Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Кардава проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Сіофра О’Лірі (<…>), Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Ладо Чантурія (<…>), судді,

та Мілан Блашко (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 26 листопада 2019 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 19886/09), яку 27 березня 2009 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин Грузії п. Тамаз Кардава (далі - заявник).

2. Після смерті заявника 07 квітня 2010 року його сестра, пані Манана Кардава, висловила бажання підтримати заяву. У Суді її представляє п. О. Веремієнко - юрист, який практикує у м. Києві, та пані А. Муканова - юрист, яка практикує у м. Харкові. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина.

3. Заявник скаржився за статтею 3 Конвенції на жорстоке поводження з боку працівників міліції та непроведення органами влади розслідування у зв’язку з цим. Він також скаржився за статтями 2 і 3 Конвенції на ненадання йому органами влади належної медичної допомоги під час тримання його під вартою, що поставило його здоров’я та життя під загрозу. 30 серпня 2010 року Уряд було повідомлено про заяву.

4. Уряд Грузії було поінформовано про його право вступити у провадження (пункт 1 статті 36 Конвенції та правило 44 Регламенту Суду). Уряд Грузії не надав жодної відповіді.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник був громадянином Грузії, який народився у м. Сухумі у 1967 році та проживав у м. Києві з 1993 року до своєї смерті 07 квітня 2010 року.

А. Затримання заявника та тримання під вартою

6. 07 серпня 2008 року працівники міліції затримали заявника у м. Києві за підозрою у скоєнні розбійного нападу. У нього було виявлено наркотичні речовини. Заявника доставили до Шевченківського районного управління ГУ МВС України в місті Києві. Затримання заявника було задокументовано відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення за порушення правил обігу наркотичних речовин, що становило адміністративне правопорушення.

7. 10 серпня 2008 року відповідно до статті 115 Кримінально-процесуального кодексу України слідчий вирішив затримати заявника за підозрою у скоєнні розбійного нападу та зберіганні наркотичних засобів.

8. 12 серпня 2008 року Шевченківський районний суд міста Києва обрав заявнику запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з огляду на триваюче щодо нього розслідування. Суд зазначив, що заявник мав судимість, і, враховуючи тяжкість стверджуванних злочинів, дійшов висновку, що у випадку його перебування на свободі, він може намагатися ухилятися від слідства та суду, що перешкоджатиме встановленню істини у справі.

9. У подальшому Шевченківський районний суд та Апеляційний суд міста Києва продовжили строк тримання заявника під вартою під час досудового слідства.

10. 27 липня 2009 року справу заявника разом з обвинувальним висновком було направлено до Шевченківського районного суду для розгляду по суті.

11. У жовтні 2009 року заявник звернувся до суду з клопотанням про звільнення його з-під варти здебільшого через проблеми зі здоров’ям (див. далі). Постановою від 22 жовтня 2009 року суд відмовив у задоволенні клопотання заявника, дійшовши висновку про відсутність доказів того, що він не переховуватиметься від слідства та суду і не перешкоджатиме встановленню істини у справі.

12. У ході судового засідання 30 березня 2010 року захисник заявника заявив клопотання про звільнення заявника з тих самих підстав. Суд залишив клопотання без задоволення з підстав, аналогічних наведеним у його постанові від 22 жовтня 2009 року. Суд також зазначив, що посилання захисника заявника на поганий стан здоров’я заявника не було достатньою підставою для зміни запобіжного заходу.

В. Стверджуване жорстоке поводження із заявником та розслідування цих тверджень

13. Згідно з твердженнями заявника у ході затримання 07 серпня 2008 року працівники міліції його побили. Побиття продовжилося у приміщенні управління міліції. 11 серпня 2008 року працівники міліції неодноразово били та катували заявника з метою отримання його зізнавальних показань щодо злочинів, у скоєнні яких він підозрювався.

