Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Мігоряну та релігійна громада Свідків Єгови міста Ізмаїл проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Стефані Моро-Вікстром (<...>), Голова,

Ганна Юдківська (<...>),

Ладо Чантурія (<...>), судді,

та Енн-Марі Дуге (<...>), в.о. заступника Секретаря секції,

з огляду на:

заяву, яку 15 липня 2015 року подали до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Василь Мігоряну та релігійна громада Свідків Єгови міста Ізмаїл (далі - заявники),

рішення повідомити про заяву Уряд України (далі - Уряд),

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 13 жовтня 2020 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справа стосується твердження заявників, громади Свідків Єгови та її старійшини, за статтями 3, 9 та 14 Конвенції про те, що група православних християн із застосуванням насильства зірвала їхнє зібрання, а органи державної влади належним чином не відреагували на цей інцидент.

2. Перший заявник, п. Мігоряну, народився у 1984 році і проживає у м. Львові. Другим заявником (далі - громада-заявниця) є громада Свідків Єгови, зареєстрована у м. Ізмаїл Одеської області. На момент подій одна з її общин діяла у селі Комишівка Ізмаїльського району. Перший заявник, п. Мігоряну, був священнослужителем (старійшиною), відповідальним за цю общину.

3. Заявників представляли п. К. Черниченко і п. О. Лук’янов - юристи, що практикують у м. Львові, та п. А. Карбонно - юрист, який практикує у м. Парижі.

4. Уряд представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина.

5. Факти справи, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.

6. 05 квітня 2012 року в приміщенні колишнього магазину, яке община орендувала у селі, вона організувала обряд під назвою "Спомин Господньої вечері", також відомий як "Спомин смерті Ісуса Христа". Перед проведенням заходу у сусідніх селах розповсюдили запрошення.

7. Згідно з твердженнями заявників через певний час після початку служби до місця проведення богослужіння прибуло кілька десятків осіб, які агресивно поводилися. Декілька осіб на чолі з отцем Г., священником місцевої Православної церкви, увійшли до місця проведення богослужіння та зірвали його. Згідно з твердженнями заявників разом з отцем Г. було близько двадцяти людей, він назвав віруючих "дияволами" та наказав їм покинути село "поки не пізно", тоді як пан О. та пан Б. відштовхнули ведучого релігійного обряду від пюпітра та погрожували присутнім застосуванням насильства. Б. вдарив першого заявника кулаком. Коли всі вісімнадцять членів общини почали виходити з приміщення, отець Г. та інші присутні, які, окрім того кидали на землю релігійну літературу Свідків, кричали, ображали та штовхали членів общини.

8. Того ж дня перший заявник звернувся до міліції із заявою про інцидент.

9. 09 квітня 2012 року перший заявник надав працівникам міліції свою версію подій 05 квітня, головним чином подібний до наведеного у пункті 7. Він зазначив, що Б. вдарив його в груди, а Г. сказав присутнім Свідкам Єгови піти. Перший заявник зазначив, що не звертався і не планував звертатися за медичною допомогою у випадку відсутності у нього ускладнень від отриманого удару.

10. Того ж дня Б. пояснив працівникам міліції, що жителі села виступали проти проповідування Свідків Єгови, оскільки ті відвертали людей від православної віри. 05 квітня 2012 року під час "розмови" в приміщенні колишнього магазину він штовхнув одного зі Свідків Єгови у груди.

11. Того ж дня Ізмаїльський районний відділ міліції вирішив не порушувати кримінальну справу у зв’язку з відсутністю в діях Б. складу злочину. Однак була винесена постанова, в якій Б. було пред’явлене обвинувачення у вчиненні дрібного хуліганства - правопорушення, передбаченого статтею 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення (див. пункт 37).

12. Заявники звернулися до Ізмаїльської міжрайонної прокуратури із заявою, вимагаючи порушити кримінальну справу щодо Г., Б. та інших осіб на підставі статей 161 та 180 Кримінального кодексу України, які передбачали кримінальну відповідальність за "порушення рівноправності громадян" і "незаконне перешкоджання здійсненню релігійного обряду" (див. пункти 34 та 35). Нападники зірвали релігійний обряд з нагоди Спомину смерті Ісуса Христа, який здійснювався відповідно до вчення Свідків Єгови.

