- Правова система ipLex360
- Законодавство
- Рішення
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ята секція
РІШЕННЯ
Справа "Левчук проти України" (Заява № 17496/19)
Ст.
8 • Повага до приватного життя • Домашнє насильство • Позитивний обов’язок щодо захисту • Відмова у задоволенні позову жінки про виселення колишнього чоловіка • Нездійснення національним судом всебічного аналізу ситуації та оцінки ризику вчинення психологічного та фізичного насильства щодо заявниці та дітей у майбутньому • Загроза подальшого насильства під час розгляду справи (більше двох років у судах трьох інстанцій) • Справедливий баланс не забезпечено
СТРАСБУРГ 03 вересня 2020 року ОСТАТОЧНЕ 03/12/2020 |
Автентичний переклад
Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44
Конвенції . Його текст може підлягати редакційним виправленням.
У справі "Левчук проти України"
Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:
Сіофра О’Лірі (<...>), Голова,
Габріеле Куцско-Штадльмайер (<...>),
Ганна Юдківська (<...>),
Мартіньш Мітс (<...>),
Лятіф Гусейнов (<...>),
Аня Сайбер-Фор (<...>),
Маттіас Гуйомар (<...>), судді,
та Віктор Соловейчік (<...>), заступник Секретаря секції,
з огляду на:
рішення повідомити про заяву Уряд України (далі - Уряд),
рішення надати справі статус пріоритетної відповідно до
правила 41 Регламенту Суду,
зауваження сторін,
після обговорення за зачиненими дверима 30 червня 2020 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
ВСТУП
1. Справа стосується стверджуваних порушень статей 6, 8 та 13
Конвенції у зв’язку з відмовою у задоволенні позову про виселення, поданого заявницею до її колишнього чоловіка через те, що він неодноразово піддавав її психологічному та фізичному насильству в присутності їхніх неповнолітніх дітей.
ФАКТИ
2. Заявниця народилася у 1982 році і проживає у м. Рівне. Її офіційно визнано особою з інвалідністю III групи-1, яка живе за рахунок соціальної допомоги у зв’язку з інвалідністю та аліментів на утримання дітей. Заявниці була надана правова допомога і її представляла пані Н.А. Бухта - юрист, яка практикує у м. Рівне.
__________
-1 Найлегший ступінь інвалідності відповідно до національної класифікації.
3. Уряд представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина.
4. Факти справи, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.
5. У 2002 році заявниця народила сина.
6. 26 травня 2006 року заявниця одружилася з О.Л. Пара поселилася в квартирі у м. Рівне, співвласниками якої були О.Л. і його мати.
7. У січні 2007 року у заявниці та О.Л. народилася трійня (три дівчинки).
8. У зв’язку з багатодітністю у лютому 2008 року Рівненська міська рада виділила заявниці та О.Л. комунальне житло - квартиру, в якій вони могли проживати як захищені наймачі разом із трійнею та сином заявниці.
9. Згідно з твердженнями заявниці її стосунки з О.Л. поступово погіршувалися, оскільки він зловживав спиртними напоями і під їхнім впливом починав суперечки із заявницею, знущався з неї, погрожував їй та дітям, а іноді вдавався до фізичного насильства щодо неї. Декілька разів заявниця була настільки налякана його спалахами насильства, що тікала та залишалася на певний час у родичів чи знайомих.
10. 18 березня 2009 року Обласне бюро судово-медичної експертизи Рівненської обласної ради засвідчило, що у заявниці був зламаний ніс і наявні крововиливи навколо очей. Згідно з твердженнями заявниці ці тілесні ушкодження були отримані у результаті сварки з О.Л. З матеріалів справи вбачається, що у зв’язку з цим інцидентом жодного подальшого офіційного провадження не порушувалося.
11. 13 січня 2011 року знайомий заявниці С.Л. звернувся із заявою до Рівненського міського відділу міліції, повідомивши їм, що під час сварки вдома О.Л. вдарив заявницю. Працівники міліції відмовили у порушенні кримінальної справи у зв’язку з відсутністю у діях О.Л. corpus delicti. Ця постанова не оскаржувалася.
