Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "МПП "Фортеця" проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Габріеле Куцско-Штадльмайер (<…>), Голова,

Мартіньш Мітс (<…>),

Аня Сайбер-Фор (<…>), судді,

та Віктор Соловейчік (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 17 березня 2020 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 68946/10), яку 17 листопада 2010 року подало до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) українське підприємство МПП "Фортеця" (далі - підприємство-заявник).

2. Підприємство-заявника представляла пані Ю. Хмарчук - юрист, яка практикує у м. Острог. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина.

3. Підприємство-заявник скаржилося за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на позбавлення його майна внаслідок помилки державних виконавців і ненадання відшкодування у зв’язку з цим.

4. 14 листопада 2018 року Уряд було повідомлено про зазначену скаргу, а решту скарг у заяві було визнано неприйнятними відповідно до пункту 3 правила 54 Регламенту Суду .

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Підприємство-заявник, МПП "Фортеця", є приватним підприємством, зареєстрованим у м. Острог.

6. 23 листопада 2004 року підприємство-заявник придбало автокран за 55 455 українських гривень (далі - грн, на момент подій приблизно 8 000 євро) на прилюдних торгах, проведених Державною виконавчою службою України у рамках виконавчого провадження щодо третіх осіб. 03 грудня 2004 року підприємство-заявник перерахувало вартість крану на рахунок Державної виконавчої служби України.

7. Оскільки підприємство-заявник не змогло отримати автокран від попереднього власника (підприємство під назвою "Н.Ж."), воно ініціювало господарське провадження щодо останнього, вимагаючи передати автокран в його володіння. Підприємство "Н.Ж." подало зустрічний позов про визнання прилюдних торгів недійсними. Згодом цей зустрічній позов підтримали п’ять громадян, колишніх акціонерів підприємства "Н.Ж.", які просили визнати за ними право на частки у відповідному автокрані, замість вартості їхніх акцій.

8. 21 грудня 2005 року Острозький районний суд визнав прилюдні торги недійсними, а також визнав право власності п’яти осіб на автокран. Він встановив, що начальник відділу Державної виконавчої служби України провів торги, не виконавши вимоги ухвали суду від 15 листопада 2004 року, якою виконавче провадження було зупинене.

9. 16 квітня 2009 року підприємство-заявник звернулося з позовом до місцевого відділу Державної виконавчої служби України про повернення сплаченої за автокран суми. Воно посилалося на статті 661 та 1212 Цивільного кодексу України, а також статтю 11 Закону України "Про виконавче провадження" (див. пункти 15 і 16).

10. 16 липня 2009 року Господарський суд Рівненської області ухвалив рішення не на користь підприємства-заявника. Він постановив, що на момент здійснення платежу прилюдні торги ще не були визнані недійсними. Крім того, гроші не зберігалися на рахунках Державної виконавчої служби України, а були перераховані стягувачам у виконавчому провадженні.

11. Підприємство-заявник подало апеляційну скаргу. Воно стверджувало, що виконало свої зобов’язання за договором купівлі-продажу від 23 листопада 2004 року у повному обсязі та мало право на повернення сплачених на прилюдних торгах коштів після визнання цих торгів недійсними.

12. 19 січня 2010 року Львівський апеляційний господарський суд залишив без змін рішення від 16 липня 2009 року. Він зазначив, що, дійсно, шкода, завдана державними виконавцями фізичній або юридичній особі під час виконавчого провадження, підлягала відшкодуванню державою відповідно до статті 1174 Цивільного кодексу України (див. пункт 15 ). Проте суд зауважив, що підприємство-заявник не послалося на це положення. Крім того, він зазначив, що стаття 11 Закону України "Про виконавче провадження" , на яку послалося підприємство-заявник, не стосувалася питання відшкодування шкоди, завданої державними виконавцями. Тому апеляційний суд залишив апеляційну скаргу без задоволення.

13. Підприємство-заявник подало касаційну скаргу. Зокрема, воно стверджувало, що саме суди мали надати правову кваліфікацію оскаржуваним фактам, а ненаведення ним певних правових положень не мало перешкоджати судам ухвалити рішення по суті позову.

14. 25 травня 2010 року Вищий господарський суд України залишив без змін рішення судів нижчих інстанцій. Він зазначив, що підприємство-заявник помилково послалося на статті 661 та 1212 Цивільного кодексу України, стверджуючи про невиконання Державною виконавчою службою України своїх договірних зобов’язань, тоді як завдана шкода була пов’язана з позадоговірними зобов’язаннями. У постанові було зазначено, що це питання регулювалося статтею 11 Закону України "Про державну виконавчу службу" та статтею 1173 Цивільного кодексу України (див. пункти 15 і 17).

II. НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ПРАКТИКА

А. Відповідні положення законодавства

15. Відповідні положення Цивільного кодексу України 2003 року (у редакції, чинній на момент подій) передбачають:

Стаття 216. Правові наслідки недійсності правочину

"1. ... У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, … відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

2. Якщо у зв’язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною ...".

Стаття 229. Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки

"1. Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. ...

2. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов’язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. ...".

Стаття 661. Відповідальність продавця у разі відсудження товару у покупця

"1. У разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. ...".

Стаття 1166. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду

"1. Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. ...".

