Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Мякотін проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Сіофра О’Лірі (<...>), Голова,

Ганна Юдківська (<...>),

Ладо Чантурія (<...>), судді,

та Мілан Блашко (<...>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 26 листопада 2019 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 29389/09), яку 14 травня 2009 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Іван Олександрович Мякотін (далі - заявник).

2. Заявника представляв пан В.І. Довженко - юрист, який практикує у м. Маріуполі. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина з Міністерства юстиції.

3. Заявник стверджував про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції у зв’язку з конфіскацією його автомобіля за стверджуване порушення митних правил.

4. 03 березня 2014 року про цю скаргу було повідомлено Уряд, а решту скарг у заяві було визнано неприйнятними відповідно до пункту 3 правила 54 Регламенту Суду .

5. Уряд заперечив проти розгляду заяви комітетом. Розглянувши заперечення Уряду, Суд відхиляє його.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Заявник є громадянином України, він народився у 1987 році та проживає у м. Бердянську.

7. 22 червня 2007 року заявник отримав видану іспанськими органами влади посвідку на постійне проживання, дійсну до 18 червня 2009 року. Він зазначає, що на момент подій проживав в Іспанії.

8. 30 квітня 2008 року заявник перетнув кордон України з Польщею на митному посту "Краковець". Він їхав на купленому в Іспанії автомобілі "Опель Вектра". Під час проходження митного контролю заявник зазначив, що постійно проживав в Іспанії та приїхав до України для продовження навчання. У митній декларації заявник також вказав, що проживав в Іспанії. Для підтвердження своєї заяви заявник надав посвідку на постійне проживання в Іспанії. Працівник митниці Т. вирішив, що заявнику, як резиденту Іспанії, було дозволено тимчасово до 30 червня 2008 року ввезти автомобіль на митну територію України без сплати ввізного мита.

9. 05 червня 2008 року заявника зупинили працівники ДАІ і 27 червня 2008 року було складено протокол про адміністративне правопорушення. Було зроблено висновок, що заявник порушив митні правила, оскільки він мав вважатися резидентом України, і тому мав сплатити за свій автомобіль 56 394,40 українських гривень (далі - грн) (приблизно 5 000 євро на момент подій) митних зборів.

10. 02 липня 2008 року Львівська митниця призначила службове розслідування законності дій працівника митниці Т., обов’язком якого було здійснення митного оформлення у справі заявника.

11. 04 липня 2008 року Бердянська митниця вилучила автомобіль заявника. Справу про адміністративне правопорушення щодо заявника, ініційовану за фактом порушення митних правил, було направлено до суду. Заявника звинуватили у переміщенні транспортного засобу через митний кордон України поза митним контролем та ухиленні від сплати ввізного мита.

12. 07 липня 2008 року за клопотанням Бердянської митниці Бердянська філія Запорізької торгово-промислової палати оцінила автомобіль заявника та склала звіт, в якому було зазначено, що його вартість складала 76 088 гривень (9 881,56 євро на момент подій).

13. 07 липня та 21 серпня 2008 року Бердянська податкова міліція вирішила не порушувати кримінальну справу щодо заявника за ухилення від сплати податків і незаконне ввезення автомобіля, оскільки сума стверджуваної шкоди була меншою за мінімальну суму, необхідну, щоб у відповідних діях був склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України.

14. 04 серпня 2008 року Бердянська митниця склала висновок по справі заявника про адміністративне правопорушення. Митниця встановила, що 30 квітня 2008 року під час митного контролю заявник заявив, що його постійним місцем проживання була Іспанія. Проте у паспорті заявника був відсутній штамп, який би це підтверджував. До того ж, митниця встановила, що факт постійного місця проживання заявника, зареєстрованого у м. Бердянську, також підтверджував, що під час перетину кордону він був резидентом України. З огляду на зазначене та пославшись на положення, inter alia, Закону України "Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України" (див. пункт 31) та постанову Кабінету Міністрів України від 31 березня 1995 року № 231 "Про затвердження Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення" (див. пункт 33), митниця дійшла висновку, що під час перетину кордону заявник був резидентом України. Насамкінець, пославшись на звіт про оцінку ринкової вартості автомобіля від 07 липня 2008 року (див. пункт 12), митниця встановила, що сума ввізного мита, від сплати якого ухилився заявник, становила 70 922,90 грн.

