Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Стриж проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Сіофра О’Лірі (<…>), Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Ладо Чантурія (<…>), судді,

та Мілан Блашко (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 10 грудня 2019 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 39071/08), яку 06 серпня 2008 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянка України пані Валентина Демидівна Стриж (далі - заявниця).

2. Заявницю представляв п. А.О. Кузнєцов - юрист, який практикує у м. Запоріжжі. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина з Міністерства юстиції.

3. Заявниця скаржилася за пунктом 1 статті 6 Конвенції на порушення принципу рівності сторін та на надмірну тривалість провадження. Посилаючись на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, вона скаржилася на позбавлення її власності.

4. 20 лютого 2013 року Уряд було повідомлено про заяву.

5. Уряд заперечив проти розгляду заяви комітетом. Розглянувши заперечення Уряду, Суд відхиляє його (див. аналогічний підхід в рішеннях у справах "Неділенко та інші проти України" (Nedilenko and Others v. Ukraine) [Комітет], заява № 43104/04, пункт 5, від 18 січня 2018 року, "Гелетей проти України" (Geletey v. Ukraine) [комітет], заява № 23040/07, пункт 4, від 24 квітня 2018 року, та "Щербаков проти України" (Shcherbakov v. Ukraine) [комітет], заява № 39708/13, пункт 4, від 20 вересня 2018 року).

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Заявниця народилася у 1937 році та проживає у м. Запоріжжі.

7. 26 грудня 2001 року заявниця придбала у пана Т. квартиру у м. Запоріжжі. Вона сплатила 26 500 українських гривень (далі - грн).

8. 17 травня 2005 року заявниця була залучена як сторона до провадження щодо цивільного спору між продавцем квартири та іншими зацікавленими сторонами. Заявницю було залучено до провадження як співвідповідача, оскільки позивачі висунули додаткові вимоги щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, укладеного між продавцем та заявницею у 2001 році.

9. 19 жовтня 2005 року Заводський районний суд міста Запоріжжя визнав, inter alia, договір купівлі-продажу квартири недійсним. Крім того, він визнав власниками квартири пана В.С. та пана І.С. Суд зобов’язав пана Т. сплатити заявниці 26 500 грн. Заявниця подала апеляційну скаргу.

10. 13 грудня 2005 року Апеляційний суд Запорізької області скасував рішення від 19 жовтня 2005 року як незаконне та відмовив у задоволенні вимог у зв’язку з необґрунтованістю. Позивачі оскаржили рішення у касаційному порядку.

11. 04 квітня 2006 року Верховний Суд України постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження та ухвалив надіслати копії касаційного скарги сторонам провадження, яких, у свою чергу, було зобов’язано надіслати свої заперечення до 04 травня 2006 року.

12. 24 жовтня 2007 року матеріали справи було передано на розгляд Апеляційному суду Одеської області.

13. Заявницю не було повідомлено або будь-яким іншим чином поінформовано про касаційну скаргу про відкриття касаційного провадження.

14. 03 квітня 2008 року Апеляційний суд Одеської області, діючи як суд касаційної інстанції, розглянув справу. Сторони про судове засідання поінформовані не були. Розглянувши касаційну скаргу та матеріали справи, суд касаційної інстанції скасував рішення від 13 грудня 2005 року у зв’язку з необґрунтованістю та залишив без змін рішення від 19 жовтня 2005 року. 02 травня 2008 року заявниця дізналася про судове засідання та ухвалу суду касаційної інстанції.

15. 03 липня 2009 року В.С. ініціював судове провадження, вимагаючи виселення заявниці з квартири. 21 квітня 2010 року Оджонікідзевський районний суд міста Запоріжжя постановив виселити заявницю. Ця постанова не оскаржувалась.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

16. Відповідні положення Цивільного процесуального кодексу України 2004 року у редакції, чинній на момент подій, передбачали:

Стаття 328

Витребування справи, надіслання копій касаційної скарги особам, які беруть участь у справі, заперечення на касаційну скаргу

"1. Одержавши касаційну скаргу, … суд касаційної інстанції у десятиденний строк з дня постановлення ухвали про прийняття касаційної скарги витребовує справу, надсилає копії касаційної скарги та доданих до неї матеріалів особам, які беруть участь у справі, і встановлює строк, протягом якого можуть бути подані заперечення на касаційну скаргу.".

Стаття 333

Порядок розгляду справи судом касаційної інстанції

1. У касаційному порядку справа розглядається колегією у складі п’яти суддів без повідомлення осіб, які беруть участь у справі.".

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ (СПРАВЕДЛИВІСТЬ)

17. Заявниця скаржилася на порушення її права на справедливий судовий розгляд у зв’язку з неповідомленням її про касаційне провадження та ненаданням можливості подати заперечення на касаційну скаргу. Вона посилалася на пункт 1 статті 6 Конвенції, який передбачає:

"1. Кожен має право на справедливий розгляд його справи який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру …".

А. Прийнятність

18. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

В. Суть

19. Заявниця наголосила, що ненадіслання судом касаційної інстанції їй копії касаційної скарги для надання можливості подати заперечення на неї суперечило статті 328 Цивільного процесуального кодексу України.

20. Уряд не погодився, зазначивши, що право заявниці на справедливий судовий розгляд порушено не було, оскільки суд касаційної інстанції розглядав факти та матеріали, про які сторонам уже було відомо, а те, що заявниця не мала змоги подати заперечення на касаційну скаргу, не призвело до неправильного розгляду її справи.

21. Суд уже встановлював, що неповідомлення сторін про апеляційні скарги, подані в їхніх справах, внаслідок чого вони були позбавлені можливості взяти участь у засіданні апеляційного суду з метою захисту своїх цивільних прав, становило порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (див. рішення у справах "Лазаренко та інші проти України" (Lazarenko and Others v. Ukraine), заява № 70329/12 та 5 інших заяв, пункти 36 і 43, від 27 червня 2017 року, "Созонов та інші проти України" (Sozonov and Others v. Ukraine) [Комітет], заява № 29446/12 та 11 інших заяв, пункти 7 і 10, від 08 листопада 2018 року, та "Біла та інші проти України" (Bila and Others v. Ukraine) [Комітет], заява № 36245/12 та 10 інших заяв, пункти 8 і 11, від 20 грудня 2018 року). Суд також встановив порушення принципу рівності сторін у зв’язку з тим, що Верховний Суд не направив заявникам копію письмових зауважень позивачів (див. рішення у справі "Худакова та інші проти Словаччини" (<…>), заява № 23083/05, пункти 30-32, 27, від 27 квітня 2010 року).

22. У цій справі касаційне провадження було вирішальним для визначення майнових прав заявниці. Оскільки її було залучено як сторону до провадження у судах першої та апеляційної інстанцій, їй мала бути надана можливість взяти участь у касаційному провадженні.

23. Однак подану позивачами касаційну скаргу не було надано заявниці, яку навіть не поінформували про касаційне провадження, незважаючи на те, що відповідно до статті 328 Цивільного процесуального кодексу України суд касаційної інстанції був зобов’язаний надіслати їй копію скарги та запропонувати подати заперечення. У результаті заявницю було позбавлено можливості дізнатися про касаційну скаргу протилежної сторони та подати на неї заперечення і, таким чином, заявницю було позбавлено права на змагальність судового процесу.