Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Іващенко проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Габріеле Куцско-Штадльмайер (<...>), Голова,

Ладо Чантурія (<...>),

Аня Сайбер-Фор (<...>), судді,

та Енн-Марі Дуге (<...>), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 07 липня 2020 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 41303/11), яку 27 червня 2011 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Валерій Володимирович Іващенко (далі - заявник).

2. Заявника представляли пані В.В. Теличенко та пані Г.О. Сеник - юристи, які практикують у м. Києві і м. Львові відповідно. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження п. І. Ліщина з Міністерства юстиції.

3. Заявник скаржився за статтею 3 Конвенції на ненадання йому належної медичної допомоги та лікування під час тримання під вартою, і тримання його у металевій клітці під час судових засідань. Він також скаржився за статтею 5 Конвенції на незаконність, тривалість, а також необґрунтованість тримання його під вартою під час досудового слідства, а також на відсутність у його розпорядженні ефективної процедури оскарження законності тримання його під вартою.

4. 23 жовтня 2014 року Уряд було повідомлено про заяву.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився у 1956 році і проживає у м. Гентофте, Данія.

A. Порушення кримінального провадження щодо заявника та тримання його під вартою

6. З жовтня 2007 року по червень 2009 року заявник був заступником Міністра оборони України. З червня 2009 року по травень 2010 року він був тимчасово виконуючим обов’язки Міністра оборони України.

7. Згідно з твердженнями Уряду 08 квітня 2010 року Служба безпеки України (далі - СБУ) порушила оперативно-розшукову справу щодо стверджувано незаконної діяльності заявника щодо державного підприємства, яке належало до сфери управління Міністерства оборони України. У рамках розслідування працівники СБУ зібрали певні задокументовані докази та інформацію і передали їх на розгляд прокуратури. Було допитано низку свідків; заявника також допитували як свідка 13 та 17 серпня 2010 року.

8. У незазначену дати СБУ передала матеріали справи на розгляд до прокуратури.

9. 20 серпня 2010 року Генеральна прокуратура України (далі - ГПУ) порушила щодо заявника кримінальну справу за підозрою у зловживанні владою за частиною другою статті 364 Кримінального кодексу України . Його підозрювали у перевищенні службових повноважень і зловживанні службовим становищем у зв’язку з підписанням плану санації державного підприємства в листопаді 2009 року, що призвело до втрати державного майна.

10. Того ж дня заявника було викликано як свідка у рамках зазначеного провадження. 21 серпня 2010 року він мав знову з’явитися до слідчого.

11. 21 серпня 2010 року після візиту до слідчого ГПУ заявника затримали. Згідно з протоколом про затримання він був затриманий на тій підставі, що "очевидці прямо вказали на п. В.В. Іващенка, що саме він вчинив злочин". Його затримання обґрунтовувалося необхідністю запобігти ухиленню ним від слідства або перешкоджання встановленню істини, а також забезпечити виконання процесуальних рішень.

12. 24 серпня 2010 року Печерський районний суд міста Києва (далі - районний суд) обрав заявнику запобіжний захід у вигляді тримання під вартою під час досудового слідства. Зокрема, суд зазначив, що заявник міг переховуватись або перешкоджати слідству та суду, а застосування альтернативних запобіжних заходів не забезпечило б його належної поведінки. Суд не надав жодних додаткових відомостей щодо цих причин.

13. 31 серпня 2010 року апеляційний суд міста Києва (далі - апеляційний суд) залишив без задоволення апеляційну скаргу заявника на постанову про обрання йому запобіжного заходу, підтримавши наведені районним судом підстави для затримання.

14. 18 жовтня, 20 грудня 2010 року та 18 січня 2011 року суди продовжували строк тримання заявника під вартою, останнього разу - до 04 лютого 2011 року, посилаючись на підстави, аналогічні наведеним у постанові суду від 24 серпня 2010 року (див. пункт 12).

15. Тим часом 29 жовтня 2010 року заявнику було пред’явлено нові обвинувачення за пунктом 5 статті 27 та пунктом 3 статті 365 Кримінального кодексу України у перевищенні влади.

16. 02 лютого 2011 року кримінальна справа щодо заявника, у тому числі відповідний обвинувальний висновок, надійшла до районного суду для розгляду по суті.

