Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Шкіря проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Мартіньш Мітс (<...>), Голова,

Йован Ілієвський (<...>),

Івана Джеліч (<...>), судді,

та Мартіна Келлер (<...>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 30850/11), яку 11 березня 2011 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Микола Миколайович Шкіря (далі - заявник),

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд) про скарги щодо права на справедливий судовий розгляд і втручання у мирне володіння заявника своїм майном, а також визнати решту скарг у заяві неприйнятними,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 03 червня 2021 року постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Ця справа стосується стверджуваного нерозгляду національними судами додаткових позовних вимог заявника, позбавивши його права на доступ до суду. Заявник посилався на пункт 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

2. Заявник народився у 1973 році і проживає у м. Кременчук. Його представляла пані О.В. Міщенко - юрист, яка практикує у м. Кременчук.

3. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина.

4. Факти справи, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.

5. 20 листопада 2008 року заявник звернувся з адміністративним позовом до Полтавського окружного адміністративного суду проти свого роботодавця, Служби безпеки України, вимагаючи стягнення компенсаційних виплат, пов’язаних з проходженням ним військової служби, та стягнення майнової шкоди. Зокрема, заявник вимагав відшкодування за незабезпечення його продовольчим пайком або речовим майном (комплектом одягу для військовослужбовців) за 2007-2008 роки; невиплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2008 рік у повному обсязі; невиплату йому компенсації 50% фактичних витрат з оплати житлово-комунальних послуг за 2006-2008 роки; та невідшкодування вартості проїзду ним та членами його сім’ї у відпустку у 2007 році.

6. 16 лютого 2009 року заявник доповнив свою позовну заяву, висунувши додаткові грошові вимоги. Він просив Полтавський окружний адміністративний суд зобов’язати Службу безпеки України сплатити йому суму, що відповідала його заробітній платі за затримку у виплаті відшкодування за його комплект одягу, і відшкодувати йому 50% фактичних витрат з оплати житлово-комунальних послуг за листопад 2008 року.

7. 06 жовтня 2009 року Полтавський окружний адміністративний суд провів засідання, під час якого заявник виклав свої позовні вимоги, у тому числі додаткові позовні вимоги від 16 лютого 2009 року, надав документи на підтвердження своєї вимоги про компенсацію 50% фактичних витрат з оплати житлово-комунальних послуг за 2006-2008 роки та вимогу про відшкодування витрат на проїзд. Уряд надав аудіозапис цього засідання. Як вбачається, під час засідання суддя запитав заявника, чи звертався він до вищого керівництва після отримання негативної відповіді від внутрішнього фінансового відділу у зв’язку з його вимогою про компенсацію 50% фактичних витрат з оплати житлово-комунальних послуг за 2006-2008 роки. Заявник відповів, що ні.

8. 17 листопада 2009 року Полтавський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні позову заявника від 20 листопада 2008 року у повному обсязі як необґрунтованого. Стосовно вимоги про компенсацію його фактичних витрат з оплати житлово-комунальних послуг суд встановив, що заявник не дотримався встановленого порядку, і, зокрема, не звернувся з вимогою про відшкодування витрат до бухгалтерії. Стосовно відшкодування вартості проїзду у відпустку суд визнав, що заявник дійсно мав право отримати таке відшкодування, але під час розробки Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" Міністерство фінансів України не передбачило такий вид асигнувань для Служби безпеки України, тому неможливо було сплатити відшкодування витрат на проїзд, понесених у тому році.

9. Заявник звернувся з апеляційною скаргою до Харківського апеляційного адміністративного суду. У своїй апеляційній скарзі заявник доводив, inter alia, що всупереч висновкам суду першої інстанції він звертався до бухгалтерії з вимогою про компенсацію 50% фактичних витрат з оплати житлово-комунальних послуг і долучив копії цих документів. Він також не погодився з обґрунтуванням суду першої інстанції, що відшкодування вартості проїзду у відпустку було неможливим у зв’язку з браком коштів, стверджуючи, що держава не могла посилатися на це як на підставу для невиконання своїх зобов’язань. Заявник також скаржився, що суд першої інстанції не розглянув його додаткові позовні вимоги від 16 лютого 2009 року.

