Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Сіянко проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Андре Потоцький (<…>), Голова,

Мартіньш Мітс (<…>),

Лятіф Хусейнов (<…>), судді,

та Мілан Блашко (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 03 грудня 2019 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 52571/11), яку 27 липня 2011 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Микола Федорович Сіянко (далі - заявник).

2. Заявника, якому було надано правову допомогу, представляла пані Н. Охотнікова - юрист, яка практикує у м. Києві. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина.

3. 16 травня 2018 року про заяву було повідомлено Уряд.

4. Жодних коментарів від албанської неурядової організації "Res Publica", якій відповідно до пункту 2 статті 36 Конвенції та правила 44 Регламенту Суду було надано право вступити у провадження, протягом належного часу отримано не було.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився у 1959 році та тримається під вартою у м. Черкасах.

A. Події, що передували справі

6. У період з жовтня 2004 року по травень 2009 року чотирьох жінок похилого віку, Цо., С., З. та Є., було знайдено мертвими в їхніх будинках у селі, в якому проживав заявник. У деяких з них були видимі ушкодження голови. На той момент працівників міліції не викликали, і кримінальні справи у зв’язку з їхніми смертями не порушувались, оскільки їхні смерті не викликали підозри - вважалося, що вони померли випадково.

7. У березні 2008 року було порушено кримінальну справу у зв’язку з крадіжкою грошей з будинку К. Заявник та його дружина, які були сусідами К., були залучені до провадження як поняті. У незазначену дату у 2008 році провадження було зупинено у зв’язку з невстановленням особи, яка скоїла злочин.

B. Кримінальне провадження щодо заявника

8. Вранці 07 липня 2009 року ще одну сусідку заявника похилого віку, Кл., було знайдено мертвою в її будинку. Службова собака привела працівників міліції до будинку заявника. Заявника доставили до сільської ради, а потім - до відділу міліції.

Заявник не заперечував у Суді, що саме він вбив Кл. Згідно з його твердженнями він планував звернутися до міліції, щоб зізнатися у скоєнні вбивства, проте працівники міліції його випередили.

9. Того ж дня щодо заявника було порушено кримінальну справу за фактом вбивства Кл., а о 10 год. 00 хв. його було офіційно затримано в приміщенні відділу міліції. Наявні документи свідчать, що під час затримання заявнику було роз’яснено його права як підозрюваного, проте він письмово відмовився від свого права на захисника, вказавши, що ця відмова не була пов’язана з його фінансовим становищем. Слідчий Пав. прийняв відмову, зазначивши, що участь захисника не була обов’язковою у випадку пред’явлення обвинувачення у вчиненні вбивства. Після цього з 12 год. 05 хв. до 12 год. 50 хв. заявника допитували як підозрюваного. Під час допиту він визнав свою вину у скоєнні вбивства Кл., заявивши, що вбив її випадково 06 липня 2009 року, та повідомив деталі.

Заявник стверджував, що після затримання він клопотав про призначення йому безоплатного захисника або про побачення з особою, яка могла допомогти йому найняти приватного захисника, проте слідчий відмовив у задоволенні цього клопотання. Після наполегливого прохання слідчого він був змушений відмовитися від свого права на правову допомогу.

10. Того ж дня о 14 год. 00 хв. слідчий П., якого заявник знав, склав його явку з повинною. Заявник коротко зізнався у скоєнні вбивства Кл.

Згідно з твердженнями заявника зізнавальні показання були написані на вимоги слідчого та продиктовані ним.

11. 08 липня 2009 року за відсутності захисника та у присутності понятих, судово-медичного експерта та спеціаліста у будинку Кл. було проведено відтворення обстановки та обставин події. Згідно з протоколом відтворення обстановки та обставин події слідчий попросив заявника добровільно показати, як той вбив Кл. Заявник погодився. Він надав детальний опис відповідних обставин, роз’яснивши їх на вимогу судово-медичного експерта та слідчого.

Згідно з твердженнями заявника він дав показання за вказівкою слідчого Щ., який на той момент не був вказаний в офіційних документах, але de facto очолював розслідування замість Пав.

12. 10 липня 2009 року з 09 год. 00 хв. до 09 год. 20 хв. слідчий Пав. поінформував заявника про його процесуальні права, у тому числі право на правову допомогу, і заявник знову письмово відмовився від свого права на захисника. Потім заявнику пред’явили обвинувачення у скоєнні умисного вбивства Кл., і в період з 09 год. 30 хв. до 10 год. 30 хв. він повторив надані ним раніше показання, зазначивши, що вбив Кл. випадково.

