Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Корнілова проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Стефані Моро-Вікстром (<…>), Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Ладо Чантурія (<…>), судді,

та ЕннаМарі Дуге (<…>), в.о. заступника Секретаря секції,

з огляду на:

заяву, яку 27 червня 2014 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянка України пані Тетяна Василівна Корнілова (далі - заявниця),

рішення повідомити про заяву Уряд України (далі - Уряд),

зауваження сторін,

рішення відхилити заперечення Уряду проти розгляду заяви комітетом,

після обговорення за зачиненими дверима 13 жовтня 2020 року постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Заявницю вдарив чоловік, якого вона намагалася запросити на зібрання Свідків Єгови. Зрештою особа була визнана винною у заподіянні легких тілесних ушкоджень, їй було обрано покарання у виді штрафу та зобов’язано сплатити відшкодування шкоди. Заявниця скаржилася на те, що органи державної влади недостатньо врахували стверджуваний мотив релігійного упередження, який став підґрунтям для насильства. Вона посилалася на статті 3, 9 та 14 Конвенції.

2. Заявниця народилася у 1973 році і проживає у м. Носівка. Її представляли п. К. Черниченко, п. Р. Кук та п. А. Карбонно - юристи, які практикують у м. Львові, Лондоні і Парижі відповідно.

3. Уряд представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження п. І. Ліщина.

4. Факти справи, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.

5. 07 березня 2013 року заявниця, Свідок Єгови, та її співвіруюча, пані Н.С., здійснювали обхід від будинку до будинку у місті Носівка, роздаючи надруковані запрошення на релігійну службу. На лицьовому боці запрошень було зображення Ісуса Христа та слова "Один помер за всіх" великим шрифтом; на зворотному - певний текст меншим шрифтом, в якому зазначалося, що запрошення було на зустріч Свідків Єгови.

6. Близько 13 год. 00 хв. заявниця та Н.С. постукали до будинку В.С., п’ятдесятирічного чоловіка, з яким вони не були знайомі. Він зустрів їх біля хвіртки будинку. Згідно з твердженнями заявниці, помітивши запрошення та Біблію в руках жінок, В.С. одразу вдарив заявницю кулаком по голові і почав лаятися на двох жінок, використовуючи нецензурну лексику, а також називати їх "штундами". Також згідно з твердженнями заявниці вона та Н.С. пішли, оскільки В.С. погрожував спустити на них собаку.

7. Штунда або штундист - це розмовний термін, який вживається в Україні щодо євангельських протестантів різних конфесій. Він походить від терміну штундизм, який використовується для опису євангельських протестантських груп, що діяли в Україні у 19-му столітті та були зосереджені на євангелізації шляхом поширення знань про Біблію.-1

8. 09 березня 2013 року заявниця була госпіталізована до неврологічного відділення Носівської центральної районної лікарні у зв’язку зі скаргами на запаморочення та нудоту. Їй діагностували струс мозку. Також було виявлено крововиливи на обличчі. Вона перебувала на стаціонарному лікуванні до 19 березня 2013 року та отримала дозвіл повернутися на роботу наступного дня.

9. Також 09 березня 2013 року заявниця звернулася зі скаргою до Носівського районного відділу міліції. Працівники міліції порушили кримінальне провадження та повідомили її про це, зазначивши також, що стверджуване кримінальне правопорушення було попередньо кваліфіковане за частиною другою статті 125 Кримінального кодексу України (умисне заподіяння легкого тілесного ушкодження, див. пункт 45).

10. Того ж дня працівники міліції допитали заявницю. Вона заявила, що була Свідком Єгови і 07 березня вона та співвіруюча Н.С. роздавали запрошення на релігійну службу. Коли вони постукали до одного конкретного будинку, до них вийшов п’ятдесятирічний чоловік і почав лаятися та називати їх штундами. Потім він безпричинно вдарив заявницю по голові.

11. Також того ж дня В.С. допитали як свідка за відсутності захисника. Він зазначив, що дві невідомі йому до цього жінки прийшли до його господарства та запропонували йому літературу Свідків Єгови. Він не захотів взяти її і вимагав, щоб вони пішли та більше не навідувалися до нього. Вони відмовились йти і "продовжували агітувати у своє братство". У той момент В.С. розізлився та вдарив одну з жінок по обличчю долонею. Він зазначив, що навіть якщо нецензурно висловлювався, то його лайка не була адресована жінкам.

