Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "ТОВ "БУШБМ-ПЛЮС" проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Сіофра О’Лірі (<…>), Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Ладо Чантурія (<…>), судді,

та Мілан Блашко (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 14 травня 2019 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 20880/07), яку 16 квітня 2007 року подало до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ТОВ "БУШБМ ПЛЮС" (далі - підприємство-заявник), зареєстроване в Україні товариство з обмеженою відповідальністю.

2. Підприємство-заявника представляв п. Сабєтов - юрист, який практикує у м. Києві. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений п. І. Ліщина.

3. 24 січня 2018 року про скарги підприємства-заявника на невиконання ухваленого на його користь рішення суду (за пунктом 1 статті 6 Конвенції) та визнання недійсним його права власності (за пунктом 1 Першого протоколу до Конвенції) було повідомлено Уряд, а решту скарг у заяві було визнано неприйнятними відповідно до пункту 3 правила 54 Регламенту Суду .

4. Уряд заперечив проти розгляду заяви комітетом, але не навів жодних підстав. Розглянувши заперечення Уряду, Суд відхиляє його.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

A. Події, що передували справі

5. 07 липня 2000 року підприємство-заявник та державне підприємство "Укрвуглегеологія" (далі - ДП "УВГ"), структурний підрозділ Міністерства палива та енергетики України в особі власного структурного підрозділу - розташованого у м. Севастополь "Пансіонату "Ізумруд" (далі - "ПІ"), уклали договір оренди на строк десять років, за яким підприємство-заявник орендувало в ДП "УВГ" будівлю спального корпусу № 3 (далі - корпус № 3) "ПІ".

6. Згодом підприємство-заявник та "ПІ" уклали додатковий договір, за яким перша сторона договору зобов’язувалася здійснити ремонт корпусу № 3, як раніше було погоджено ДП "УВГ". Підприємство-заявник належним чином відремонтувало його.

7. У незазначену дату підприємство-заявник звернулося до Регіонального відділення Фонду державного майна України у місті Севастополі (далі - Фонд) із заявою про приватизацію корпусу № 3. Останній, у свою чергу, звернувся з листом на отримання згоди до Міністерства, яке листом від 06 серпня 2003 року поінформувало, що заперечень не мало.

8. Наказом від 08 грудня 2003 року Фонд включив корпус № 3 до переліку майна, яке підлягало приватизації.

9. 26 грудня 2003 року Регіональне відділення Фонду у місті Севастополі прийняло рішення про приватизацію корпусу № 3, уклавши договір купівлі-продажу з підприємством-заявником на суму 552 756 українських гривень (далі - грн). Ця сума становила ринкову вартість корпусу з вирахуванням вартості здійсненого підприємством-заявником ремонту (375 295 грн), як було встановлено експертною оцінкою компанії "І." від 30 листопада 2003 року за запитом регіонального відділення. Того дня регіональне відділення уклало з підприємством-заявником договір купівлі-продажу, і останнє нотаріально зареєструвало своє право власності на корпус № 3.

10. З огляду на зазначений договір 12 лютого 2004 року підприємство-заявник та "ПІ" розірвали договір оренди від 07 липня 2000 року.

11. Згідно з твердженнями підприємства-заявника, незважаючи на зазначений договір, ДП "УВГ" залишило корпус № 3 на своєму балансі. До того ж, у 2005 році корпус від’єднали від мережі електропостачання та водопостачання "ПІ".

B. Провадження, ініційоване підприємством-заявником

12. У серпні 2005 року підприємство-заявник звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до ДП "УВГ" та з проханням зобов’язати ДП "УВГ" зняти корпус № 3 зі свого балансу і повторно підключити до мереж "ПІ". ДП "УВГ", у свою чергу, подало зустрічний позов до підприємства-заявника та Регіонального відділення Фонду у місті Севастополі, вимагаючи визнати недійсним договір від 26 грудня 2003 року і стверджуючи, що "ПІ" та корпус № 3 не підлягали приватизації.

