Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Баз проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Мартіньш Мітс (<...>), Голова,

Лятіф Гусейнов (<...>),

Маттіас Гуйомар (<...>), судді,

та Енн-Марі Дуге (<...>), в.о. заступника Секретаря секції,

з огляду на:

заяву, яку 15 червня 2013 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин Туреччини п. Мехмет Тахір Діно Баз (далі - заявник),

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд) про скаргу за пунктом 1 статті 5 Конвенції, а також визнати решту скарг у заяві неприйнятними,

зауваження сторін,

рішення Уряду Туреччини не використовувати своє право брати участь у цій справі відповідно до пункту 1 статті 36 Конвенції,

після обговорення за зачиненими дверима 06 жовтня 2020 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справа стосується скарги заявника на те, що тримання його під вартою в Україні у контексті розгляду запиту органів державної влади Туреччини щодо його видачі було порушенням підпункту "f" пункту 1 статті 5 Конвенції.

2. Заявник народився у 1976 році і проживає у м. Миколаєві. Заявника, якому була надана правова допомога, представляв п. О. Овчинников - юрист, що практикує у м. Страсбурзі.

3. Уряд представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина.

4. Факти справи, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.

А. Прибуття заявника до України та провадження щодо визнання його біженцем та особою, яка потребує додаткового захисту

5. У вересні 1998 року заявник виїхав з Туреччини до незазначеної країни. У 2004 році він прибув до України, а 23 березня 2011 року йому було надано статус біженця.

6. 18 жовтня 2012 року Державна міграційна служба України скасувала рішення про визнання його біженцем на підставі надання ним неправдивої інформації. Заявник зазначив, що його переслідували в Туреччині за ознаками його політичних переконань, приховавши факт його розшуку правоохоронними структурами за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення.

7. Українські суди трьох інстанцій залишили без задоволення позов заявника, яким він оскаржував скасування рішення про визнання його біженцем. Остаточне рішення було ухвалене Вищим адміністративним судом України 03 квітня 2013 року.

8. Тим часом 14 березня 2013 року заявник звернувся до органу міграційної служби із заявою про визнання його особою, яка потребує додаткового захисту.

9. 13 серпня 2013 року Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області відмовило у прийнятті його заяви про визнання особою, яка потребує додаткового захисту, на тій підставі, що рішення про визнання його біженцем було скасовано.

10. 27 лютого 2014 року за адміністративним позовом заявника Одеський окружний адміністративний суд скасував цей наказ і зобов’язав орган міграційної служби розглянути по суті його заяву про визнання особою, яка потребує додаткового захисту.

11. Міграційна служба подала апеляційну скаргу. У матеріалах справи відсутня інформація щодо подальшого руху справи.

В. Кримінальне провадження щодо заявника в Україні

12. 25 вересня 2012 року заявника затримали за підозрою у використанні завідомо підроблених документів (додаткові відомості в матеріалах справи відсутні). У незазначену дату він був звільнений під підписку про невиїзд.

13. 14 березня 2013 року Ленінський районний суд міста Харкова визнав заявника винним за всіма пунктами обвинувачення та обрав йому покарання у виді арешту на строк два місяці.

14. Заявник звернувся зі скаргою. У матеріалах справи відсутня інформація про результати цього провадження.

С. Процедура екстрадиції та тримання заявника під вартою з метою видачі

15. 20 червня 2011 року 13-ий Вищий Кримінальний Суд міста Стамбула (далі - Стамбульський суд) видав ордер на арешт заявника у зв’язку з підозрою щодо його участі у сепаратистських терористичних діях 05 серпня 1998 року.

16. 03 жовтня 2012 року Стамбульський суд направив доручення до "уповноважених судових органів України" з проханням про екстрадицію заявника до Туреччини у зв’язку з кримінальним провадженням щодо нього. У дорученні було зазначено, що строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за цими обвинуваченнями закінчувався 15 серпня 2013 року. Турецький суд запевнив органи державної влади України у дотриманні прав і свобод заявника за Конвенцією.

17. 14 листопада 2012 року заявник був затриманий Службою безпеки України з метою його видачі.

18. 15 листопада 2012 року Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області повідомило Службу безпеки України, що заявник не звертався з питання набуття громадянства України (відповідно до українського законодавства видача громадян України забороняється).

19. 16 листопада 2012 року Центральний районний суд м. Миколаєва за поданням прокуратури помістив заявника під варту до здійснення його видачі.

20. 17 червня 2013 року Стамбульський суд видав ще один ордер на арешт заявника у зв’язку з тим самим кримінальним обвинуваченням, що і раніше.

21. Заявника було переведено з м. Миколаєва до м. Харкова у зв’язку з кримінальним провадженням щодо нього в Україні (див. пункти 12 та 13), внаслідок чого Жовтневий районний суд м. Харкова (далі - Жовтневий суд) став відповідальним судовим органом щодо питань, пов’язаних з триманням його під вартою.

22. 17 липня 2013 року Жовтневий суд перевірив наявність підстав для тримання заявника під вартою та визнав виправданим його подальше тримання під вартою. Суд послався на два ордери на арешт і доручення щодо екстрадиції, видані Стамбульським судом. Прокуратура Харківської області отримала відповідні документи від Міністерства юстиції України. Крім того, прокуратура провела екстрадиційну перевірку і дійшла висновку про відсутність перешкод для видачі заявника. Суд також зауважив, що заявника було визнано винним відповідно до вироку від 14 березня 2013 року, але вказав, що вирок ще не набрав законної сили.

23. 30 серпня 2013 року Жовтневий суд звільнив заявника з-під варти. Суд зазначив, що строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за злочини, у скоєнні яких обвинувачувався заявник, закінчився 15 серпня 2013 року. У зв’язку з цим суд посилався на статтю 10 Європейської конвенції про видачу правопорушників , згідно з якою за таких обставин видача не могла бути здійснена (див. пункт 29).

24. 23 вересня 2013 року Міністерство юстиції України відхилило запит про видачу особи від 03 жовтня 2012 року.

ВІДПОВІДНА НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА

I. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

А. Кримінально-процесуальний кодекс України 1960 року (втратив чинність та з 19 листопада 2012 року замінений Кримінальним процесуальним кодексом України 2012 року)

25. Відповідні положення Кодексу наведені в рішенні Суду у справі "Молочко проти України" (Molotchko v. Ukraine), заява № 12275/10, пункт 91, від 26 квітня 2012 року.

В. Кримінальний процесуальний кодекс 2012 року

26. Стаття 584 Кримінального процесуального кодексу України 2012 року передбачає, що клопотання про екстрадиційний арешт має подаватися прокурором після надходження запиту компетентного органу іноземної держави про видачу особи. Екстрадиційний арешт застосовується на період часу, необхідного для вирішення питання про видачу особи та її фактичної видачі, але цей період не може тривати більше дванадцяти місяців (частина десята статті 584). У випадку звернення зі скаргою особи, до якої застосовано екстрадиційний арешт, або її захисника слідчий суддя має перевірити наявність підстав для звільнення особи з-під варти (частина дванадцята статті 584), однак не частіше одного разу на місяць.