12. 12 березня 2013 року Н.С. допитали. Вона зазначила, що В.С. вдарив заявницю одразу, щойно побачив її, перш ніж хтось із них промовив хоча б слово. Н.С. не бачила, чи вдарив він її долонею чи кулаком. Однак вона пам’ятала, що В.С. постійно лаявся і називав заявницю та її "штундами".

13. 18 березня 2013 року у відповідь на запит слідчого міліції, у провадженні якого перебувала справа, місцева лікарня повідомила, що В.С. не знаходився на обліку лікаря у зв’язку з будь-якими психічними проблемами чи проблемами із залежністю від наркотиків. Слідчий також витребував довідку-характеристику на В.С. від місцевої ради, яка відповіла, що скарг на нього не надходило. Насамкінець слідчий встановив, що В.С. не мав судимостей.

14. 25 березня 2013 року заявницю було визнано потерпілою стороною (потерпілою) у провадженні та надано інформацію про її процесуальні права як потерпілої відповідно до Кримінального процесуального кодексу України (див. пункт 48).

15. Того ж дня заявницю допитали і вона надала детальні показання, виклавши події у формулюваннях, подібних до описаних у пункті 6. Вона в деталях вказала, посилаючись на статті 3 та 9 Конвенції, наскільки приниженою почувалася, і як ця подія травмувала її, а також як це вплинуло на її релігійну практику.

16. 01 та 12 квітня 2013 року працівники міліції допитали члена ради старійшин громади Свідків Єгови, до якої належала заявниця, доньку заявниці (також Свідка Єгови) та двох інших членів громади. Ці свідки на підставі розмов із заявницею повторили її виклад подій, наведений в пункті 6.

17. 02 квітня 2013 року судово-медичний експерт встановив, що заявниця зазнала легких тілесних ушкоджень, які спричинили короткочасний розлад її здоров’я, визначений у відповідних правилах, як проблеми зі здоров’ям, що тривають від шести до двадцяти одного дня. Експерт дійшов висновку, що тілесні ушкодження заявниці могли бути нанесені або ударом долоні (версія відповідача), або кулаком (версія заявниці).

18. 09 квітня 2013 року начальник районного відділу міліції повідомив слідчого, що на його прохання працівники міліції провели подвірний обхід сусідів В.С. з метою встановлення можливих свідків інциденту. Однак нічого, що представляло б оперативний інтерес, встановлено не було.

19. 25 квітня 2013 року допитали чоловіка заявниці, який не був Свідком Єгови. Він зазначив, що заявниця не говорила йому про інцидент з В.С. того ж дня (07 березня) або наступного дня, і він дізнався про це від неї лише 09 березня в лікарні. Згідно з викладом подій, наданим заявницею, В.С. вийшов зі свого будинку назустріч заявниці та її співвіруючій Н.С., і щойно побачив у їхніх руках друковані матеріали із зображенням Ісуса Христа та Біблії, почав кричати та лаятись, а потім вдарив заявницю.

20. 14 травня 2013 року слідчий офіційно повідомив В.С. про підозру у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 125 Кримінального кодексу України . Допитаний того дня В.С. стверджував, що не міг згадати, чи тримали жінки щось в руках, або про що вони говорили; однак він пам’ятав, що вони його кудись запрошували; незважаючи на його прохання, жінки не хотіли йти, тоді він вдарив одну з них долонею. В.С. заперечив у своїй поведінці будь-який можливий елемент релігійної нетерпимості.

21. Того ж дня слідчий організував одночасний допит заявниці та В.С. Заявниця надала виклад подій, наведений у пункті 6. В.С. значною мірою підтвердив його, але зазначив, що вдарив заявницю не через бажання образити її релігійні переконання, а "із раптово виниклих неприязних відносин". В.С. повторив це формулювання на запитання заявниці, чому він вдарив її (див. пункт 41 для пояснення значення цього формулювання).

22. 15 травня 2013 року заявниця звернулася до слідчого із клопотанням про зміну правової кваліфікації правопорушення, у вчиненні якого обвинувачувався В.С., з умисного заподіяння легкого тілесного ушкодження за статтею 125 на порушення рівноправності - злочин, передбачений частиною другою статті 161 Кримінального кодексу України (див. пункт 46). Вона стверджувала, що В.С. знав, що вона була Свідком Єгови, і вдарив її з цієї причини.

