Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Тюрюков проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Йонко Грозєв (<...>), Голова,

Ганна Юдківська (<...>),

Ладо Чантурія (<...>), судді,

та Віктор Соловейчік (<...>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву, яку 11 червня 2010 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Андрій Олександрович Тюрюков (далі - заявник),

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд) про скарги на умови тримання заявника під вартою, стверджуване жорстоке поводження з ним в установі виконання покарань і розслідування у зв’язку з цим, та на обмеження його права на побачення з родичами в установі виконання покарань, а також визнати решту скарг у заяві неприйнятними,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 21 квітня 2020 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Заявник скаржився за статтею 3 Конвенції на неналежність умов тримання його під вартою у Вінницькій установі виконання покарань № 1 (далі - Вінницька установа виконання покарань), на неодноразове жорстоке поводження з ним і непроведення ефективного розслідування у зв’язку з цим. Він також скаржився за статтею 8 Конвенції на те, що до травня 2014 року як засуджений до довічного позбавлення волі не мав права на тривалі побачення з родичами в установі виконання покарань.

2. Заявник народився у 1975 році та відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі у Вінницькій установі виконання покарань. Після надання правової допомоги його представляв п. Р. Кравець - юрист, який практикує у м. Києві.

3. Уряд представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина.

4. Факти справи, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.

I. ПОБУТОВІ УМОВИ ТРИМАННЯ ПІД ВАРТОЮ

5. У вересні 2004 року заявника засудили до довічного позбавлення волі та помістили до Вінницької установи виконання покарань.

6. Сторони надали перелік номерів камер (№ 19, № 21, № 22, № 23, № 24, № 25, № 26, № 29, № 117, № 103, № 104, № 111, № 177, № 179, № 180, № 181, № 170, № 194, № 192, № 110, № 246, № 219, № 218, № 223, № 227, № 155, № 259 і № 154), не вказавши термін тримання заявника під вартою у кожній з камер, їхній розмір або кількість ув’язнених, які в них трималися.

A. Версія заявника

7. Камери були малими, неопалюваними та вологими, з бетонною підлогою, без вентиляції, з поганим освітленням і жахливими санітарними умовами. Часто туалет був усього лише діркою без змивного механізму в безпосередній близькості від житлової зони. Від нього постійно пахло екскрементами. Постійне штучне освітлення у камерах заважало спати, але було занадто слабким для читання. У жодній з камер не було душу чи рукомийника. Заявнику часто доводилося мити посуд і руки над туалетним отвором. Ні мила, ні зубної пасти, ні засобів для гоління не надавалося. За виключенням одногодинної прогулянки у надзвичайно маленькому та брудному подвір’ї заявник жодним іншим чином не проводив дозвілля та не був залучений до діяльності.

8. 26 серпня 2008 року, 23 липня 2009 року та протягом січня і лютого 2010 року на знак протесту проти неналежних умов тримання під вартою заявник оголошував голодування, але це було проігноровано органами державної влади.

9. Заявник надіслав Суду свідчення, надані двома засудженими - П. (від 12 травня і 20 листопада 2010 року) та Н. (від 08 червня 2011 року), - які загалом підтвердили його опис умов тримання під вартою у Вінницькій установі виконання покарань.

10. Він також надіслав Суду декілька коротких відеозаписів, знятих у грудні 2012 року та січні 2013 року, на яких він головним чином звертався до Суду. На деяких відеозаписах було показане невелике та напівзруйноване подвір’я для прогулянок. На подвір’ї нікого, окрім заявника, не було. Він також зняв режим надання їжі у певні дні, у тому числі 31 грудня 2012 року та 01 січня 2013 року. На одному з відео він скаржився охоронцю на відсутність м’яса, фруктів чи овочів. Охоронець відповів, що цибулі та моркви залишилося вкрай мало, а інших фруктів чи овочів не було. Щоразу заявнику давали трохи хліба, ложку цукру та трохи каші. Іноді також давали суп.

