Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Кушнір проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

з огляду на:

заяву (№ 8531/13), яку 14 січня 2013 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Микола Олексійович Кушнір (далі - заявник),

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд) про скаргу на відсутність доступу до апеляційного суду, а також визнати решту скарг у заяві неприйнятними,

зауваження сторін,

рішення відхилити заперечення Уряду проти розгляду заяви комітетом,

1. Справа стосується неповідомлення судом першої інстанції заявника про постанову, винесену в його справі, що унеможливило подання заявником апеляційної скарги на цю постанову.

2. Заявник народився у 1919 році. 03 лютого 2014 року пані Світлана Миколаївна Мельнікова, дочка та спадкоємиця заявника, повідомила Суд, що останній помер 15 червня 2013 року, та висловила бажання підтримати цю заяву замість нього. Заявника представляв п. В. Рачинський, якого змінила пані І. Кушнір - юристи, які практикують у м. Києві.

3. Уряд представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження п. І. Ліщина з Міністерства юстиції.

4. Факти справи, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.

5. Заявник звернувся до Оболонського районного суду міста Києва (далі - районний суд) з адміністративним позовом, стверджуючи, що у 2009, 2010 та 2011 роках місцеві органи державної влади не виплатили йому належних сум щорічної разової грошової допомоги, на яку він мав право відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Крім того, заявник вимагав 1 000 українських гривень (далі - грн) в якості компенсації моральної шкоди у зв’язку зі стверджуваною бездіяльністю.

6. 21 жовтня 2011 року районний суд постановив, що справу слід розглядати у порядку скороченого провадження відповідно до статті 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

7. 01 листопада 2011 року районний суд задовольнив позов заявника стосовно щорічної допомоги, на яку він мав право у 2011 році. Суд постановив, що Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (далі - центр) мав виплатити заявнику одноразово суму у розмірі восьми мінімальних пенсій у зв’язку зі щорічною грошовою допомогою, на яку заявник мав право відповідно до згаданого Закону України у 2011 році, з вирахуванням суми, уже сплаченої йому за цей період. Вимоги щодо інших періодів, а також щодо відшкодування моральної шкоди, були залишені без задоволення без наведення у тексті постанови будь-яких причин.

8. 10 листопада 2011 року копія постанови була направлена до центру. Заявнику не було надіслано її копії. Центр звернувся з апеляційною скаргою, стверджуючи, що вимоги заявника мали бути залишені без задоволення у повному обсязі.

9. 30 листопада 2011 року справу направили до Київського апеляційного адміністративного суду (далі - апеляційний суд).

10. Листом від 02 березня 2012 року у відповідь на звернення заявника апеляційний суд повідомив його, що у зв’язку з великим навантаженням справа ще не була зареєстрована в його електронній базі даних.

11. 05 червня 2012 року заявник подав до апеляційного суду звернення про, inter alia, надання йому копії постанови районного суду.

12. Листом від 26 червня 2012 року у відповідь на подальше звернення заявника апеляційний суд знову повідомив його, що його справа все ще не була зареєстрована в його електронній базі даних.

13. 24 жовтня 2012 року заявник знову звернувся до апеляційного суду з проханням надати йому копії постанови районного суду від 01 листопада 2011 року, зазначивши, що йому не було надано копію цієї постанови. Він також просив повідомити його про хід апеляційного провадження.

14. Листом від 01 листопада 2012 року апеляційний суд повідомив заявника, що його справа буде розглянута 07 листопада 2012 року у порядку письмового провадження.

15. 28 листопада 2012 року апеляційний суд розглянув апеляційну скаргу центру як відповідача та ухвалив нову постанову, збільшивши суму, що підлягала виплаті заявнику. Зокрема, він постановив, що центр був зобов’язаний виплатити заявнику одноразово суму у розмірі десяти мінімальних пенсій у зв’язку із щорічною грошовою допомогою, на яку він мав право у 2011 році, з вирахуванням суми, уже виплаченої йому протягом цього періоду. Щодо виплат, на які заявник мав право у 2009 та 2010 роках, апеляційний суд залишив ці вимоги без задоволення, не розглянувши їх по суті, оскільки вони були подані з пропуском встановленого строку на апеляційне оскарження. Решту вимог заявника (твердження щодо моральної шкоди) було залишено без задоволення і будь-яких причин наведено не було. Копія цієї постанови апеляційного суду не була надіслана заявнику у зв’язку з відсутністю коштів.

16. У грудні 2012 року у відповідь на звернення заявника районний суд повідомив його, що не міг надати йому копію своєї постанови від 01 листопада 2011 року, оскільки справа все ще перебувала в апеляційному суді.

17. 11 січня 2013 року заявник отримав копії рішень стосовно його справи від районного суду.

18. 14 січня 2013 року заявник подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу на постанову апеляційного суду від 28 листопада 2012 року, поскаржившись, inter alia, на ненадання йому копії постанови від 01 листопада 2011 року та на відсутність у нього можливості її оскаржити. 18 березня 2013 року Вищий адміністративний суд України повідомив заявника, що згідно з відповідним національним законодавством постанови апеляційних судів, винесені у порядку скороченого провадження, були остаточними та не підлягали оскарженню.

19. 13 лютого 2013 року у відповідь на таке звернення заявника районний суд повідомив йому, що в матеріалах справи справді не було доказів надсилання йому копії постанови від 01 листопада 2011 року. Крім того, суд зазначив, що з метою недопущення таких порушень в подальшому секретаріату суду були надані відповідні вказівки.

20. Стаття 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року у редакції, чинній на момент подій, передбачала, inter alia, що скарги стосовно соціальних і пенсійних виплат мали розглядатися у порядку скороченого провадження без виклику сторін. Під час такого провадження відповідачу надавався десятиденний строк для подання заперечень проти позову та відповідних документів. На наступний день після ухвалення постанови судом першої інстанції її копії мали надсилатися сторонам рекомендованим листом із повідомленням. Постанова могла бути оскаржена до апеляційного суду. Ухвала апеляційного суду була остаточною і подальшому оскарженню не підлягала.

I. LOCUS STANDI ДОЧКИ ЗАЯВНИКА

21. Дочка заявника висловила бажання підтримати заяву від імені свого батька. Уряд вказав, що дочка заявника не була стороною провадження на національному рівні і не була потерпілою від стверджуваного порушення, а тому не мала права підтримувати заяву, подану заявником.

22. Суд зазначає, що у справах, в яких заявник помер після подання заяви, близькі родичі чи спадкоємці, в принципі, можуть підтримати заяву, за умови наявності в них достатнього інтересу у справі (див. рішення у справі "Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії" [ВП] (<...>) [GC], заява № 47848/08, пункт 97, ЄСПЛ 2014, з наведеними у ньому подальшими посиланнями). У таких справах вирішальним є те, чи можуть спадкоємці в принципі претендувати на наявність у них законного інтересу, коли звертаються до Суду з проханням розглянути справу на підставі бажання заявника здійснити своє індивідуальне та особисте право подати заяву до Суду (див. рішення у справі "Сінгх та інші проти Греції" (Singh and Others v. Greece), заява № 60041/13, пункт 26, 19 січня 2017 року).