Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Родзевілло проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Сіофра О’Лірі (<...>), Голова,

Ганна Юдківська (<...>),

Ладо Чантурія (<...>), судді,

та Мілан Блашко (<...>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 26 листопада 2019 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 6128/12), яку 09 листопада 2011 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Олег Леонідович Родзевілло (далі - заявник).

2. Заявника, якому було надано правову допомогу, представляв п. А. Крістенко - юрист, який практикує у м. Харкові. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження п. І. Ліщина.

3. Заявник скаржився, зокрема, за статтею 3 Конвенції на те, що умови тримання його під вартою у Хмельницькому слідчому ізоляторі та Ладижинській виправній колонії № 39 були поганими, та за статтею 8 Конвенції на те, що адміністрація виправної колонії "викрала" його кореспонденцію. Він також скаржився на відсутність у його розпорядженні ефективних національних засобів юридичного захисту у зв’язку з цими скаргами.

4. 24 серпня 2015 року про зазначені скарги було повідомлено Уряд, а решту скарг у заяві було визнано неприйнятними відповідно до пункту 3 правила 54 Регламенту Суду .

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився у 1967 році. Він відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі у Ладижинській виправній колонії № 39 (далі - Ладижинська виправна колонія).

А. Умови тримання під вартою у Хмельницькому слідчому ізоляторі

6. У період з 24 грудня 2011 року по 14 січня 2012 року заявник тимчасово тримався під вартою у Хмельницькому слідчому ізоляторі (далі - Хмельницьке СІЗО), коли його перевозили до іншої виправної колонії для проведення медичного обстеження.

1. Версія заявника

7. Згідно з твердженнями заявника у його камері у Хмельницькому СІЗО було дуже погане освітлення, оскільки на вікнах були металеві щити, а електрична лампочка була захищена товстим скляним абажуром за залізними гратами. У камері не було основного інвентарю, такого як вішак для одягу, віник, совок, урна для сміття, відро, швабра або ганчірка для миття підлоги. Душові кабінки були дуже вузькими (1 кв.м). Над зоною туалету була камера відеоспостереження.

2. Версія Уряду

8. Згідно з твердженнями Уряду упродовж періоду, який розглядається, заявник тримався у камері № 13 сектору максимального рівня безпеки з особистим простором у 4 кв.м. Камера відповідала всім санітарним вимогам і була обладнана всім необхідним для прибирання (мітла, совок, урна для сміття, відро та швабра або ганчірка для миття підлоги). Було достатньо природного і штучного освітлення. Заявник щодня отримував якісне триразове гаряче харчування. Прання та дезінфекція білизни здійснювалися щотижня і безоплатно. З міркувань безпеки ув’язнені до довічного позбавлення волі приймали душ окремо. Відеокамера у камері, яка дійсно була розміщена над зоною туалету, не охоплювала сам туалет.

В. Умови тримання під вартою у Ладижинській виправній колонії

9. Заявник відбуває своє покарання у Ладижинській виправній колонії з травня 2007 року. Ця заява охоплює період його тримання там під вартою з квітня 2012 року та надалі.

1. Версія заявника

10. За винятком випадків, коли йому дозволялось вийти на щоденну прогулянку подвір’ям виправної колонії, заявник залишався зачиненим у своїй камері площею приблизно 6 кв.м. Інколи він тримався сам, а інколи перебував в одній камері разом з одним або двома ув’язненими.

11. Після того, як Уряд було повідомлено про заяву, заявник доповнив зазначені доводи, надавши додаткові відомості. Згідно з його твердженнями протягом відповідного періоду у певні моменти він тримався в інших камерах, окрім камери № 15 (про яку вказував Уряд, див. пункт 20), і перебував у тих камерах разом з іншими ув’язненими. Зокрема, він тримався:

- у період з 09 по 27 серпня 2012 року та з 24 жовтня по 11 грудня 2012 року у камерах № 19 і 22, відповідно, в яких він перебував зі ще одним ув’язненим (2,67 кв.м на особу);

- у період з 24 січня по 01 лютого 2013 року у камері № 5; та з 28 квітня по 06 травня 2014 року та з 18 червня по 17 липня 2014 року у камері № 23 - в обох камерах було два ліжка, але в них трималося троє ув’язнених (3,1 кв.м на особу).