11. У своїй відповіді на зауваження Уряду (див. пункт 13) від 28 серпня 2019 року заявник визнав, що на той момент умови тримання його під вартою у камері № 219 були дійсно прийнятними.

B. Версія Уряду

12. Згідно з відомостями, наданими Урядом 16 лютого 2012 року Суду у відповідь на запит про інформацію, засуджені до довічного позбавлення волі трималися під вартою у камерах максимального рівня безпеки, призначених для двох-трьох ув’язнених. Камери були обладнані металевими ліжками, однією або двома лавками чи стільцями, шафою або тумбочкою, вішаком для одягу та гучномовцем. Інвентар і меблі були прикріплені до підлоги та стіни. У кожній камері був відокремлений від житлової зони туалет і рукомийник. У камерах була водопровідна вода, душ, каналізація, центральне опалення, вентиляція, електричне та природне освітлення. Кожному засудженому надавалося індивідуальне ліжко, постільна білизна та мило. Постіль змінювали чотири рази на місяць. Засуджені регулярно отримували м’ясо та рибу належної якості. Медичні працівники щодня перевіряли якість їжі. Засуджені до довічного позбавлення волі мали право на щоденну одногодинну прогулянку.

13. У своїх зауваженнях від 18 березня 2019 року Уряд зазначив, що на той момент заявник тримався в камері № 219 площею 12 м-2. Згідно з актом обстеження камери від 07 лютого 2019 року умови тримання під вартою там були задовільними. Зокрема, було електро- та водопостачання, а каналізація функціонувала справно. Крім того, камера була належним чином відремонтована та оснащена батареєю.

14. Установа виконання покарань мала достатні запаси мила та прального порошку. Щодо предметів особистої гігієни, то вони були надані "за рахунок благодійних організацій". Засуджені також могли придбати все необхідне у крамниці установи.

15. Подвір’я були обладнані лавками та перекладинами, і були достатньо захищені від опадів.

16. Засудженим забезпечувалося триразове харчування відповідно до встановлених норм харчування. Ці стандарти не передбачали надання засудженим у секторі максимального рівня безпеки кисломолочних продуктів або фруктів. Здійснювалося централізоване постачання замороженого м’яса птиці та риби.

17. Заявник не оголошував про голодування.

18. Протягом 2018 року він не подавав жодних скарг до адміністрації установи виконання покарань на умови тримання його під вартою чи харчування.

C. Скарги заявника до прокуратури

19. Мати заявника звернулася до прокуратури м. Вінниці (далі - прокуратура) зі скаргою на умови тримання її сина під вартою. Вона звертала увагу на відеозаписи, зроблені ним у грудні 2012 року та січні 2013 року (див. пункт 10).

20. 26 липня 2013 року прокуратура склала у зв’язку з цим довідку, в якій, зокрема, було зазначено, що 27 вересня 2010 року адміністрація установи виконання покарань визнала подвір’я (показані на відеозаписах) непридатними для прогулянок. Тому вони більше не використовувались. У довідці також зазначалося, що у 2012-2013 роках було проведено ремонт у дев’яносто семи камерах.

21. 18 липня 2013 року працівник прокуратури відібрав письмові пояснення у чотирьох ув’язнених щодо тверджень заявника в його відеозаписах, зокрема, щодо надання їжі в установі виконання покарань. Усі чотири пояснення були практично однаковими і в них стверджувалося, що 30 та 31 грудня 2012 року і 01 січня 2013 року в установі виконання покарань було "святкове меню", яке включало м’ясо та салат. Ув’язнені стверджували, що їм регулярно надавали м’ясо та рибу, і у них не було жодних скарг на адміністрацію установи виконання покарань. У всіх чотирьох поясненнях зазначалося, що заявник був порушником, чиї твердження були безпідставними.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ЖОРСТОКЕ ПОВОДЖЕННЯ ІЗ ЗАЯВНИКОМ ТА РОЗСЛІДУВАННЯ НА НАЦІОНАЛЬНОМУ РІВНІ

A. 25 вересня 2007 року

22. У своїй заяві до Суду заявник стверджував, що під час конвоювання його до суду в цю дату невстановлені особи здійснили замах на його життя. Вони втекли, а працівники конвойної служби, щоб приховати свою некомпетентність, склали рапорт, зазначивши, що заявник намагався втекти. Заявник також стверджував, що працівники конвойної служби жорстоко його побили. Згідно з його твердженнями застосування сили до нього було необґрунтованим, оскільки він не вчинив нічого протизаконного і був безпомічним з огляду на те, що у нього були зав’язані очі, а руки та ноги - у кайданках.

