Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Дмитренко та Бездорожній проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Мартіньш Мітс (<…>), Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Лятіф Гусейнов (<…>), судді,

та Енн-Марі Дуге (<…>), в.о. заступника Секретаря секції,

з огляду на:

заяви, які подали до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) двоє громадян України, п. Микола Миколайович Дмитренко (далі - перший заявник, заява № 59552/11, подана 12 вересня 2011 року) та п. Михайло Герасимович Бездорожній (далі - другий заявник, заява № 7096/12, подана 29 січня 2012 року);

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд) про скарги заявників за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на невиплату державою підвищення до їхніх пенсій за період з 02 квітня по 31 грудня 2006 року, а решту скарг у заяві визнати неприйнятними відповідно до пункту 3 правила 54 Регламенту Суду ;

зауваження Уряду;

після обговорення за зачиненими дверима 09 червня 2020 року постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справа стосується скарг заявників за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на невиплату державою підвищення до їхніх пенсій.

2. Перший заявник народився у 1943 році і проживає у м. Донецьку. Другий заявник народився у 1936 році. 05 листопада 2019 року п. Юрій Михайлович Бездорожній, син і спадкоємець другого заявника, повідомив Суд про смерть останнього у 2015 році та висловив бажання підтримати цю заяву.

3. Уряд представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина.

4. Факти справи, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.

5. Перший заявник має, а другий заявник мав, спеціальний статус "дитини війни" (особа, якій станом на 02 вересня 1945 року було менше 18 років) відповідно до Закону України "Про соціальний захист дітей війни" , чинного з 01 січня 2006 року (далі - Закон України "Про дітей війни"). Відповідно до статті 6 зазначеного Закону вони мали право на отримання спеціального підвищення до їхніх пенсій у розмірі 30% від мінімальної пенсії.

6. Заявники звернулися до національних судів із позовами проти Пенсійного фонду України, вимагаючи, inter alia, виплати зазначеного підвищення до пенсії за період з 02 квітня по 31 грудня 2006 року.

7. В остаточних рішеннях, винесених 13 травня та 18 серпня 2011 року, Вищий адміністративний суд України та Донецький апеляційний адміністративний суд залишили вимоги заявників без задоволення. Суди встановили, що згідно з внесеними до Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" змінами, які набрали чинності 02 квітня 2006 року, відповідне підвищення до пенсії мало запроваджуватися поступово відповідно до порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Однак, оскільки у 2006 році такого порядку визначено не було, підстав для задоволення їхніх вимог не було.

8. Крім того, 31 грудня 2010 року Куйбишевський районний суд міста Донецька зобов’язав Пенсійний фонд України здійснити нарахування та виплату другому заявнику доплати до пенсії за періоди з 09 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2010 року. Зазначене рішення, яке набуло статусу остаточного 18 серпня 2011 року, залишається невиконаним.

ВІДПОВІДНІ НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА ТА ПРАКТИКА

9. Положення відповідного національного законодавства та практики наведені в рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine), заяви № 68385/10 та № 71378/10, пункти 17-25, від 26 червня 2014 року.

I. ОБ’ЄДНАННЯ ЗАЯВ

10. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

II. LOCUS STANDI ПАНА БЕЗДОРОЖНЬОГО

11. У своїх коментарях стосовно вимог щодо справедливої сатисфакції, наданих Юрієм Михайловичем Бездорожнім, Уряд стверджував, що останній не надав підтвердження, що був сином другого заявника та єдиним спадкоємцем, щоб довести своє право продовжувати це провадження замість цього заявника.

12. Суд зазначає, що на вимогу Секретаріату п. Бездорожній надав документи, що підтверджують його статус сина другого заявника та єдиного спадкоємця. Ці документи також були надіслані Уряду для ознайомлення.

13. Отже, Суд вважає, що п. Бездорожній належним чином підтвердив свій статус сина другого заявника та єдиного спадкоємця. За відсутності будь-яких інших доводів Уряду щодо його права підтримати цю заяву і також з огляду на те, що справа стосується майнових прав, які, у принципі, можуть бути передані спадкоємцю померлого (див., наприклад, рішення у справі "Шаренок проти України" (Sharenok v. Ukraine), заява № 35087/02, пункт 12, від 22 лютого 2005 року), Суд вважає, що п. Бездорожній має право продовжити це провадження від імені другого заявника. Проте у решті рішення посилання робитиметься на другого заявника.

III. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ ДО КОНВЕНЦІЇ ЩОДО НЕВИПЛАТИ ДЕРЖАВОЮ ПІДВИЩЕННЯ ДО ПЕНСІЇ

14. Заявники скаржилися за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на невиплату державою підвищення до їхніх пенсій у відповідний період 2006 року згідно зі статтею 6 Закону України "Про дітей війни" . Зазначене положення передбачає:

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.".

A. Прийнятність

15. Як стверджував Уряд, навіть припустивши, що заявники були незаконно позбавлені їхнього майна, підвищення пенсії, яке вони вимагали, було незначною сумою і не повинно порушувати жодних питань за Конвенцією. Згідно з його твердженнями загальна сума, яка підлягала виплаті за відповідний період, становила 159 євро. Посилаючись на ухвалу щодо прийнятності у справі "Свистун проти України" (Svystun v. Ukraine), заява № 25250/16 та 2 інші заяви, від 03 листопада 2016 року, він стверджував, що сума, яка була меншою за 200 євро і не становила основне джерело доходу для жодного із заявників, свідчила, що заявники не зазнали суттєвої шкоди.

16. Суд зазначає, що у 2006 році саме Кабінет Міністрів України повинен був визначити розмір підвищення до пенсії, яке вимагалося заявниками (див. згадане рішення у справі "Суханов та Ільченко проти України" (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine), пункти 54 і 55). Проте зрештою жодного відповідного рішення ухвалено не було (там само). За таких обставин Суд не може робити припущення щодо точного розміру підвищення до пенсії за відповідний період 2006 року, яке мали б отримати заявники, і, відповідно, щодо збитків, яких вони зазнали у результаті стверджуваного порушення (там само, пункт 64). Тому він відхиляє зазначене заперечення Уряду.