Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Канна та Циганок проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Йонко Грозєв (<…>), Голова,

Габріеле Куцско-Штадльмайер (<…>),

Ладо Чантурія (<…>), судді,

та Мілан Блашко (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 11 червня 2019 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за двома заявами (№ 24751/10 та № 63824/10), які 15 квітня та 13 жовтня 2010 року відповідно подали до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) двоє громадян України - п. Іван Георгійович Канна та п. Ігор Леонідович Циганок (далі - заявники).

2. Першого заявника представляв п. Є.Л. Бойченко - юрист, який практикує у м. Страсбурзі. Другого заявника представляла пані О.О. Хатнюк - юрист, яка практикує у м. Києві. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, п. Іван Ліщина з Міністерства юстиції.

3. Заявники скаржилися за статтею 5 Конвенції на те, що: апеляційні суди, скасувавши винесені судами першої інстанції вироки щодо них та направивши справи на новий розгляд, не обґрунтували свої рішення про обрання заявникам запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та не встановили строків тримання під вартою; тривалість їхнього досудового тримання під вартою була надмірною та необґрунтованою; суди першої інстанції відмовили у задоволенні їхніх клопотань про звільнення з-під варти, не навівши достатнього обґрунтування. Другий заявник також скаржився за статтями 5 та 6 Конвенції на порушення Конвенції постановою Печерського районного суду міста Києва від 10 липня 2006 року про продовження строку тримання під вартою у міліції до десяти днів (пункт 20) та на надмірну тривалість кримінального провадження щодо нього.

4. Про зазначені скарги Уряд було повідомлено 25 січня 2018 року (заява № 24751/10) та 29 січня 2018 року (заява № 63824/10), а решту скарг, у тому числі скаргу другого заявника щодо тримання його під вартою з 15 лютого по 06 травня 2006 року, було визнано неприйнятними відповідно до пункту 3 правила 54 Регламенту Суду .

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

А. Заява № 24751/10 (Канна проти України)

5. Перший заявник, п. Іван Георгійович Канна, народився у 1960 році та проживає у м. Кривий Ріг.

6. 18 травня 2008 року заявника затримали за підозрою в одержанні хабара.

7. 21 травня 2008 року Печерський районний суд міста Києва обрав заявнику запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який обчислювався з 18 травня 2008 року. У відповідній постанові зазначалося, що він міг переховуватися, перешкоджати слідству або продовжити свою злочинну діяльність. Жодних додаткових деталей щодо зазначених причин суд не навів. У подальшому строк тримання заявника під вартою кілька разів продовжувався на тих самих підставах.

8. 07 квітня 2010 року Ленінський районний суд міста Донецька визнав заявника винним за всіма пунктами обвинувачення та обрав йому покарання у виді позбавлення волі на строк, inter alia, десять років.

9. 06 жовтня 2010 року Апеляційний суд Донецької області залишив без змін вирок районного суду в частині встановлення вини заявника та зменшив строк позбавлення його волі до восьми років.

10. 14 червня 2011 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасував ухвалу від 06 жовтня 2010 року та направив справу на новий розгляд до Апеляційного суду Донецької області.

11. 22 грудня 2011 року Апеляційний суд Донецької області скасував вирок від 07 квітня 2010 року та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Суд також постановив про подальше тримання заявника під вартою. Жодних підстав подальшого тримання заявника під вартою або строків такого тримання в ухвалі апеляційного суду наведено не було.

12. 17 грудня 2012 року Ленінський районний суд міста Донецька визнав заявника винним за всіма пунктами обвинувачення та обрав йому покарання у виді позбавлення волі на строк, inter alia, десять років.

13. 28 травня 2013 року Апеляційний суд Донецької області залишив без змін вирок районного суду в частині встановлення вини заявника та зменшив строк позбавлення його волі до восьми років.

14. 11 лютого 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ залишив без змін ухвалу апеляційного суду, внісши незначні зміни.

В. Заява № 63824/10 (Циганок проти України)

15. Другий заявник, п. Ігор Леонідович Циганок, народився у 1964 році та проживає у м. Києві.

16. 14 лютого 2006 року щодо заявника було порушено кримінальне провадження за фактом шахрайства. 15 лютого 2006 року його затримали в рамках зазначеного провадження.

17. Під час слідства заявник тримався під вартою, і суди кілька разів обирали йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до його звільнення 06 травня 2006 року.

18. 21 червня 2006 року Печерський районний суд міста Києва знов обрав заявнику запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. У постанові було зазначено, що він міг переховуватися, перешкоджати слідству або продовжити свою злочинну діяльність.

19. 07 липня 2006 року Апеляційний суд міста Києва скасував постанову від 21 червня 2006 року та звільнив заявника.

20. Того дня слідчий повторно затримав заявника за додатковими обвинуваченнями в ухиленні від сплати податків в рамках того самого кримінального провадження (див. пункт 16). 10 липня 2006 року Печерський районний суд міста Києва продовжив строк тримання заявника під вартою у міліції до десяти днів з огляду на необхідність отримання інформації щодо його особи.

21. 17 липня 2006 року Печерський районний суд міста Києва обрав заявнику запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який обчислювався з 07 липня 2006 року. У постанові було зазначено, що він не мав постійного місця проживання, обвинувачувався у тяжких злочинах, а також міг переховуватися, перешкоджати слідству або продовжити свою злочинну діяльність. Жодних додаткових деталей щодо наведених причин суд не навів.