23. Згідно з твердженнями Уряду до заявника не застосовувалася сила або інші засоби стримування, окрім наручників.

24. Заявник скаржився на інцидент до різних органів державної влади, у тому числі до Замостянського районного суду м. Вінниці, що на той момент розглядав кримінальну справу щодо нього (яка не стосується цієї заяви). Суддя направив запит до міліції для роз’яснення того, що сталося.

25. Начальник відділу міліції написав судді, що 25 вересня 2007 року близько 14 год. 30 хв. під час конвоювання від автомобіля спеціального призначення до суду заявник зробив ривок для подолання лінії охорони конвою. Троє працівників міліції "вжили ефективних заходів для недопущення надзвичайної події та затримали злочинця, який, намагаючись утекти, чинив активний фізичний опір". У результаті до нього застосували гумовий кийок і наручники.

26. У матеріалах справи відсутня інформація та документи щодо реакції судді на згаданий лист.

27. 26 листопада 2007 року начальник управління міліції Вінницької області, відповідальний за конвоювання ув’язнених, написав заявнику, що "застосування обмежувачів зору та кайданок металевих (КМ-4) [було підтверджено], але це не суперечило вимогам чинного законодавства, що регулювало питання охорони і конвоювання затриманих та узятих під варту осіб".

28. 12 лютого 2009 року прокуратура Ленінського району винесла постанову про відмову в порушенні кримінальної справи щодо працівників конвойної служби, які супроводжували заявника 25 вересня 2007 року, за відсутністю в їхніх діях складу злочину. Зокрема, у постанові посилалися на надані заявником 27 грудня 2007 року показання про те, що він відчув загрозу своєму життю та спробував втекти. Він також стверджував, що працівники конвойної служби побили його, посадили до автомобіля спеціального призначення і відвезли назад до установи виконання покарань. Прокуратура зауважила, що згодом заявник відмовився давати будь-які пояснення. Причетні працівники стверджували, що у відповідь на спробу втечі застосували до нього лише "захват руки та наручники". Під час проведеного того ж дня медичного огляду жодних тілесних ушкоджень виявлено не було, а стан його здоров’я було визнано задовільним.

B. 18 червня 2009 року

29. 18 червня 2009 року відбувся загальний обшук в установі виконання покарань. Згідно з твердженнями заявника група працівників міліції, одягнених у маски та чорну форму без нашивок, здійснила обшук в його камері (№ 241) та завдала йому неодноразових ударів ногами та гумовим кийком. Згідно з твердженнями Уряду жодна сила до заявника чи інших ув’язнених не застосовувалася.

30. 19 червня 2009 року у сюжеті національного телеканалу вказувалось, що біля установи виконання покарань відбулася демонстрація проти прибуття туди підрозділу спеціального призначення. Також 19 червня 2009 року НУО "Вінницька правозахисна група" повідомила громадськість про стверджуване побиття засуджених у Вінницькій установі виконання покарань працівниками підрозділу спеціального призначення у масках.

31. Згідно з твердженнями заявника він скаржився на жорстоке поводження до різних органів державної влади, проте його скарги були залишені без задоволення як необґрунтовані.

