Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Дедеш проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Мартіньш Мітс (<...>), Голова,

Йован Ілієвський (<...>),

Івана Джеліч (<...>), судді,

та Мартіна Келлер (<...>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 50705/13), яку 06 серпня 2013 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Олександр Кирилович Дедеш (далі - заявник),

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд) про заяву,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 03 грудня 2020 року постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Заявник був визнаний винним у скоєнні декількох кримінальних правопорушень під час двох кримінальних проваджень. Справа стосується стверджуваної незаконності позбавлення його свободи протягом одного з проваджень внаслідок, як стверджувалося, неправомірного внесення судом першої інстанції уточнень до свого вироку (пункт 1 статті 5 Конвенції), а також стверджуваної відсутності у заявника забезпеченого правовою санкцією права на відшкодування (пункт 5 статті 5 Конвенції). Крім того, заявник скаржився на те, що адміністративний нагляд, встановлений стосовно нього після того, як його зрештою було умовно-достроково звільнено, становив порушення статті 8 Конвенції та статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції .

2. Заявник народився у 1951 році та проживає у с. Широке. Йому була надана правова допомога, і його представляв п. М. Тарахкало - юрист, який практикує у м. Києві.

3. Уряд представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина.

4. Факти справи, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.

I. КРИМІНАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ ЩОДО ЗАЯВНИКА У ЗВ’ЯЗКУ З ВИМАГАННЯМ І ВЧИНЕННЯМ ХУЛІГАНСТВА ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ЗБРОЇ

5. У невстановлену дату наприкінці липня 2010 року щодо заявника було порушено кримінальну справу за підозрою у вимаганні та хуліганстві із застосуванням зброї, вчинених раніше цього місяця. Його підозрювали у вимаганні "компенсації" від особи у контексті міжособистісного конфлікту та погрозах ножем водію таксі. До розгляду справи судом заявнику було обрано запобіжний захід у виді підписки про невиїзд.

6. 21 січня 2011 року Скадовський районний суд (далі - Скадовський суд) визнав заявника винним за всіма пунктами обвинувачення. Він обрав йому покарання у виді позбавлення волі на строк два роки за обвинуваченням у вимаганні та у виді позбавлення волі на строк три роки за обвинуваченням у вчиненні хуліганства із застосуванням зброї. Остаточно за сукупністю кримінальних правопорушень було призначено покарання у виді позбавлення волі на строк три роки, при цьому менш суворе покарання було поглинуте більш суворим. Суд першої інстанції вирішив, що до набрання вироком законної сили заявник мав перебувати під підпискою про невиїзд. Також суд зазначив, що строк відбуття покарання мав обчислюватися з моменту виконання вироку.

7. Заявник, який повністю визнав свою вину за обвинуваченням у вчиненні хуліганства із застосуванням зброї, не оскаржував цей вирок.

8. 10 травня 2011 року заявник почав відбувати своє покарання. 10 травня 2014 року покарання було повністю відбуте.

II. КРИМІНАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ ЩОДО ЗАЯВНИКА У ЗВ’ЯЗКУ З НЕЗАКОННИМ ЗБЕРІГАННЯМ НАРКОТИЧНИХ ЗАСОБІВ

9. 06 грудня 2008 року після виявлення працівниками міліції під час обшуку його будинку певної кількості канабісу щодо заявника було порушено кримінальну справу за підозрою у незаконному зберіганні наркотичних засобів.

10. З 06 грудня 2008 року по 16 березня 2010 року заявник тримався під вартою. Згідно з його твердженнями у цей період він тримався під вартою у межах зазначеного провадження, яке закінчилося постановленням вироку 24 січня 2013 року (див. пункт 12). Згідно з твердженнями Уряду тримання заявника під вартою протягом згаданого періоду стосувалося іншого, незазначеного, провадження.

11. Подані до Суду матеріали не дозволяють встановити, яка версія є правильною. Суд не був поінформований про хід кримінальної справи щодо заявника у зв’язку з незаконним зберіганням наркотичних засобів до постановлення вироку 24 січня 2013 року (див. пункт 12).