14. Коли 11 серпня 2008 року заявника помістили під варту, медичний працівник зазначив, що в нього були гематоми на правому плечі та лівому стегні, а також закрита травма грудної клітини.

15. З 14 серпня 2008 року й надалі заявник, члени його родини та його захисник подавали низку скарг до органів влади, у тому числі судів, прокурорів, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, стверджуючи, що він зазнав жорстокого поводження з боку працівників міліції, а його затримання та тримання під вартою були незаконними.

16. 15 серпня 2008 року стан здоров’я заявника значно погіршився, і його доставили до лікарні, де він був оглянутий лікарями, які зазначили, що в нього була закрита черепно-мозкова травма, множинні забої внутрішніх органів, у тому числі забій нирок, та зламане ребро. У заявника також було виявлено хронічний геморой, дисциркуляторну енцефалопатію та хронічний персистуючий гепатит С.

17. 22 грудня 2008 року судово-медичні експерти склали висновок, зазначивши, що на момент проведення їхнього огляду заявник страждав на дисциркуляторну енцефалопатію та хронічний персистуючий гепатит С. Інші діагнози підтверджені не були.

18. Постановами від 08 вересня та 09 грудня 2008 року, 09 квітня, 08 жовтня та 10 грудня 2009 року прокуратура Шевченківського району, провівши дослідчі перевірки, відмовила у порушенні кримінальної справи, визнавши твердження заявника про жорстоке поводження з боку працівників міліції безпідставними.

19. За апеляційною скаргою заявника зазначені постанови були скасовані вищестоящими прокурорами або судами на тій підставі, що перевірки не відповідали вимогам повного та об’єктивного вивчення обставин справи. Зокрема, 30 березня 2010 року Шевченківський районний суд встановив, що висновок експертів від 22 грудня 2008 року не включав в себе аналіз медичних записів щодо лікування заявника у період з серпня по жовтень 2008 року. Необхідно було отримати та перевірити відповідну медичну інформацію щодо його ушкоджень, а також допитати заявника та лікарів, які його оглядали.

20. 24 червня 2010 року прокуратура Шевченківського району, посилаючись на висновок експертів від 22 грудня 2008 року, знову відмовила у порушенні кримінальної справи за фактом стверджуваного жорстокого поводження, вважаючи, що наявні докази не свідчили про причетність працівників міліції до будь-якого злочину.

С. Лікування заявника під час тримання під вартою та його смерть

21. Упродовж тримання заявника під вартою під час досудового слідства його переважно тримали у Київському слідчому ізоляторі (далі - СІЗО).

22. У період з 15 серпня по 02 жовтня 2008 року заявник проходив лікування у державній лікарні у зв’язку з його тілесними ушкодженнями та хворобою. Згідно з твердженнями лікарів у результаті лікування стан здоров’я заявника покращився настільки, що його можна було виписати з лікарні. Разом з тим лікарі рекомендували, щоб заявник продовжив стаціонарне лікування у неврологічному центрі.

23. 21 січня 2009 року у СІЗО заявника оглянув невролог, який зазначив, що він страждав від наслідків травми голови. 16 квітня 2009 року заявника оглянув начальник медичної частини СІЗО, на думку якого, в заявника були наслідки травми голови, хронічний гепатит С та хронічний гастродуоденіт. Лікарі, які обстежували заявника, дійшли висновку, що він міг утримуватися під вартою та отримати необхідне лікування у СІЗО.

24. Листом від 22 жовтня 2009 року начальник СІЗО поінформував захисника заявника, що під час перебування у СІЗО заявник кілька разів звертався за медичною допомогою, і в результаті цих звернень його оглянули лікар-терапевт, невролог, кардіолог та офтальмолог. Згідно з їхніми висновками заявник страждав на ішемічну хворобу серця, атеросклеротичний кардіосклероз, гіпертонічну хворобу, недостатність кровообігу, кровоносну енцефалопатію, наслідки травми голови, шийний остеохондроз, короткозорість, хронічний гепатит С та хронічний гастрит.