Стаття 1173. Відшкодування шкоди, завданої органом державної влади ...

"1. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади …, відшкодовується державою … незалежно від вини цих органів.".

Стаття 1174. Відшкодування шкоди, завданої посадовою або службовою особою органу державної влади ...

"1. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади … відшкодовується державою … незалежно від вини цієї особи.".

Стаття 1212. Загальні положення про зобов’язання у зв’язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави

"1. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, зобов’язана повернути потерпілому це майно.

2. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

3. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення [виконаного або сплаченого] за [згодом визнаним] недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов’язанні; та

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи ...".

16. У статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" 1999 року (у редакції, чинній на момент подій) наводився перелік сторін виконавчого провадження. Стаття 86 передбачала, що збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам, підлягали відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.

17.Стаття 11 Закону України "Про державну виконавчу службу" 1998 року (у редакції, чинній на момент подій) визначала відповідальності державних виконавців. У ній було зазначено, що шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягала відшкодуванню за рахунок держави у порядку, передбаченому законом.

В. Наведена Урядом практика національних судів

1. Провадження № 127/3018/15-ц

18. Приватна особа придбала квартиру на прилюдних торгах, проведених Державною виконавчою службою України у рамках виконавчого провадження щодо третіх осіб. Згодом ці прилюдні торги були визнані недійсними внаслідок допущення державним виконавцем низки помилок. Покупець звернувся до Державної виконавчої служби України з позовом про стягнення сплачених за квартиру коштів, а також відшкодування моральної шкоди. Невідомо, на які правові положення посилався позивач. 10 червня 2015 року Вінницький міський суд частково задовольнив цей позов і зобов’язав Державну виконавчу службу України повернути відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України кошти, сплачені позивачем за квартиру. Він постановив так:

"Суд бере до уваги твердження [Державної виконавчої служби України] про те, що згідно … статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана в даному випадку позивачу повинна відшкодовуватися державою за наявності незаконності дій державного виконавця, встановлених рішенням суду. Однак це твердження не стосуються правовідносин, що є предметом спору в частині стягнення грошових коштів за придбане позивачем майно. Позивач не вимагає стягнути з [Державної виконавчої служби України] завдану йому матеріальну шкоду, а просить застосувати реституцію в зв’язку з недійсністю правочину.

... правочин був визнаний недійсним з моменту його вчинення ... Тому [відповідач] зобов’язаний повернути позивачу [суму], що він одержав на виконання цього правочину.".

Суд залишив без задоволення позов у частині щодо моральної шкоди на тій підставі, що позивач мав подати окремий позов щодо цього на підставі статей 1166 та 1174 Цивільного кодексу України (див. пункт 15).

2. Провадження № 671/35875/16-ц

19. Громадянин придбав нежитлове приміщення на прилюдних торгах, проведених Державною виконавчою службою України у рамках виконавчого провадження щодо третіх осіб. Згодом ці прилюдні торги були визнані недійсними внаслідок допущення державним виконавцем численних порушень. Покупець звернувся до Державної виконавчої служби України з позовом про відшкодування шкоди. 25 вересня 2017 року Шевченківський районний суд міста Києва задовольнив цей позов і присудив позивачу відшкодування матеріальної та моральної шкоди, яке мало бути стягнуте з Державної виконавчої служби. Суд посилався зокрема на статті 1166, 1173 та 1174 Цивільного кодексу України.

3. Провадження № AC-42/282-06

20. Приватне підприємство придбало нежитлові приміщення на проведеному податковими органами аукціоні. Згодом цей договір купівлі-продажу був визнаний недійсним на тій підставі, що податковий орган не мав права продавати ці приміщення. Покупець звернувся до цього органу з позовом, посилаючись на статтю 1212 Цивільного кодексу України. 15 серпня 2006 року Господарський суд Харківської області задовольнив цей позов. Він постановив, що неповернення позивачу податковим органом коштів, сплачених за договором купівлі-продажу, який згодом був визнаний недійсним, суперечило статтям 216, 229 та 661 Цивільного кодексу України. У зв’язку з цим суд зобов’язав податковий орган повернути позивачу зазначену суму. Крім того, посилаючись на статтю 1174 Цивільного кодексу України, суд відкоригував цю суму з урахуванням індексу інфляції та відсотків за користування нею.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ ДО КОНВЕНЦІЇ

21. Підприємство-заявник скаржилося на позбавлення його майна внаслідок помилки Державної виконавчої служби України та ненадання відшкодування у зв’язку з цим. Воно посилалося на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, яка передбачає:

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.".

А. Прийнятність

1. Аргументи сторін

22. Уряд стверджував, що підприємство-заявник не вичерпало доступні йому в Україні національні засоби юридичного захисту перед поданням своєї заяви до Суду. Він стверджував, що підприємство-заявник мало звернутися з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173 та 1174 Цивільного кодексу України, як вказали національні суди.

23. Уряд посилався на провадження на національному рівні № 127/3018/15ц та № 671/35875/16-ц (див. пункти 18 і 19) як доказ, що зазначений засіб юридичного захисту був ефективним і доступним на практиці. Він також надав Суду копію постанови Господарського суду Харківської області від 15 серпня 2006 року у справі № AC-42/282-06 (див. пункт 20) без додаткових коментарів.