Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Авраімов проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Стефані Моро-Вікстром (<…>), Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Ладо Чантурія (<…>), судді,

та Мартіна Келлер (<…>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву, яку 04 жовтня 2017 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Едуард Володимирович Авраімов (далі - заявник);

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд) про скарги за статтею 3 (на умови тримання заявника під вартою) та за пунктами 3-5 статті 5 Конвенції , а також визнати решту скарг у заяві неприйнятними,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 04 березня 2021 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справа стосується скарг заявника на те, що побутові умови тримання його під вартою у Київському СІЗО становили порушення статті 3 Конвенції , а Кримінальний процесуальний кодекс України виключав можливість застосування у його справі будь-яких запобіжних заходів, окрім тримання під вартою під час досудового слідства, таким чином запровадивши систему обов’язкового тримання під вартою, що становило порушення пункту 3 статті 5 Конвенції . Заявник також скаржився за пунктом 4 статті 5 Конвенції на те, що національні суди не забезпечили невідкладний перегляд законності тримання його під вартою, а також за пунктом 5 статті 5 Конвенції на те, що у нього не було ефективного і забезпеченого правовою санкцією права на відшкодування у зв’язку зі стверджуваним незаконним триманням його під вартою.

2. Заявник народився у 1970 році і проживає у м. Києві. Його представляв п. К.К. Дорошенко - юрист, який практикує у м. Києві.

3. Уряд представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина.

4. Факти справи, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.

I. ПОДІЇ, ЩО ПЕРЕДУВАЛИ СПРАВІ

5. До 2014 року заявник проживав у м. Донецьку. Згідно з його твердженнями він володів приміщеннями, які надавав в оренду третім особам, що здійснювали фінансово-господарську діяльність, пов’язану з обміном валют. Згідно з твердженнями органів державної влади заявник сам здійснював таку діяльність з обміну валют. У травні 2014 року заявник переїхав до м. Києва. Він має статус внутрішньо переміщеної особи.

6. 26 січня 2016 року Служба безпеки України (далі - Служба безпеки) порушила провадження за підозрою, що низка фізичних та юридичних осіб, у тому числі українські фінансові установи, працювали у межах механізму, спрямованого на фінансування так званої "Донецької народної Республіки" (далі - "ДНР"), самопроголошеної організації, яка de facto діє в частині Донецької області України, включно з м. Донецьк, і вважається українськими органами влади терористичною організацією (див. пункт 41). Заявник стверджував, що в законодавстві України не існувало юридично обов’язкової класифікації "ДНР" як терористичної організації.

II. ЗАТРИМАННЯ ЗАЯВНИКА ТА ТРИМАННЯ ПІД ВАРТОЮ

7. 24 квітня 2017 року працівники Служби безпеки затримали заявника під час отримання 100 000 доларів США (далі - доларів) готівкою від пана Д. на вулиці перед багатоповерховим будинком у м. Києві, де проживав заявник. У квартирі заявника було проведено обшук та вилучено низку предметів, у тому числі значні суми готівкових коштів і деякі документи. Пана Д. було допитано. Він зазначив, що був посередником між заявником та паном П., який проживав на території, підконтрольній "ДНР", і передав гроші заявнику на прохання пана П. Він зазначив, що регулярно передавав готівку для пана П., і зауважив, що на деяких пачках були стрічки з позначками "центральний банк" "ДНР".

8. Того ж дня заявника затримали, а наступного дня слідчий Служби безпеки звернувся до Печерського районного суду міста Києва (далі - Печерський суд) з клопотанням про обрання заявнику запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

9. Слідчий стверджував, що заявника підозрювали у фінансуванні тероризму, оскільки його пункти з обміну валют у м. Донецьку платили "податки" "ДНР", а тому він брав участь у фінансуванні цієї організації. Раніше заявник здійснював фінансово-господарську діяльність, пов’язану з обміном валют у м. Донецьку, але призупинив її у травні 2014 року, коли його змусили переїхати до м. Києва у зв’язку із захопленням м. Донецька "ДНР". Однак на початку 2015 року він вступив у змову з невстановленими особами, які здійснювали діяльність, пов’язану з обміном валют на території, підконтрольній "ДНР". Він вжив заходів для відновлення своєї фінансово-господарської діяльності під контролем "ДНР". У результаті він сплатив "ДНР" загалом 34 000 доларів "податків" та інших зборів.

