Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Вагапов проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Габріеле Куцско-Штадльмайер (<...>), Голова,

Мартіньш Мітс (<...>),

Аня Сайбер-Фор (<...>), судді,

та Мілан Блашко (<...>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву, яку 14 червня 2011 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин Російської Федерації п. Ахмед Хан Епсієвич Вагапов (далі - заявник);

рішення повідомити Уряду України (далі - Уряд) про скарги на побутові умови тримання заявника під вартою, надання медичної допомоги, а також на законність та обґрунтованість тримання заявника під вартою, а решту скарг визнати у заяві неприйнятними;

повідомлення від Уряду Російської Федерації, що він не бажав використовувати своє право брати участь у справі відповідно до пункту 1 статті 36 Конвенції та пункту 1 правила 44 Регламенту Суду ;

доводи сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 25 лютого 2020 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

Заявник скаржився за статтею 3 Конвенції на неналежні умови тримання його під вартою, ненадання йому належної медичної допомоги в Сімферопольському СІЗО та за пунктами 1 та 3 статті 5 Конвенції - на свавільність і необґрунтованість тримання його під вартою під час досудового слідства.

1. Заявник народився у 1966 році та проживає у с. Михайлівка. Заявника представляв п. А.Р. Ісмаілов - юрист, який практикує у м. Сімферополі.

2. Уряд представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження п. І. Ліщина з Міністерства юстиції.

3. Факти справи, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.

I. КРИМІНАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ ЩОДО ЗАЯВНИКА ТА ТРИМАННЯ ЙОГО ПІД ВАРТОЮ

4. У 2010 році щодо заявника було порушено кримінальну справу за підозрою у: 1) заподіянні фізичній особі легких тілесних ушкоджень та 2) погрозі працівнику правоохоронного органу під час виконання ним службових обов’язків. Під час досудового слідства заявник тримався під вартою.

5. 29 листопада 2010 року Залізничний районний суд міста Сімферополя (далі - районний суд) визнав заявника винним за всіма пунктами обвинувачення та звільнив його від відбування покарання у виді позбавлення волі на строк три роки з іспитовим строком два роки. Суд звільнив заявника з-під варти під підписку про невиїзд.

6. 25 січня 2011 року Апеляційний суд Автономної Республіки Крим (далі - Апеляційний суд АР Крим) скасував вирок від 29 листопада 2010 року та направив справу на додаткове розслідування. Він також обрав заявнику запобіжний захід у вигляді взяття під варту, посилаючись на "тяжкість і характер вчинених злочинів". Заявник був взятий під варту після засідання суду.

7. 12 березня 2011 року розслідування було закінчено і справу направили до районного суду для розгляду по суті.

8. 23 червня 2011 року районний суд визнав заявника винним за всіма пунктами обвинувачення та обрав йому покарання у виді позбавлення волі на строк три роки без іспитового строку. Суд також вирішив обрати заявнику запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили.

9. 09 серпня 2011 року та 19 січня 2012 року Апеляційний суд АР Крим і Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ залишили без змін вирок районного суду від 23 червня 2011 року.

10. 17 вересня 2013 року, відбувши покарання у повному обсязі, заявник був звільнений з виправної колонії.

II. УМОВИ ТРИМАННЯ ЗАЯВНИКА ПІД ВАРТОЮ, СТАН ЙОГО ЗДОРОВ’Я ТА НАДАНА ЙОМУ МЕДИЧНА ДОПОМОГА ПІД ЧАС ТРИМАННЯ ПІД ВАРТОЮ

А. Історія хвороби заявника

11. Заявник офіційно визнаний особою з інвалідністю I групи (найважчий ступінь інвалідності) через параплегію нижніх кінцівок внаслідок отримання вогнепального поранення спинного мозку у 1996 році. Оскільки він прикутий до інвалідного візка, у нього виникло шкірне захворювання, відоме як пролежні (decubitus ulcers).

12. Протягом періоду з 21 липня по 29 листопада 2010 року заявника тримали під вартою в Сімферопольському слідчому ізоляторі (далі - СІЗО) у рамках того ж кримінального провадження. Згодом він перебував на волі з 29 листопада 2010 року по 25 січня 2011 року.

13. Під час тримання під вартою у 2010 році заявник пройшов стаціонарне лікування загострення хронічного пієлонефриту та йому було проведено операцію у зв’язку з його пролежнями.

