Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Александров проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Андре Потоцький (<…>), Голова,

Мартіньш Мітс (<…>),

Лятіф Хусейнов (<…>), судді,

та Мілан Блашко (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 03 грудня 2019 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 56483/09), яку 05 жовтня 2009 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Руслан Олексійович Александров (далі - заявник).

2. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина з Міністерства юстиції України. 13 червня 2019 року заявнику було надано право самостійно представляти свою справу.

3. 30 травня 2018 року Уряд було повідомлено про скаргу за статтею 34 Конвенції щодо ненадання заявнику органами державної влади копій документів з матеріалів його справи, а решту скарг у заяві було визнано неприйнятними відповідно до пункту 3 правила 54 Регламенту Суду .

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1978 році та тримається під вартою у м. Бердичеві.

А. Кримінальне провадження щодо заявника

5. 25 грудня 2008 року Апеляційний суд Автономної Республіки Крим (далі - Кримський апеляційний суд) визнав заявника винним у вчиненні двох епізодів зґвалтування та одного епізоду вбивства, призначивши йому покарання у виді позбавлення волі на строк п’ятнадцять років.

6. 21 травня 2009 року Верховний Суд України залишив без змін вирок Кримського апеляційного суду.

7. Заявник відбуває своє покарання у Бердичівській виправній колонії № 70 у Житомирській області.

В. Заява до Суду

8. 05 жовтня 2009 року заявник поінформував Суд про свій намір подати заяву до Суду.

9. У листі від 10 травня 2010 року Суд підтвердив отримання формуляру заяви з додатками і попросив заявника до 10 серпня 2010 року надати копії рішень національних судів та інших документів, які стосувалися справи заявника.

10. У період з 2009 до 2013 роки заявник неодноразово звертався до Кримського апеляційного суду та Верховного Суду України з клопотаннями про надання йому доступу до матеріалів його справи або отримання ним копій процесуальних документів з матеріалів його справи. Він зазначив, що ці документи вимагалися Судом.

11. 02 лютого, 11 червня, і 07 та 09 липня 2009 року, 10 березня, 28 квітня, 01 та 21 липня, 04 серпня та 05 листопада 2010 року, 16 березня та 05 жовтня 2011 року та 10 травня 2012 року Кримський апеляційний суд залишав без задоволення клопотання заявника на надання доступу до матеріалів його кримінальної справи. Він пояснив, що клопотання були безпідставними, оскільки застосовне законодавство не передбачало можливості отримання копій документів із матеріалів кримінальної справи після набрання вироком законної сили.

12. 17 лютого 2012 року заявник надіслав до Кримського апеляційного суду ще одне клопотання, вимагаючи надати йому документи з матеріалів його справи, які він потім надішле до Суду.

13. 29 лютого 2012 року суддя Г. Кримського апеляційного суду відповів на зазначене клопотання, пояснивши, що заявник отримав копії всіх передбачених законодавством документів і, якщо він бажав отримати додаткові копії процесуальних документів для направлення їх до Суду, він повинен був подати до Кримського апеляційного суду підтвердження, що Суд вимагав ці документи, а також перелік цих документів, водночас обидва ці тексти мали бути складені уповноваженою особою.

14. Згідно з твердженнями заявника 13 березня 2012 року він подав до Кримського апеляційного суду аналогічне клопотання, вимагаючи надати доступ до матеріалів своєї справи. Він долучив до нього Регламент Суду.

15. 22 березня 2012 року Кримський апеляційний суд залишив клопотання без задоволення, оскільки провадження щодо заявника було закінчено.

16. 19 листопада 2012 року заявник звернувся до Кримського апеляційного суду із заявою про уповноваження його матері, пані Г., ознайомитися з матеріалами його кримінальної справи.

17. 04 грудня 2012 року заступник голови Кримського апеляційного суду залишив це клопотання без задоволення, оскільки право на доступ до матеріалів справи мали лише учасники кримінального провадження.

18. 24 червня 2013 року заявник знову подав до Кримського апеляційного суду клопотання, вимагаючи надіслати йому копії документів з матеріалів його справи, зазначивши, що ці документи просив Суд.

19. 11 липня 2013 року суддя Т. Кримського апеляційного суду відповів на зазначене клопотання, поінформувавши його, що він повинен був сплатити судовий збір в розмірі 46 українських гривень (далі - грн) і надіслати підтвердження сплати мита Кримському апеляційному суду, після чого той надішле заявнику запитувані копії документів. Заявник цього не зробив. Згідно з твердженнями заявника у нього не було достатньо коштів для сплати мита, оскільки він не мав доходу. У нього не було захисника.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

20. Відповідні положення національного законодавства наведені в рішеннях у справах "Найдьон проти України" (Naydyon v. Ukraine), заява № 16474/03, пункти 35-38, 41 і 42, від 14 жовтня 2010 року, та "Василь Іващенко проти України" (Vasiliy Ivashchenko v. Ukraine), заява № 760/03, пункти 59-61, від 26 липня 2012 року.

I. МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

21. У своїх доводах від 30 липня 2019 року у відповідь на зауваження Уряду заявник поскаржився на умови тримання його під вартою та медичну допомогу у виправній колонії.

22. Суд зазначає, що ці нові подані із запізненням скарги не є уточненням або роз’ясненням первинних скарг заявника, щодо яких сторони надали коментарі. Отже, Суд вважає, що наразі недоцільно розглядати ці питання в контексті цієї справи (див. рішення у справі "Корнейкова та Корнейков проти України" (Korneykova and Korneykov v. Ukraine), заява № 56660/12, пункти 95 і 96, від 24 березня 2016 року, та, для порівняння, рішення у справі "Радомілья та інші проти Хорватії" [ВП] (Radomilja and Others v. Croatia) [GC], заяви № 37685/10 та № 22768/12, пункти 122 і 129, від 20 березня 2018 року).

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 34 КОНВЕНЦІЇ

23. Заявник скаржився на ненадання йому органами державної влади копій документів з матеріалів його справи, які він бажав подати до Суду для обґрунтування своєї заяви. Він послався на статтю 34 Конвенції, яка передбачає:

"Суд може приймати заяви від будь-якої особи …, які вважають себе потерпілими від допущеного однією з Високих Договірних Сторін порушення прав, викладених у Конвенції або протоколах до неї. Високі Договірні Сторони зобов’язуються не перешкоджати жодним чином ефективному здійсненню цього права.".