12. 24 січня 2013 року Каланчакський районний суд (далі - Каланчакський суд) визнав заявника винним у "незаконному придбанні та зберіганні наркотичних засобів без мети збуту" у зв’язку з канабісом, виявленим в його будинку 06 грудня 2008 року. Суд першої інстанції обрав йому покарання у виді тримання під вартою в кримінально-виконавчій установі відкритого типу на строк один рік. Він встановив, що покарання заявника слід розглядати як поглинуте більш суворим покаранням у виді позбавлення волі на строк три роки, обраним вироком від 21 січня 2011 року (див. пункт 6). Таким чином, за сукупністю кримінальних правопорушень було обрано покарання у виді позбавлення волі на строк три роки. Суд вказав, що строк відбуття покарання мав включати період тримання заявника під вартою під час досудового слідства з 06 грудня 2008 року по 16 березня 2010 року, а також період з 10 травня 2011 року по 24 січня 2013 року - дати постановлення вироку, протягом якого заявник відбував покарання за вироком від 21 січня 2011 року (див. пункти 8 та 10).

13. Вирок міг бути оскаржений протягом п’ятнадцяти днів.

14. Заявник не оскаржував цей вирок. Згідно з його твердженнями він очікував, що до 28 січня 2013 року його звільнять.

15. 28 січня 2013 року Каланчакський суд ухвалив постанову, якою доповнив резолютивну частину вироку від 24 січня 2013 року, зазначивши про обрання заявнику запобіжного заходу у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили. Ця постанова була ухвалена після проведення засідання за участю прокурора, але за відсутності заявника або його захисника.

16. 01 лютого 2013 року той самий суд - після проведення засідання за участю прокурора, але за відсутності заявника або його захисника - ухвалив іншу постанову, якою ще раз уточнив резолютивну частину вироку від 24 січня 2013 року: цього разу виключивши посилання на тримання заявника під вартою у період з 06 грудня 2008 року по 16 березня 2010 року у частині щодо обчислення строку відбуття покарання. Після внесення цього уточнення до строку відбуття заявником покарання зараховувався лише період з 10 травня 2011 року по 24 січня 2013 року. Каланчакський суд обґрунтував свою постанову від 01 лютого 2013 року статтями 409 та 411 Кримінально-процесуального кодексу України (див. пункти 32 та 33). Не було зазначено, чи підлягала ця постанова оскарженню.

17. 09 лютого 2013 року за відсутності апеляційних скарг вирок від 24 січня 2013 року з уточненнями, внесеними до нього згаданими постановами від 28 січня та 01 лютого 2013 року, набрав законної сили та підлягав виконанню.

18. 12 та 13 лютого 2013 року заявник дізнався про уточнення, внесені до вироку від 24 січня 2013 року постановами від 28 січня та 01 лютого 2013 року. Він не намагався оскаржити ці постанови або вирок від 24 січня 2013 року із внесеними цими постановами уточненнями.

19. 08 травня 2013 року Каланчакський суд надав таке уточнення: вважалося, що трирічний строк відбуття покарання у виді позбавлення волі за вироком від 24 січня 2013 року обчислювався з 10 травня 2011 року і мав бути повністю відбутий 10 травня 2014 року.

III. ЗВІЛЬНЕННЯ ЗАЯВНИКА ТА АДМІНІСТРАТИВНИЙ НАГЛЯД

20. У незазначену дату у липні 2013 року у зв’язку з наміром адміністрації установи виконання покарань умовно-достроково звільнити заявника начальник Оріхівської виправної колонії № 88, в якій заявник відбував покарання, направив до Оріхівського районного суду (далі - Оріхівський суд) подання про встановлення щодо заявника адміністративного нагляду (див. пункт 35 стосовно визначення цього поняття) протягом одного року після звільнення. Матеріали справи не містять копії цього подання.

21. 08 липня 2013 року суддя Оріхівського суду в ході письмового провадження задовольнив це подання. Він зазначив, що під час відбування покарання заявник добре характеризувався, мав одне заохочення за сумлінну поведінку та жодного разу не допускав порушення режиму тримання. Суддя зазначив, що всі ці обставини давали підстави для умовно-дострокового звільнення заявника відповідно до статті 81 Кримінального кодексу України. Однак з огляду на те, що вироком від 24 січня 2013 року заявника було засуджено за злочин, пов’язаний з незаконним обігом наркотичних засобів, вважалося за доцільне встановити щодо нього адміністративний нагляд згідно із Законом України "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі" (див. пункти 35-38) строком один рік. Стосовно заявника було встановлено такі обмеження:

"1. Заборонити вихід [з його будинку] з 21 год. 00 хв. по 05 год. 00 год. наступного дня.