10. Слідчий обґрунтував необхідність обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою такими формулюваннями:

"Разом з тим, зважаючи на необхідність запобігання спробам [заявника] переховуватися від органів досудового розслідування та суду, які можуть мати місце у зв’язку із підозрою його у вчиненні тяжкого злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад вісім років, що підтверджується матеріалами кримінального провадження, зважаючи на необхідність запобігання спробам [заявника] переховуватися від органів досудового розслідування та суду, застосування більш м’якого запобіжного заходу [sic], щодо [заявника] необхідно застосувати запобіжний захід у виді тримання під вартою.".

Слідчий також процитував частину п’яту статті 176 Кримінального процесуального кодексу України , яка виключає можливість застосування будь-яких інших запобіжних заходів, окрім запобіжного заходу у виді тримання під вартою у випадку вчинення певних злочинів, пов’язаних з тероризмом і національною безпекою, у тому числі фінансування тероризму, у скоєнні якого підозрювався заявник (далі - положення про неможливість застосування інших запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, див. пункти 35 і 40).

11. 27 квітня 2017 року Печерський суд обрав заявнику запобіжний захід у виді тримання під вартою під час досудового слідства до 22 червня 2017 року. У своїй ухвалі вказав на те, що:

(i) на підставі розглянутих наявних матеріалів суд дійшов висновку про достатню кількість доказів, які підтверджували наявність обґрунтованої підозри стосовно заявника;

(ii) суд послався на статтю 183 Кримінального процесуального кодексу України, в якій тримання під вартою визначалося як "винятковий" запобіжний захід (див. пункт 38);

(iii) суд вказав на недоведення слідчим того, що застосування інших запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, буде недостатнім для запобігання ризику переховування;

(iv) водночас суд зазначив, що під час вирішення, який запобіжний захід застосовувати, він врахував тяжкість злочину, у вчиненні якого заявнику було пред’явлене обвинувачення, його вік і стан здоров’я, міцність його соціальних зв’язків, а саме: наявність у нього постійного місця проживання з родиною, його матеріальний стан і процесуальну поведінку;

(v) у своєму висновку суд дослівно процитував як частину свого обґрунтування частину клопотання слідчого про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, яка містила цитату із положення про неможливість застосування інших запобіжних заходів, окрім тримання під вартою (див. пункт 10).

12. Заявник подав апеляційну скаргу. Зокрема, він стверджував, що не було доведено існування єдиного ризику переховування, наведеного слідчим та судом як підстави для тримання його під вартою. Крім того, заявник мав постійне місце проживання у м. Києві, де він мешкав тривалий час, у нього було двоє малолітніх дітей, він не мав судимостей та щодо нього не було порушено інших кримінальних проваджень.

13. 06 червня 2017 року Апеляційний суд міста Києва залишив без задоволення апеляційну скаргу заявника, а ухвалу про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою - без змін. Зокрема суд навів таке обґрунтування:

(i) матеріалів справи було достатньо, щоб довести наявність обґрунтованої підозри стосовно заявника;

(ii) суд першої інстанції вважав, що існував ризик переховування, якого не можна було запобігти, застосовавши будь-які інші запобіжні заходи, окрім тримання під вартою. Апеляційний суд погодився з цією оцінкою, зауваживши, що суд першої інстанції пояснив, чому не міг бути застосований менш суворий запобіжний захід; і

(iii) суд першої інстанції мав рацію, не застосувавши запобіжний захід у виді застави з огляду на положення про неможливість застосування інших запобіжних заходів, окрім тримання під вартою.

14. 14 червня 2017 року слідчий подав клопотання про продовження строку тримання заявника під вартою. Він навів ті самі підстави, що й у своєму первинному клопотанні, і знову послався на положення про неможливість застосування інших запобіжних заходів, окрім тримання під вартою (див. пункт 10). Він також зазначив про необхідність проведення додаткових слідчих дій, зокрема негласних слідчо-розшукових дій, збору банківської інформації та встановлення і допиту можливих свідків.

15. Заявник звернувся до Печерського суду із запереченням на клопотання про продовження строку тримання під вартою. Зокрема він стверджував, що підстави для тримання його під вартою складалися із стереотипних формулювань та цитат із законодавства, а також практики Суду, і не ґрунтувалися на конкретних обставинах справи. Посилаючись на рішення у справі "Орловський проти України" (Orlovskiy v. Ukraine), заява № 12222/09, пункти 76-84, від 02 квітня 2015 року, він стверджував, що це було ще одним свідченням наявності типу проблем, неодноразово встановлених Судом у низці рішень. Зокрема, існування ризику переховування було необґрунтоване і не доведене слідчим з посиланням на якісь конкретні факти чи докази, як-от конкретні зв’язки чи інші обставини, які сприяли б його втечі. Він також вказав на обставини, зазначені ним у своїй першій апеляційній скарзі (див. пункт 12). Зрештою він вказав на незадовільний стан свого здоров’я, а саме - на той факт, що він переніс інфаркт і оперативне втручання на коліні, а тому не міг триматися під вартою.