15. 22 серпня 2008 року Львівська митниця склала акт службового розслідування. Згідно з цим актом Т. не міг згадати всі деталі обставин митного оформлення, здійсненого 30 квітня 2008 року, через сплив часу. Втім, заявник пояснив, що під час перетину кордону він надав документи, які підтверджували право власності на автомобіль, і митну декларацію вказавши, що його постійним місцем проживання була Іспанія. З висновку також випливає, що під час перевірки на кордоні заявник надав видану іспанськими органами влади посвідку на постійне проживання та пояснив, що постійно проживав в Іспанії і перед виїздом з України здав свій паспорт на зберігання органам державної влади.

16. 05 вересня 2008 року працівника митниці Т. було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у зв’язку з неправильним застосуванням у справі заявника митних правил. У відповідному наказі було зазначено, що оскільки в митній декларації було вказано, що заявник постійно проживав в Іспанії, Т. вирішив, що заявник міг тимчасово ввезти свій автомобіль на українську територію. Проте таке рішення було незаконним, оскільки нічого не свідчило, що заявник був взятий на постійний або тимчасовий облік у консульстві України за кордоном. Також було зроблено висновок, що Т. міг і мав розуміти незаконність своїх дій. Причинами неправильного застосування митних правил були недостатня підготовка та неналежне ставлення до виконання своїх обов’язків.

17. 20 жовтня 2008 року Бердянський міський відділ Міністерства внутрішніх справ України видав довідку про те, що з 16 грудня 2003 року місце проживання заявника було зареєстровано у місті Бердянську.

18. 10 листопада 2008 року Бердянський міськрайонний суд, посилаючись на статтю 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення та статті 322 і 328 Митного кодексу України, закрив провадження у справі заявника у зв’язку із закінченням строку давності, проте зобов’язав конфіскувати автомобіль заявника. У судовому засіданні заявник пояснив, що працював в Іспанії, і вперше в’їхав в Україну на своєму автомобілі. Під час в’їзду в Україну він надав всі відповідні документи працівнику митниці і не ухилявся від митного контролю. Проте суд встановив, що під час перетину кордону заявник вказав у митній декларації, що постійно проживав в Іспанії. Він також зазначив, що ввозив із собою автомобіль тимчасово. Того ж дня він взяв на себе зобов’язання вивезти автомобіль з митної території України до 30 червня 2008 року. Суд встановив, що згідно з отриманою від місцевого відділу Міністерства внутрішніх справ України інформацією (див. пункт 17) на момент перетину кордону його місце проживання було зареєстровано у місті Бердянську. Суд також послався на висновки акту службового розслідування (див. пункт 15), згідно з якими працівник митниці Т. був притягнутий до дисциплінарної відповідальності у зв’язку з неправильним застосуванням у справі заявника митних правил. З огляду на наведені міркування суд дійшов висновку, що заявник як резидент України вказав неправдиву інформацію у митній декларації і в результаті зловживання службовим становищем посадовими особами митних органів ухилився від сплати ввізного мита.

19. Заявник подав апеляційну скаргу, вказавши на недоведеність його вини. Доказів, що він мав намір порушити митні правила, не було. Заявник надав працівнику митниці всі необхідні документи. Зокрема, під час службового розслідування працівник митниці Т. зазначив, що прийняв відповідне рішення на підставі наданих заявником документів. Заявник також зазначив, що не мав постійного місця проживання в Україні, оскільки його батьки проживали в Іспанії, і він приїжджав до України двічі на рік, щоб складати іспити в університеті. Посилаючись на положення Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (див. пункти 28 і 29), заявник наполягав, що був резидентом Іспанії, а відсутність штампу "постійне проживання" у його паспорті не було критерієм для встановлення його місця проживання. Під час накладення покарання у вигляді конфіскації суд першої інстанції не врахував його характеристику, ступінь його вини, його фінансовий стан, характер вчиненого правопорушення, обставини, що пом’якшують та обтяжують відповідальність. Насамкінець заявник зазначив, що суд не надав жодного обґрунтування для підтвердження свого рішення не накладати на нього штраф, а конфіскувати його автомобіль. Згідно з твердженнями заявника таке стягнення було занадто суворим за скоєне ним правопорушення, і ставило під сумнів, чи мало воно бути застосоване взагалі.