13. Рішенням від 01 лютого 2006 року суд частково позов задовольнив та відмовив у задоволенні зустрічного позову. Він зазначив, що підприємство-заявник було власником корпусу № 3, отримавши право власності на нього після його приватизації, недійсність якої встановлено не було. Щодо стверджуваної недійсності договору від 26 грудня 2003 року він встановив, що: (1) рішення про приватизацію було прийнято Фондом, а не його Севастопольськім відділенням, і це рішення не оскаржувалося; (2) корпус № 3 був приватизований не як "цілісний майновий комплекс", а як "індивідуально визначене майно - об’єкт нерухомості", яке відповідно до законодавства могло бути приватизовано; та (3) ДП "УВГ" не довело, що корпус № 3 належав до категорії об’єктів, що становлять культурну, історичну та національну цінність, які відповідно до закону не могли бути приватизовані. Отже, суд зобов’язав ДП "УВГ" зняти корпус № 3 зі свого балансу та підключити його до комунікаційних мереж "ПІ".

14. 21 березня 2006 року Донецький апеляційний господарський суд скасував зазначене рішення, оскільки справу мав розглядати Господарський суд міста Севастополя. 21 червня 2006 року Вищий господарський суд України скасував цю постанову як помилкову та залишив без змін рішення від 01 лютого 2006 року. 23 серпня 2006 року Верховний Суд України відмовив у задоволенні касаційної скарги ДП "УВГ" на постанову від 21 червня 2006 року.

15. Тим часом 20 грудня 2005 року Міністерство вугільної промисловості України (правонаступник Міністерства палива та енергетики України) вирішило провести реорганізацію ДП "УВГ", виділивши з його складу структурний підрозділ "ПІ" та створивши на його основі державне підприємство "Пансіонат "Ізумруд" (далі - державне підприємство "ПІ"). Державне підприємство "ПІ" мало стати правонаступником ДП "УВГ" щодо діяльності, пов’язаної з його колишнім структурним підрозділом "ПІ".

16. 23 жовтня 2006 року Господарський суд Донецької області задовольнив заяву підприємства-заявника та замінив ДП "УВГ" на його правонаступника, державне підприємство "ПІ", у виконавчому провадженні за рішенням від 01 лютого 2006 року, яке залишалося невиконаним.

17. 04 червня 2007 року Державна виконавча служба України поінформувала підприємство-заявника про наявність двох взаємовиключних виконавчих листів: один за рішенням від 01 лютого 2006 року, а інший - за рішенням від 13 жовтня 2006 року (див. пункт 21). Державна виконавча служба України надіслала листа до Господарського суду Донецької області з проханням роз’яснити порядок виконання рішення від 01 лютого 2006 року. Вбачається, що вона не отримала відповіді та, отже, зупинила виконавче провадження.

18. 24 квітня 2007 року державне підприємство "ПІ" звернулося до Господарського суду Донецької області із заявою про перегляд рішення від 01 лютого 2006 року за нововиявленими обставинами. Посилаючись на висновки у рішенні від 13 жовтня 2006 року, воно вважало, що рішення від 01 лютого 2006 року втратило законну силу, і просило суд скасувати його.

19. 04 червня 2008 року суд повернув заяву без розгляду, оскільки державне підприємство "ПІ" згодом відкликало свою заяву, не вказавши підстав для цього та не відправивши представника в судове засідання.

C. Провадження, ініційоване державним підприємством "ПІ"

20. У вересні 2006 року державне підприємство "ПІ" звернулося до Господарського суду міста Севастополя з позовом до Регіонального відділення Фонду у місті Севастополі та підприємства-заявника, вимагаючи визнати недійсним договір від 26 грудня 2003 року. У відповідь підприємство-заявник клопотало про закриття справи, стверджуючи з посиланням на статтю 80 Господарського процесуального кодексу України 1991 року, що той самий спір між тими самими сторонами вже було вирішено рішенням від 01 лютого 2006 року.

