслідування не є обов’язком досягнення результатів, а обов’язком вжиття заходів. Суд погоджується, що не кожне розслідування обов’язково має бути успішним або дійти висновку, який співпадає із викладом подій скаржника. Проте воно, у принципі, має бути здатним призвести до встановлення фактів справи, а якщо твердження виявляться правдивими - до встановлення та покарання винних осіб (див. рішення у справі "Пол та Одрі Едвардс проти Сполученого Королівства" (Paul and Audrey Edwards v. the United Kingdom), заява № 46477/99, пункт 71, ЄСПЛ 2002-II).

18. Розглядаючи факти цих справ у контексті зазначених принципів, Суд вважає, що на попередніх стадіях у цих справах існували суттєві недоліки, а з наявної інформації не вбачається, що після порушення кримінальних справ, якщо вони порушувалися, здійснювалося належним чином організоване слідство. Слідство характеризувалося неодноразовим закриттям і відновленням внаслідок невжиття слідчими достатніх заходів, а також поступовим псуванням доказів.

19. З наявних у Суду документів вбачається, що неспроможність органів досудового розслідування своєчасно вжити необхідних заходів підірвала їхню здатність встановити обставини, пов’язані зі смертю родичів заявників, та відповідальних осіб, якщо такі були (див. конкретні відомості в таблицях у додатку). Провадження у цій справі тривали від 1 року до більш ніж 11 років. У зв’язку з цим Суд зазначає, що суттєва затримка під час встановлення причин смерті, якщо вона не виправдана об’єктивними обставинами, може сама собою підірвати довіру суспільства до забезпечення принципу верховенства права і порушити питання за статтею 2 Конвенції. Суд уже встановлював порушення стосовно питань, подібних до тих, що розглядаються у цій справі (див. рішення у справах "Прилуцький проти України" (Prilutskiy v. Ukraine), заява № 40429/08, пункти 43 і 44, від 26 лютого 2015 року, "Поживотко проти України" (Pozhyvotko v. Ukraine), заява № 42752/08, пункти 37-41, від 17 жовтня 2013 року, "Качурка проти України" (Kachurka v. Ukraine), заява № 4737/06, пункти 48-56, від 15 вересня 2011 року, "Олейнікова проти України" (Oleynikova v. Ukraine), заява № 38765/05, пункти 67-81, від 15 грудня 2011 року).

20. За цих обставин Суд вважає встановленим, що у цій справі розслідування не відповідали критерію ефективності. Тому Суд відхиляє заперечення Уряду щодо невичерпання національних засобів юридичного захисту у заяві № 12450/13, яку раніше було долучено до розгляду справи по суті (див. пункт 9), оскільки, на думку Суду, заявниці не можна дорікати, що вона не вимагала відновлення розслідування, яке, як було встановлено, було неефективним (див., наприклад, рішення у справі "Карпиленко проти України" (Karpylenko v. Ukraine), заява № 15509/12, пункт 100, від 11 лютого 2016 року), і вважає, що у цій справі було порушено процесуальний аспект статті 2 Конвенції.

21. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

22. З огляду на наявні в нього документи та свою практику Суд вважає за доцільне присудити заявникам суми, зазначені у таблиці в додатку. Він відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.

23. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

1. Вирішує об’єднати заяви.

2. Вирішує долучити заперечення Уряду щодо невичерпання національних засобів юридичного захисту у зв’язку зі скаргою, висунутою у заяві № 12450/13, до розгляду по суті, та відхиляє його після розгляду суті цієї скарги.

3. Оголошує заяви прийнятними.

4. Постановляє, що було порушено процесуальний аспект статті 2 Конвенції у зв’язку зі скаргами на неефективне розслідування смертей родичів заявників.

5. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявникам суми, зазначені у таблиці в додатку, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

6. Відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 22 квітня 2021 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.