12. У квітні 2015 року заявниця звернулася з цивільним позовом, поскаржившись, що О.Л. не давав кошти для задоволення фінансових потреб їхніх дітей.
13. У червні 2015 року Рівненський міський суд ухвалив рішення, встановивши суму аліментів, яку О.Л. мав сплачувати заявниці на утримання дітей.
14. 10 червня 2015 року заявниця звернулася до поліції із заявою, повідомивши, що 31 травня 2015 року близько 21 год. 00 хв. під час сварки вдома О.Л. вдарив її ногою.
15. 11 червня 2015 року на підставі статті 125
Кримінального кодексу України (далі - КК України) щодо О.Л. було порушено кримінальне провадження за фактом стверджуваного нанесення заявниці тілесних ушкоджень.
16. 16 червня 2015 року Обласне бюро судово-медичної експертизи Рівненської обласної ради засвідчило, що у заявниці був підшкірний крововилив на правому стегні.
17. 23 вересня 2015 року шлюб між заявницею та О.Л. було розірвано. Заявниці було надано опіку над усіма дітьми. Після розлучення всі члени сім’ї та О.Л. залишилися проживати в одній квартирі.
18. 16 жовтня 2015 року Рівненський міський відділ поліції закрив кримінальне провадження, порушене щодо О.Л. у червні, оскільки заявниця відмовилася від своєї скарги. У відповідній постанові було зазначено, що хоча, як вбачалося, поведінка О.Л. підпадала під дію статті 125
КК України , зважаючи на рішення заявниці як потерпілої сторони не підтримувати розгляд своєї скарги, матеріали справи мали бути направлені до іншого відділу поліції для вирішення питання, чи мало бути О.Л. пред’явлене обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення. Як вбачається, жодного подальшого рішення щодо цього інциденту ухвалено не було.
19. 11 листопада 2015 року заявниця звернулася до Рівненського міського відділу поліції зі скаргою на несплату О.Л. аліментів на утримання дітей. Вона надала довідку Державної виконавчої служби України про наявність в О.Л. заборгованості зі сплати аліментів за сім місяців. Вона стверджувала, що хоча О.Л. був офіційно безробітний, фактично він регулярно виконував різну тимчасову роботу і приховував свої доходи. Того ж дня за цим фактом було порушено кримінальне провадження.
20. Під час допиту в поліції (у грудні 2015 року) О.Л. визнав, що не сплачував аліменти на утримання дітей. Він пояснив, що не міг здійснювати необхідні виплати, оскільки був безробітний і не мав доходу. Він запевнив працівників поліції, що погасить заборгованість, щойно знайде джерело доходу та отримає необхідні кошти. Як вбачається, провадження щодо О.Л. згодом було або закрите, або залишене без подальшого розгляду.
21. 23 листопада 2015 року та 02 лютого 2016 року заявниця зверталася до поліції зі скаргами на знущання та жорстоке поводження з нею О.Л. вдома. У відповідь правоохоронні органи відвідували житло заявниці та О.Л. і проводили профілактичні бесіди.
22. 23 лютого 2016 року заявниця знову звернулася до поліції, поскаржившись, що О.Л. агресивно поводився, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння.
23. 12 березня 2016 року заявниця повторно звернулася до поліції, поскаржившись на знущання з боку її чоловіка. Як зазначено у висновку поліції від 16 березня 2016 року, після цього звернення працівники поліції провели ще одну перевірку та винесли ще одне усне попередження О.Л.
24. 18 березня 2016 року начальник Рівненського міського відділу поліції вирішив, що дії О.Л. 23 лютого 2016 року (він ображав і погрожував заявниці та порізав ножем ковдру) могли кваліфікуватися як психологічне насильство. Він пред’явив О.Л. обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173-2
Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) - вчинення насильства в сім’ї, та передав справу до Рівненського міського суду. Як вбачається, жодного подальшого рішення за висновком поліції ухвалено не було.
25. 14 березня 2016 року заявниця поскаржилася до Рівненського міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді (далі - центр соціальних служб), що її чоловік часто агресивно поводився у стані алкогольного сп’яніння, і попросила їхньої допомоги у пошуку конструктивного рішення.