20. 17 листопада 2008 року Азовський регіональний інститут управління підтвердив, що заявник навчався там з 2004 року.

21. 22 грудня 2008 року Апеляційний суд Запорізької області вніс зміни до постанови від 10 листопада 2008 року та визнав заявника винним у порушенні митних правил, передбачених статтею 351 Митного кодексу України. Суд зазначив, що оскільки стягнення у вигляді конфіскації могло бути накладено у будь-який момент, справа щодо заявника за порушення статті 351 Митного кодексу України не могла бути закрита у зв’язку із закінченням строку давності. Суд також встановив, що сума ввізного мита, від сплати якого ухилився заявник, становила 56 393,40 грн (приблизно 4 994 євро на момент подій). На думку апеляційного суду, поведінка заявника свідчила, що коли заявник вказував своє місце проживання під час перетину кордону, він мав знати про незаконність своїх дій. Зокрема, у судовому засіданні заявник не зміг дати переконливої відповіді, чому вважав, що Іспанія була його постійним місцем проживання. До того ж, заявник відмовився відповісти на питання суду щодо свого місця проживання, зареєстрованого у місті Бердянську. Насамкінець суд зазначив, що неправильне застосування митних правил працівником митниці Т. у справі заявника не спростовувало його вину.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

А. Митний кодекс України 2002 року (чинний на момент подій)

22.Стаття 81 Кодексу передбачала, що декларування товарів і транспортних засобів здійснюється шляхом подання заяви з точними відомостями про товари і транспортні засоби, метою їх переміщення через митний кордон України, а також відомостями, необхідними для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.

23.Стаття 88 Кодексу передбачала, що під час виконання митних процедур декларант зобов’язаний:

(i) здійснити декларування товарів і транспортних засобів відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом;

(ii) на вимогу митного органу пред’явити товари і транспортні засоби для митного контролю і митного оформлення;

(iii) надати митному органу передбачені законодавством документи і відомості, необхідні для виконання митних процедур;

(iv) сплатити податки і збори.

24. Статті 322 і 328 Кодексу передбачали конфіскацію як одне з адміністративних стягнень за порушення митних правил. Строк накладання стягнення у вигляді конфіскації був необмеженим.

25. Інші відповідні положення Кодексу передбачають:

Стаття 351. Дії, спрямовані на переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України поза митним контролем

"Дії, спрямовані на переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України поза митним контролем, тобто їх переміщення через митний кордон України поза місцем розташування митного органу або поза часом здійснення митного оформлення, або з використанням незаконного звільнення від митного контролю внаслідок зловживання службовим становищем посадовими особами митного органу, -

тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі від 500 до 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або конфіскацію цих товарів, а також конфіскацію транспортних засобів, що використовувалися для переміщення товарів через митний кордон України - безпосередніх предметів порушення митних правил.".

Стаття 355. Дії, спрямовані на неправомірне звільнення від сплати податків і зборів або зменшення їх розміру

"Заявлення в митній декларації неправдивих відомостей та надання митному органу документів з такими відомостями як підстави для звільнення від сплати податків і зборів або зменшення їх розміру або несплата податків і зборів у строк, встановлений законодавством, а також інші протиправні дії, що спричинили недобори податків і зборів, за відсутності ознак злочину, -

тягнуть за собою накладення штрафу на громадян у розмірі від ста до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на посадових осіб підприємств - від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.".