17. 04 березня 2011 року районний суд вирішив залишити без змін на невизначений період обраний заявнику запобіжний захід у вигляді тримання під вартою під час досудового слідства. Суд не вказав жодної конкретної причини для продовження строку тримання заявника під вартою, зазначивши про відсутність підстав для зміни запобіжного заходу на підписку про невиїзд.

18. Під час розгляду справи 01 та 19 серпня 2011 року заявник просив суд звільнити його з металевої клітки, яка систематично використовувалася під час судових засідань. У ті ж дати суд першої інстанції відмовляв у задоволенні цього клопотання, зазначивши, що тримання обвинуваченого у металевій клітці під час судових засідань відповідало національному законодавству, і суд першої інстанції не мав приймати рішення щодо цього питання.

19. Під час судового розгляду заявник подав низку клопотань про зміну запобіжного заходу на непов’язаний із позбавленням волі, посилаючись, зокрема, на погіршення стану свого здоров’я. 29 березня, 07 квітня, 16 червня, 13 липня, 01 та 19 серпня, 20 вересня, 27 жовтня та 12 грудня 2011 року, а також 23 січня та 13 березня 2012 року суд першої інстанції відхиляв клопотання заявника як необґрунтовані, посилаючись без наведення жодних додаткових відомостей на тяжкість злочинів, у вчиненні яких обвинувачувався заявник, і ризик його ухилення та перешкоджання встановленню істини. Щодо аргументів заявника про погіршення стану здоров’я під час тримання під вартою суд першої інстанції вказав на ненадання йому доказів, що стан здоров’я заявника був несумісним з тривалим триманням його під вартою.

20. 12 квітня 2012 року районний суд визнав заявника винним за всіма пунктами обвинувачення та обрав йому покарання у виді позбавлення волі на строк п’ять років з позбавленням права займати посади державної служби строком на три роки.

21. 14 серпня 2012 року апеляційний суд скасував вирок районного суду та звільнив заявника від відбування покарання з іспитовим строком один рік. Того ж дня заявника було звільнено з-під варти.

22. 12 березня 2013 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ залишив касаційну скаргу заявника без задоволення.

B. Надана заявнику медична допомога під час тримання під вартою

23. З 1995 року заявник страждав, inter alia, на хронічний остеохондроз хребта з постійним больовим синдромом, посттравматичну нестабільність у шийному відділі хребта, деформуючий артроз правого коліна, церебральний атеросклероз, мав проблеми з нирками та хронічний простатит. Для попередження погіршення стану його здоров’я двічі на рік протягом сімнадцяти років він проходив лікування у Головному військовому клінічному госпіталі (далі - ГВКГ).

24. 25 серпня 2010 року на підставі постанови Печерського районного суду міста Києва від 24 серпня 2010 року (див. пункт 12) заявник був поміщений до Київського слідчого ізолятора (далі - СІЗО).

25. Згідно з твердженнями заявника у середині квітня 2011 року під час тримання під вартою у СІЗО він втратив чутливість пальців ніг, а згодом і ніг.

26. У період з 20 по 24 травня 2011 року заявник проходив стаціонарне лікування у Київській міській клінічній лікарні швидкої медичної допомоги. Під час перебування там у нього, крім існуючих, діагностували нові захворювання (див. пункт 23), зокрема ішемічну хворобу серця, атеросклеротичний кардіосклероз, гіпертонію, хронічний бронхіт і хронічний панкреатит. Згідно з твердженнями заявника він почав страждати на зазначені захворювання під час тримання у Київському СІЗО.

27. 09 червня 2011 року начальник ГВКГ надав медичну довідку, якою підтвердив, що заявник був постійним пацієнтом у цьому закладі у з 1995 по 2009 роки та проходив там лікування захворювань, перелічених у пункті 23. Було зазначено, що захворювання мали хронічний характер і були у тій стадії, яка вимагала стаціонарного лікування щонайменше двічі на рік.

28. 22 липня 2011 року пенітенціарні органи повідомили:

"... за результатами комплексного медичного обстеження заявника, проведеного на підставі ухвали Печерського районного суду міста Києва від 13 липня 2011 року, заявнику рекомендоване планове лікування у неврологічному відділенні закладу системи охорони здоров’я Міністерства охорони здоров’я України, оскільки у медичній частині Київського СІЗО відсутнє неврологічне відділення, а також у Київському СІЗО не передбачена штатна одиниця лікаря-невролога".