16. Насамкінець заявник стверджував, що положення про неможливість застосування інших запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, було неконституційним і суперечило пункту 3 статті 5 Конвенції , а також згідно з частиною четвертою статті 9 Кримінального процесуального кодексу України та Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (див. пункти 33 та 34) положення Конвенції мали приорітет над положенням про неможливість застосування інших запобіжних заходів, окрім тримання під вартою. У зв’язку з цим заявник зазначив, що районний суд міста Києва та Апеляційний суд Харківської області звільнили підсудних, що обвинувачувалися у вчиненні злочинів, на які поширювалася дія положення про неможливість застосування інших запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, та запропонував суду зробити те саме.

17. 19 червня 2017 року Печерський суд продовжив строк тримання заявника під вартою до 17 серпня. Він постановив, що існував ризик його переховування, враховуючи, що йому було пред’явлено обвинувачення у вчиненні злочину, за який передбачалося покарання у виді позбавлення волі на строк до восьми років. Під час засідання було доведено, що будь-який інший запобіжний захід був би недостатнім для запобігання його переховуванню. Наявність у заявника міцних соціальних зв’язків за місцем проживання, бездоганна репутація та відсутність судимостей не виключали можливості, що він міг переховуватися, впливати на свідків і втручатися у розслідування шляхом знищення доказів. Беручи до уваги також значний суспільний інтерес у результатах розслідування та необхідність проведення додаткових слідчих дій, і те, що тримання під вартою мало бути винятковим запобіжним заходом, суд, як і раніше, вважав, що менш суворий запобіжний захід не був доцільним, а запобіжний захід у вигляді тримання під вартою був пропорційним переслідуваним інтересам.

18. 01 серпня 2017 року апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу заявника, а ухвалу про продовження строку тримання під вартою - без змін. Він зазначив, що ризик переховування не міг оцінюватися виключно на підставі тяжкості покарання, яке загрожувало заявнику. Посилаючись, зокрема, на рішення у справі "Панченко проти Росії" (Panchenko v. Russia), заява № 45100/98, пункт 106, від 08 лютого 2005 року, суд стверджував, що ризик повинен оцінюватися з урахуванням низки відповідних факторів, які можуть підтвердити існування ризику переховування або вказати, що він малоймовірний та не виправдовує тримання під вартою під час досудового слідства. З огляду на це та оцінивши "дані про особу підозрюваного в їх сукупності", суд дійшов висновку про доведеність існування ризику, який виправдовував тримання під вартою. Суд першої інстанції, продовжуючи строк тримання під вартою, врахував не лише тяжкість злочину, у вчиненні якого заявнику було пред’явлено обвинувачення, але також наявність обґрунтованої підозри, ризик переховування та дані про особу обвинуваченого.

19. 15 серпня 2017 року Печерський суд задовольнив клопотання слідчого, сформульоване ідентично попередньому, зокрема, воно містило посилання на частину положення про неможливість застосування інших запобіжних заходів, окрім тримання під вартою (див. пункт 15), та продовжив строк тримання заявника під вартою до 13 жовтня. Суд встановив недоведеність зміни ситуації настільки, що більше не було обґрунтованої підозри, або що зникли ризики, які виправдовували тримання під вартою, та існування яких було встановлено під час постановлення первинної ухвали про тримання під вартою.

20. 22 вересня 2017 року Печерський суд відмовив у задоволенні клопотання про звільнення з-під варти, подане заявником того дня, по суті з тих самих підстав, а саме: у зв’язку з наявністю обґрунтованої підозри та ризиків, які виправдовували тримання під вартою, існування яких було встановлено під час постановлення первинної ухвали про тримання під вартою, і які не змінилися.

21. 05 жовтня 2017 року Печерський суд продовжив строк тримання заявника під вартою до 24 жовтня. Суд зазначив, що для закінчення розслідування потрібен час, що наявність обґрунтованої підозри та ризиків, які виправдовували тримання під вартою, було встановлено, коли суд з самого початку обрав заявнику запобіжний захід у виді тримання під вартою, і що ці ризики не зменшилися. Суд також послався на положення про неможливість застосування інших запобіжних заходів, окрім тримання під вартою.