23. 16 травня 2013 року слідчий ще раз допитав заявницю та Н.С. Вони повторили свої попередні показання.

24. 17 травня 2013 року слідчий відмовив у задоволенні клопотання заявниці про зміну правової кваліфікації, вважаючи встановленим, що В.С. так відреагував на ґрунті "раптово виниклих неприязних відносин". Не було встановлено, що він діяв з бажанням розпалити релігійну ненависть.

25. 20 травня 2013 року В.С. знову допитали. Він зазначив, що вдарив заявницю долонею на ґрунті "раптово виниклих неприязних відносин", оскільки вона та Н.С. відволікали його від домашніх справ. Вони наполегливо запрошували його на зустріч, зазначаючи, що там буде багато жінок. Потім заявниця образила його щодо його "чоловічого здоров’я" ("Корнілова Т.В. тоді навіть образила мене із приводу мого чоловічого здоров’я"), саме тому він вдарив її. Він пояснив, що раніше не згадував про цей аспект інциденту, оскільки йому було соромно. Він не мав умислу розпалювати релігійну ворожнечу або образити релігійні переконання заявниці. В.С. наполягав, що поважав всі релігії. Він не знав, що заявниця була Свідком Єгови, оскільки не було жодних ознак її належності до цієї групи. Він справді вживав нецензурні слова, але ці слова не були адресовані заявниці та її супутниці. Він міг сказати слово "штунда", але без жодного релігійного підтексту. В.С. зазначив, що інколи вживав це слово, коли злився на жінок. Насамкінець В.С. заперечив, що погрожував спустити на жінок собаку. Він зазначив, що каявся у скоєному правопорушенні, передбаченому статтею 125 Кримінального кодексу України, у вчиненні якого його обвинувачували.

26. У рамках кримінального провадження заявниця подала проти В.С. цивільний позов про відшкодування шкоди.

27. 20 травня 2013 року слідство було закінчено, і заявниця ознайомилася з матеріалами справи. Вона не подала жодних зауважень.

28. Під час судового розгляду підсудний визнав свою вину за всіма пунктами обвинувачення. Він засвідчив, що заявниця та Н.С. запрошували його на якусь гулянку, він не міг пригадати, яку саме, на якій були б присутні багато жінок. Він відмовився. Заявниця сказала йому, що мабуть він не зацікавлений, оскільки "з жінками не способен". Потім він відмахнувся від неї рукою і, оскільки вона стояла поруч, зрештою дав їй ляпаса.

29. Заявниця, яку представляв захисник, наполягала, що її піддали жорстокому поводженню у зв’язку з її релігією. Вона надала опис подій, наведений у пункті 6, з тією різницею, що вона не чула погрози В.С. спустити на неї собаку, але чула про це під час надання Н.С. свого викладу подій. На запитання, чому заявниця два дні не зверталася за медичною допомогою, вона пояснила, що не знала, як розповісти про цей інцидент своєму чоловіку.

30. Під час судового розгляду також були допитані інші свідки, які давали показання під час досудового розслідування.

31. В останній день судового розгляду, 15 липня 2013 року, заявниця подала клопотання до суду першої інстанції про зміну правової кваліфікації правопорушення на порушення рівноправності за частиною другою статті 161 Кримінального кодексу України або хуліганство за статтею 296 (див. пункт 47). Вона посилалася на статті 3, 9 та 14 Конвенції та, пославшись на рішення Суду у справі "Мілановіч проти Сербії" (<...>), заява № 44614/07, пункт 96, від 14 грудня 2010 року, вказала, що держава мала обов’язок вжити всіх розумних заходів для викриття будь-якого релігійного мотиву, що став підґрунтям для насильницького злочину. Вона стверджувала про малоймовірність того, що обвинувачений був умотивований "неприязними відносинами", оскільки він не був з нею знайомий, поводився жорстоко без будь-якої провокації, лаявся на неї, показуючи тим самим свою зневагу до соціальних правил, і вживав слово "штунда".