29. 18 серпня 2011 року у відповідь на запит захисника заявника ГВКГ повідомив, inter alia, що стан здоров’я заявника погіршився під час тримання під вартою, заявник потребував регулярного стаціонарного лікування щонайменше двічі на рік, його лікування мало включати вазоактивну, ноотропну та хондропротекторну терапію, підводне вертикальне скелетне витягування, масаж, фізіотерапевтичні процедури, голкорефлексотерапію, гідрокінезотерапію та лікувальну фізкультуру. Він також зазначив, що хронічна хвороба заявника, пов’язана з порушенням функцій хребта або болем, загострилася, і заявник не міг лікуватися амбулаторно. Тому йому мало бути надано стаціонарне лікування. Зазначене твердження ґрунтувалося на наданих захисником заявника медичних документах Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги, Київського міського клінічного ендокринологічного центру та медичної частини СІЗО за 2010-2011 роки.

30. 29 вересня 2011 року заявника оглянула комісія лікарів Київського СІЗО та головний невропатолог поліклініки № 2 Шевченківського району міста Києва (далі - районна поліклініка). Йому діагностували: гострий правобічний ішиорадикуліт з больовим синдромом і порушенням статодинамічної функції хребта, остеохондроз шийного та поперекового відділів хребта, а також дисциркуляторну енцефалопатію першого та другого ступеня з порушенням венозного відтоку. Йому було призначено амбулаторне лікування, яке включало протизапальні та знеболюючі препарати. Лікарі також рекомендували йому пройти подальше обстеження, а саме магнітно-резонансну томографію та розгорнутий клінічний аналіз крові.

31. У листі захиснику заявника від 12 жовтня 2011 року головний лікар районної поліклініки повідомив, що заявник страждав на ішиорадикуліт з гострим больовим синдромом і порушенням функцій хребта, що потребувало негайної госпіталізації до неврологічного відділення. Згідно з його твердженнями стійкий больовий синдром та оніміння правої ноги вказували на ризик паралічу і заявник міг потребувати оперативного втручання. Лікар зазначив, що заявнику могло бути надано належне лікування у клінічних лікарнях № 9 або 18 у м. Києві, у приватних медичних закладах або у ГВКГ, де раніше лікувався заявник (див. пункт 27). Для полегшення пересування заявнику рекомендувалося використовувати палицю.

32. 03 листопада 2011 року у відповідь на запит захисника заявника ГВКГ повідомив, inter alia, що загострення хронічних захворювань заявника ефективно лікувати у СІЗО було неможливо.

33. 11 листопада 2011 року заявника оглянув невропатолог районної поліклініки, який уже раніше його оглядав. Під час огляду було підтверджено попередній діагноз, наведений у пункті 30. Заявнику було призначено амбулаторне лікування, яке включало протизапальні, знеболюючі та гомеопатичні препарати. Лікар також рекомендував пройти магнітно-резонансну томографію, загальний аналіз крові та сечі, курси масажу, лікувальної фізкультури та фізіотерапії.

34. 16 листопада 2011 року заявника відвезли для здачі аналізу крові та сечі.

35. 21 листопада 2011 року у відповідь на запит захисника заявника головний лікар районної поліклініки повідомив, що результати обстеження заявника 11 листопада 2011 року показали відсутність покращення стану його здоров’я з моменту проведення попереднього обстеження 29 вересня 2011 року. У відповіді також було зазначено, що рекомендації лікаря стосовно надання заявнику лікування та його додаткового обстеження виконані не були, а за відсутності своєчасного лікування стан здоров’я заявника міг погіршитися.

36. 24 листопада 2011 року у відповідь на запит захисника заявника ГВКГ повідомив, що належне лікування, рекомендоване заявнику, могло бути досягнуте лише за його поєднання із застосуванням як медичних препаратів, так і фізіотерапевтичного лікування.

37. 21 грудня 2011 року суд першої інстанції повідомив зацікавлені сторони, що не заперечував проти проходження заявником [стаціонарного] лікування у неврологічному відділенні [ГВКГ].

38. Як вбачається з листів працівників прокуратури, у січні 2012 року командир полку конвойної служби відмовився організувати перевезення заявника до ГВКГ.