В. Період, який розглядається

14. 26 січня 2011 року відповідно до постанови апеляційного суду від 25 січня 2011 року, якою було санкціоновано тримання заявника під вартою (див. пункт 6), заявника знову помістили до Сімферопольського СІЗО. З огляду на стан здоров’я заявника було переведено до медичної частини СІЗО.

15. 12 квітня 2011 року він пройшов флюорографічне обстеження грудної клітки. Йому діагностували загострення хронічного бронхіту, але він відмовився від рекомендованого лікування.

16. 18 квітня 2011 року заявника оглянув нейрохірург центральної районної лікарні міста Саки, який задокументував наявність чорних слідів опіку на трьох пальцях на лівій нозі заявника та пухиря від опіку на правій нозі. Лікар рекомендував лікування. Заявнику також діагностували погіршення стану пролежнів на сідницях, яке сягнуло стадії гнійних ран з утворенням свищів. Лікар рекомендував заявнику лежати на животі, повертатися кожні дві години і щодня митися, залишаючись у горизонтальному положенні. Сидіти було заборонено взагалі. Насамкінець лікар встановив, що заявнику потрібне було негайне стаціонарне лікування його пролежнів в умовах спеціалізованого медичного закладу.

17. 19 квітня 2011 року заявника оглянув комбустіолог міської лікарні Сімферополя, який діагностував опіки окропом другого та третього ступеня (за чотириступеневою шкалою) на обох ногах. Він дійшов висновку, що заявник не потребував госпіталізації, а його опіки вважалися поверхневими, і могли загоїтися самостійно протягом двох-трьох тижнів. Було виписано мазь для щоденного застосування. Заявник відмовився від цього лікування.

18. 04 травня 2011 року захисник заявника звернувся з клопотанням, щоб адміністрація СІЗО призначила огляд заявника медичною комісією для визначення стану його здоров’я та медичних потреб, а також можливості їхнього задоволення в СІЗО.

19. 05 травня 2011 року заявника оглянув нейрохірург Кримської республіканської установи "Клінічна лікарня імені М.О. Семашка" (далі - лікарня Семашка), який загалом підтвердив діагнози, поставлені 18 та 19 квітня, але вважав, що заявник не потребував госпіталізації. Заявнику призначили певне лікування, характер якого сторонами уточнений не був.

20. Того ж дня заявника також оглянув нефролог із лікарні Семашка, який діагностував йому атонію сечовивідної системи (нетримання сечі) та хронічний пієлонефрит. Лікар дійшов висновку, що заявник не потребував госпіталізації, і виписав рецепт для його амбулаторного лікування. Заявник відмовився дотримуватися цього лікування.

21. 06 травня 2011 року заявника оглянув хірург лікарні Семашка, який зазначив, що опіки другого та третього ступенів не загоїлися. Лікар призначив лікування. Госпіталізація не вважалася необхідною.

22. Того ж дня заявника також оглянув офтальмолог лікарні Семашка, який діагностував йому гострий кон’юнктивіт обох очей та призначив лікування.

23. 16 травня 2011 року після скарг на біль в області грудей заявнику було зроблено рентгенограму відповідної області, яка виявила у нього перелом ребра.

24. 19 травня 2011 року заявника оглянув травматолог міської лікарні Сімферополя № 6 (далі - лікарня № 6). У медичному висновку було зазначено, що заявник поводився агресивно та не зміг пояснити, за яких обставин зламав ребро. Було надано нечіткі рекомендації щодо лікування заявника.

25. 03 червня 2011 року адміністрація СІЗО написала захиснику заявника, що не було жодних підстав для обстеження заявника медичною комісією, оскільки його вже багато разів обстежували різні лікарі.

26. 14 липня 2011 року заявника оглянув хірург лікарні № 6, який діагностував парапроктит (гнійне запалення клітковини, що оточує пряму кишку) та рекомендував проведення операції з розтину абсцесу в умовах спеціалізованого медичного закладу. Лікар зробив письмову заяву, що операція була "протипоказана в ... умовах, притаманних СІЗО".

27. 15 липня 2011 року заявника доставили до лікарні № 6. Завідувач хірургічного відділення оглянув його та дійшов висновку, що госпіталізація не вимагалася. У результаті того ж дня заявника було повернуто до СІЗО.