21. Рішенням від 13 жовтня 2006 року суд частково задовольнив позов. Він зазначив, що ДП "УВГ", підприємство геологічної служби, було підприємством загальнодержавного значення. Отже, воно входило до категорії державного майна, яке не підлягало приватизації. На момент укладення договору від 26 грудня 2003 року корпус № 3 був частиною цілісного майнового комплексу ДП "УВГ". "ПІ" було структурним підрозділом ДП "УВГ", і його майно не могло бути приватизовано. Тому включення Фондом корпусу № 3 до переліку об’єктів, які підлягали приватизації, суперечило законодавству. Отже, суд скасував договір від 26 грудня 2003 року, зобов’язав підприємство-заявника повернути корпус № 3 державі та зобов’язав державу сплатити підприємству-заявнику 552 756 грн. Стосовно клопотання підприємства-заявника суд встановив, що на момент вирішення справи Господарським судом Донецької області "ПІ" було реорганізовано в самостійну юридичну особу, а його майнові права перейшли до Державного підприємства "ПІ". Тому ДП "УВГ" було неналежною стороною провадження і не могло висувати жодних зустрічних позовних вимог щодо визнання недійсним договору від 26 грудня 2003 року. Отже, підприємство-заявник не довело, що суди вже розглянули позов Державного підприємства "ПІ" щодо того самого предмета та з тих самих підстав.

22. 10 листопада 2006 року Севастопольський апеляційний господарський суд залишив без змін зазначене рішення. Стосовно заперечень підприємства-заявника він зазначив, що саме Державне підприємство "ПІ", а не ДП "УВГ", мало бути належним відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) у справі, коли було винесено рішення від 01 лютого 2006 року, а підприємство-заявник не довело, що суди вже вирішили той самий спір з Державним підприємством "ПІ".

23. 21 грудня 2006 року Вищий господарський суд України частково змінив рішення від 13 жовтня 2006 року та виключив з нього зобов’язання стягнути 552 756 грн на користь підприємства-заявника. Він встановив, що згідно з національним законодавством у випадку визнання недійсним продажу приватизованих об’єктів кошти, сплачені покупцем за такі об’єкти, повинні стягуватися на підставі судового рішення з надходжень від їхнього повторного продажу.

24. 20 лютого 2007 року Верховний Суд України залишив без змін зазначену постанову.

I. МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

25. У своїй відповіді на зауваження Уряду у справі підприємство-заявник висунуло нову скаргу за статтею 13 Конвенції на відсутність ефективних засобів юридичного захисту у його справі.

26. На думку Суду, ця скарга не є уточненням первинних скарг підприємства-заявника, щодо яких сторони мали можливість надати коментарі. Отже, він вважає, що розглядати зазначене питання у контексті цієї справи недоцільно (див., наприклад, рішення у справі "Терентьєв проти України" (Terentyev v. Ukraine), заява № 39763/02, пункти 32 і 33, від 29 травня 2008 року).

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

27. Підприємство-заявник скаржилося на невиконання рішення від 01 лютого 2006 року внаслідок ухвалення рішення від 13 жовтня 2006 року. Воно посилалося на пункт 1 статті 6 Конвенції, відповідна частина якої передбачає:

"Кожен має право на справедливий … розгляд його справи … судом, …, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру …".

A. Доводи сторін

28. Уряд, по суті, повторив висновки, наведені в рішенні від 13 жовтня 2006 року (див. пункт 21). Він стверджував, що було два провадження з двома різними сторонами: у першому провадженні це було ДП "УВГ", а в другому - Державне підприємство "ПІ". Загалом Уряд стверджував, що скарга була явно необґрунтованою та у будь-якому разі зазначене положення порушено не було.

29. Підприємство-заявник не погодилося. Воно зазначило, що на момент ініціювання Державним підприємством "ПІ" провадження щодо нього Господарський суд Донецької області вже вирішив своїм остаточним рішенням від 01 лютого 2006 року (див. пункт 13) той самий спір між тими самими сторонами. Державне підприємство "ПІ" було правонаступником ДП "УВГ" і його дії обмежувалися попередніми процесуальними діями ДП "УВГ". Отже, підприємство-заявник стверджувало про порушення у його справі принципу юридичної визначеності.

B. Оцінка Суду

1. Прийнятність

30. Суд вважає, що ця скарга порушує серйозні питання права, які вимагають розгляду по суті. Отже, вона не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

2. Суть

31. Суд зазначає, що у відповідь на аргументи підприємства-заявника про вирішення питання Господарським судом Донецької області Господарський суд міста Севастополя зазначив, що ДП "УВГ" було неналежною стороною провадження у попередньому суді, а відповідний зустрічний позов мало подати Державне підприємство "ПІ" (яке вже стало правонаступником ДП "УВГ"). Так, він дійшов висновку про недоведення підприємством-заявником аргументу, що суди вже розглянули позов Державного підприємства "ПІ" щодо того самого предмета і з тих самих підстав.