Згідно з твердженнями заявника він клопотав про побачення із захисником, але його клопотання знову було залишено без задоволення.

13. Пізніше того ж дня з 11 год. 00 хв. до 15 год. 20 хв. слідчий П. послідовно склав п’ять явок з повинною заявника, в яких було зазначено, що заявник прийшов до нього та зізнався у скоєнні низки злочинів: крадіжки з будинку К. (див. пункт 7), вбивствах З. і Цо., вбивстві та розбійному нападі на Є. і вбивстві жінки з його села на ім’я Мотря, прізвища якої він не пам’ятав, але яка згодом була ідентифікована як С. (див. пункт 6).

Згідно з твердженнями заявника його зізнавальні показання у скоєнні крадіжки з будинку К. були надані після погрози слідчого, що у разі його відмови дати зізнавальні показання його дружину буде притягнуто до відповідальності як співучасницю крадіжки, і це поставить їхню дитину під загрозу поміщення до дитячого будинку. Інші зізнавальні показання також було надано під "тиском" слідчого та продиктовано ним. Він також стверджував, що того ж дня його змусили погодитись на те, що працівники міліції підкинуть до його будинку певні боєприпаси; у зв’язку з цим йому пообіцяли, що його не буде притягнуто до відповідальності, оскільки кулі були надто старими та непридатними для використання.

14. 11 липня 2009 року працівники міліції провели обшук у будинку заявника та вилучили сімдесят шість куль для різної зброї.

15. 13 липня 2009 року заявника було додатково допитано як підозрюваного у справі щодо вбивства Кл. Наявні документи свідчать, що перед допитом, на якому також був присутнім прокурор і відеозапис якого було зроблено, заявнику було письмово роз’яснено його процесуальні права, і він клопотав про надання йому допомоги захисника Ц. Захисника було допущено до провадження, і зазначений допит відбувся у його присутності. Відповідно до протоколу зазначеного допиту заявник визнав свою вину у скоєнні вбивства Кл., та у відповідь на незазначені запитання слідчого Пав. надав додаткові показання, підтвердивши скоєння вбивств З. Цо., Є. та С. і навівши деталі. Він стверджував, inter alia, що приходив до будинків потерпілих з проханням дати йому в борг, оскільки потребував грошей для оплати рахунків; коли потерпілі відмовлялися дати йому гроші, він їх убивав.

Згідно з твердженнями заявника перед допитом йому було усно роз’яснено його права, проте він не зрозумів ані слова. Він також стверджував, що після того, як йому вдалося поговорити з прокурором, йому було надано допомогу захисника Ц., але він не мав можливості поговорити із ним наодинці до або під час допиту.

16. У період з 14 по 22 липня 2009 року, все ще у рамках кримінального провадження щодо вбивства Кл., було проведено низку слідчих дій для перевірки зізнавальних показань заявника стосовно інших вбивств, у тому числі огляд місць події, допит родичів потерпілих та інших свідків, а також ексгумація та експертиза трупів потерпілих. За результатами огляду місця події було виявлено речові докази, у тому числі скривавлене волосся однієї з потерпілих на одвірці. За результатами ексгумації судово-медичний експерт підтвердив, що на тілах потерпілих було виявлено тілесні ушкодження. У своїх висновках, складених після відтворення обстановки та обставин події, проведених за участю заявника (див. пункт 19), експерт дійшов висновку, що тілесні ушкодження потерпілих могли бути заподіяні за зазначених заявником обставин.

17. 20 липня 2009 року щодо заявника було порушено кримінальну справу за фактом незаконного володіння боєприпасами, які 11 липня 2009 року було вилучено з його будинку (див. пункт 14).

18. 23 та 24 липня 2009 року слідчий Л. допитав заявника як підозрюваного та обвинуваченого, відповідно, у провадженні щодо незаконного володіння боєприпасами. Захисник під час допитів присутнім не був, оскільки заявник відмовився від свого права на правову допомогу. Заявник визнав свою вину у скоєнні злочину. Згідно з твердженнями заявника він зробив це на вимогу слідчого і надав продиктовані йому показання в обмін на обіцянку про надання йому побачення із дружиною для обговорення питання найму приватного захисника.