26. У період з 14 по 22 березня 2016 року група спеціалістів центру соціальних служб здійснила оцінку потреб сім’ї заявниці, під час якої відвідала її квартиру та поспілкувалася з трійнятами. Згідно із записами розмови одна з дівчат сказала, що любила обох своїх батьків, проте в неї з’являлася дуже сильна тривожність, коли її батько приходив додому п’яний і починав суперечки з її матір’ю. Інша дівчинка зазначила, що не поважала свого батька та ненавиділа, коли він приходив додому п’яний. Третя дівчинка зазначила, що любила свою маму та намагалася уникати розмов про свого батька. Згідно з подальшими записами спеціалісти соціальної служби не змогли поговорити з О.Л., оскільки під час їхніх візитів його не було вдома. Їхні спроби призначити з ним окрему зустріч виявилися безуспішними, оскільки він або не відповідав на дзвінки, або відмовлявся зустрічатися зі спеціалістами центру соціальних служб, повідомляючи, що був дуже зайнятий на роботі. За результатами оцінки центр соціальних служб склав акт, в якому вказувалося, що загалом дітям були забезпечені умови, необхідні для їхнього виховання. Однак їхній батько нехтував своїми батьківськими обов’язками та конфліктував з матір’ю, що лякало та засмучувало дітей. Заявниці було запропоновано соціальний супровід, від якого вона тоді відмовилася.
27. 24 березня 2016 року центр соціальних служб звернувся до поліції з проханням вжити заходів щодо ситуації у сім’ї заявниці, зокрема провести профілактичну бесіду з О.Л. і встановити, чи були наявні підстави для притягнення його до кримінальної відповідальності за вчинення насильства у сім’ї.
28. 05 квітня 2016 року інспектор поліції, якому було доручене це завдання, повідомив, що не зміг зв’язатися з О.Л. для призначення зустрічі.
29. У квітні 2016 року працівники початкової школи, де навчалися трійнята,- директор, шкільний психолог і класний керівник дівчат - повідомили центр соціальних служб, що загалом дівчата достатньою мірою були залучені до шкільного та соціального життя. Однак середовище у їхній сім’ї було несприятливим. Дівчата повідомили, що їхні батьки часто сварилися. У них були хороші та довірливі стосунки з їхньою матір’ю та родичами по материнській лінії. Щодо їхнього батька дівчата повідомили про проблеми з довірою до нього і вважали, що він приділяв мало уваги пов’язаним з ними питанням. Вони регулярно бачили його у стані алкогольного сп’яніння і боялися його зовнішнього вигляду, а також його непередбачуваної, інколи агресивної поведінки. Працівникам не було відомо про випадки жорстокого поводження батька з дівчатами. Однак працівники вважали, що внаслідок поєднання його пасивного ставлення та спалахів насильства до матері дівчата стали потерпілими від "психологічного насилля".
30. 13 квітня 2016 року заявниця звернулася з новою скаргою до поліції, стверджуючи, що того дня близько 22 год. 00 хв. в О.Л. був новий спалах насильства: він ображав її нецензурною лайкою, погрожував і штовхав її.
31. 18 квітня 2016 року Обласне бюро судово-медичної експертизи Рівненської обласної ради засвідчило, що у заявниці були крововиливи на правому зап’ясті, руці та нозі, а також розтяг апоневрозу на правій нозі.
32. 05 липня 2016 року у зв’язку з поведінкою О.Л. 13 квітня 2016 року Рівненський міський суд визнав його винним у вчиненні насильства у сім’ї у розумінні статті 173-2
КУпАП . О.Л., який брав участь у судовому засіданні, визнав свою вину у вчиненні відповідного правопорушення. Оскільки сторони вже владнали всі існуючі між ними суперечності, суд також вважав можливим звільнити О.Л. від адміністративної відповідальності за вчинене правопорушення та з огляду на прохання заявниці оголосити лише усне зауваження.