2. Заборонити перебування в ресторанах, готелях, гуртожитках, вокзалах, ринках, кафе, барах, де продаються спиртні напої, кіосках з метою покупки спиртних напоїв, [перебування у] крамницях і спецвідділах по продажу вино-горілчаних виробів.

3. Заборонити виїзди за межі міста в особистих справах без дозволу посадових осіб, які здійснюють адміністративний нагляд [за ним] і зобов’язати повідомляти цих осіб про [його] виїзди … у службових справах.

4. Зобов’язати явкою на реєстрацію у відділ міліції в призначений день тижня чотири рази на місяць з 09 год. 00 хв. по 18 год. 00 хв. протягом строку адміністративного нагляду.".

22. Крім того, заявник був зобов’язаний дотримуватися таких правил:

"1. Прибувати за викликом міліції у вказаний строк і давати усні й письмові пояснення з питань, пов’язаних з виконанням правил адміністративного нагляду.

2. Повідомляти працівників міліції, які здійснюють адміністративний нагляд, про зміну місця [своєї] роботи або проживання, а також про виїзд за межі населеного пункту у службових справах.

3. У випадку [свого] від’їзду в особистих справах з дозволу міліції в інший населений пункт і перебування там більше доби, зареєструватися в місцевому органі внутрішніх справ.".

23. В ухвалі від 08 липня 2013 року зазначалося, що її можна було оскаржити протягом семи діб.

24. Заявник не оскаржував цієї ухвали.

25. 16 липня 2013 року він був умовно-достроково звільнений і протягом одного року він перебував під адміністративним наглядом працівників міліції.

I. КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ 2001 РОКУ

26. Відповідно до частини першої статті 70 призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень має визначатися шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

27.Частина четверта статті 70 передбачала, що ті самі правила застосовувалися, якщо після постановлення вироку було встановлено, що засуджений був винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком.

28. Відповідно до частини другої статті 81 засуджений може бути умовно-достроково звільнений за сумлінну поведінку.

II. КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ 1960 РОКУ (ВТРАТИВ ЧИННІСТЬ З 20 ЛИСТОПАДА 2012 РОКУ)

29. Відповідна частина статті 338 передбачала:

"Початок строку відбуття покарання у вигляді позбавлення волі або виправних робіт, коли підсудний до винесення вироку не перебував під вартою, обчислюється з моменту приведення вироку у виконання.

Коли підсудний до винесення вироку тримався під вартою в цій справі, в строк відбуття покарання зараховується строк перебування під вартою.".

30.Стаття 353 передбачала, що у випадку, коли строк на апеляційне оскарження був пропущений з поважних причин, заявник мав право клопотати про відновлення цього строку.

31.Стаття 367 передбачала, що судове рішення могло бути скасоване або змінене апеляційним судом, зокрема, у випадку істотного порушення кримінально-процесуального закону або неправильного застосування кримінального закону.

32. Відповідно до частини першої статті 409 суд, який постановив вирок, мав "вирішувати питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку".

33.Стаття 411 визначала порядок вирішення різних питань, зв’язаних з виконанням вироку. У ній, зокрема, зазначалося, що засуджений, а також його захисник за клопотанням засудженого, повинні були викликатися у судове засідання.

III. КРИМІНАЛЬНИЙ ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ 2012 РОКУ (НАБРАВ ЧИННОСТІ З 20 ЛИСТОПАДА 2012 РОКУ)

34.Стаття 5 визначала дію Кодексу в часі. У ній було зазначено, що процесуальні дії повинні були проводитися, а процесуальні рішення - прийматися згідно з положеннями, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

IV. ЗАКОН УКРАЇНИ "ПРО АДМІНІСТРАТИВНИЙ НАГЛЯД ЗА ОСОБАМИ, ЗВІЛЬНЕНИМИ З МІСЦЬ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ" 1994 РОКУ

35. У статті 1 наводилося таке визначення "адміністративного нагляду":

"... це система тимчасових примусових профілактичних заходів спостереження і контролю за поведінкою окремих осіб, звільнених з місць позбавлення волі, що здійснюються органами внутрішніх справ.".