32. 16 липня 2013 року Носівський районний суд визнав В.С. винним в умисному заподіянні легкого тілесного ушкодження за частиною другою статті 125 Кримінального кодексу України та оштрафував його на суму, еквівалентну 78 євро. Суд встановив, що він заподіяв заявниці легкі тілесні ушкодження "на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин"; жодних обтяжуючих обставин виявлено не було. Ухвалюючи вирок, суд посилався на показання В.С., Н.С. і заявниці, а також на медичні та інші задокументовані докази.

33. Суд зазначив, що В.С. вже сплатив суму відшкодування матеріальної шкоди, яка вимагалася (зокрема, витрат на стаціонарне лікування заявниці). Стосовно вимоги про відшкодування моральної шкоди суд врахував щомісячний дохід обвинуваченого (1 200 українських гривень (далі - грн) і присудив заявниці 3 000 грн (еквівалент близько 278 євро) замість 5 000 грн, які вона вимагала.

34. Заявниця звернулася з апеляційною скаргою, стверджуючи, що слідчі органи та суд першої інстанції не розглянули питання релігійної ненависті, яка стала підґрунтям для вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, а її свобода віросповідання не була захищена. Вона стверджувала, що справу слід було кваліфікувати за частиною другою статті 161 Кримінального кодексу України . Крім того, заявниця зазначила, що злочин було вчинено на ґрунті релігійної ворожнечі, що є обтяжуючою обставиною відповідно до статті 67 Кримінального кодексу України.

35. Прокурор заперечив, стверджуючи, що обвинуваченому було правильно пред’явлено обвинувачення та визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого статтею 125 Кримінального кодексу України, а не за порушення рівноправності у зв’язку з релігійним упередженням. Прокурор зазначив, що слідство не змогло встановити релігійний мотив у діях обвинуваченого, посилаючись у зв’язку з цим на виклад подій, наданий обвинуваченим (див. пункт 25).

36. Обвинувачений також подав апеляційну скаргу, стверджуючи, що сума відшкодування моральної шкоди була надмірною.

37. 26 вересня 2013 року за результатами засідання, в якому взяли участь заявниця та обвинувачений, Апеляційний суд Чернігівської області залишив вирок від 16 липня 2013 року без змін.

38. Наприкінці засідання апеляційний суд відхилив твердження заявниці про вчинення злочину через її релігію, зазначивши, що такого мотиву в ході слідства чи судового розгляду встановлено не було. Кваліфікація правопорушення була правильною, і заявниця не надала жодних доказів, які б обґрунтували зміну правової кваліфікації злочину на хуліганство або порушення рівноправності, як вона вимагала, окрім своєї первинної заяви до міліції, де вказувалося про її побиття без причин (див. пункт 10). Вона не клопотала до апеляційного суду про повторне дослідження доказів, пов’язаних з правопорушенням.

39. Заявниця подала касаційну скаргу, повторюючи свій аргумент про відсутність належного розгляду питання релігійної нетерпимості.

40. 08 січня 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ залишив без змін рішення судів нижчих інстанцій, встановивши, що вони були законними та обґрунтованими. Виходячи зі встановлених судами фактів, правова кваліфікація дій обвинуваченого була правильною.

ВІДПОВІДНА НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА

I. КРИМІНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

А. Термінологія

41. В українському правовому контексті термін "раптове виникнення неприязних відносин" використовується для позначення мотивів, що виникають внаслідок особистих конфліктів чи ворожнечі. Він покликаний відрізняти правопорушення, що виникають внаслідок особистого конфлікту чи ворожнечі, від правопорушень, спричинених іншими мотивами, такими як фінансова вигода чи хуліганство, які можуть змінити правову кваліфікацію правопорушення або становити обтяжуючу обставину. Наприклад, якщо напад, внаслідок якого було заподіяно легкі тілесні ушкодження, був умотивований такою особистою ворожнечею, він може бути кваліфікований за статтею 125 Кримінального кодексу України. Однак якщо те саме діяння було умотивоване хуліганством, воно може бути кваліфіковане як хуліганство, злочин проти громадського порядку, передбачений статтею 296 Кримінального кодексу України (див. пункт 47).

42. Елементи злочину хуліганства, зокрема мотиви для вчинення хуліганства, наводяться в пункті 47.