C. 29 листопада 2012 року

32. На одному з відеозаписів, надісланих Суду 30 квітня 2013 року, заявник стверджував, що це відео було знято 10 грудня 2012 року. Він показав, як ним стверджувалося, тілесні ушкодження, завдані йому адміністрацією установи виконання покарань 29 листопада 2012 року: крововилив на правому плечі біля пахви та крововилив на грудях. Заявник також скаржився на те, що йому не було надано належне лікування незагоєного перелому ребра, отриманого ним у 2007 році, та вивиху плеча, зазнаного у невказану дату, а також на те, що він не отримував належної стоматологічної допомоги.

33. Заявник зняв зазначене відео як публічне звернення до різних органів державної влади, правозахисних організацій та ЗМІ.

34. 25 червня 2013 року мати заявника надіслала його до прокуратури. Зокрема, вона поскаржилася на те, що в установі виконання покарань її сина систематично піддавали жорстокому поводженню і відеозаписи це підтверджували.

35. 26 липня 2013 року прокуратура відібрала письмові пояснення у шести засуджених до довічного позбавлення волі, які у різні періоди часу трималися в камерах разом із заявником. Вони стверджували, що заявник розповів їм про свій намір отримати мобільний телефон із відеокамерою, щоб заподіяти собі тілесних ушкоджень, зняти їх і звинуватити адміністрацію установи виконання покарань у жорстокому поводженні.

36. 20 вересня 2013 року відомості про справу за підозрою у перевищенні службових повноважень посадовими особами у зв’язку із твердженнями заявника про жорстоке поводження були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що означало початок розслідування.

37. 03 жовтня 2013 року прокуратура склала протокол прийняття заяви про вчинений злочин, в якому задокументувала скаргу заявника. Протокол містив низку питань і порожні місця, заповнені заявником від руки. Питання та відповіді були такими:

"1. Обставини події (дата, час, місце): "З 2007 року до мене працівниками [установи виконання покарань] застосовується періодично фізична сила, наді мною знущаються.".

2. Яку матеріальну шкоду завдано...? - "Жодної.".

3. Чи застосовувалося фізичне насильство або погроза його застосування? У чому це конкретно виявлялося, які предмети (ніж, пістолет, газовий балончик, палиця тощо) використовувалися під час нападу?... - "Застосовувалась фізична сила.".

4. Чи заподіяні кому-небудь тілесні ушкодження? До якого медичного закладу звертався, де він розташований, чи перебував на стаціонарному або амбулаторному лікуванні? - "Заподіювались.".

5. Чи бачив особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, чи може її впізнати…? - "Бачив.".

6. Чи підозрюється хто-небудь у вчиненні кримінального правопорушення? Якщо так, то вказати, з якої причини, а також відомості про цю особу. - "Працівники [Вінницької установи виконання покарань].".

7. Чи були очевидці вчинення кримінального правопорушення, що відомо про них? - "Були.".

38. Того ж дня заявника допитали як потерпілого. Він написав, що відмовлявся давати показання і потребував захисника.

39. Пізніше того ж дня прокурор допитав також працівників установи виконання покарань, які заперечили застосування примусу до заявника. Вони стверджували, що його спроби отримати привілейоване ставлення до себе в установі виконання покарань були безуспішними, і тому він, намагаючись дискредитувати адміністрацію, поводився провокаційно.

40. Також того ж дня заявник пройшов медичне обстеження, під час якого жодних тілесних ушкоджень чи гострих патологій виявлено не було.

41. Наступного дня слідчий зв’язався з Вінницьким обласним центром безоплатної вторинної допомоги через бажання заявника мати захисника. Відповідь останнього полягала в тому, що надати захисника заявнику було неможливо, оскільки він мав статус потерпілого, але не підозрюваного чи обвинуваченого. Слідчий поінформував про це заявника, а останній відповів, що залучить захисника за власні кошти. Проте він цього не зробив і повідомив слідчому, що відмовлявся надавати показання. У результаті 07 жовтня 2013 року слідчий склав довідку, в якій було зазначено про неможливість допитати заявника за таких обставин.

42. 08 жовтня 2013 року провадження було закрито у зв’язку з відсутністю складу злочину.