25. 25 листопада 2009 року заявника помістили до медичної частини СІЗО у зв’язку з погіршенням його стану здоров’я, зокрема тому, що в нього розвинувся цироз печінки та портальна гіпертензія. Лікарі СІЗО не виявили жодних підстав для термінової госпіталізації заявника за межі СІЗО, незважаючи на його клопотання щодо цього. Проте лікарі зазначили, що такий захід може бути "доцільним", зауваживши, що стан здоров’я заявника продовжував погіршуватися.

26. 08 лютого 2010 року лікарі швидкої допомоги доставили заявника до лікарні у м. Києві, де йому діагностували цироз печінки в активній фазі, гепатоцеркулярну недостатність і гепаторенальну недостатність, портальну гіпертензію, асцит, явища гіперспленізму, хронічний пієлонефрит, хронічний панкреатит, хронічний холецистит та симптоматичну гіпертензію.

27. 01 березня 2010 року заявника перевели назад до медичної частини СІЗО, де згідно з листом начальника СІЗО від тієї самої дати його помістили під "постійний нагляд" медичного персоналу. Заявнику надавались медичні препарати.

28. 11 та 31 березня 2010 року лікарі СІЗО рекомендували помістити заявника до лікарні при Бучанській виправній колонії. Заявник відмовився, стверджуючи, що у цій лікарні засуджені тримались в одиночних камерах, і там не було обладнання для проведення операції, якої він потребував.

29. 01 квітня 2010 року для заявника викликали швидку допомогу і його доставили до Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги, де він залишався до своєї смерті 07 квітня 2010 року. Згідно з дослідженням тіла, проведеним патологоанатомом 08 квітня 2010 року, заявник помер від легеневої хвороби серця, нижньодольової абсцедуючої пневмонії, явищ гіперспленізму та цирозу печінки.

D. Розслідування обставин смерті заявника

30. 28 жовтня 2010 року у відповідь на скаргу сестри заявника прокуратура міста Києва відмовила у порушенні кримінальної справи за фактом смерті заявника, встановивши відсутність складу злочину.

31. 28 березня 2011 року Печерський районний суд скасував цю постанову як безпідставну та постановив провести додаткові перевірки.

32. 25 квітня 2011 року прокуратура міста Києва винесла ще одну постанову про відмову у порушенні кримінальної справи за фактом смерті заявника, встановивши відсутність складу злочину.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

33. Відповідні положення Конституції України, Кримінального кодексу України та Кримінально-процесуального кодексу України наведені, зокрема, в рішенні Суду у справі "Нечипорук та Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, пункти 121, 131 і 134 з подальшими посиланнями, від 21 квітня 2011 року. Відповідні положення Кодексу України про адміністративні правопорушення наведені в рішенні у справі "Микола Кучеренко проти України" (Nikolay Kucherenko v. Ukraine), заява № 16447/04, пункти 19-21, від 19 лютого 2009 року.

I. ПОПЕРЕДНЄ ПИТАННЯ

34. Заявник помер під час розгляду його заяви Судом. Уряд визнав, що сестра заявника була тісно з ним пов’язана. Проте він стверджував, що заява стосувалася особистих прав, які не могли бути передані іншій особі, і з цих підстав сестра заявника не була жертвою та не могла продовжити це провадження від його імені.

35. Сестра заявника стверджувала, що була єдиною родичкою, яка виїхала з Грузії до України, щоб жити разом із заявником. Вона активно допомагала заявнику після його затримання, знайшовши йому захисника, купуючи для нього ліки та їжу, а також подаючи заяви до національних органів влади.

36. Суд зазначив, що заперечення Уряду стосувалося питання, чи мала сестра заявника право брати участь у цій справі після смерті заявника, який був жертвою стверджуваних порушень. Суд визнав, що у випадках, коли заявник помирав після подання заяви, його близькі родичі чи спадкоємці фактично могли підтримати заяву, за умови наявності в них достатнього інтересу у справі (див. рішення у справі "Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії" [ВП] (<...>) [GC], заява № 47848/08, пункт 97, ЄСПЛ 2014, та наведені у ньому посилання).