33. Тим часом 22 червня 2016 року заявниця звернулася до Рівненського міського суду з цивільним позовом, вимагаючи виселити О.Л. з їхньої квартири. Посилаючись на статтю 116
Житлового кодексу України , вона стверджувала про неможливість проживання разом з О.Л., оскільки він систематично зловживав спиртними напоями, погано поводився, погрожував і знущався з неї та дітей, не поважав їхні інтереси, а також у нього бували спалахи насильства. Продовження співжиття з ним означало б, що їй та її дітям, які були неповнолітніми, постійно загрожуватиме психологічне та фізичне насильство. Заявниця також стверджувала, що виселення не поставило б О.Л. у складне становище, оскільки він та його мати були співвласниками квартири у цьому ж місті.
34. Під час засідання щодо розгляду позову про виселення троє допитаних судом свідків (сестра заявниці та двоє друзів) підтвердили версію події заявниці та засвідчили, що О.Л. зловживав спиртними напоями і погано поводився з колишньою дружиною та дітьми. На противагу, троє інших свідків (брат О.Л. і двоє осіб, які були або його друзями, або родичами) зазначили, що ініціатором конфліктів була заявниця, яка хотіла позбутися О.Л. для отримання повного контролю над квартирою. Ці свідки також стверджували, що О.Л. дбав про дітей і був турботливим батьком.
35. Для обґрунтування своїх доводів О.Л. також надав дві характеристики. Перша була від правління об’єднання співвласників багатоквартирного будинку, в якому знаходилась їхня із заявницею квартира. У характеристиці було зазначено, що жодних скарг на О.Л. від мешканців будинку ніколи не надходило. Друга характеристика була надана товариством з обмеженою відповідальністю "Р.", в якій зазначалося, що О.Л., один з їхніх незалежних підрядників, високо цінувався як старанний будівельник і хороший член команди.
36. Заявниця надала документи щодо всіх її попередніх скарг на знущання та насильство, а також нову довідку Державної виконавчої служби України, в якій зазначалося про наявність в О.Л. на той момент заборгованості зі сплати аліментів на утримання дітей за вісімнадцять місяців.
37. 04 квітня 2017 року Рівненський міський суд задовольнив позов заявниці та ухвалив виселити О.Л. У своєму рішенні суд, зокрема, зазначив:
"... Суд, заслухавши пояснення [сторін та їхніх представників], [та] свідків..., [та] дослідивши письмові докази по справі, приходить до наступних [висновків]:
...
… відповідач зловживає спиртними напоями, постійно влаштовує скандали та конфлікти, [та] принижує [заявницю], свідками чого стають діти. [Відповідач] поводиться агресивно, [та] погрожує позивачу фізичною розправою. [Позивачу] з малолітніми дітьми іноді доводиться ночувати у знайомих, оскільки вони побоюються залишатися вдома з відповідачем. Позивач неодноразово зверталася до правоохоронних органів за захистом своїх прав та прав малолітніх дітей. … До відповідача … застосовувались міри реагування у вигляді профілактичних бесід та попереджень про недопустимість здійснення насильства в сім’ї, а постановою Рівненського міського суду від 05 липня 2016 року [його] визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173-2 [
КУпАП ]. Також відносно відповідача порушено кримінальну справу за нанесення позивачу легких тілесних ушкоджень за статтею 125 [
КК України ].
Застосовані [до відповідача] міри впливу не дали належного результату…".
38. О.Л. подав апеляційну скаргу. Він стверджував, що заявниця провокувала сварки, щоб розлучити його з дітьми та отримати матеріальну вигоду від квартири. З тієї ж причини вона перебільшувала ситуацію і подавала спірні скарги, які містили не підтверджені доказами обвинувачення. До того ж, стаття 116
Житлового кодексу України передбачала виселення наймача, чиї неправомірні дії носили систематичний характер, якщо менш суворі заходи, застосовані до наймача, виявилися безрезультатними. У його справі не було доказів систематичного порушення правил, а декілька свідків надали показання на його користь. Хоча певні сварки інколи мали місце, всі докази проти нього стосувалися або 2011 або 2015-2016 років. Жодних нових доказів будь-яких сварок між ним та його колишньою дружиною надано не було. Щодо квартири, співвласником якої він був, то у цій квартирі проживала його мати та сім’я його брата, і тому місця для нього там не було.