43. Заявник оскаржив цю постанову у судах, але безрезультатно. Його аргументи були викладені у загальних формулюваннях і полягали у тому, що він систематично зазнавав жорстокого поводження, а відеозаписи це доводили. Суди двох інстанцій відмовили у задоволенні його скарг у зв’язку з необґрунтованістю. Вони постановили, що під час розслідування було докладено всіх розумних зусиль для встановлення істини, тоді як заявник відмовився надавати будь-яку допомогу.

III. ОБМЕЖЕННЯ НА ТРИВАЛІ ПОБАЧЕННЯ З РОДИЧАМИ

44. На початку 2011 року заявник звернувся до прокуратури зі скаргою на ненадання йому дозволу на тривалі побачення зі своєю матір’ю. 09 лютого 2011 року прокуратура Вінницької області відповіла йому, що в 2010 році він мав п’ять короткострокових побачень з матір’ю - максимально дозволену законом кількість.

45. 07 травня 2014 року засуджені до довічного позбавлення волі отримали право на тривалі побачення з родичами (див. пункт 51).

46. Згідно з наданою Урядом інформацією у 2018 році заявник мав сім короткострокових побачень зі своїми друзями і сестрою та одне тривале побачення з матір’ю. Уряд стверджував, що заявник не просив про більшу кількість побачень.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА

I. КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ 2001 РОКУ

47. Відповідне положення передбачає:

Стаття 64. Довічне позбавлення волі

"Довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк ...".

II. КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ (2003 РОКУ)

48.Стаття 110 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - Кодекс) передбачає, що короткострокові побачення в колонії тривають до чотирьох годин, а тривалі - до трьох діб. Короткострокові побачення надаються з родичами або іншими особами у присутності представника колонії. Тривалі побачення надаються тільки з близькими родичами та відбуваються у спеціально виділеній окремій кімнаті.

49. Згідно зі статтями 138 - 140 Кодексу засуджені на певний строк мали право на одне короткострокове побачення щомісяця та одне тривале раз на три місяці. Відповідно до змін від 07 вересня 2016 року зазначене положення стало мінімальним правом на побачення засуджених на певний строк, які трималися у "дільниці посиленого контролю". Засуджені, які трималися "у дільниці ресоціалізації" мали право на одне короткострокове побачення на місяць та одне тривале побачення на два місяці з родичами. Зрештою, засуджені на певний строк, які тримались у "дільниці соціальної реабілітації", мали право на короткострокові побачення без обмежень та тривале побачення щомісяця.

50. Відповідно до статті 151 Кодексу засуджені, як відбували покарання у виді довічного позбавлення волі, мали право на одне короткострокове побачення кожні шість місяців. Відповідно до змін від 16 лютого 2010 року їм було надано право на одне короткострокове побачення кожні три місяці.

51. Згодом до статті 151 Кодексу було внесено зміни, які набрали чинності 07 травня 2014 року та передбачали право засуджених, що відбували покарання у виді довічного позбавлення волі, на одне короткострокове побачення щомісяця та одне тривале побачення з родичами раз на три місяці.

52. Згідно з подальшими змінами, які набрали чинності з 07 вересня 2016 року, засуджені до довічного позбавлення волі наразі мають право на одне тривале побачення з близькими родичами раз на два місяці.

III. ВІДПОВІДНІ ДОКУМЕНТИ РАДИ ЄВРОПИ

53. Документи Ради Європи щодо побачень ув’язнених з близькими родичами наведені в рішенні у справі "Хорошенко проти Росії" [ВП] (Khoroshenko v. Russia) [GC], заява № 41418/04, пункти 58-67, ЄСПЛ 2015.

54. У відповідних витягах з Доповіді Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (далі - КЗК) Уряду України за результатами візиту до України з 09 по 21 вересня 2009 року (CPT/Inf (2011) 29) зазначено (примітки опущені, оригінальне виділення):

"92. Щодо можливості контактів із зовнішнім світом КЗК вважає, що необхідно докласти особливих зусиль для запобігання розриву сімейних зв’язків засуджених, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі. В українському законодавстві продовжують існувати суворі обмеження щодо права на побачення із засудженими до довічного позбавлення волі. Такий підхід суперечить загальноприйнятому принципу, що правопорушники, незалежно від злочину, за який вони були засуджені, відправляються до установи виконання покарань в якості покарання, а не для отримання покарання.