В. Кримінальний кодекс України 2001 року

43. У статті 67 Кодексу серед різних обставин, які при визначенні покарання слід розглядати як обтяжуючі, передбачено вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату.

44. Частина Кримінального кодексу України, присвячена конкретним правопорушенням, класифікує їх за розділами на підставі суспільної цінності, проти якої відповідне правопорушення вважається спрямованим.

45.Стаття 125 Кодексу , яка міститься у розділі "Кримінальні правопорушення проти життя та здоров’я особи", передбачає кримінальну відповідальність за злочин "умисне легке тілесне ушкодження", що спричинило короткочасний розлад здоров’я. Відповідні нормативні акти визначають "короткочасний розлад здоров’я" як неможливість працювати протягом шести - двадцяти одного дня. Стаття 125 передбачає такі покарання за цей злочин: (i) штраф у розмірі, еквівалентному від 58 до 158 євро; (ii) громадські роботи на строк від 150 до 240 годин; (iii) відрахування від десяти до двадцяти відсотків заробітку на строк до одного року; (iv) короткостроковий арешт на строк до шести місяців; або (v) поміщенням до кримінально-виконавчої установи відкритого типу на строк до двох років.

46.Стаття 161 Кодексу , яка міститься в розділі "Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина", передбачає кримінальну відповідальність за злочин "порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або релігійних переконань". На момент подій злочин карався штрафом, еквівалентним не більше 790 євро, або поміщенням до кримінально-виконавчої установи відкритого типу на строк до п’яти років і, якщо ті самі дії поєднувалися з насильством, обманом чи погрозами або були вчинені службовою особою,- штрафом, еквівалентним не більше 1 580 євро, або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

47.Стаття 296 Розділу "Злочини проти громадського порядку та моральності" передбачає кримінальну відповідальність за "хуліганство" (іноді також перекладається англійською мовою як "disorderly acts"), що визначається як "грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом". На момент подій правопорушення каралося штрафом, еквівалентним не більше 1 580 євро, короткостроковим арештом на строк до шести місяців або поміщенням до кримінально-виконавчої установи відкритого типу на строк до п’яти років. Ті самі дії, вчинені групою осіб, каралися поміщенням до кримінально-виконавчої установи відкритого типу на строк до п’яти років або позбавленням волі на строк до чотирьох років. Якщо ці діяння були вчинені із застосуванням предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, хуліганство каралося позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

У коментарі до Кримінального кодексу України, в якому узагальнено відповідну практику та усталену наукову думку, пояснюється, що ключовим елементом злочину хуліганства є те, що воно має бути вмотивоване "явною неповагою до суспільства". Це визначається як прагнення проявити нехтування встановленими соціальними правилами поведінки, самоствердитися за рахунок інших осіб та протиставити себе іншим, суспільству та державі.-2

С. Кримінальний процесуальний кодекс України 2012 року

48.Стаття 56 Кодексу надає низку прав потерпілій стороні (потерпілому) у кримінальному провадженні, насамперед право:

(i) на негайну реєстрацію заяви про кримінальне правопорушення;

(ii) подавати докази на підтвердження своєї заяви та будь-які інші відповідні докази у провадженні;

(iii) бути повідомленим про свої права та обов’язки, як потерпілої сторони;

(iv) знати сутність підозри та обвинувачення щодо відповідача, бути повідомленим про обрання, зміну чи скасування щодо відповідача заходів забезпечення кримінального провадження та закінчення досудового розслідування;

(v) подавати заяви та клопотання, а також заявляти відводи судді та інших посадових осіб, у провадженні яких перебуває справа;

(vi) за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки щодо себе працівниками міліції;

(vii) давати пояснення, показання рідною мовою, якою потерпілий вільно володіє, або відмовитися від їх надання, а також користуватися послугами перекладача;

(viii) оскаржувати рішення слідчого, прокурора та суду;

(ix) мати представника;

(x) вимагати відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди;

(xi) знайомитися з матеріалами, які стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення, у випадку закінчення або закриття цього провадження, та одержувати копії таких матеріалів;

(xii) брати участь у слідчих діях, під час проведення яких ставити запитання, подавати свої зауваження та заперечення щодо порядку проведення дії, а також знайомитися з протоколами таких дій та пропонувати внесення до них виправлень;