Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Валентин Іванов проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

з огляду на:

заяву (№ 9021/11), яку 21 січня 2011 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Валентин Іванович Іванов (далі - заявник),

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд) про скаргу за пунктом 1 статті 6 Конвенції щодо справедливості провадження та визнати решту скарг у заяві неприйнятними,

зауваження сторін,

1. Ця справа стосується незабезпечення національними судами розгляду конкретного та доречного аргументу, який був важливий для результату розгляду справи заявника щодо призначення йому підвищення до пенсії "дітям війни". Заявник посилався на пункт 1 статті 6 Конвенції.

2. Заявник народився у 1933 році і проживає у м. Дніпрі. Заявника, якому була надана правова допомога, представляв п. А.С. Киченок - юрист, який практикує у м. Києві.

3. Уряд представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина.

4. Факти справи, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.

5. 26 січня 2009 року заявник звернувся до Управління Пенсійного фонду України в Красногвардійському районі міста Дніпропетровська (далі - Пенсійний фонд України) з клопотанням про перерахунок пенсії за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2008 року з урахуванням підвищення до пенсії "дітям війни" у розмірі 30% від мінімальної пенсії і призначення такого підвищення до пенсії з 01 січня 2009 року.

6. 20 лютого 2009 року Пенсійний фонд України залишив без задоволення клопотання про перерахунок.

7. 15 травня 2009 року заявник звернувся до Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська з адміністративним позовом проти Пенсійного фонду України, вимагаючи перерахунку його пенсії з урахуванням підвищення до пенсії "дітям війни" за період 2006-2008 роки, сплату невиплаченої суми з урахуванням інфляції, та призначення такого підвищення до пенсії з 2009 року. До своєї позовної заяви заявник долучив свій лист від 26 січня 2009 року до Пенсійного фонду України.

8. 16 лютого 2010 року районний суд частково задовольнив позов. Він посилався на Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року та 22 травня 2008 року про визнання неконституційними положення Закону України "Про державний бюджет на 2007 рік" та Закону України "Про державний бюджет на 2008 рік", якими було зупинено виплату та змінено розмір підвищення до пенсії "дітям війни" у відповідні роки. Так, суд постановив перерахувати пенсію заявника за періоди з 09 липня до 31 грудня 2007 року та з 22 травня до 31 грудня 2008 року. Суд також встановив, що вимоги заявника за 2006 рік не підлягали задоволенню, оскільки його право на підвищення до пенсії виникло лише з 09 липня 2007 року - з дня прийняття Рішення Конституційного Суду України. Районний суд також відмовив у задоволенні вимоги за 2009 рік, оскільки заявник не надав доказів, що звертався до Пенсійного фонду України з вимогою призначити йому за цей період підвищення до пенсії "дітям війни".

9. Пенсійний фонд України і заявник звернулися до Апеляційного суду Дніпропетровської області з апеляційними скаргами. Заявник просив апеляційний суд скасувати постанову суду першої інстанції та повністю задовольнити його вимоги.

10. 30 липня 2010 року апеляційний суд розглянув апеляційну скаргу Пенсійного фонду України та залишив без задоволення як необґрунтовану.

11. 29 листопада 2010 року заявник подав ще одну письмову заяву до апеляційного суду, наголосивши, що суд першої інстанції проігнорував його лист до Пенсійного фонду України від 26 січня 2009 року, який він долучив до свого первинного адміністративного позову.

12. 16 березня 2011 року апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу заявника як необґрунтовану. Суд мотивував це тим, що у 2006 році Кабінет Міністрів України не встановив порядок здійснення виплати підвищення до пенсії "дітям війни", що унеможливило виплату. Апеляційний суд також підтримав обґрунтування суду першої інстанції щодо перерахунку пенсії заявника за періоди у 2007 та 2008 роках, але не прокоментував вимоги заявника за період з 2009 року.

13. Заявник подав касаційну скаргу, стверджуючи, що апеляційний суд не розглянув доказу, який доводив, що він звертався до Пенсійного фонду України з клопотанням про призначення оспорюваного підвищення до пенсії з 01 січня 2009 року.

14. 14 червня 2011 року Вищий адміністративний суд України залишив без змін рішення та обґрунтування судів нижчих інстанцій. Суд прокоментував вимоги заявника щодо періодів у 2007 та 2008 роках, але не розглядав вимогу щодо 2009 року.

15. Відповідне положення Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній на момент подій, передбачало:

"1. Судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

3. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.".

16. Відповідне національне законодавство та практика щодо підвищення до пенсії "дітям війни" за період з 2006 року по 2009 рік наведене в рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine), заяви № 68385/10 та № 71378/10, пункти 17-25, від 26 червня 2014 року).

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