Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Брайловська проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Йонко Грозєв (<…>), Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Ладо Чантурія (<…>), судді,

та Віктор Соловейчік (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 21 квітня 2020 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 14031/09), яку 17 лютого 2009 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянка України пані Раїса Михайлівна Брайловська (далі - заявниця).

2. В рішенні, ухваленому 06 червня 2019 року (далі - основне рішення), Суд постановив, що вилучення квартири заявниці у м. Ялті не відповідало принципу законності, і тому було порушено статтю 1 Першого протоколу до Конвенції (див. рішення у справі "Брайловська проти України" (Braylovska v. Ukraine), заява № 14031/09, пункти 56-66 рішення, та пункт 2 резолютивної частини, від 06 червня 2019 року).

3. Відповідно до статті 41 Конвенції заявниця вимагала справедливу сатисфакцію матеріальної та моральної шкоди.

4. Оскільки питання про застосування статті 41 Конвенції не було готовим до вирішення, Суд відклав його розгляд і запропонував Уряду та заявниці протягом трьох місяців з дати повідомлення про це рішення подати свої письмові зауваження з цього питання і, зокрема, поінформувати Суд про досягнення ними будь-якої угоди (там само, пункт 75 та пункт 4 резолютивної частини).

5. Заявниця та Уряд не досягли угоди. Обидві сторони надали свої зауваження.

6.Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.".

I. ШКОДА

A. Доводи сторін

1. Заявниця

7. Зазначивши, що за обставин цієї справи повернення квартири на вулиці Пушкінській було б практично неможливим через політичний контекст і з огляду на реконструкцію будівлі, в якій знаходилася квартира, заявниця просила Суд відшкодувати її матеріальні збитки шляхом компенсації ринкової вартості квартири, яку вона оцінила в 2 305 861,26 українських гривень (далі - грн, еквівалент 208 835,30 євро за курсом на 31 грудня 2013 року). Її обрахунки ґрунтувалися на вартості квартири сусідів у будинку на вулиці Пушкінській, яка, як стверджується, була придбана у лютому 2005 року за 103 657,94 євро, та доданого до неї індексу інфляції. Площа квартири сусідів становила 43,2 кв.м, тобто на 5 кв.м більше ніж квартира заявниці, проте, на відміну від квартири заявниці, там не було туалету та ванної кімнати. Як стверджується, компанія надала відповідний договір купівлі-продажу під час провадження у національних судах.

8. Заявниця також вимагала 120 750 євро в якості відшкодування втраченого прибутку через неможливість надавати квартиру на вулиці Пушкінській в оренду. У зв’язку з цим вона посилалася на поточну вартість оренди квартири в сусідньому будинку, вказану на веб-сайті booking.com.

9. Заявниця також вимагала відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000 євро у зв’язку зі стресом, спричиненим незаконним відчуженням її майна.

2. Уряд

10. Уряд заперечив проти вимоги заявниці щодо відшкодування матеріальної шкоди як необґрунтованої та не підтвердженої доказами. Він стверджував, що заявниця не надала жодних документів, в яких би містилася оцінка ринкової вартості квартири на вулиці Пушкінській. Уряд також наголосив, що в якості компенсації за відчужене майно заявниці було надано квартиру на вулиці Сосновій. Якби заявниця вважала, що вартість цієї квартири не була співставна з вартістю квартири на вулиці Пушкінській, то під час провадження у Суді вона б вимагала різницю, надавши відповідні докази, проте не зробила цього.

11. Уряд стверджував, що йому не вдалося отримати експертний звіт про оцінку нерухомого майна щодо обох квартир за відсутності відповідної технічної документації обох об’єктів нерухомого майна. У зв’язку з цим він зазначив, що Україна втратила фактичний контроль над Кримським півостровом у лютому 2014 року і з того часу не мала доступу до даних, що зберігалися на цій частині її території.

12. Уряд також вказав на спекулятивний характер вимоги заявниці щодо втрати майбутнього прибутку і стверджував, inter alia, що вона не надала жодних доказів для підтвердження здачі нею квартири в оренду, наприклад, довідки від податкових органів влади щодо сплати нею податків від здійснення такої діяльності.