Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Штепа проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Габріеле Куцско-Штадльмайер (<…>), Голова,

Йонко Грозєв (<…>),

Ладо Чантурія (<…>), судді,

та Мілан Блашко (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 01 жовтня 2019 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 16349/17), яку 17 лютого 2017 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянка України пані Неля Ігорівна Штепа (далі - заявниця).

2. Заявницю представляв п. О.В. Тананакін - юрист, який практикує у м. Києві. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина з Міністерства юстиції.

3. Заявниця скаржилася за пунктом 3 статті 5 Конвенції на тривалість та необґрунтованість досудового тримання її під вартою. Вона також скаржилася за пунктом 1 статті 6 Конвенції на необґрунтовану тривалість кримінального провадження щодо неї.

4. 17 жовтня 2017 року Суд відхилив клопотання заявниці про застосування тимчасового заходу відповідно до правила 39 Регламенту Суду щодо надання їй необхідної медичної допомоги під час тримання під вартою. 20 квітня 2018 року заяві було надано статус пріоритетної відповідно до правила 41 Регламенту Суду.

5. 11 вересня 2018 року про заяву було повідомлено Уряд.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Заявниця народилась у 1962 році та проживає у м. Слов’янську.

7. У період з листопада 2010 року по квітень 2014 року заявниця обіймала посаду Слов’янського міського голови.

8. 12 липня 2014 року щодо заявниці було порушено кримінальну справу за обвинуваченням у порушенні державного суверенітету та територіальної цілісності. Того дня слідчий звернувся до суду з клопотанням про обрання заявниці запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до закінчення слідства, посилаючись на тяжкість висунутих проти неї обвинувачень і ризик того, що вона могла переховуватись та перешкоджати слідству, впливаючи на свідків чи знищуючи або ховаючи докази, або продовжити свою злочинну діяльність.

9. 13 липня 2014 року Червонозаводський районний суд міста Харкова (далі - районний суд) обрав заявниці запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в рамках зазначеного провадження. У відповідній ухвалі було зазначено, що вона обвинувачувалась у вчиненні тяжкого злочину та могла переховуватись або перешкоджати слідству чи продовжити свою злочинну діяльність. В ухвалі суду також було зазначено, що заявниця не проживала за зареєстрованим місцем проживання у м. Слов’янську-1. Жодних додаткових відомостей щодо зазначених підстав суд не навів.

10. Тим часом заявниці було пред’явлено додаткові обвинувачення у тероризмі.

11. 13 лютого 2015 року районний суд розглянув справу заявниці. Оскільки сторони не заявляли клопотань про зміну або скасування запобіжного заходу суд постановив вважати продовженим строк тримання заявниці під вартою до 14 квітня 2015 року-2.

12. Під час досудового слідства та судового розгляду суди за клопотанням прокуратури продовжували строк тримання заявниці під вартою двадцять разів. Обґрунтовуючи свої постанови щодо тривалого тримання заявниці під вартою, суди посилалися на підстави, аналогічні наведеним в ухвалі суду від 13 липня 2014 року (див. пункт 9). У деяких ухвалах суди, не наводячи більш докладних відомостей, додатково зазначали, що:

(i) заявниця не надала доказів, які б спростовували раніше розглянуті судами ризики на користь тримання її під вартою;

(ii) заявниця, як колишній міський Голова, могла впливати на свідків;

(iii) аргументи заявниці на користь її звільнення не перевищували суспільний інтерес у триманні її під вартою; та

(iv) положення Кримінального процесуального кодексу України забороняли застосування в її справі будь-яких інших запобіжних заходів, аніж тримання під вартою.

13. Під час судового засідання 20 вересня 2017 року прокурор, посилаючись на підстави, аналогічні раніше наведеним (див. пункт 8), просив районний суд ще раз продовжити строк тримання заявниці під вартою. Суд встановив, що прокурор не довів існування ризику, що заявниця могла переховуватись та перешкоджати слідству. Суд змінив обраний заявниці запобіжний захід на домашній арешт, звільнивши її з-під варти. Постановивши ухвалу про звільнення заявниці з-під варти, районний суд взяв до уваги, що заявниця мала родину та постійне місце проживання у м. Слов’янську (те саме місце, де заявниця проживала до свого затримання у липні 2014 року, див. пункт 9), не мала судимостей, раніше обіймала посаду міського голови та мала позитивну репутацію.

14. Наразі кримінальна справа щодо заявниці розглядається судом першої інстанції.