39. 14 червня 2017 року Апеляційний суд Рівненської області скасував рішення міського суду та відмовив у задоволенні позову заявниці, встановивши відсутність підстав для застосування такого радикального заходу як виселення, а також вказав на недотримання умов, передбачених статтею 116
Житлового кодексу України . У відповідній частині рішення суду зазначено:
"З матеріалів справи вбачається, що позивач неодноразово викликала поліцію за адресою і звинувачувала відповідача у вчиненні неправомірних дій щодо неї та членів сім’ї, однак факт систематичного порушення [О.Л.] правил спільного співжиття та притягнення до відповідальності [у зв’язку з цим] не підтверджено.
...
Одні лише факти звернення у відповідні органи зі скаргами на порушення правил співжиття без застосування до винного заходів впливу цими органами не є підставою для виселення.
Оцінивши кожен доказ окремо та в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що докази, подані сторонами, свідчать про наявність неприязних, конфліктних відносин між членами колишнього подружжя.
За таких обставин колегія суддів вважає, що підстав для застосування до відповідача крайнього заходу впливу - виселення - недостатньо. Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне попередити [О.Л.] про необхідність змінити ставлення до правил спільного співжиття з колишніми членами своєї сім’ї [після розлучення]. …".
40. Заявниця подала касаційну скаргу. Зокрема, вона стверджувала, що О.Л. уже визнавали винним у вчиненні насильства в сім’ї під час адміністративного провадження та притягували до відповідальності на підставі статті 125
КК України за вчинення кримінального правопорушення - нанесення їй тілесних ушкоджень. Вона стверджувала, що О.Л. не виправив своєї поведінки чи ставлення, і спільне проживання з ним піддавало її та дітей значному ризику знущання та насильства. Вона також повторила, що у нього було інше житло.
41. 20 серпня 2018 року Верховний Суд залишив касаційну скаргу заявниці без задоволення, підтримавши висновки апеляційного суду.
42. 11 жовтня 2018 року ця постанова була надіслана заявниці поштою.
43. 28 травня 2019 року заявниці, О.Л., їхнім дочкам і сину заявниці відповідно до національної програми, яка дозволяє захищеним наймачам стати власниками свого житла, було надано право власності на квартиру.
44. Наразі вони усі досі разом проживають у квартирі.
45. У грудні 2019 року заявниця звернулася з новою скаргою на О.Л. у зв’язку зі ще одним спалахом насильства.
46. 26 листопада 2019 року заявниця також звернулася з позовом про позбавлення О.Л. його батьківських прав стосовно трійнят, стверджуючи, що він систематично нехтував їхніми потребами та уникав сплати аліментів на утримання дітей. Це провадження наразі триває.
ВІДПОВІДНА НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА
I. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО
47. Відповідна частина статті 125
Кодексу передбачає:
Стаття 125. Умисне легке тілесне ушкодження
"1. Умисне легке тілесне ушкодження - карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або виправними роботами на строк до одного року. ...".
48. Відповідне положення
Кодексу України , стаття 173-2, у редакції, чинній на момент подій, передбачало:
Стаття 173-2. Вчинення насильства в сім’ї, невиконання захисного припису або непроходження корекційної програми
"Вчинення насильства в сім’ї, тобто умисне вчинення будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров’ю потерпілого, а так само невиконання захисного припису особою, стосовно якої він винесений, [та] непроходження корекційної програми особою, яка вчинила насильство в сім’ї
громадські роботи на строк від тридцяти до сорока годин, або адміністративний арешт на строк до семи діб. ...".
49. Відповідна частина статті 116
Кодексу передбачає:
Стаття 116. Виселення без надання … іншого жилого приміщення
"Якщо наймач, члени його сім’ї або інші особи, які проживають разом з ним,... систематичним порушенням правил … співжиття роблять неможливим для інших [осіб у жилому приміщенні] проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу … заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення. ...".
D. Закон України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" (від 07 грудня 2017 року
№ 2229-VIII; далі - Закон України "Про домашнє насильство")
50. Закон України "Про домашнє насильство" 2017 року набрав чинності 07 січня 2018 року, замінивши попередній Закон України
"Про попередження насильства в сім’ї" (2001 року). Відповідно до статті 5
Закону України цілі державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству були визначені так:
"1. Державна політика у сфері запобігання та протидії домашньому насильству спрямована на забезпечення комплексного інтегрованого підходу до подолання домашнього насильства, надання всебічної допомоги постраждалим особам та утвердження ненасильницького характеру приватних стосунків.