19. 29 липня 2009 року для перевірки наданих заявником під час допиту 13 липня 2009 року показань у селі в присутності Ц., судово-медичного експерта, понятих і спеціалістів було проведено відтворення обстановки та обставин події. Заявник надав детальний опис злочинів, підтвердивши свою вину. Заявник стверджував, що зробив так за вказівками слідчого Щ. в обмін на нову обіцянку дозволити йому побачитися там з дружиною. Відповідний протокол із підписом заявника свідчить, що під час відтворення обстановки та обставин події, коли його запитали, чому 10 липня 2009 року він зізнавався у скоєнні злочинів, заявник зазначив, що більше не міг нести такий тягар. Згідно з твердженнями заявника він не підписував протоколи відтворення обстановки та обставин події і відмовлявся від перегляду відеозапису цієї слідчої дії.

20. 31 липня 2009 року кримінальне провадження щодо крадіжки з будинку К. було відновлено. Заявнику було роз’яснено його процесуальні права, проте він відмовився від права на правову допомогу щодо обвинувачення у скоєнні крадіжки. Слідчий Щ. прийняв його відмову, оскільки відповідно до національного законодавства участь захисника не була обов’язковою у випадку висунення такого обвинувачення, і заявника було допитано за відсутності захисника. Він підтвердив свою вину у скоєнні крадіжки та надав деталі щодо обставин злочину.

Згідно з твердженнями заявника відмова та зізнавальні показання були надані на вимогу слідчого.

21. 03 серпня 2009 року слідчий Щ. порушив кримінальну справу щодо заявника за фактом вбивства З., Цо., Є. та С при обтяжуючих обставинах.

22. Того ж дня всі кримінальні провадження щодо заявника були об’єднані в одну справу за обвинуваченнями заявника у скоєнні умисного вбивства з корисливих мотивів, розбійного нападу, крадіжки та у незаконному володінні боєприпасами. Потім його було допитано щодо цих злочинів у присутності Ц., якого він хотів залишити своїм захисником. Під час допиту заявник частково визнав свою вину у скоєнні вбивства Кл. та відмовився давати подальші показання.

Згідно з твердженнями заявника він відмовився давати показання, оскільки Щ. не виконав своїх обіцянок про надання дозволу на побачення з дружиною.

23. 30 грудня 2009 року, переглянувши відеозапис допиту від 13 липня 2009 року та відтворення обстановки й обставин події від 29 липня 2009 року, експерт-психолог зазначив, що поведінка заявника свідчила про добровільне надання ним показань.

24. 25 березня 2010 року, вочевидь за скаргою друга Кл., щодо заявника було порушено кримінальну справу за фактом розбійного нападу на Кл. Це провадження було об’єднано з основною справою, і до пред’явлених заявнику обвинувачень було внесено відповідні зміни.

25. 30 березня 2010 року під час допиту в присутності Ц. заявник заперечив свою вину щодо всіх пред’явлених йому обвинувачень, окрім скоєння вбивства Кл., яке згідно з його твердженнями було нещасним випадком, і відмовився давати подальші показання, пославшись на своє конституційне право не свідчити проти себе.

26. 26 квітня 2010 року слідство було закінчено, і заявнику та Ц. було надано доступ до матеріалів справи. Згідно з твердженнями заявника за порадою Ц. він підписав відповідний протокол, не висловивши жодних скарг або клопотань.

27. У незазначену дату справу було направлено до Апеляційного суду Черкаської області (далі - апеляційний суд) для розгляду по суті в першій інстанції.

28. 31 травня 2010 року за клопотанням заявника апеляційний суд замінив Ц. на безоплатного захисника Ф.

29. Під час засідань суду першої інстанції, на яких заявник і Ф. були присутніми, заявник визнав свою вину лише у скоєнні вбивства Кл., зазначивши, що вбив її випадково, та заперечивши її пограбування. Він уперше поскаржився на те, що його зізнавальні показання щодо злочинів, які він не вчиняв, були отримані працівниками міліції у результаті психологічного тиску та з порушенням його прав на захист. У цьому контексті він зазначив, що під час проведення слідчих дій стосовно вбивства Кл. слідчий П. запитав його, "чи [знав] він щось ще"; він розповів слідчому про різні нещасні випадки та злочини, які трапилися у селі, та чутки, що деякі жителі села похилого віку були вбиті, а не померли випадково, як усі думали. Потім слідчий П. дав йому бланки та, погрожуючи заподіянням шкоди його родині, змусив зізнатися у скоєнні деяких злочинів, які він обрав із розповіді заявника. Водночас він продиктував йому текст зізнавальних показань. Заявник також поінформував суд першої інстанції про те, що йому було відомо про деякі фактичні обставини, пов’язані зі смертю З., Цо., Є. та С., від їхніх родичів і він використав ці відомості у своїх зізнавальних показаннях. Решту обставин він виклав так, як йому наказали слідчі П. і Щ.

