Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Самойленко проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Габріеле Куцско-Штадльмайер (<…>), Голова,

Йонко Грозєв (<…>),

Ладо Чантурія (<…>), судді,

та Мілан Блашко (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 01 жовтня 2019 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 45050/10), яку 02 серпня 2010 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Олег Миколайович Самойленко (далі - заявник).

2. Заявнику було надано право представляти себе самостійно. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження п. І. Ліщина з Міністерства юстиції України.

3. Заявник скаржився на те, що органи державної влади не навели відповідних та достатніх підстав для обґрунтування досудового тримання його під вартою. Крім того, він скаржився, що судові постанови про продовження строку тримання його під вартою у квітні та червні 2010 року були ухвалені за його відсутності та за відсутності його захисника, і що він не мав у своєму розпорядженні процедури оскарження законності тримання його під вартою.

4. 09 грудня 2015 року про заяву було повідомлено Уряд.

5. 06 жовтня 2017 року заявник помер. 09 листопада 2019 року його жінка, пані Тетяна Самойленко, висловила бажання продовжити провадження у Суді.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Заявник, п. Олег Миколайович Самойленко, був громадянином України, який народився у 1962 році.

7. 08 лютого 2010 року прокуратура Дніпропетровської області затримала заявника за підозрою у фіктивному підприємництві.

8. 11 лютого 2010 року Жовтневий районний суд Дніпропетровської області (далі - районний суд) продовжив строк його затримання до десяти діб з метою вивчення відомостей про його особу.

9. 18 лютого 2010 року районний суд обрав заявнику запобіжний захід у вигляді взяття під варту. Суд зазначив, зокрема, що заявник не був працевлаштованим, мав погану характеристику за місцем його проживання та потенційно міг впливати на свідків і переховуватися.

10. Заявник, якого представляв захисник, подав апеляційну скаргу, зазначивши, зокрема, що він не мав судимостей, мав постійне місце проживання та мав на утриманні родину, у тому числі вагітну дружину та хворих літніх батьків, а також, що він страждав на різні хвороби, які могли погіршитися під час перебування під вартою.

11. 24 лютого 2010 року Апеляційний суд Дніпропетровської області (далі - апеляційний суд) залишив без змін постанову районного суду. Зокрема він зазначив про відсутність доказів того, що стан здоров’я заявника був несумісним з триманням під вартою, та що злочин, у скоєнні якого він обвинувачувався, був досить тяжким, оскільки передбачав покарання у виді позбавлення волі на строк до п’яти років.

12. 06 квітня 2010 року районний суд продовжив строк тримання заявника під вартою до 08 червня 2010 року. Свою постанову суд обґрунтував необхідністю проведення додаткових слідчих дій у справі та відсутністю підстав для звільнення заявника. Зазначену постанову було ухвалено у судовому засіданні у присутності прокурора, проте за відсутності заявника та його захисника. Згідно з твердженнями заявника вони не були повідомлені про засідання.

13. Згідно з його ж твердженнями він оскаржив постанову від 06 квітня 2010 року. Він також зазначив, що у незазначену дату апеляційний суд відмовив у задоволенні його апеляційної скарги, провівши засідання у присутності прокурора. Заявник та його захисник не були повідомлені про засідання. Заявник не надав копію ухвали апеляційного суду.

14. 07 червня 2010 року апеляційний суд, діючи як суд першої інстанції, знов продовжив строк тримання заявника під вартою до 08 липня 2010 року. Суд зазначив, що підстав для звільнення заявника не було. Засідання було проведено у присутності прокурора. Згідно з твердженнями заявника він та його захисник не були повідомлені про засідання. Постанова апеляційного суду оскарженню не підлягала.

15. У незазначену дату кримінальну справу заявника було передано до суду першої інстанції, та суд провів підготовче засідання. Суд першої інстанції залишив без змін обраний заявнику запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

16. 06 вересня та 28 жовтня 2010 року заявник клопотав про звільнення з-під варти під час розгляду справи судом. 02 листопада 2010 року суд першої інстанції відмовив у задоволенні цих клопотань у зв’язку з необґрунтованістю. Зокрема суд першої інстанції встановив, що злочини, у скоєнні яких обвинувачувався заявник, були досить тяжкими, оскільки можливим покаранням за них було позбавлення свободи на строк десять років або більше, що заявник стверджував про свою невинуватість та відмовлявся давати показання. Він також ухвалив, не навівши додаткових відомостей, що заявник міг впливати на свідків і, таким чином, перешкоджати слідству у випадку його звільнення.