22. 10 жовтня 2017 року розслідування було закінчено, а стороні захисту був наданий доступ до матеріалів справи.

23. Слідчий подав клопотання про продовження строку тримання заявника під вартою на тій підставі, що стороні захисту мав бути наданий доступ до матеріалів справи, а справа - передана до суду. Він стверджував про наявність у заявника, якому було пред’явлено обвинувачення у вчиненні тяжкого злочину, ризиків, наведених у підпунктах (i)-(iii) статті 177 Кримінального процесуального кодексу України, тобто ризиків переховування, знищення доказів та впливу на свідків (див. пункт 36).

24. 23 жовтня 2017 року Печерський суд продовжив строк тримання заявника під вартою до 05 листопада. Суд зазначив, що не встановив підстав для зміни запобіжного заходу у виді тримання під вартою на менш суворий запобіжний захід. Беручи до уваги тяжкість злочину, у вчиненні якого заявнику було пред’явлено обвинувачення, та суспільний інтерес у розслідуванні, суд дійшов висновку про існування ризиків, наведених у пунктах (i)-(iii) статті 177 Кримінального процесуального кодексу України (див. пункт 36). Тому запобіжного заходу, не пов’язаного з триманням під вартою, було б недостатньо.

25. 26 жовтня 2017 року було складено обвинувальний акт і справу передано до суду для розгляду по суті.

26. 03 листопада 2017 року колегія Апеляційного суду міста Києва у закритому засіданні направила справу на розгляд Голосіївському районному суду міста Києва (далі - Голосіївський суд) як суду першої інстанції. Під час того ж засідання суд за власною ініціативою ухвалив продовжити строк тримання заявника під вартою до 18 грудня 2017 року. Суд зазначив, що врахував "тяжкість інкримінованого заявнику злочину, його вік і стан здоров’я, міцність його соціальних зв’язків, [та] його сімейний та матеріальний стан". Суд також врахував необхідність запобігання спробам переховування, які могли б статися у зв’язку з тим, що [підсудному] було пред’явлене обвинувачення у вчиненні тяжкого злочину, який карався позбавленням волі на строк більше восьми років, і дійшов висновку, що обставини не змінилися. Суд встановив, що продовжували існувати ризики, передбачені статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України.

27. 11 грудня 2017 року Голосіївський суд продовжив строк тримання заявника під вартою до 09 лютого 2018 року. Він зазначив, що пред’явлені заявнику обвинувачення "у сукупності з іншими обставинами" збільшили ризик його переховування настільки, що цьому ризику було неможливо запобігти за допомогою інших запобіжних заходів. Посилаючись на практику Суду в рішенні у справі "Ілійков проти Болгарії" (Ilijkov v. Bulgaria), заява № 33977/96, пункт 80, від 26 липня 2001 року, суд зазначив, що тяжкість покарання, яке загрожувало заявнику, було суттєвим елементом для оцінки ризику переховування. Тому суд вважав недоведеним, що запобіжний захід у виді тримання під вартою був непропорційним.

28. 29 січня 2018 року Голосіївський суд продовжив строк тримання заявника під вартою до 30 березня 2018 року. Він зазначив, що заявнику було пред’явлено обвинувачення у вчиненні тяжкого злочину проти громадської безпеки, ризики, які виправдовували тримання під вартою, не зменшилися, а відповідно до положення про неможливість застосування інших запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, застосовування менш суворого запобіжного заходу було неможливим. Свідків допитано не було, та існував ризик, що у випадку звільнення заявник міг на них вплинути. Оцінюючи ситуацію в цілому, тяжкість покарання, яке йому загрожувало, вік і стан здоров’я заявника, міцність його соціальних зв’язків та наявність судимостей, суд вважав, що ризики, які виправдовували тримання під вартою, не зникли. Суд також повторив обґрунтування, наведене у своїй попередній ухвалі від 11 грудня 2017 року (див. пункт 27).

29. У засіданні суду першої інстанції від 12 березня 2018 року прокурор подав клопотання про продовження строку тримання заявника під вартою. Заявник заперечив, стверджуючи, що пред’явлені йому обвинувачення були необґрунтованими, в ізоляторі він захворів на пневмонію, був одружений і мав малолітніх дітей та матір похилого віку, яких він утримував.