13. 14 травня 2012 року Ізмаїльська міжрайонна прокуратура скасувала постанову про відмову у порушенні кримінальної справи як передчасну та дала вказівку міліції провести подальше розслідування, зокрема встановити осіб, які діяли спільно з отцем Г., відібрати показання у сільського голови щодо міжрелігійної напруженості, опитати присутніх у день інциденту Свідків Єгови, а також оцінити дії Г. та інших осіб у контексті статті 180 Кримінального кодексу України (незаконне перешкоджання здійсненню релігійного обряду).

14. 23 травня 2012 року отець Г. зазначив, що Свідки Єгови розповсюдили запрошення на зібрання 05 квітня 2012 року. Він запросив декількох осіб прийти з ним на зібрання Свідків і попросити Свідків пояснити, чому вони відмовилися від своєї православної віри та почали сповідувати вчення Свідків Єгови. Він не мав наміру "щось зривати". Зайшовши до будівлі, він не бачив, щоб там проводився який-небудь обряд. Він попросив присутніх піти і кинув декілька журналів на землю.

15. Пан і пані Д. зазначили, що регулярно відвідували зібрання Свідків Єгови. У відповідну дату під час здійснення обряду та виступу запрошеного ведучого до будівлі увійшов Б. і вдарив першого заявника в груди. Тоді увійшов отець Г., він сказав Свідкам Єгови піти, виніс їхні журнали з будівлі та кинув їх на землю. Коли члени общини вийшли з будівлі, отець Г. заспокоївся і пішов. Згодом свідки зібрали журнали і забрали їх усередину.

16. Пан О. зазначив, що після того, як Свідки Єгови розповсюдили запрошення на свій захід, який мав проходити у приміщенні колишнього магазину 05 квітня 2012 року, він прийшов туди, щоб поговорити з тими, хто відмовився від православної віри та почав сповідувати вчення Свідків Єгови. Він не мав наміру зривати обряд, і коли він увійшов, то не бачив, щоб здійснювався який-небудь обряд. Він сказав присутнім піти, взяв декілька журналів і кинув їх на землю.

17. 25 травня 2012 року міліція знову відмовила у порушенні кримінальної справи на тій підставі, що Г. та інші особи не мали необхідного мотиву зірвати релігійний обряд. У постанові було зазначено, що протягом певного часу між першим заявником та отцем Г. існували ворожі стосунки та виникали конфлікти у зв’язку з релігійними розбіжностями. Згідно з твердженнями жителів села Свідки Єгови ходили будинками та наполегливо проповідували свою віру, і багато жителів були проти такої практики. 05 квітня 2012 року отець Г. та інші жителі села прибули до місця, де збиралися Свідки Єгови, щоб поговорити з тими, хто "зрадив православній вірі". Вони не мали наміру зривати здійснення будь-якого обряду, і пояснили свою поведінку бажанням запобігти подальшій діяльності Свідків Єгови у селі. Наданий заявниками відеозапис інциденту не свідчив про здійснення якого-небудь обряду в момент, коли зазначені особи увійшли до будівлі. Отже, у діях Г. та інших осіб не було складу злочину, передбаченого статтею 180 Кримінального кодексу України.

18. 07 червня 2012 року прокуратура скасувала постанову від 25 травня 2012 року як передчасну, але 10 і 21 червня, 06 серпня та 03 вересня 2012 року міліція неодноразово виносила подібні постанови, і всі вони були скасовані прокуратурою.

19. У постанові від 03 вересня працівники міліції дійшли висновку, що в селі існувала міжрелігійна напруженість, спричинена різницею в релігійних переконаннях і здійсненням євангелізації Свідками Єгови, однак складу злочину, передбаченого статтями 161 (порушення рівноправності) та 180 (незаконне перешкоджання здійсненню релігійного обряду) у діях Г. та інших осіб, які його супроводжували, не було.