12. У період з 13 жовтня до 06 листопада 2014 року він перебував у камері № 15 разом зі ще одним ув’язненим, який страждав на туберкульоз (2,67 кв.м на особу).

13. Оскільки приблизно за двісті метрів від виправної колонії знаходився гранітний кар’єр, у повітрі камери знаходився підвищений рівень радіоактивного гранітного пилу, а двоміліметровий шар пилу щодня вкривав усі меблі та інші предмети обстановки, незважаючи на наполегливі спроби заявника його прибрати.

14. Водопровідна вода, яка використовувалася для пиття та особистої гігієни, бралася прямо з місцевої річки. Майже неочищена, вона була забруднена іржею і погано пахла. Працівники виправної колонії не користувалися цією водою для своїх потреб, а замість цього приносили на роботу воду у пляшках.

15. У камері не було вентиляції і вона була дуже вогкою. Через вологість штукатурка на стінах зіпсувалася та осипалася. Освітлення було поганим, а опалення - неналежним. Радіо не було.

16. Харчування було непоживним. Переважно воно складалося з каші та хліба. Ув’язнені майже не отримували цукру, свіжих овочів, чаю або сигарет, речей, які часто привласнювали корумповані працівники виправної колонії. Працівники також вкрали постільну білизну та інші речі, отримані виправною колонією для потреб ув’язнених.

17. Крамниця виправної колонії була настільки погано забезпечена товарами, що доповнити чиєсь недостатнє харчування, яке надавалося у виправній колонії, покупками звідти було неможливо. Речей першої необхідності, таких, як туалетний папір, папір, поштові марки та конверти, також не вистачало. Щоб залишатися здоровим і спілкуватися із зовнішнім світом, заявник надзвичайно залежав від посилок від його батьків, в яких були їжа, вітаміни, канцелярські товари та ліки.

18. Погане харчування у поєднанні з поганою вентиляцією та поганою якістю повітря сприяло поширенню інфекційних хвороб, таких, як туберкульоз. Дезінфекція та ультрафіолетова стерилізація повітря у камерах, як вимагалося згідно із застосовним національним законодавством, майже ніколи не проводилися.

19. Заявнику знадобилося багато часу та зусиль, щоб потрапити на прийом до начальника виправної колонії та представників компетентних органів прокуратури для доведення своїх скарг до їхнього відома. Хоча декілька разів йому вдавалося потрапити на такі прийоми, вони не допомогли у зв’язку з відсутністю реакції на його скарги.

2. Версія Уряду

20. Заявник тримався у камері № 15 площею 6,5 кв.м, розрахованій на одного ув’язненого. Камера була обладнана всіма необхідними меблями та предметами господарського призначення. Там було металеве ліжко, прикріплений до підлоги стіл, лава, приліжкова тумбочка, полиця для туалетних речей, полиця для зберігання продуктів харчування, вішак для одягу, бак для води з кухлем і тазом, гучномовець, кран та урна для сміття. Туалет був відгороджений від житлової зони.

21. Щодня проводилося вологе прибирання з використанням дезінфікуючих засобів.

22. Сектор максимального рівня безпеки мав комбіновану припливно-витяжну систему вентиляції. Також була доступна природна вентиляція. Температура у камері № 15 під час огляду адміністрацією колонії становила 22 °C.

23. Їжа, яка надавалася ув’язненим, відповідала застосовним нормам і стандартам. Ув’язненим надавалося триразове харчування щодня. У виправній колонії продуктів харчування не бракувало.

24. Заявнику було надано всю необхідну постільну білизну, одяг і взуття. Ув’язненим було дозволено приймати душ один раз на тиждень та забезпечено всіма туалетними засобами. Їхня постільна білизна також змінювалася один раз на тиждень.