Побачення із засудженими до довічного позбавлення волі відбувалися у захищених кабінах зі скляною перегородкою, яка не дозволяла жодного фізичного контакту між ув’язненими та його відвідувачами. Крім того, деякі засуджені до довічного позбавлення волі у виправній колонії № 89 вказали, що під час побачень вони залишались у наручниках. Як КЗК зазначав раніше, перебування у наручниках під час побачення беззаперечно могло вважатися поводженням, що принижує гідність як ув’язненого, так і його відвідувачів. Крім того, засуджені до довічного позбавлення волі не мали доступу до телефону.

КЗК закликає органи влади України значно збільшити кількість побачень, на які мають право засуджені до довічного позбавлення волі. Як правило, побачення повинні проходити у відкритих умовах (наприклад, за столом), побачення через перегородку повинні бути винятком. Крім того, тривалі побачення повинні заборонятися засудженим до довічного позбавлення волі лише на підставі індивідуальної оцінки небезпеки. До того ж, працівники мають отримати чіткі інструкції, що засуджені до довічного позбавлені волі не повинні перебувати у наручниках під час побачень. Також необхідно вжити заходів для гарантування доступу засуджених до довічного позбавлення волі до телефону.

...

93. Загалом під час візиту 2009 року делегацію поінформували про пропозиції щодо внесення змін до законодавства з метою покращення становища засуджених до довічного позбавлені волі (наприклад, збільшення кількості побачень, на які вони мали право, [...]). Проте повідомлялося, що існував політичний опір цим пропозиціям. КЗК закликає органи влади України негайно втілити зазначені законодавчі пропозиції.".

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ У ЗВ’ЯЗКУ З УМОВАМИ ТРИМАННЯ ПІД ВАРТОЮ У ВІННИЦЬКІЙ УСТАНОВІ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ

55. Заявник скаржився на жахливі умови тримання його під вартою у Вінницькій установі виконання покарань. Він посилався на статтю 3 Конвенції, яка передбачає:

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.".

56. Сторони надали суперечливі версії щодо побутових умов тримання заявника у Вінницькій установі виконання покарань (див. пункти 7-18).

57. Суд повторив загальні принципи, які регулюють застосування статті 3 Конвенції до умов тримання під вартою, в рішенні у справі "Муршіч проти Хорватії" [ВП] (<...>) [GC], заява № 7334/13, пункти 96-141, від 20 жовтня 2016 року. Зокрема, він підтвердив, що під час встановлення того, чи є умови тримання такими, "що принижують гідність", у розумінні статті 3 Конвенції, серйозний брак простору у тюремній камері вважається дуже впливовим чинником та може становити порушення як сам сабою, так і в сукупності з іншими недоліками.

58. Крім того, потреба у достатньому особистому просторі, інші аспекти побутових умов тримання під вартою матимуть значення під час оцінки того, чи відповідають вони статті 3 Конвенції. Такі елементи включають доступ до прогулянок, природного освітлення або повітря, наявність системи вентиляції, адекватне опалення, можливість приватного користування туалетом, а також дотримання базових санітарно-гігієнічних вимог (див. рішення у справі "Сторі та інші проти Мальти" (Story and Others v. Malta), заява № 56854/13 та 2 інші заяви, пункти 106 і 112, від 29 жовтня 2015 року, та згадане рішення у справі "Муршіч проти Хорватії" (<...>), пункт 140). Крім того, обов’язок органів державної влади забезпечувати охорону здоров’я та загальний добробут ув’язненого включає, серед іншого, зобов’язання надавати належне харчування (див. рішення у справі "Кадікіс проти Латвії (№ 2)" <...> (no. 2), заява № 62393/00, пункт 55, від 04 травня 2006 року).