20. 10 вересня 2012 року міліція вирішила порушити кримінальну справу за підозрою у вчиненні хуліганства - злочину, передбаченого статтею 296 Кримінального кодексу України (див. пункт 36). У постанові було зазначено, що 05 квітня 2012 року невстановлені особи вчинили грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, яке супроводжувалося особливою зухвалістю та винятковим цинізмом (що є законодавчим визначенням терміну "хуліганство").

21. 23 жовтня 2012 року першого заявника у провадженні було визнано потерпілим.

22. 17 листопада 2012 року Г. та Б. допитали як свідків.

23. Г. зазначив, що отримав скарги від своїх парафіян на наполегливе здійснення євангелізації Свідками Єгови, зокрема на один випадок, коли вони, як стверджувалося, незважаючи на відсутність бажання говорити з ними, увірвалися на подвір’я парафіянки, яка раніше була Свідком Єгови, та залякували її. У день інциденту Г. і тридцять-сорок осіб прийшли до місця, де збиралися Свідки. Г. попросив Свідків піти, кинув їхні журнали на землю, а Б. штовхнув одного з присутніх Свідків Єгови.

24. Б. пояснив, що в день події прийшов на зібрання Свідків Єгови, щоб попросити їх піти. Коли один зі Свідків перегородив Б. шлях, він штовхнув його в груди. Б. також зазначив, що він уже оштрафований за свої дії.

25. 19 листопада 2012 року слідчий зупинив слідство у зв’язку з невстановленням винних осіб, які вчинили хуліганство 05 квітня 2012 року.

26. 12 грудня 2012 року прокуратура скасувала цю постанову як передчасну та дала вказівку провести подальше розслідування.

27. У рамках цього розслідування слідчий допитав першого заявника та низку інших Свідків Єгови, присутніх під час інциденту. Вони надали виклади подій, які відповідають наведеному у пункті 7.

28. 15 березня 2013 року провадження було закрито. Слідчий встановив, що хоча невстановлені особи почали сварку зі Свідками Єгови біля приміщення колишнього магазину, в їхніх діях був відсутній склад злочину хуліганства. Цей злочин передбачав наявність грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувався особливою зухвалістю та винятковим цинізмом, чого в діях зазначених осіб не було.

29. 04 лютого 2015 року за скаргою заявників прокуратура області скасувала постанову та дала вказівку провести подальше розслідування.

30. 22 травня 2015 року слідчий міліції знову закрив провадження. У своїй постанові він зазначив, що не зміг знайти першого заявника. Слідство дійшло висновку, що невстановлені особи порушили громадський порядок поруч із приміщенням колишнього магазину. Однак складові елементи хуліганства були відсутні з таких підстав:

"Хуліганський мотив - це прагнення особи до самоствердження … через нахабство [та] неповагу до інших, що притаманне людині, вкрай розбещеній егоїзмом … [Це характеристика] способу самовираження хама, варвара, дикуна. В основі хуліганських спонукань лежать розгнузданий егоїзм, озлобленість і незадоволеність, що доходить до безглуздої люті і тупого відчаю, викликаного розбіжністю між рівнем домагань особи та наявними можливостями їх здійснення. Специфічна особливість хуліганства полягає в тому, що безпосередня причина злочинного діяння завжди внутрішня, вона в самому діючому суб’єкті, в його намірах, прояві його волі. Ця внутрішня причина в тому сенсі, що вчинені дії зовсім не викликані збігом конкретних обставин, логічно не обґрунтовані … У тих випадках, коли безпосередня причина події є зовнішньою відносно діючого суб’єкта, тобто коли вчинені дії викликані зовнішніми обставинами, і знаходять у них логічне обґрунтування, то такі дії не утворюють складу злочину хуліганства".

31. Згідно з твердженнями заявників, їх не запрошували до участі в подальших слідчих діях до винесення постанови від 22 травня 2015 року, і їм про цю постанову не повідомлялося.

32. Громада-заявниця також стверджувала, що згодом її члени були піддані низці атак. Однак у зауваженнях, наданих після повідомлення Уряду про заяву, сторони не подали детальних доводів щодо цього питання.

I. НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

A. Кримінальний кодекс України 2001 року

33. У статті 67 Кодексу серед різних обставин, які при визначенні покарання слід розглядати як обтяжуючі, передбачено вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату.

