Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Тряпишко проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Стефані Моро-Вікстром (<…>), Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Ладо Чантурія (<…>), судді,

та Мартіна Келлер (<…>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 59577/12), яку 06 вересня 2012 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Сергій Михайлович Тряпишко (далі -заявник),

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд) про заяву,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 27 травня 2021 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

Ця справа стосується скарг заявника за пунктом 1 статті 6 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на свавільні дії апеляційного суду, який прийняв до розгляду подану з пропуском строку апеляційну скаргу відповідача та повторно розглянув справу, що призвело до скасування остаточної та обов’язкової для виконання постанови міського суду, ухваленої на користь заявника.

1. Заявник народився у 1963 році та проживає у м. Червонопартизанську Луганської області.

2. Уряд представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина з Міністерства юстиції.

3. Факти справи, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.

4. 21 квітня 2011 року Свердловський міський суд Луганської області (далі - міський суд) у відкритому судовому засіданні задовольнив позовні вимоги заявника та зобов’язав Управління Пенсійного фонду України у м. Свердловську (далі - Пенсійний фонд) здійснити перерахунок пенсії із застосуванням показника середньої заробітної плати за 2009 рік з 01.10.2010 року і сплатити її заявнику.

5. Вбачається, що протягом встановленого законом десятиденного строку зазначена постанова не була оскаржена в апеляційному порядку, і, таким чином, вона набрала законної сили 03 травня 2011 року. У листопаді 2011 року на підставі постанови було відкрито виконавче провадження.

6. 17 листопада 2011 року Пенсійний фонд звернувся до Донецького апеляційного адміністративного суду (далі - апеляційний суд) з апеляційною скаргою. Апеляційна скарга не містила обґрунтування щодо подання її з пропуском строку чи клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

7. Як випливає з копії листа Пенсійного фонду заявнику від 20 квітня 2012 року, Пенсійний фонд, як стверджувалося, отримав копію постанови міського суду лише 07 листопада 2011 року.

8. Ухвалою від 16 грудня 2011 року апеляційний суд прийняв до розгляду апеляційну скаргу відповідача. В ухвалі зазначалося без наведення додаткових відомостей, що апеляційна скарга відповідала процесуальним вимогам.

9. 07 червня 2012 року апеляційний суд, засідаючи колегією у складі трьох суддів, скасував постанову від 21 квітня 2011 року та відмовив у задоволенні позовних вимог заявника. Суд встановив, що суд першої інстанції неправильно застосував відповідне національне законодавство і підстав для перерахунку, якого вимагав заявник, не існувало.

10. Заявник звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою. У касаційній скарзі він стверджував, inter alia, що апеляційний суд проігнорував факт подання апеляційної скарги відповідачем з пропуском строку і не поновив строк на апеляційне оскарження.

11. 17 липня 2012 року Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження, встановивши, що висновок апеляційного суду відповідав усталеній практиці, а інші доводи заявника були необґрунтованими та не виправдовували необхідність перевірки матеріалів справи.

12. Відповідне національне законодавство наведено в рішенні у справі "Осовська та інші проти України" [Комітет] (Osovska and Others v. Ukraine) [Committee], заява № 2075/13, пункти 8-13, від 28 червня 2018 року, та ухвалі щодо прийнятності у справі "Нейман проти України" (Neyman v. Ukraine), заява № 68470/12, від 12 січня 2021 року).

13. Посилаючись на статтю 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, заявник скаржився на порушення принципу юридичної визначеності у зв’язку зі стверджуваним свавільним прийняттям апеляційним судом до розгляду апеляційної скарги відповідача, поданої з пропуском строку, що призвело до повторного розгляду справи та скасування постанови міського суду, ухваленої на його користь. Відповідні частини зазначених положень передбачають:

"Кожен має право на справедливий... розгляд його справи... судом,..., який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру...".

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права...".

А. Прийнятність

14. Насамперед Уряд зазначив про недоступність матеріалів справи заявника, оскільки вони зберігалися в архівах, розташованих у Луганській області, територія якої була непідконтрольна Уряду. Уряд зазначив, що у зв’язку з цим його зауваження ґрунтувалися на інформації, поданій заявником до Суду.

15. Стосовно прийнятності Уряд зазначив, що заявник не надав інформації, чи подавав він заперечення на апеляційну скаргу відповідача.

16. Суд зазначає, що на момент подання цієї заяви заявник проживав на території, яка наразі непідконтрольна Уряду України. Оскільки поштова служба України не працює на цих територіях, Суду не вдалося встановити контакт із заявником поштовим зв’язком. Зокрема, лист, яким заявнику було запропоновано надати свої зауваження та вимоги щодо справедливої сатисфакції у квітні 2017 року, був повернутий Суду як недоставлений. Спроби зв’язатись із заявником за вказаним у формулярі заяви номером телефону були безуспішними. Таким чином, заявник не подав зауважень у відповідь на зауваження Уряду та вимог щодо справедливої сатисфакції.

17. Однак Суд вважає, що у його розпорядженні є усі документи, необхідні для розгляду цієї справи.

18. Суд зауважує, що заявник звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою стосовно порушення принципу юридичної визначеності у зв’язку з розглядом апеляційної скарги відповідача. Проте Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження, оскільки заявник не довів наявності обґрунтованих підстав, які б виправдали повторний розгляд справи. З цього випливає, що Вищий адміністративний суд України не присудив жодного відшкодування за скаргою заявника. Отже, Суд не вважає за необхідне розглядати, чи подавав заявник аналогічну скаргу до апеляційного суду (див. згадане рішення у справі "Осовська та інші проти України" (Osovska and Others v. Ukraine), пункт 20).

19. Суд зазначає, що ця заява не є ані явно необґрунтованою, ані неприйнятною з будь-яких інших підстав, перелічених у статті 35 Конвенції. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

В. Суть

1. Стаття 6 Конвенції

20. Уряд стверджував, що, насамперед, саме національні суди повинні були застосовувати та тлумачити національне законодавство. У цій справі, прийнявши апеляційну скаргу відповідача до розгляду, апеляційний суд діяв згідно із законодавством. У зв’язку з цим Уряд зазначив, що суди вищих інстанцій повинні мати можливість виправляти судові помилки. На цій підставі Уряд вважав, що права заявника за статтею 6 Конвенції порушено не було.

21. Суд зазначає, що у справі заявника постанова міського суду, якою було підтверджено право заявника на підвищення пенсії, стала остаточною та підлягала виконанню, а також було відкрито виконавче провадження. Ця постанова була скасована в апеляційному порядку, що призвело до зменшення пенсії заявника.