I. LOCUS STANDI ДРУЖИНИ ЗАЯВНИКА

17. Перш за все, Суд зазначає, що заявник помер під час розгляду справи Судом. Його дружина, пані Тетяна Самойленко, поінформувала Суд про своє бажання підтримати його заяву. У низці справ, в яких заявник помирав під час розгляду справи, Суд брав до уваги заяви спадкоємців заявника або близьких членів сім’ї, що виявили бажання підтримати розгляд справи (див., наприклад, рішення у справі "Дімітар Крастев проти Болгарії" (Dimitar Krastev v. Bulgaria), заява № 26524/04, пункт 42, від 12 лютого 2013 року, з подальшими посиланнями). Суд не вбачає підстав для іншого висновку у цій справі, а тому погоджується, що пані Тетяна Самойленко може підтримувати заяву, спочатку подану заявником.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ

18. Заявник скаржився на свавільність та необґрунтованість рішень національних судів щодо застосування до нього запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Він також скаржився на те, що постанови від 06 квітня та 07 червня 2010 року, якими було продовжено строк застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, були ухвалені за його відсутності та за відсутності його захисника, та що він не мав у своєму розпорядженні процедури оскарження законності тримання його під вартою. Він посилався на пункти 1, 3 та 4 статті 5 Конвенції. Суд, якому належить провідна роль щодо здійснення юридичної кваліфікації фактів справи (див. рішення у справі "Радомілья та інші проти Хорватії" [ВП] (Radomilja and Others v. Croatia) [GC], заяви № 37685/10 та № 22768/12, пункти 114 і 126, від 20 березня 2018 року), вирішує розглянути ці скарги за пунктами 3 і 4 статті 5 Конвенції.

Відповідні положення пунктів 3 і 4 статті 5 Конвенції передбачають:

"... 3. Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту "c" пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з’явитися на судове засідання.

4. Кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним …".

A. Прийнятність

19. Щодо скарги заявника за пунктом 4 статті 5 Конвенції стосовно продовження 06 квітня 2010 року строку тримання його під вартою за його відсутності та за відсутності його захисника (див. пункт 12 ) Уряд стверджував, що заявник не вичерпав національних ефективних засобів юридичного захисту, зокрема, не оскаржив постанову районного суду від 06 квітня 2010 року.

20. Заявник не прокоментував цей аргумент.

21. Суд бере до уваги твердження заявника у його заяві, що він оскаржив постанову районного суду від 06 квітня 2010 року (див. пункт 13). Проте заявник не деталізував цю скаргу шляхом надання відповіді на заперечення Уряду. До того ж, Суд зазначає, що на національному рівні заявник був представлений захисником, а тому міг мати повний доступ до матеріалів справи, у тому числі до ухвали апеляційного суду, яка, як стверджується, була винесена за його апеляційною скаргою на постанову районного суду від 06 квітня 2010 року.

22. У контексті зазначеного Суд не вважає встановленим, що заявник оскаржував постанову районного суду від 06 квітня 2010 року. Крім того, Суд вважає, що порядок апеляційного оскарження, на який посилався Уряд, у принципі, має розглядатися як звичайний та доступний засіб юридичного захисту для цілей пункту 1 статті 35 Конвенції. Він не вбачає у цій справі жодних особливих обставин, які б звільнили заявника від необхідності у використанні цього засобу. До того ж, заявник успішно скористався цим порядком, оскарживши постанову районного суду від 18 лютого 2010 року, якою обраний заявнику запобіжний захід у вигляді взяття під вартою було залишено без змін (див. пункт 11).

23. З цього випливає, що скарга заявника за пунктом 4 статті 5 Конвенції щодо продовження строку тримання його під вартою від 06 квітня 2010 року за його відсутності та відсутності його захисника (див. пункт 12) має бути відхилена у зв’язку з невичерпанням національних засобів юридичного захисту відповідно до пунктів 1 і 4 статті 35 Конвенції.