37. З огляду на обставини справи Суд вважає, що сестра заявника має законний інтерес у цьому провадженні. Отже, він доходить висновку, що вона має право підтримати цю заяву. Однак для зручності Суд продовжить називати п. Тамаза Кардаву заявником у цьому рішенні.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

38. Заявник скаржився за статтею 3 Конвенції на жорстоке поводження з боку працівників міліції та непроведення органами влади розслідування у зв’язку з цим.

39. Стаття 3 Конвенції передбачає:

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.".

А. Прийнятність

40. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

В. Суть

41. Заявник наполягав на тому, що його скарга була належним чином обґрунтована наявними доказами, а Уряд не надав переконливого пояснення щодо тілесних ушкоджень, задокументованих під час тримання його під вартою. Розслідування було неефективним, враховуючи непроведення основних слідчих дій, як неодноразово було встановлено національними органами влади.

42. Уряд не надав коментарів по суті.

43. Суд посилається на загальні принципи щодо статті 3 Конвенції, а зобов’язання держави, що випливають з цього положення, наведені, зокрема, в рішенні у справі "Буїд проти Бельгії" [ВП] (Bouyid v. Belgium) [GC], заява № 23380/09, пункти 81-90, 100 і 101, від 28 вересня 2015 року, та "Ель-Масрі проти Колишньої Югославської Республіки Македонія" [ВП] (El-Masri v. the former Yugoslav Republic of Macedonia) [GC], заява № 39630/09, пункти 182-185 та 195-198, ЄСПЛ 2012).

1. Матеріальний аспект статті 3 Конвенції

44. У цій справі заявник стверджував, що зазнав жорстокого поводження з боку працівників міліції протягом перших днів його затримання. З метою обґрунтування своїх тверджень він посилався на судово-медичні висновки, які свідчили, що у відповідний момент він мав низку тілесних ушкоджень. Зокрема, через кілька днів після затримання в нього було виявлено гематому на правому плечі та лівому стегні, а також закриту травму грудної клітини (див. пункт 14 ). Кількома днями пізніше протягом безперервного отримання заявника в нього було діагностовано, серед іншого, закриту черепно-мозкову травму, множинні забої внутрішніх органів, у тому числі забій нирок, та зламане ребро (див. пункт 16). За цих обставин Суд вважає, що відповідно до статті 3 Конвенції держава була зобов’язана надати задовільне та переконливе пояснення щодо цих тілесних ушкоджень, а також ефективним чином спростувати твердження заявника про жорстоке поводження з боку працівників міліції.

45. Відхиляючи твердження заявника, національні органи влади посилалися на висновок експертів від 22 грудня 2008 року, який не підтвердив зазначені тілесні ушкодження (див. пункт 17). Проте самі національні органи поставили цей висновок під сумнів, встановивши, що він не включав в себе медичні записи за відповідний період, і вважали за необхідне провести додаткові перевірки щодо цього (див. пункт 19). За цих обставин не вбачається, що висновок від 22 грудня 2008 року фактично дискредитував попередні медичні докази. Жодних інших підстав для відхилення тверджень заявника органи влади не навели.

46. За цих обставин Суд доходить висновку, що органи влади не навели жодного правдоподібного пояснення щодо тілесних ушкоджень заявника. Вони також не спростували твердження заявника про жорстоке поводження з боку працівників міліції. З цих підстав, а також враховуючи, що протягом усього відповідного періоду заявник знаходився під контролем органів влади, і немає жодних припущень, що він отримав відповідні тілесні ушкодження до або під час затримання, Суд вважає, що держава має нести відповідальність за стверджуване жорстоке поводження, яке слід кваліфікувати як нелюдське та таке, що принижує гідність.