2. Основними напрямами реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству є:
1) запобігання домашньому насильству;
2) ефективне реагування на факти домашнього насильства шляхом запровадження механізму взаємодії суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;
3) надання допомоги та захисту постраждалим особам, забезпечення відшкодування шкоди, завданої домашнім насильством;
4) належне розслідування фактів домашнього насильства, притягнення кривдників до передбаченої законом відповідальності та зміна їхньої поведінки.".
51.
Закон України передбачав, inter alia, створення Єдиного державного реєстру випадків домашнього насильства та насильства за ознакою статі (стаття 16), а також низку "спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству" для розгляду скарг потерпілих. Ці заходи включали, зокрема терміновий заборонний припис поліції; обмежувальний припис суду; взяття на профілактичний облік кривдника; та направлення кривдника на проходження спеціальної корекційної програми (статті 24-28).
E. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року
№ 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України"
"17. При вирішенні справ про виселення [порушених] на підставі статті 116 [
Житлового кодексу України ] осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. [Заходи, які слід враховувати, включають]…, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, [або] адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, … й [також вжиті] іншими громадськими організаціями [які діють] за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення). ...".
F. Відповідна національна практика щодо обмежувальних приписів суду
1. Постанова Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 607/10122/19
53. У своїй постанові в зазначеній справі Верховний Суд, зокрема, зазначив:
"У квітні 2019 року [заявниця] звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно [її колишнього чоловіка]. … [Вона] зазначила, що [відповідач] протягом тривалого часу застосовує до неї та неповнолітньої дитини психологічне, [та] фізичне насильство, що виявляється у постійних погрозах, залякувані, цькуванні, застосовує фізичну силу, а також вчиняє перешкоди у користуванні [кімнатою у гуртожитку, в якій вони троє проживали].
… [заявниця] просила видати обмежувальний припис стосовно [відповідача] строком на шість місяців, … зокрема шляхом …безперешкодного користування [нею та її неповнолітнім сином] вказаною кімнатою та заборонення йому перебувати [або проживати] …у вказаній кімнаті.
...
Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків.
...
У справі, що переглядається, установлено, що між [заявницею] та [відповідачем] існують неприязні відносини, часто виникають конфліктні ситуації з приводу проживання та користування кімнатою в гуртожитку …
[Відповідач] визнав ту обставину, що він не має наміру допускати свою колишню дружину … та їх неповнолітнього сина до користування кімнатою ...
Установивши вказані обставини, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для видачі обмежувального припису [відповідачу] щодо усунення перешкод заявниці та неповнолітньому сину у користуванні житлом, а також речами побутового вжитку, які знаходяться в спірній кімнаті. Також суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для … заборони [відповідачу] перебувати [або проживати] в кімнаті …, оскільки [заявниця] не надала беззаперечних доказів на підтвердження вчинення [відповідачем] домашнього насильства ...".
2. Постанова Верховного Суду від 28 квітня 2020 року у справі № 754/11171/19
54. У своїй постанові у вказаній справі Верховний Суд, зокрема, зазначив:
"У липні 2019 року [заявниця] звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису щодо [її колишнього чоловіка] у зв’язку з тим, що останній систематично вчиняє насильницькі дії відносно неї та дітей, морально її принижує. Ці діяння мають характер мордувань і поєднані з фізичним, психологічним та сексуальним насильством. ...
…
При вирішенні питання щодо застосування такого заходу суд … має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов’язані із протиправною поведінкою [кривдника].
Тому висновок [судів нижчих інстанцій] про неможливість задоволення вимог постраждалої щодо … тимчасового обмеження прав [відповідача] на [користування] квартирою, в якій він є співвласником, … є помилковим, оскільки позбавляє позивача гарантій …, які передбачені [ Законом України
"Про домашнє насильство" ].