25. Крамниця виправної колонії була добре забезпечена та пропонувала на вибір п’ятдесят п’ять - дев’яносто різних найменувань.

26. Начальник виправної колонії регулярно здійснював прийом ув’язнених. У період з 2012 по 2015 роки він прийняв п’ятдесят вісім із них.

27. У виправній колонії були ізолятори для ув’язнених, хворих на інфекційні захворювання. У 2012 році не реєструвалось жодного випадку спалаху інфекційних захворювань.

28. Під час надання всієї узагальненої інформації Уряд посилався на низку виданих адміністрацією Ладижинської виправної колонії довідок, багато з яких не містили дат, коли їх було складено.

С. Стверджувана "крадіжка" кореспонденції заявника адміністрацією виправної колонії

1. Версія заявника

29. Згідно з твердженнями заявника було викрадено такі надіслані ним листи, оскільки він ніколи не отримував на них відповіді: від 10 січня та 10 березня 2011 року Президенту України; від 10 січня 2011 року Прем’єр-міністру України; від 11 січня 2011 року народному депутату; від 17 січня, 09 лютого, 08 вересня, 04 жовтня 2011 року та 21 лютого 2012 року прокуратурі Вінницької області; від 17 січня 2011 року Генеральному прокурору України та Представнику Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини у Вінницькій області; від 20 січня та 07 лютого 2011 року Генеральному прокурору України; від 24 січня 2011 року Державній контрольно-ревізійній службі України; від 26 січня та 14 лютого 2011 року Службі безпеки України; від 17 лютого 2012 року прокурору міста Ладижин; та від 05 та 19 січня 2011 року і 20 лютого 2012 року Державній пенітенціарній службі України.

30. У період з листопада 2011 року по січень 2012 року заявник успішно надіслав різним органам державної влади двадцять шість скарг на умови тримання його під вартою.

31. Заявник неодноразово скаржився на національному рівні про "крадіжку" його кореспонденції. Він вважав відповіді органів державної влади формальними, і, на його думку, повноцінного розслідування цього питання проведено не було.

2. Версія Уряду

32. Уряд спростував твердження заявника про викрадення деяких його листів. Посилаючись на задокументовані докази та відповідні вихідні номери кореспонденції, Уряд зазначив, що було надіслано такі листи заявника: від 12 січня 2011 року Президенту України та Прем’єр-міністру України; від 13 січня 2011 року народному депутату; від 17 січня 2011 року прокуратурі Вінницької області; від 14 грудня 2011 року Службі безпеки України; та від 19 січня 2011 року Державній пенітенціарній службі України.

33. Щодо інших листів, які за твердженнями заявника було викрадено, Уряд зазначив, що за відсутності будь-яких записів, які б свідчили про протилежне, вбачається, що заявник не намагався їх відправити.

34. Під час перебування у Ладижинській виправній колонії заявник загалом надіслав 102 заяви і 349 листів та отримав 240 листів. Уряд підтвердив цю інформацію відповідними витягами із журналів вхідної та вихідної кореспонденції.

35. Пов’язані з цим скарги заявника були належним чином перевірені на національному рівні та залишені без задоволення у зв’язку з необґрунтованістю. Зокрема, Управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області проводило щодо цього численні службові розслідування.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

36. Кримінально-виконавчий кодекс України 2003 року передбачає, що чоловіки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі, відбувають покарання у виправних колоніях максимального рівня безпеки (стаття 18). Зазвичай вони тримаються у камерах на двох осіб і їм дозволяється щоденна прогулянка тривалістю одна година (стаття 151).

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

37. Заявник скаржився на те, що умови тримання його під вартою у Хмельницькому СІЗО та Ладижинській виправній колонії суперечили статті 3 Конвенції, яка передбачає:

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.".

А. Прийнятність

2. Умови тримання під вартою у Хмельницькому СІЗО

38. Уряд стверджував, що заявник не вичерпав національні засоби юридичного захисту, оскільки не звернувся з цією скаргою до прокуратури.