30. Під час допиту судом першої інстанції жителі села заперечили будь-які чутки про які-небудь підозрілі смерті. Слідчий П., у свою чергу, стверджував, inter alia, що: він дав заявнику можливість одночасно зізнатися у "всіх своїх гріхах", якщо було щось, окрім вбивства Кл.; 10 липня 2009 року заявника було доставлено до його кабінету, оскільки він хотів щось йому сказати. У кабінеті заявник написав явки з повинною та зізнався у скоєнні крадіжки і вбивств. Проведення відповідного розслідування обумовили зізнавальні показання заявника щодо скоєння вбивств, оскільки раніше про ці вбивства ніхто не знав.

31. 19 липня 2010 року заявник звернувся до суду першої інстанції зі скаргою, стверджуючи, без наведення жодних деталей, про неефективне представництво Ф. його інтересів і вимагаючи її заміни іншим безоплатним захисником. Чи була ця скарга розглянута судом першої інстанції, Суд поінформовано не було.

32. 19 жовтня 2010 року апеляційний суд визнав заявника винним за всіма пунктами обвинувачення. Йому було обрано покарання у виді довічного позбавлення волі за скоєння вбивства з корисливих мотивів та у виді позбавлення волі на строк від двох до десяти років щодо решти обвинувачень. Відповідно до правила поглинання більш м’якого покарання більш суворим остаточним покаранням заявника було довічне позбавлення волі. Суд посилався, inter alia, на явки заявника з повинною та його зізнавальні показання, надані під час проведення низки слідчих дій, у тому числі за відсутності захисника.

Допитавши слідчих у справі, понятих, судово-медичних експертів і дослідивши відеозаписи процесуальних дій та висновки експерта-психолога, суд не встановив жодних доказів тверджень заявника про надання ним зізнавальних показань під психологічним тиском або за вказівками слідчих. У зв’язку з цим він також зазначив, що до надання заявником зізнавальних показань ні працівники міліції, ні родичі потерпілих не підозрювали, що З., Цо., Є. та С. були вбиті, а тому заявник не міг надати на вимогу органів влади фактичні обставини цих злочинів. Крім того, суд зазначив, що заявник підтвердив свої зізнавальні показання у присутності свого захисника, та ні заявник, ні його захисник не висунули жодних скарг на будь-який тиск слідчих органів на стадії слідства. Те, що заявник відмовився від своїх зізнавальних показань під час судового розгляду та поскаржився на тиск працівників міліції, суд вважав спробою заявника уникнути покарання за скоєні ним злочини.

Апеляційний суд не встановив жодних порушень права заявника на захист, оскільки відсутність захисника під час його затримання та деяких слідчих дій була результатом його відмов від права на правову допомогу, висловлених за власним бажанням. Оскільки на той момент відповідно до національного законодавства злочини, у скоєнні яких він підозрювався, не вимагали обов’язкової участі захисника, його відмови були правомірно прийняті слідчим. 13 липня 2009 року, як тільки заявник висловив бажання, щоб його представляв захисник, його клопотання було задоволено.

33. Заявник та його захисник Ф. склали апеляційні скарги. Захисник заявника здебільшого оскаржувала висновки суду, що вбивства були скоєні умисно та з корисливих мотивів. Вона також зазначила, не роблячи жодних висновків, що суд першої інстанції не розглянув питання, що ексгумація тіл потерпілих відбулася до проведення відтворення обстановки та обставин події 29 липня 2009 року, під час якого заявник надав детальний опис заподіяння ним тілесних ушкоджень потерпілим, і що, таким чином, характер тілесних ушкоджень, їхня локалізація та механізм утворення вже були відомі слідчим.

34. У своїй апеляційній скарзі заявник повторив, inter alia, свої скарги на відсутність доступу до захисника та примусовий характер його зізнавальних показань. Крім того, він скаржився на бездіяльність обох своїх захисників. Зокрема, Ц. був призначений та працював на користь слідства і, хоча йому було відомо про порушення прав заявника, він не подав жодної скарги. Ф. також "мовчала", не реагувала на його прохання про допомогу і не бачилася з ним наодинці, щоб обговорити стратегію його захисту, відвідавши його під час його перебування під вартою лише один раз протягом семимісячного судового розгляду.

35. Повісткою від 24 грудня 2010 року апеляційний суд поінформував сторони провадження, у тому числі Ф., про дату та час розгляду апеляційним судом апеляційних скарг у справі заявника. У повістці-повідомленні також було зазначено про необов’язковість явки сторін до апеляційного суду.