28. 20 липня 2011 року у відповідь на клопотання захисника заявника дозволити лікарю системи охорони здоров’я Міністерства охорони здоров’я України оглянути заявника Кримський апеляційний суд написав, що це питання належало до компетенції адміністрації СІЗО.

29. 10 серпня 2011 року адміністрація СІЗО повідомила представника заявника, що під час тримання під вартою в СІЗО заявника сім разів оглядав хірург, двічі - нейрохірург, двічі - гастроентеролог, один раз - травматолог, один раз - нефролог, двічі - уролог, один раз - офтальмолог; один раз - терапевт та двічі - комбустіолог. Заявник відмовився від лікування, рекомендованого всіма цими лікарями, і у зв’язку з цим було складено сорок п’ять актів про відмову.

30. 20 вересня 2011 року заявника було переведено із СІЗО для відбування покарання.

31. Згідно з його твердженнями під час перебування у СІЗО він тримався у камері площею приблизно 11 кв.м разом з трьома ув’язненими, в якій не було місця для пересування на інвалідному візку. Він не вказав дати тримання його під вартою у зазначеній камері. Заявник також стверджував, що йому допомагали співкамерники, які перевозили його під час перебування в СІЗО.

ВІДПОВІДНІ МІЖНАРОДНІ ДОКУМЕНТИ

32. У відповідній частині доповіді Комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (далі - КЗК) для Уряду України за результатами візиту до України з 09 по 21 грудня 2013 року (CPT/Inf (2014) 15) зазначено:

"120. ... Ситуація у Сімферопольському СІЗО була некращою. Умови в камерах були такими самими жахливими, як і тринадцять років тому, коли Комітет уперше відвідав цю установу. Умови в напівпідвальних камерах, розташованих у I-му блоці установи, безсумнівно є неналежними з огляду на стан ремонту, вологість, освітлення в приміщеннях і вентиляцію.".

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

33. Заявник скаржився на те, що медична допомога, а також умови тримання його під вартою в СІЗО, зважаючи на встановлену йому інвалідність, були неналежними. Він посилався на статтю 3 Конвенції, яка передбачає:

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.".

А. Прийнятність

1. Щодо наданої заявнику медичної допомоги

34. Уряд стверджував, що під час перебування у СІЗО заявник знаходився під постійним медичним наглядом і доглядом. Йому пропонувалося необхідне лікування, але він неодноразово відмовлявся від нього.

35. Заявник скаржився на ненадання йому належної медичної допомоги в СІЗО. Зокрема, він стверджував, що поганий стан його здоров’я був недооцінений. Він також посилався на постійне погіршення стану здоров’я та відмову в доступі до обраного ним лікаря, який лікував його до затримання. Заявник не прокоментував конкретні аргументи Уряду щодо його відмов від запропонованої медичної допомоги, стверджуючи загалом, що він потребував стаціонарного лікування, але не отримав його.

36. Не оскаржується те, що у заявника була низка захворювань (див. пункти 17, 19-23), одне з яких було пов’язане з встановленою йому інвалідністю та вимагало спеціального догляду та лікування (див. пункт 16). Проте, як вбачається з наявних документів у матеріалах справи, стан здоров’я заявника регулярно контролювався як лікарями СІЗО, так і лікарями системи охорони здоров’я Міністерства охорони здоров’я України, та йому призначалося відповідне лікування.

37. Суд посилається на численні відмови заявника від запропонованого лікування (див. пункт 29) і зазначає, що вони, вочевидь, були безпідставними.

38. Щодо аргумента заявника про необхідність стаціонарного лікування під час перебування у СІЗО Суд зазначає, що така рекомендація дійсно давалася в квітні 2011 року у зв’язку з його пролежнями (див. пункт 16) та в липні 2011 року у зв’язку з парапроктитом (див. пункт 26). Проте під час низки наступних консультацій як з лікарями системи охорони здоров’я Міністерства охорони здоров’я України, так і лікарями СІЗО, рекомендація про стаціонарне лікування більше не повторювалася.

39. З огляду на зазначене Суд вважає, що держава не може нести відповідальність за негативні наслідки, спричинені відмовою самого заявника від запропонованого йому лікування. Отже, Суд доходить висновку, що за цих обставин доступна заявнику медична допомога була належною.