34.Стаття 161 Кодексу передбачає кримінальну відповідальність за злочин "Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або релігійних переконань". На момент подій злочин карався штрафом, еквівалентним не більше 790 євро, або поміщенням до кримінально-виконавчої установи відкритого типу на строк до п’яти років і, якщо ті самі дії поєднувалися з насильством, обманом чи погрозами або були вчинені службовою особою,- то штрафом, еквівалентним не більше 1 580 євро, або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

35.Стаття 180 Кодексу передбачає кримінальне покарання за "Незаконне перешкоджання здійсненню релігійного обряду, що зірвало або поставило під загрозу зриву релігійний обряд". На момент подій злочин карався штрафом, еквівалентним не більше 79 євро, або громадськими роботами на строк від 120 до 200 годин, арештом на строк до шести місяців або поміщенням до кримінально-виконавчої установи відкритого типу на строк до двох років.

36.Стаття 296 передбачає кримінальну відповідальність за "хуліганство" (іноді також перекладається англійською мовою як "disorderly acts"), що визначається як "грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом". На момент подій воно каралося штрафом, еквівалентним не більше 1 580 євро, короткостроковим арештом на строк до шести місяців або поміщенням до кримінально-виконавчої установи відкритого типу на строк до п’яти років. Ті самі дії, вчинені групою осіб, каралися поміщенням до кримінально-виконавчої установи відкритого типу на строк до п’яти років або позбавленням волі на строк до чотирьох років. Якщо ці діяння були вчинені із застосуванням предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, хуліганство каралося позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

У коментарі до Кримінального кодексу України, в якому узагальнено відповідну практику та усталену наукову думку, пояснюється, що ключовим елементом злочину хуліганства є те, що воно має бути вмотивоване "явною неповагою до суспільства". Це визначається як прагнення проявити нехтування встановленими соціальними правилами поведінки, самоствердитися за рахунок інших осіб та протиставити себе іншим, суспільству та державі.-1

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своєму інформаційному листі від 30 січня 2013 року № 223192/0/4-13 до судів нижчої інстанції, надав таке пояснення (текст наведено, як узагальнено у Науково-практичному коментарі Кримінального кодексу України (за редакцією О.М Джужі, А.В Савченка та В.В. Чернєя) - Київ: Юрінком Інтер, 2018 - с. 671):

"[М]отив хуліганства полягає у прагненні самоствердитися, самовиразитися погано вихованою, зіпсованою, егоїстичною особою, яка є хамом, варваром і дикуном. Спонуки вчинити такі дії можуть бути різні. Поєднує їх те, що вони, здебільшого, позбавлені будь-якої необхідності, нерідко постають із бажання особи показати свою ніби вищість чи з розгнузданого самолюбства, пов’язаного з неповагою до особи, людської гідності, байдужим ставленням до законів і правил поведінки".

В. Кодекс України про адміністративні правопорушення 1984 року

37.Стаття 173 Кодексу передбачає адміністративну відповідальність за "дрібне хуліганство", таке як "нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян", і встановлює покарання у виді накладення штрафу у розмірі, приблизно еквівалентному 10 євро на момент подій або відрахування 20% заробітку на строк від одного до двох місяців. Якщо за обставин конкретної справи зазначені заходи вважаються недостатніми з урахуванням особи винного, може бути застосовано адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб.

II. ВІДПОВІДНІ МІЖНАРОДНІ ДОКУМЕНТИ

38. Комітет з прав людини зазначив у своїх Заключних зауваженнях до сьомого періодичного звіту щодо України, ухвалених Комітетом на його 108-ій сесії (08-26 липня 2013 року, CCPR/C/UKR/CO/7):

"11. Комітет стурбований повідомленнями про мову ворожнечі, погрози та насильство проти членів етнічних груп, релігійних та національних меншин, особливо ромів, Свідків Єгови та кримських татар, які проявляються в фізичних нападах, актах вандалізму та підпалах, більшість з яких здійснені групами, якими рухає крайній націоналізм і расистська ідеологія. Він також стурбований, що стаття 161 Кримінального кодексу України (розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті), яка вимагає доведення навмисної дії з боку злочинця, використовується нечасто, і такі злочини зазвичай караються як хуліганство".