36. 15 лютого 2011 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних i кримінальних справ (далі - Вищий спеціалізований суд), діючи як суд другої інстанції, залишив без змін вирок заявника та обране йому покарання, встановивши, що вина заявника була доведена низкою доказів, які були ретельно оцінені та викладені судом першої інстанції.

Вищий спеціалізований суд залишив без задоволення у зв’язку з необґрунтованістю скаргу заявника на те, що його вирок ґрунтувався на недопустимих доказах, отриманих з порушенням його прав. Суд, inter alia, зазначив, що суд першої інстанції послався на детальні зізнавальні показання, надані заявником під час його допиту як підозрюваного та після пред’явлення йому обвинувачень, у тому числі в присутності захисника, та що ці показання були отримані відповідно до процесуального законодавства та підтверджувалися низкою інших доказів.

Вищий спеціалізований суд також підтримав обґрунтування та висновок суду нижчої інстанції щодо відсутності доказів застосування до заявника будь-якого психологічного тиску. Він повторив, що органам влади не було відомо про вбивства З., Цо., Є. та С. "до надання заявником його показань у липні 2009 року", що виключало можливість будь-якого тиску на нього з метою отримання цієї інформації. Він також зазначив, що після надання ним відповідних зізнавальних показань, органи влади перевірили відповідні факти та отримали докази, що підтверджували показання заявника. Суд також вказав на кількість наданих заявником деталей у його показаннях і припустив, що такі деталі могли бути йому відомі лише в тому випадку, якщо він був особою, яка вчинила злочин.

Щодо прав на захист Вищий спеціалізований суд навів таке саме обґрунтування, що і суд першої інстанції (див. пункт 32).

37. З тексту ухвали вбачається, що засідання відбулося в присутності заявника, тоді як захисник заявника у судовому засіданні був відсутній. Причина його відсутності Суду невідома. Згідно з твердженнями заявника засідання Вищого спеціалізованого суду тривало приблизно тридцять хвилин і йому було дозволено бути присутнім та виступити лише наприкінці.

C. Подальші події

38. 03 липня 2013 року заявник також поскаржився до прокуратури на те, що всі зізнавальні показання у кримінальній справі щодо нього були надані внаслідок психологічного тиску слідчого П.

39. 30 вересня 2013 року, здебільшого посилаючись на показання працівників міліції, які заперечили застосування будь-якого тиску до заявника, та на результати розгляду аналогічної скарги судом першої інстанції, прокурор відхилив твердження заявника у зв’язку з необґрунтованістю. 14 лютого та 21 березня 2014 року Кам’янський районний суд та Апеляційний суд Черкаської області, відповідно, залишили цю постанову без змін.

40. З постанови прокурора вбачається, що працівники міліції стверджували, inter alia, що через декілька днів після затримання заявника, коли його доставили до відділу міліції зі слідчого ізолятора, він заявив, що бажав зізнатися слідчому П. у низці вбивств, скоєних ним у період з 2003 по 2007 рік. Його явки з повинною були надіслані слідчому Щ., який після цього наказав перевірити відповідні факти.

41. У 2017 році за результатами проведення службового розслідування міліція залишила без задоволення аналогічну скаргу заявника у зв’язку з необґрунтованістю.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

42. Відповідно до частини першої статті 115 Кримінального кодексу України від 05 квітня 2001 року умисне вбивство карається позбавленням волі на строк від семи до п’ятнадцяти років. Відповідно до частини другої статті 115 умисне вбивство при обтяжуючих обставинах, перелічених у цій частині, карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

43. Відповідні положення національного законодавства, які регулюють доступ до захисника та відновлення кримінального провадження, наведені в рішенні у справі "Закшевський проти України" (Zakshevskiy v. Ukraine), заява № 7193/04, пункти 48-51, від 17 березня 2016 року.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

44. Заявник скаржився на те, що його було піддано психологічному тиску під час тримання під вартою у відділі міліції. Він послався на статтю 3 Конвенції, яка передбачає:

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.".

A. Доводи сторін

45. Заявник скаржився на те, що його було піддано забороненому статтею 3 Конвенції поводженню. Зокрема, йому погрожували, що його дружині пред’являть обвинувачення у скоєнні крадіжки з будинку К., а їхню дитину віддадуть до дитячого будинку. Ця погроза була вирішальним фактором для його рішення надати неправдиві зізнавальні показання у скоєнні крадіжки та відмовитись від свого права на правову допомогу. Надані ним 10 липня 2009 року і пізніше зізнавальні показання щодо інших злочинів та всі його відмови від права на правову допомогу також були наслідком тиску з боку працівників міліції.