Автентичний переклад

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Саханенко проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Стефані Моро-Вікстром (<....>), Голова,

Ганна Юдківська (<...>),

Ладо Чантурія (<...>), судді,

та Мартіна Келлер (<...>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 9749/11), яку 15 січня 2011 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянка України пані Олена Саханенко (далі - заявниця),

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд) про заяву,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 12 листопада 2020 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

Справа стосується відшкодування за стверджуване знесення будинку заявниці та надмірної тривалості провадження на національному рівні.

1. Заявниця народилася у 1968 році і проживає у м. Одесі. Її представляла пані К. Ровинська - юрист, що практикує у м. Одесі.

2. Уряд представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина.

3. Факти справи, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.

4. У 1986 році органи місцевого самоврядування видали родині заявниці ордер на заняття будинку, що знаходиться в м. Одесі.

5. У 1994 році органи державної влади включили це майно до переліку аварійних будинків. Земельна ділянка, на якій знаходився будинок, використовувалась Одеською державною академією будівництва та архітектури (далі - ОДАБА). Частина земельної ділянки, яку використовувала ОДАБА, згодом була передана в оренду будівельній компанії для будівництва багатоповерхових будинків.

6. У липні 2001 року родина заявниці приватизувала будинок.

7. У 2008 році ОДАБА зареєструвала право власності на декілька об’єктів нерухомого майна, що їй належали, у тому числі, як стверджувалося, на будинок родини заявниці, розташований на згаданій земельній ділянці.

8. 06 березня 2014 року під час розгляду справи судом родина заявниці уклала з будівельною компанією мирову угоду, згідно з якою родина передала право власності на будинок будівельній компанії та отримала, у свою чергу, квартиру в новозбудованому будинку. Ця угода також включала загальну умову, згідно з якою родина заявниці відмовлялася від будь-яких позовних вимог щодо стверджуваних порушень їхніх майнових прав у зв’язку з цим. Угода була затверджена судом, а провадження у справі закрито. Заявниця не оскаржувала цю ухвалу.

9. 14 серпня 2001 року родина заявниці ініціювала цивільне провадження, стверджуючи, що ОДАБА перешкоджала їм у доступі до їхнього будинку.

10. 25 березня 2002 року ОДАБА ініціювала адміністративне провадження проти органів місцевого самоврядування міста Одеси та родини заявниці, стверджуючи, серед іншого, що родина заявниці не мала жодних прав на будинок. 29 квітня 2002 року Центральний районний суд міста Одеси виніс попередню ухвалу, наклавши на будинок арешт. Цивільне провадження, ініційоване родиною заявниці, було зупинено до вирішення адміністративної справи. 13 травня 2008 року Приморський районний суд міста Одеси відмовив у задоволенні адміністративного позову ОДАБА як необґрунтованого. 25 лютого 2009 року Одеський апеляційний адміністративний суд скасував цю постанову та закрив провадження у зв’язку з тим, що на спір не поширювалася юрисдикція адміністративних судів. 07 травня 2009 року арешт було знято. 09 грудня 2010 року Вищий адміністративний суд України підтримав висновок апеляційного адміністративного суду про необхідність закриття справи у зв’язку з відсутністю юрисдикції для розгляду спору.

11. У відновленому цивільному провадженні родина заявниці уточнила свої позовні вимоги, стверджуючи, що, крім фізичного перешкоджання у доступі до майна, ОДАБА безпідставно вимагала накладання арешту на будинок, у 2008 році зареєструвала будинок як своє власне майно і стверджувано завдала шкоди будинку під час будівельних робіт, які проводилися на земельній ділянці. У зв’язку з цим родина заявниці вимагала відшкодування шкоди.

12. 06 липня 2012 року Приморський районний суд міста Одеси частково задовольнив позовні вимоги родини заявниці: (i) він зобов’язав ОДАБА не перешкоджати родині заявниці у "доступі до свого будинку", і (ii) скасував свідоцтво про право власності ОДАБА на спірний будинок від 2008 року (див. пункт 7). Суд також відмовив у задоволенні вимог про відшкодування шкоди як необґрунтованих.

13. 14 листопада 2012 року Апеляційний суд Одеської області розглянув справу та встановив, що всі позовні вимоги родини заявниці були необґрунтованими. Стосовно зобов’язання ОДАБА не перешкоджати заявниці у доступі до будинку апеляційний суд встановив, що родина заявниці не користувалась будинком, оскільки він перебував "у непридатному стані". Апеляційний суд також відхилив як необґрунтовану позовну вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право власності ОДАБА, оскільки це свідоцтво насправді не включало будинок родини заявниці.

14. 17 квітня 2013 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ залишив рішення апеляційного суду від 14 листопада 2012 року без змін.

15. У своїй первинній заяві заявниця скаржилася на те, що ОДАБА, юридична особа публічного права, перешкоджала їй у доступі до її будинку протягом значного періоду часу, протягом якого, як стверджувалося, будинок був знесений. Заявниця посилалася на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, яка передбачає:

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".

16. Уряд стверджував, що будинок родини заявниці перебував в аварійному стані і вважався непридатним для проживання. Уряд підкреслив, що у 2014 році заявниця була стороною мирової угоди, згідно з якою їй була надана набагато більша квартира у новозбудованому будинку. За цих обставин будь-яке стверджуване втручання в її майнові права було "більш ніж щедро компенсовано".

17. Заявниця стверджувала, що хоча їй дали нову квартиру, це сталося із запізненням, і затримка була зумовлена надмірною тривалістю судового провадження, зокрема адміністративного провадження, ініційованого ОДАБА.

18. Суд вважає, що з наведених далі підстав відсутня об’єктивна необхідність для продовження розгляду цієї скарги, і тому доцільно застосувати пункт 1 статті 37 Конвенції, яка передбачає:

"Суд може на будь-якій стадії провадження у справі прийняти рішення про вилучення заяви з реєстру, якщо обставини дають підстави дійти висновку

...

(b) що спір уже вирішено; або;

(c) що на будь-якій іншій підставі, встановленій Судом, подальший розгляд заяви не є виправданим.