30. Наприкінці засідання суд відмовив у задоволенні клопотання прокурора та звільнив заявника, зобов’язавши його прибувати за викликом. Суд встановив, що сторона обвинувачення не змогла довести наявність з боку заявника будь-яких з ризиків, передбачених статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України (див. пункт 36). Суд зазначив, що заявник орендував житло у м. Києві і мав міцні соціальні зв’язки, а саме: малолітніх дітей та матір похилого віку, яких він утримував. Суд також врахував відсутність у заявника судимостей, а також його вік і стан здоров’я. Хоча існування обґрунтованої підозри у вчиненні затриманим злочину було умовоюsine qua non для законності продовження строку тримання під вартою, зі спливом певного проміжку часу його було вже недостатньо. Він також зазначив, що позбавлення волі мало залишатися винятковим запобіжним заходом.

III. УМОВИ ТРИМАННЯ ПІД ВАРТОЮ

31. Заявник тримався під вартою у Київському слідчому ізоляторі (далі - СІЗО).

32. У період з 04 травня по 13 серпня 2017 року заявника тримали під вартою в камері № 14 цього ізолятора. Відповідно до наданої заявником довідки від адміністрації ізолятора площа камери становила 31,6 кв.м, з яких 2 кв.м займали санітарно-гігієнічні приміщення, і у ній знаходилося шістнадцять ліжок. Відповідно до наданої Урядом довідки камера була розрахована на одинадцять осіб. Згідно з твердженнями заявника на момент його перебування у камері трималося від двадцяти одного до двадцяти восьми осіб.

ВІДПОВІДНА НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА ТА ПРАКТИКА

I. ЗАКОН УКРАЇНИ "ПРО ВИКОНАННЯ РІШЕНЬ ТА ЗАСТОСУВАННЯ ПРАКТИКИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ" 2006 РОКУ

33.Стаття 17 Закону передбачає, що при розгляді справ суди повинні застосовувати Конвенцію та протоколи до неї, а також практику Суду як джерело права.

II. КРИМІНАЛЬНИЙ ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ 2012 РОКУ

34.Частина четверта статті 9 Кодексу передбачає, що у випадку суперечності між положеннями Кодексу та міжнародним договором суд має застосовувати останній.

35.Стаття 176 Кодексу із внесеними до неї змінами Законом України № 1689-VII від 07 жовтня 2014 року передбачає:

Стаття 176. Загальні положення про запобіжні заходи

"1. Запобіжними заходами є:

(1) особисте зобов’язання;

(2) особиста порука;

(3) застава;

(4) домашній арешт та

(5) тримання під вартою.

...

5. Запобіжні заходи у виді особистого зобов’язання, особистої поруки, домашнього арешту, застави не можуть бути застосовані до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями … 258-5… Кримінального кодексу України .".

36.Частиною першою статті 177 передбачено, що метою запобіжних заходів є забезпечення виконання процесуальних обов’язків і запобігання спробам підозрюваного чи обвинуваченого:

(i) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

(ii) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

(iii) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта ...;

(iv) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

(v) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, в якому підозрюється або обвинувачується особа.

Частиною другою статті 177 передбачено, що запобіжний захід може бути застосований за умови наявності обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення та наявності ризиків, передбачених частиною першою.

37.Стаття 178 передбачає, що під час вирішення питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177, суд зобов’язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:

(i) вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення;

(ii) тяжкість покарання, що загрожує особі;

(iii) вік та стан здоров’я обвинуваченого;

(iv) міцність соціальних зв’язків обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;

(v) наявність в обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;

(vi) репутацію обвинуваченого та його майновий стан;

(vii) наявність судимостей в обвинуваченого;

(viii) дотримання обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;

(ix) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; та

(x) розмір майнової шкоди, у завданні якої обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення обвинувачується особа.

38.Стаття 183 характеризує тримання під вартою як "винятковий" запобіжний захід, який може застосовуватися виключно у разі, якщо прокурор доведе, що більш м’який запобіжний захід не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 Кодексу (див. пункт 36). Крім того, ця стаття передбачає, що запобіжний захід у виді тримання під вартою може бути застосований лише до категорії обвинувачених, прямо зазначеної у частині другій цієї статті. Серед них є певні обвинувачені з попередньою судимістю, та без неї, але які обвинувачуються у вчиненні злочинів, що караються позбавленням волі на строк понад п’ять років.

39.Частиною першою статті 194 передбачено, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов’язаний встановити, чи були доведені такі обставини: