Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Забара проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Сіофра О’Лірі (<…>), Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Ладо Чантурія (<…>), судді,

та Мілан Блашко (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 15 жовтня 2019 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 26007/17), яку 29 березня 2017 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянка України пані Мирослава Забара (далі - заявниця).

2. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина.

3. 22 травня 2018 року про заяву було повідомлено Уряд.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця народилася у 1988 році та проживає у м. Козельне Сумської області.

5. 13 вересня 2008 року заявниця одружилася з І. Пара проживала у будинку І. у с. Мурафа Харківської області.

6. У 2009 і 2010 роках заявниця народила двох дочок.

7. Стосунки між заявницею та І. погіршилися, й у 2012 році вони вирішили розлучитися. У липні 2012 року заявниця переїхала до своїх батьків до іншого села. І. перешкодив заявниці забрати дітей із собою.

8. У жовтні 2012 року І. ініціював судове провадження про розірвання шлюбу, вимагаючи, щоб суд визначив, що діти мають проживати з ним. Заявниця подала зустрічний позов, стверджуючи, що діти мали проживати з нею.

9. 19 лютого 2013 року Краснокутський районний суд Харківської області (далі - суд першої інстанції) задовольнив клопотання І. та призначив судово-психіатричну експертизу заявниці. Експерти склали свій висновок 01 квітня 2013 року.

10. 23 травня 2013 року суд першої інстанції розірвав шлюб і вирішив, що діти мають проживати з І. 17 вересня 2013 року за апеляційною скаргою заявниці Апеляційний суд Харківської області залишив це рішення без змін. 15 січня 2014 року за касаційною скаргою заявниці Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасував ці рішення в частині щодо визначення місця проживання дітей та направив справу до суду першої інстанції для нового розгляду цього питання з огляду на наявність у матеріалах справи суперечливих доказів.

11. 24 березня 2014 року за клопотанням заявниці суд першої інстанції призначив її другу судово-психіатричну експертизу. Експерти склали свій висновок 26 листопада 2014 року.

12. 29 березня 2016 року за клопотанням І. суд першої інстанції призначив ще одну судово-психіатричну експертизу заявниці. Експерти склали свій висновок 23 грудня 2016 року.

13. 31 січня 2017 року суд першої інстанції ухвалив рішення, що діти мали проживати з І. Заявниця подала апеляційну скаргу. 22 червня 2017 року Апеляційний суд Харківської області залишив це рішення без змін. Заявниця подала касаційну скаргу. 19 червня 2018 року Верховний Суд залишив касаційну скаргу заявниці без задоволення, а рішення судів нижчих інстанції без змін.

I. СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ ТА СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ

14. Заявниця скаржилася на те, що тривалість провадження не відповідала вимозі "розумного строку", та на відсутність в її розпорядженні ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цим. Вона послалася на пункт 1 статті 6 Конвенції та статтю 13 Конвенції, які передбачають:

Пункт 1 статті 6 Конвенції

"Кожен має право на ... розгляд його справи упродовж розумного строку ... судом, ..., який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру ...".

Стаття 13 Конвенції

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в [цій] Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.".

15. Уряд заперечив проти цього аргументу.

16. Період, який має розглядатись, почався у жовтні 2012 року та закінчився у червні 2018 року. Отже, він тривав більше п’яти років і семи місяців у трьох інстанціях.

А. Прийнятність

17. Суд зазначає, що ці скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції. Вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Отже, вони мають бути визнані прийнятними.

В. Суть

18. Суд повторює, що розумність тривалості провадження відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції повинна оцінюватися у світлі обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів державної влади, а також важливість предмета спору для заявника (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Фрідлендер проти Франції" [ВП] (Frydlender v. France) [GC], заява № 30979/96, пункт 43, ЄСПЛ 2000-VII). Крім того, Суд повторює, що справи щодо опіки над дітьми повинні розглядатися без зволікання (див. рішення у справах "Лаїно проти Італії" [ВП] (Laino v. Italy) [GC], заява № 33158/96, пункт 22, ЄСПЛ 1999-I, та "Нідербьостер проти Німеччини" (<…>), заява № 39547/98, пункт 39, ЄСПЛ 2003-IV), особливо, коли з плином часу можуть виникнути невідворотні наслідки для стосунків між батьками та дітьми (див. рішення у справі "Тсікакіс проти Німеччини" (Tsikakis v. Germany), заява № 1521/06, пункти 64 і 68, від 10 лютого 2011 року).

19. У цій справі Суд не вважає, що складність провадження могла пояснити його тривалість, яка перевищила п’ять років і сім місяців. Він також зазначає, що заявниця не вжила жодних кроків, які могли б суттєво вплинути на затримку у провадженні.