39. Заявник оскаржив цей аргумент і послався на практику Суду, зазначивши, що в Україні не було ефективних національних засобів юридичного захисту у зв’язку з такими скаргами (див., серед багатьох наведених заявником посилань, рішення у справі "Мельник проти України" (Melnik v. Ukraine), заява № 72286/01, пункти 69-71, від 28 березня 2006 року).

40. Суд не вважає за необхідне розглядати питання вичерпання засобів юридичного захисту, оскільки ця скарга у будь-якому випадку має бути оголошена неприйнятною з таких причин.

41. Суд повторює, що під час оцінки умов тримання під вартою має враховуватися сукупний вплив цих умов, а також конкретні твердження, висунуті заявником. Також має враховуватися тривалість періоду, упродовж якого особа трималася під вартою у конкретних умовах (див. рішення у справі "Муршіч проти Хорватії" [ВП] (<...>) [GC], заява № 7334/13, пункт 101, від 20 жовтня 2016 року, з подальшими посиланнями).

42. Перш за все, Суд зазначає, що критика заявника щодо умов тримання його під вартою у Хмельницькому СІЗО не включала в себе аргумент стосовно переповненості як такий (див. пункт 7).

43. Щодо його твердження про відсутність жодного інвентарю для прибирання у камері та малий розмір душових, Суд вважає, що навіть якщо ситуація була такою, як описав заявник, вона свідчила про умови тримання під вартою, які не досягнули рівня суворості, необхідного для порушення питання за статтею 3 Конвенції.

44. Суд також бере до уваги аргумент заявника щодо камери відеоспостереження у камері (див. там само).

45. У своїй практиці Суд встановив, що спостереження за поведінкою засудженого, хоча безперечно є втручанням, не є per se несумісним зі статтею 3 Конвенції. Цей захід вживається з метою як забезпечення безпеки виправної колонії, так і захисту засуджених від ризику тиску або навіть фізичного нападу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Клібіш проти Польщі" (Klibisz v. Poland), заява № 2235/02, пункт 320, від 04 жовтня 2016 року).

46. У цій справі сторонами не оскаржується те, що камера знаходилася над зоною туалету (див. пункти 7 і 8). Суд встановив, що очікування щодо приватності особливо великі у місцях, які за своїм характером є приватними, такі як туалети (див. рішення у справі "Лопез Рібалда та інші проти Іспанії" [ВП] (Lуpez Ribalda and Others v. Spain) [GC], заяви № 1874/13 і 8567/13, пункт 125, від 17 жовтня 2019 року). Проте заявник не надав доказів, що користування туалетом охоплювалося відеоспостереженням, незважаючи на те, що він міг попросити записи з відеокамер для підтвердження цього (див., для порівняння, рішення у справі "Петухов проти України" (Petukhov v. Ukraine (no. 2), заява № 41216/13, пункт 122, від 12 березня 2019 року). Хоча Суд ретельно розгляне контроль і спостереження за засудженими у зонах, де вони очікують найвищий рівень приватності, у цій справі на підставі наявної у нього інформації Суд не може дійти висновку про обґрунтованість цієї скарги.

47. Інший аргумент, який висунув заявник, стосувався нібито поганого освітлення (див. пункт 7). Навіть припустивши, що освітлення дійсно було недостатнім, ніщо не свідчить про те, що воно спричинило заявнику страждання, які досягнули рівня суворості, необхідного, щоб стаття 3 Конвенції підлягала застосуванню. Це набуває ще більшої ваги з огляду на відносно коротку тривалість тримання заявника під вартою в оскаржуваних умовах: двадцять один день (див. пункт 6).

48. З цього випливає, що ця скарга є явно необґрунтованою та має бути відхилена відповідно до підпункту "а" пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.

3. Умови тримання під вартою у Ладижинській виправній колонії

49. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

В. Суть

1. Аргументи сторін