10. 10 березня 2010 року набрали чинності зміни до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов’язаних із соціальними виплатами" від 18 лютого 2010 року (далі - Закон України "Про підвідомчість справ"), відповідно до яких підсудність справ за позовами щодо соціальних виплат адміністративним судам змінилася на підсудність судам загальної юрисдикції (див. пункт 22).

11. 18 березня 2010 року Харківський апеляційний адміністративний суд відкрив апеляційне провадження.

12. У невстановлену дату Служба безпеки України, посилаючись на Закон України "Про підвідомчість справ", звернулася до Харківського апеляційного адміністративного суду з клопотанням про виділення матеріалів адміністративної справи та направлення на розгляд до Апеляційного суду міста Києва позовних вимог щодо продовольчого пайка, речового майна та фактичних витрат з оплати житлово-комунальних послуг, а також відшкодування вартості проїзду заявника у відпустку, відповідно до норм Цивільного процесуального кодексу України.

13. 07 червня 2010 року Харківський апеляційний адміністративний суді провів засідання для вирішення питання направлення матеріалів справи. Згідно з твердженнями Уряду під час засідання заявник вказав, що справу слід направити до Апеляційного суду Полтавської області.

14. 02 липня 2010 року Харківський апеляційний адміністративний суд постановив ухвалу, направивши більшість матеріалів справи до Апеляційного суду Полтавської області та продовжив адміністративне провадження у частині щодо вимоги про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Його ухвала була остаточною та не підлягала оскарженню.

15. 02 липня 2010 року Харківський апеляційний адміністративний суд постановив ухвалу, якою залишив без змін постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2009 року та підтвердив, що заявник отримав матеріальну допомогу відповідно до чинного законодавства.

16. 02 серпня 2010 року заявник звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на ухвалу від 02 липня 2010 року та постанову від 17 листопада 2009 року. Він скаржився, inter alia, на те, що Полтавський окружний адміністративний суд та Харківський апеляційний адміністративний суд не розглянули його додаткові позовні вимоги від 16 лютого 2009 року.

17. 09 вересня 2010 року Конституційний Суд України визнав неконституційними положення законодавства, на підставі яких справа заявника була передана з адміністративного суду до суду загальної юрисдикції (див. пункт 23).

18. 14 вересня 2010 року Апеляційний суд Полтавської області залишив без змін постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2009 року. Апеляційний суд підтвердив, що заявник не звертався до бухгалтерії з вимогою про відшкодування витрат, і тому не міг стверджувати про порушення його права на компенсацію 50% фактичних витрат з оплати житлово-комунальних послуг. Суд також підтвердив, що Закон України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" не передбачав жодних асигнувань на відшкодування вартості проїзду у відпустку. Апеляційний суд не прокоментував додаткові позовні вимоги заявника від 16 лютого 2009 року. Ця ухвала була остаточною та не підлягала оскарженню.

19. 02 листопада 2010 року Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження для перегляду ухвали від 14 вересня 2010 року, оскільки, по-перше, вона не підлягала оскарженню, а, по-друге, Вищий адміністративний суд України не мав юрисдикції розглядати цю справу.

20. 13 грудня 2013 року Вищий адміністративний суд України залишив без змін ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2010 року та постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2009 року.

21. Відповідні положення Цивільного процесуального кодексу України 2004 року у редакції, чинній на момент подій, передбачають:

"1. Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

2. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

3. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні".

22. Відповідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов’язаних із соціальними виплатами" від 18 лютого 2010 року (Закон України № 1691-VI, далі - Закон України "Про підвідомчість справ"), який набрав чинності 10 березня 2010 року, передбачають:

"...