В. Кодекс України про адміністративні покарання 1984 року

26. Відповідно до статті 38 Кодексу , чинного до 17 листопада 2008 року, строк накладання стягнення за адміністративним законодавством складає два місяці з дня скоєння адміністративного правопорушення та два місяці з дня виявлення триваючого адміністративного правопорушення. У разі відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи, але при наявності в діях порушника ознак адміністративного правопорушення адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше як через місяць з дня прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи або про її закриття.

27. Станом на 17 листопада 2008 року двомісячний строк для накладання стягнення у випадку розгляду справи судом був замінений на тримісячний строк.

С. Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб" (чинний на момент подій)

28. Відповідні положення статті 1.20.1 передбачають:

"Фізична особа - резидент - фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іншій державі, вона вважається резидентом [України], якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом [України], якщо має більш тісні особисті чи економічні зв’язки (центр життєвих інтересів) в Україні.

...

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім’ї ...".

29.Стаття 1.20.2 передбачає:

"Фізична особа - нерезидент - фізична особа, яка не є резидентом України.".

D. Закон України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" 2004 року (чинний на момент подій)

30. Цей Закон України регулює, inter alia, питання реєстрації місця проживання в Україні. Згідно зі статтею 3 цього Закону реєстрація місця проживання вимагає внесення таких відомостей (місце проживання або місце перебування) до паспорта, а також внесення цих даних до реєстраційного обліку органу державної влади.

E. Закон України "Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України" 2002 року (чинний на момент подій)

31. Відповідні положення статті 1 передбачають:

"Громадяни-резиденти - громадяни України, іноземці, а також особи без громадянства, які мають постійне місце проживання в Україні, у тому числі ті, які тимчасово перебувають за кордоном;

Громадяни-нерезиденти - іноземці, громадяни України, особи без громадянства, які мають постійне місце проживання за межами України, у тому числі ті, які тимчасово перебувають на території України;

Постійне місце проживання - місце проживання на території будь-якої держави не менше одного року громадянина, який не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом будь-якого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цією особою службових обов’язків або зобов’язань за договором.".

32. Згідно зі статтею 11 Закону резиденти України можуть тимчасово ввозити автомобіль терміном до одного року після сплати ввізного мита.

F. Постанова Кабінету Міністрів України від 31 березня 1995 року № 231 "Про затвердження Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення" (чинна на момент подій)

33. Затверджений цією постановою порядок передбачав, що для отримання паспорта, коли громадянин України постійно проживає за кордоном, особа має подати, inter alia, паспорт з відміткою про зняття з реєстраційного обліку про постійне місце проживання в Україні. До того ж, у разі виїзду за кордон на постійне проживання у паспорті робиться відповідний запис [штамп "постійне місце проживання"] із зазначенням держави виїзду.

G. Наказ Міністерства закордонних справ України від 22 листопада 1999 року № 201 "Про затвердження Порядку розгляду в дипломатичних представництвах або консульських установах України за кордоном клопотань громадян України, які виїхали за її межі тимчасово, про залишення на постійне проживання за кордоном" (чинний на момент подій)

34. Затверджений цим наказом порядок передбачав, що громадянин України, який виїхав за кордон тимчасово, але вирішив залишитися на постійне проживання за кордоном, міг отримати штамп "постійне проживання" у своєму паспорті після виконання певних формальностей.

H. Інші Закони України

35. Відповідно до листа Міністерства закордонних справ України Митній службі України від 18 листопада 2005 року доказом постійного проживання поза межами України є паспорт зі штампом "постійне проживання".

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ ДО КОНВЕНЦІЇ

36. Заявник скаржився за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на стверджуване порушення органами державної влади його майнових прав на автомобіль. Зокрема він зазначив, що не порушив жодних положень законодавства, а між положеннями Кодексу України про адміністративні правопорушення та Митним кодексом України існувала неузгодженість, яка мала тлумачитися на його користь таким чином, щоб справа про адміністративне правопорушення щодо нього була закрита у зв’язку із закінченням строку давності. Крім того, він стверджував, що накладення стягнення у вигляді конфіскації на підставі наведених положень законодавства без обмеження у строках було непропорційним.