36.Стаття 2 передбачала:

"Адміністративний нагляд встановлюється з метою запобігання вчиненню злочинів окремими особами, звільненими з місць позбавлення волі, і здійснення виховного впливу на них".

37. Відповідно до пункту "г" статті 3 адміністративний нагляд встановлювався щодо осіб, засуджених до позбавлення волі за один із злочинів, пов’язаних з незаконним обігом наркотичних засобів.

38.Стаття 10 передбачала:

"До осіб, щодо яких встановлено адміністративний нагляд, за постановою суду можуть бути застосовані частково або у повному обсязі такі обмеження:

a) заборона виходу з будинку (квартири) у визначений час, який не може перевищувати восьми годин на добу;

б) заборона перебування у визначених місцях району (міста);

в) заборона виїзду чи обмеження часу виїзду в особистих справах за межі району (міста);

г) реєстрація в міліції від одного до чотирьох разів на місяць.".

I. СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ

39. Заявник скаржився за пунктом 1 статті 5 Конвенції на незаконність тримання його під вартою з 24 січня 2013 року до умовно-дострокового звільнення 16 липня 2013 року. Він також скаржився за пунктом 5 статті 5 Конвенції на відсутність у нього забезпеченого правовою санкцією права на відшкодування у зв’язку з цим. Відповідні частини положень, на які він посилався, передбачають:

"1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:

(a) законне ув’язнення особи після засудження її компетентним судом;

...

5. Кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, має забезпечене правовою санкцією право на відшкодування.".

А. Скарга за пунктом 1 статті 5 Конвенції

1. Доводи сторін

40. Уряд стверджував, що заявник не вичерпав доступні йому національні засоби юридичного захисту. Він доводив, що якщо заявник вважав, що позбавлення його свободи за вироком від 24 січня 2013 року з внесеними до нього згодом уточненнями суперечило чинним правовим нормам, ніщо не заважало йому спробувати скасувати цей вирок у порядку звичайного апеляційного оскарження.

41. В якості альтернативи Уряд стверджував, що вирок Каланчакського суду від 24 січня 2013 року з внесеними до нього згодом уточненнями становив засудження заявника компетентним судом. Таким чином, обране йому згідно з цим вироком покарання у виді позбавлення волі відповідало підпункту "а" пункту 1 статті 5 Конвенції.

42. Заявник наголосив, що повністю погодився з вироком від 24 січня 2013 року, як він був сформульований на момент його постановлення, і заперечував лише проти постанов від 28 січня та 01 лютого 2013 року, які, як стверджувалося, призвели до свавільного продовження тривалості тримання його під вартою. Таким чином, він стверджував, що йому не можна було дорікнути тим, що він не звертався з апеляційними скаргами на цей вирок. Крім того, заявник зазначив, що не хотів звертатися з апеляційною скаргою через можливе повернення його справи на повторний розгляд і пов’язаний з цим ризик продовження строку тримання його під вартою у зв’язку з обранням йому запобіжного заходу до набрання рішенням законної сили.

43. Заявник стверджував, що з огляду на первинне формулювання вироку від 24 січня 2013 року його мали звільнити не пізніше 28 січня 2013 року-1.

2. Оцінка Суду

44. Суд повторює, що відповідно до пункту 1 статті 35 Конвенції він може розглядати справу лише після вичерпання всіх національних засобів юридичного захисту. Держави звільняються від необхідності відповідати за свої дії перед міжнародним органом до тих пір, поки вони не використають можливість виправити ситуацію за допомогою своєї власної правової системи, і ті, хто мають бажання скористатися наглядовими повноваженнями Суду щодо скарг проти держав, зобов’язані, таким чином, спочатку використати засоби юридичного захисту, передбачені національною правовою системою (див., серед багатьох джерел, рішення у справі "Акдівар та інші проти Туреччини" [ВП] (Akdivar and Others v. Turkey) [GC], від 16 вересня 1996 року, пункт 66, Збірник рішень Європейського суду з прав людини 1996-IV, та попереднє заперечення у справі "Вучковіч та інші проти Сербії" [ВП] (<...>) [GC], заява № 17153/11 та 29 інших заяв, пункт 70, від 25 березня 2014 року).