2. Після набрання чинності цим Законом адміністративні суди завершують розгляд справ, провадження в яких було відкрито за пунктом 3 частини першої статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України. Адміністративні позови, апеляційні та касаційні скарги чи подання, подані до набрання чинності цим Законом до відповідних адміністративних судів в адміністративних справах [згідно з] пунктом 3 частини першої статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України, і за якими провадження не відкрито, передаються цими судами до відповідних судів, які здійснюватимуть розгляд [цих справ] у порядку цивільного судочинства".

23. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 09 вересня 2010 року у справі про відповідність Конституції України положень Закону України "Про підвідомчість справ" встановив, inter alia:

"1. Визнати такими, що не відповідають Конституції України … положення Закону України "Про … підвідомчість справ …" …, а саме:

- пункту 2 розділу II...".

24. Суд зазначає, що заявник висунув нову скаргу у своїй відповіді на зауваження Уряду щодо прийнятності та суті справи. Зокрема, він скаржився на порушення його права на доступ до суду, оскільки 02 листопада 2010 року Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження.

25. На думку Суду, ця нова скарга не є уточненням первинних скарг заявника до Суду, щодо яких сторони вже надали зауваження. Отже, Суд вважає неналежним розгляд зазначеної скарги у контексті цієї справи (див. рішення у справі "Пиряник проти України" (Piryanik v. Ukraine), заява № 75788/01, пункт 20, від 19 квітня 2005 року).

26. Заявник скаржився на те, що національні суди не розглянули його додаткові позовні вимоги від 16 лютого 2009 року та проігнорували його головний аргумент на підтримку його вимоги про компенсацію фактичних витрат з оплати житлово-комунальних послуг, а також що було порушено його право на розгляд його справи судом, встановленим законом. Заявник посилався на пункт 1 статті 6 та статтю 13 Конвенції.

27. Суд вирішив розглянути скарги виключно за пунктом 1 статті 6 Конвенції, яку у цій справі слід розглядати як lex specialis стосовно статті 13 Конвенції.

28. Пункт 1 статті 6 Конвенції передбачає:

"Кожен має право на справедливий … розгляд його справи … незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру...".

А. Доводи сторін

29. Уряд посилався на аудіозапис засідання від 06 жовтня 2009 року, який підтверджував, що відповідний суд розглянув додаткові позовні вимоги заявника від 16 лютого 2009 року та документи, подані на підтримку його вимоги про компенсацію фактичних витрат з оплати житлово-комунальних послуг. Уряд визнав, що у своїй постанові від 17 листопада 2009 року Полтавський окружний адміністративний суд не розглянув додаткові позовні вимоги заявника. Стосовно скарги на порушення права заявника на розгляд справи судом, встановленим законом, Уряд стверджував про недоведення заявником, що Апеляційний суд Полтавської області діяв поза межами законодавчих норм, які регулювали здійснення ним своїх функцій.

30. Заявник підтримав свою скаргу. Стосовно законності передачі його справи він стверджував, що відповідно до чинного законодавства Харківський апеляційний адміністративний суд був зобов’язаний передати матеріали справи до суду загальної юрисдикції.

В. Оцінка Суду

1. Прийнятність

31. Суд зазначає, що ця скарга не є ані явно необґрунтованою, ані неприйнятною з будь-яких інших підстав, перелічених у статті 35 Конвенції. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

2. Суть

(а) Доступ до суду

32. Суд повторює, що право на доступ до суду включає не лише право ініціювати провадження, але й право на вирішення спору судом (див. рішення у справі "Прихід греко-католицької церкви в м. Лупені та інші проти Румунії" [ВП] (Lupeni Greek Catholic Parish and Others v. Romania) [GC], заява № 76943/11, пункт 86, від 29 листопада 2016 року, з наведеними в ньому джерелами).