39. 11 січня 2012 року заявника оглянула комісія лікарів СІЗО та районної поліклініки. Йому діагностували ті самі захворювання і призначили лікування, аналогічне наведеному у пункті 30. Лікарі рекомендували провести магнітно-резонансну томографію, повторний загальний аналіз крові та сечі, пройти курси масажу, фізіотерапевтичне лікування, питний режим до двох літрів споживання рідини на добу та спостереження лікаря. Того ж дня згідно з рекомендаціями було проведено аналіз крові та сечі заявника.

40. Листом від 17 січня 2012 року головний лікар районної поліклініки повідомив захиснику заявника, що під час огляду заявника 11 січня 2012 року було встановлено погіршення стану його здоров’я у порівнянні з результатами його попередніх обстежень 29 вересня та 11 листопада 2011 року. Зокрема, зріс ступінь атрофії м’язів. До того ж, протягом періоду з 29 вересня 2011 року по 11 січня 2012 року рекомендації невропатолога були виконані лише частково. Для максимальної ефективності лікування заявника мало включати застосування медичних препаратів, фізіотерапевтичного лікування та інших методів лікування. Згідно з твердженнями головного лікаря без надання своєчасного лікування можливим було погіршення функцій хребта заявника.

41. 17 січня 2012 року заявник пройшов магнітно-резонансну томографію грудного відділу хребта та рентген попереково-крижового відділу хребта.

42. Наступний огляд заявника відбувся 23 лютого 2012 року комісією лікарів СІЗО та районної поліклініки. Йому діагностували розповсюджений остеохондроз шийного та поперекового відділів хребта з пролабіюванням міжхребцевих дисків, протрузію дисків у вигляді радикулопатії, легко виражений больовий синдром, гемангіому тіл хребців і дисциркуляторну енцефалопатію. Йому було призначено протизапальні гомеопатичні препарати та препарати для підтримки нервової тканини, а також відновлення і захисту хряща. Заявнику також рекомендували масаж і фізіотерапевтичне лікування.

43. 29 березня 2012 року заявника оглянула комісія лікарів, яка загалом підтвердила попередні діагнози. Згідно з їхніми твердженнями заявник не потребував нейрохірургічного лікування. Йому призначили лікувальну фізкультуру, подальше фізіотерапевтичне лікування та контроль за артеріальним тиском. Сам заявник зазначив, що лікування, призначене йому 23 лютого 2012 року, позитивно вплинуло на стан його здоров’я. Він також вказав, що міг виконувати більше різних рухів і відчував зменшення болю.

44. 06 квітня 2012 року заявника оглянула комісія лікарів СІЗО та районної поліклініки і дійшла висновку, що стан його здоров’я був задовільним і він не потребував стаціонарного лікування поза межами СІЗО.

45. 14 та 24 травня 2012 року заявника оглядала комісія лікарів, яка підтвердила свій попередній діагноз (див. пункт 42) та рекомендувала лікувальну гімнастику і вітаміни. Вони рекомендували йому пройти МРТ та електронейроміографію (далі - ЕНМГ). За результатами цих обстежень мав бути визначений подальший план лікування.

46. 07 червня 2012 року було проведено МРТ та ЕНМГ.

47. 13 червня 2012 року заявника оглянув невропатолог, який призначив відповідне лікування. Це лікування розпочалось 22 червня 2012 року. Заявник отримував медичні препарати, придбані його дружиною. Згідно з твердженнями заявника всупереч рекомендаціям лікарів медичні препарати надавалися йому нерегулярно.

48. Після звільнення з-під варти (див. пункт 21), з 16 серпня по 14 вересня 2012 року заявник проходив стаціонарне лікування у ГВКГ. Згідно з твердженнями заявника у результаті наданого йому лікування, яке складалося з прийому медичних препаратів і масажу, стан його здоров’я значно покращився.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

49. Заявник скаржився на відсутність доступу до належного лікування під час тримання під вартою, а також на тримання його у металевій клітці під час судових засідань, які відбулись у 2010-2011 роках. Він посилався на статтю 3 Конвенції, яка передбачає:

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.".

A. Прийнятність

1. Лікування заявника

50. Уряд стверджував, що надане заявнику лікування було сумісним із вимогою статті 3 Конвенції.