15. Заявниця стверджувала, що внаслідок тиску з боку прокуратури під час судового розгляду дев’ятнадцять суддів, які розглядали її справу, заявили самовідвід або було заявлено про їх відвід, були звільнені з посади, взяли лікарняні або відпустку по догляду за дитиною чи повністю завершили свою кар’єру. У результаті судовий розгляд чотири рази розпочинався знову.

16. У ході судового розгляду суд загалом провів 69 засідань. У 32 засіданнях суд розглядав питання по суті справи (заслуховував пояснення сторін і показання свідка, а також розглядав докази).

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 3 СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ

17. Заявниця скаржилася на свавільність та необґрунтованість ухвал національних судів щодо досудового тримання її під вартою. Вона також скаржилася на необґрунтовану тривалість тримання її під вартою. Вона посилалася на пункт 3 статті 5 Конвенції, який передбачає:

"... 3. Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту "c" пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з’явитися на судове засідання ...".

А. Прийнятність

18. Суд зазначає, що ці скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Отже, вони мають бути визнані прийнятними.

В. Суть

19. Заявниця стверджувала, що тримання її під вартою обґрунтовувалося виключно тяжкістю злочинів, у вчиненні яких вона обвинувачувалась. Вона також заявляла, що суди не навели відповідних та достатніх підстав для тримання її під вартою, яке було необґрунтовано тривалим, і що не було ризику того, що вона переховуватиметься від правосуддя.

20. Уряд стверджував, що питання тримання заявниці під вартою перебувало на постійному розгляді судів, які ухвалювали обґрунтовані рішення щодо такого заходу. Уряд також доводив, що тримання заявниці під вартою обґрунтовувалося ризиком її переховування від правосуддя.

21. Застосовні загальні принципи викладені в рішенні у справі "Бузаджі проти Республіки Молдова" [ВП] (Buzadji v. the Republic of Moldova) [GC], заява № 23755/07, пункти 84-91 і 102, від 05 липня 2016 року).

22. Повертаючись до обставин цієї справи, Суд зазначає, що заявниця трималась під вартою у розумінні підпункту "с" пункту 1 статті 5 Конвенції з 13 липня 2014 року до 20 вересня 2017 року. Отже, досудове тримання її під вартою тривало приблизно три роки та три місяці.

23. Суд зазначає, що всупереч аргументу Уряду ухвала районного суду від 13 липня 2014 року не містила чітких та конкретних підстав для тримання заявниці під вартою, крім простого посилання на доводи слідчого, без будь-якої оцінки правдоподібності підстав, на які посилався останній (див. пункти 8 і 9).

24. Суд також зауважує, що тяжкість висунутих проти заявниці обвинувачень та ризик її переховування чи перешкоджання слідству згадувалися у первинній постанові про обрання їй запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (там само). Проте з плином часу це обґрунтування не змінилося та далі складалося з тих самих шаблонних та стереотипних висновків (див. пункт 12). Крім того, розглянувши справу заявниці 13 лютого 2015 року, районний суд залишив без змін обраний заявниці запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, жодним чином не обґрунтувавши своє рішення (див. пункт 11).

25. Зокрема, Суд зазначає, що в цій справі національні суди постійно обґрунтовували подальше тримання заявниці під вартою відсутністю підстав для її звільнення, тоді як пункт 3 статті 5 Конвенції передбачає протилежний підхід та вимагає наведення національними органами державної влади підстав для тривалого тримання особи під вартою (див. рішення у справі "Ноймайстер проти Австрії" (Neumeister v. Austria), від 27 червня 1968 року, пункт 4, Серія A, № 8)-3.

26. Суд часто встановлював порушення пункту 3 статті 5 Конвенції у справах проти України через те, що навіть коли йшлося про тривалі строки тримання під вартою, національні суди упродовж усього періоду тримання заявника під вартою посилалися на однакові підстави, якщо вони взагалі існували (див., наприклад, рішення у справі "Комарова проти України" (Komarova v. Ukraine), заява № 13371/06, пункти 77-81, від 16 травня 2013 року).

27. З огляду на зазначене Суд вважає, що не розглянувши конкретні факти або альтернативні триманню під вартою запобіжні заходи, та посилаючись головним чином і постійно на тяжкість обвинувачень, органи державної влади продовжували строк тримання заявниці під вартою до розгляду справи судом на підставах, які для обґрунтування тривалості тримання під вартою не можуть вважатися "достатніми".