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТЕЙ 3 ТА 14 КОНВЕНЦІЇ

39. Заявники скаржились, посилаючись на статтю 3 Конвенції, взяту окремо, та у поєднанні зі статтею 14 Конвенції, на те, що органи державної влади не провели ефективного розслідування нападу на першого заявника та інших членів громади-заявниці, зокрема не вжили всіх розумних заходів для встановлення того, чи відіграло релігійне упередження роль у відповідних подіях. Ці положення Конвенції передбачають:

Стаття 3 Конвенції

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню".

Стаття 14 Конвенції

"Користування правами та свободами, визнаними в [цій] Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою".

A. Доводи сторін

1. Уряд

40. Уряд стверджував, що при визначенні рівня суворості, необхідного для застосування статті 3 Конвенції, мало значення, чи було жорстоке поводження заподіяне представником держави чи приватною особою. Необхідно враховувати ступінь тяжкості тілесних ушкоджень потерпілого та їхніх наслідків для нього і поводження, здійснене приватними особами у таких випадках, має бути більш серйозним, а рівень суворості вищим, щоб підпадати під дію статті 3 Конвенції, ніж якби таке поводження було здійснене представником держави. Інакше тягар, покладений на державу позитивними зобов’язаннями, передбаченими статтею 3 Конвенції, був би нерозумним. З огляду на такий підхід поводження, про яке йдеться в цій справі, не досягло необхідного рівня суворості, щоб підпадати під дію статті 3 Конвенції. У зв’язку з цим слід зазначити, що першого заявника лише штовхнули в груди і він відмовився проходити медичний огляд, оскільки його тілесне ушкодження було незначним.

41. У будь-якому випадку розслідування інциденту відповідало вимогам статей 3, 9 та 14 Конвенції. Ніщо не свідчило про те, що розслідування не було незалежним або заявникам було відмовлено у можливості брати в ньому участь. Розслідування розпочалося і всі ключові докази були зібрані без затримок до вересня 2012 року. Усі учасники конфлікту та можливі свідки були встановлені та допитані. Національні органи влади ретельно перевірили усі твердження про релігійний мотив, який міг стати підґрунтям для інциденту, а також інші версії подій.

2. Заявники

42. Заявники стверджували про застосовність статті 3 Конвенції. Вони вказали на те, що стаття 3 Конвенції не обмежувалася лише фізичним жорстоким поводженням, а також стосувалася заподіяння психологічних страждань. Крім того, слід було врахувати мету відповідних дій. Дискримінаційні висловлювання мають розглядатися як обтяжуючий фактор, і в таких випадках серйозність будь-яких тілесних ушкоджень стає менш вагомим фактором. Крім того, у цій справі перший заявник отримав удар кулаком у живіт. Цей напад, здійснений під час релігійної служби, досяг необхідного рівня суворості.

43. Щодо суті справи заявники стверджували, що національні органи влади не провели ефективного розслідування інциденту. Зокрема, вони вказали на необґрунтованість висновку, наведеного у процесуальних рішеннях на національному рівні про неможливість встановлення винних осіб, а також на затримки в порушенні справи та неодноразове скасування процесуальних рішень прокурорами. Вони також вказали на критику Комітету з прав людини практики, згідно з якою інциденти, вчинені на релігійному ґрунті, розслідувалися як хуліганство (див. пункт 38).

B. Прийнятність

1. Громада-заявниця

44. Стосовно громади-заявниці Суд зазначає, що вона, як юридична особа, не може вважатися потерпілою від порушення статті 3 Конвенції. Також відсутні підстави вважати, що вона має право звертатися зі скаргою на порушення статті 3 Конвенції від імені своїх членів, які брали участь у подіях 05 квітня 2012 року (див. "Ідентоба та інші проти Грузії" (Identoba and Others v. Georgia), заява № 73235/12, пункт 45, від 12 травня 2015 року, з подальшими посиланнями).

45. Отже, ця частина заяви є несумісною з положеннями Конвенції за критерієм ratione materiae у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції та має бути відхилена відповідно до пункту 4 статті 35 Конвенції.