У цій справі суди [нижчих інстанцій] … зробили висновок, що існує високий рівень вірогідності [повторного вчинення домашнього насильства] ...
За таких обставин колегія суддів … вважає, що вимоги [заявниці] … щодо заборони [відповідачу] перебувати … у квартирі … [та] заборони йому наближатися на визначену відстань до двох кілометрів до [квартири], підлягають задоволенню. ...".
II. ВІДПОВІДНІ МІЖНАРОДНІ ДОКУМЕНТИ
55. Стислий виклад відповідних міжнародних документів наведений в рішенні у справі "Володіна проти Росії" (Volodina v. Russia), заява № 41261/17, пункти 51-60, від 09 липня 2019 року.
56. У своїй Рекомендації Rec(2002)5 від 30 квітня 2002 року про захист жінок від насильства Комітет міністрів Ради Європи зазначив, inter alia, що держави-члени мають впроваджувати, розробляти та/або вдосконалювати у разі необхідності національну політику, спрямовану на боротьбу з насильством, ґрунтуючись на принципах: максимальної безпеки та захисту потерпілих, підтримки та допомоги, внесення змін до кримінального та цивільного законодавства, підвищення рівня обізнаності громадськості, підготовки спеціалістів, які стикаються з проблемами застосування насильства щодо жінок, та профілактики.
57. Щодо домашнього насильства Комітет міністрів рекомендував державам-членам кваліфікувати всі форми насильства у сім’ї як кримінальні правопорушення та передбачати можливість вжиття заходів, inter alia, для: надання суду можливості застосовувати тимчасові заходи, спрямовані на захист потерпілих; забороняти правопорушнику контактувати, спілкуватися з потерпілою або наближатися до неї, проживати або заходити до визначеного місця; карати за всі випадки недотримання заходів, накладених на правопорушника; та визначати обов’язкову послідовність дій для працівників поліції, а також медичних і соціальних служб.
III. ДОКУМЕНТИ ЩОДО СИТУАЦІЇ З НАСИЛЬСТВОМ СТОСОВНО ЖІНОК В УКРАЇНІ
58. Конвенція Ради Європи про запобігання та протидію насильству щодо жінок і домашньому насильству (далі - Стамбульська конвенція) була підписана Україною 07 листопада 2011 року, однак досі не ратифікована. 14 листопада 2017 року п. Н. Муйжніекс, Комісар з прав людини Ради Європи, надіслав листа п. А. Парубію, Голові Верховної Ради України, закликавши його посприяти процесу ратифікації Стамбульської конвенції. У листі, зокрема, було зазначено:
"Під час моїх візитів до країни мені висловили декілька заперечень та/або хибних уявлень про Конвенцію. Ці аргументи можна узагальнити так і протиставити їм наступне:
- Заперечення щодо використання слова "гендер" через його передбачуваний "ідеологічний" підтекст. Поняття гендеру чітко визначено у Конвенції, де зазначається, що, хоча поняття "стать" стосується біологічних характеристик, які визначають людей як жінок і чоловіків, гендер "означає соціально закріплені ролі, поведінку, діяльність і характерні ознаки, які певне суспільство вважає належними для жінок та чоловіків". Це визначення також використовується Комітетом з ліквідації дискримінації жінок та іншими органами ООН. Це поняття також дотичне визначенню "гендерні стереотипи".
- Деякі критики визнають, що насильство стосовно жінок є проблемою, однак бажають унеможливити оспорювання владою традиційних гендерних ролей та стереотипів у зв’язку з культурним переконанням, що чоловіки та жінки мають відігравати різні ролі як у суспільному житті, та і в сім’ї. Цей підхід обмежує жінок стереотипною роллю матері, суть якої зводиться до народження та перебуванні вдома для турботи про дітей.
- Інші пішли ще далі, стверджуючи, що Стамбульську конвенцію не слід ратифікувати, оскільки це поставить під загрозу суспільство із традиційними сім’ями. Я хотів би запевнити всіх у відсутності такої небезпеки, оскільки всі заходи, передбачені Стамбульською конвенцією, посилюють сімейні основи та зв’язки, тим самим запобігаючи та долаючи основну причину руйнування сімей, тобто насильство.
................Перейти до повного тексту