22. 16 березня 2009 року Шевченківський районний суд міста Києва визнав заявника винним у привласненні та розтраті майна, а також підробленні документів і обрав йому покарання у виді позбавленні волі на строк вісім років.

23. 30 червня 2010 року Апеляційний суд міста Києва скасував зазначений вирок та повернув справу на додаткове розслідування. Тією самою ухвалою він продовжив строк тримання заявника під вартою, не встановивши його кінцевого строку. Суд зазначив, що не знайшов підстав для зміни обраного йому запобіжного заходу з огляду на тяжкість висунутих проти нього обвинувачень.

24. 01 серпня 2013 року під час розгляду справи заявника Шевченківський районний суд звільнив його під заставу.

25. Згідно з твердженнями заявника наразі його справа розглядається судом першої інстанції.

I. ОБ’ЄДАННЯ ЗАЯВ

26. З огляду на схожість предмета заяв Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні (пункт 1 правила 42 Регламенту Суду ).

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ

27. Перший заявник скаржився на незаконність, необґрунтованість та тривалість тримання його під вартою з 18 травня 2008 року по 07 квітня 2010 року та з 22 грудня 2011 року по 17 грудня 2012 року. Другий заявник скаржився на незаконність, необґрунтованість та тривалість тримання його під вартою з 21 червня 2006 року по 16 березня 2009 року та з 30 червня 2010 року по 01 серпня 2013 року. Заявники посилалися на пункти 1 та 3 статті 5 Конвенції, які передбачають таке:

"1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:

...

(c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;

...

3. Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту "c" пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з’явитися на судове засідання ...".

А. Прийнятність

28. Уряд стверджував, що скарга другого заявника на необґрунтованість та тривалість тримання його під вартою з 15 лютого по 06 травня 2006 року та з 21 червня 2006 року по 16 березня 2009 року виходить за межі встановленого шестимісячного строку для подання заяви, оскільки заява була подана 13 жовтня 2010 року. Заявник не прокоментував цей аргумент.

29. Суд зазначає, що період тримання заявника під вартою з 15 лютого по 06 травня 2006 року не є предметом розгляду у цій справі (див. пункт 4). Щодо періоду тримання під вартою з 21 червня 2006 року по 16 березня 2009 року Суд зазначає, що безперервне тримання заявника під вартою протягом цього періоду, так само, як і протягом подальших періодів до його звільнення до 01 серпня 2013 року (див. пункт 24), мало таку саму правову природу та становило тривалу ситуацію для цілей Конвенції. Ця скарга не може бути відхилена як така, що була подана з порушенням строку (див. рішення у справі "Таран проти України" (Taran v. Ukraine), заява № 31898/06, пункт 62, від 17 жовтня 2013 року, з наведеними у ньому подальшими посиланнями). Отже, Суд відхиляє заперечення Уряду щодо цього.

30. Суд зазначає, що наведені скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони мають бути визнані прийнятними.

В. Суть

1. Пункт 1 статті 5 Конвенції

31. Посилаючись на практику Суду, перший заявник стверджував, що тримання його під вартою на підставі ухвали Апеляційного суду Донецької області від 22 грудня 2011 року (див. пункт 11) не відповідало пункту 1 статті 5 Конвенції.

32. Другий заявник стверджував, що тримання його під вартою відповідно до ухвали Апеляційного суду міста Києва від 30 червня 2010 року (див. пункт 23) порушило пункт 1 статті 5 Конвенції.

33. Уряд не погодився та зазначив, що конвенційні права заявників порушено не було.

34. Суд зазначає, що вже розглядав подібні ситуації в інших справах проти України та визнав їх несумісними з вимогами законності за пунктом 1 статті 5 Конвенції (див. рішення у справах "Кондратьєв проти України" (Kondratyev v. Ukraine), заява № 5203/09, пункти 109-112, від 15 грудня 2011 року, та "Геращенко проти України" (Gerashchenko v. Ukraine), заява № 20602/05, пункти 93 і 94, від 07 листопада 2013 року).

35. Суд не вбачає жодних підстав відходити від своїх висновків у цій справі. Отже, було порушено пункт 1 статті 5 Конвенції.

2. Пункт 3 статті 5 Конвенції

36. Заявники стверджували, що тримання їх під вартою було надмірно тривалим та не ґрунтувалося на достатніх підставах.

37. Уряд заперечив проти аргументу заявників, зазначивши, що тримання їх під вартою було обґрунтованим, а його тривалість була розумною.

38. Застосовні загальні принципи викладені в рішенні у справі "Бузаджі проти Республіки Молдова" [ВП] (Buzadji v. the Republic of Moldova) [GC], заява № 23755/07, пункти 84-91 і 102, від 05 липня 2016 року.

39. Повертаючись до обставин цієї справи, Суд зазначає, що перший заявник тримався під вартою у розумінні підпункту "с" пункту 1 статті 5 Конвенції з 18 травня 2008 року до 07 квітня 2010 року та з 22 грудня 2011 року по 17 грудня 2012 року. Отже, досудове тримання його під вартою тривало два роки та десять з половиною місяців.