Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Гарумов проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Йонко Грозєв (<…>), Голова,

Габріеле Куцско-Штадльмайер (<…>),

Ладо Чантурія (<…>), судді,

та Мілан Блашко (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 07 травня 2019 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 70043/17), яку 26 вересня 2017 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин Російської Федерації п. Магомедганипа Гаджієвич Гарумов (далі - заявник).

2. Заявника представляли п. В.В. Раков та п. Р.Н. Розметов - юристи, які практикують у м. Києві. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина.

3. Заявник скаржився, inter alia, на відсутність медичної допомоги під час тримання під вартою та ненадання органами влади відповідних і достатніх підстав для обґрунтування його досудового тримання під вартою.

4. 26 вересня 2017 року заявник звернувся до Суду з проханням про застосування тимчасового заходу відповідно до правила 39 Регламенту Суду, щоб його могли перевести до спеціалізованого медичного закладу для подальшого неврологічного лікування. 19 березня 2018 року Суд відхилив це клопотання. Заяву було розглянуто у першочерговому порядку відповідно до правила 41 Регламенту Суду.

5. Того дня про зазначені скарги (див. пункт 3) було повідомлено Уряд, а решту скарг у заяві було визнано неприйнятними відповідно до пункту 3 правила 54 Регламенту Суду . У відповідь на повідомлення відповідно до пункту 1 статті 36 Конвенції Уряд Російської Федерації поінформував Суд про небажання використовувати своє право брати участь у справі.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Заявник народився у 1967 році та наразі тримається під вартою у Київському слідчому ізоляторі (далі - СІЗО).

A. Затримання та тримання заявника під вартою

7. 01 червня 2017 року заявника затримали за підозрою у викраденні людини.

8. 02 червня 2017 року Печерський районний суд міста Києва (далі - районний суд) обрав заявнику запобіжний захід у вигляді взяття під варту. Суд погодився з наведеними слідчим підставами для тримання заявника під вартою, проте не зазначив їх у своїй ухвалі. В ухвалі лише зазначалося, що наведених слідчим підстав було достатньо для висновку суду, що заявник міг спробувати ухилитися від слідства і суду, перешкоджати слідству та впливати на інших підозрюваних або свідків у провадженні. Інших деталей суд не зазначив. 03 серпня 2017 року апеляційний суд залишив цю ухвалу без змін.

9. 06 червня 2017 року заявника помістили до Київського СІЗО.

10. Під час досудового слідства строк тримання заявника під вартою неодноразово продовжували, у тому числі 27 липня, 22 і 28 вересня та 15 і 29 листопада 2017 року. Підставами для продовження строку тримання його під вартою були тяжкість можливого покарання, необхідність проведення додаткових слідчих і процесуальних дій та той факт, що існуючі ризики [ухилення та перешкоджання заявником слідству] були досі актуальними. Інших деталей суд не зазначив. В останню із зазначених дат суд обрав двом співобвинуваченим заявника запобіжний захід, не пов’язаний із позбавленням волі.

11. 13 грудня 2017 року Кагарлицький районний суд Київської області (далі - суд першої інстанції) провів підготовче засідання у справі заявника. Суд першої інстанції залишив без змін обраний заявнику запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, повторивши без надання деталей ті самі підстави, що й на стадії досудового слідства, зокрема, що існувала обґрунтована підозра у скоєнні заявником зазначеного злочину; у випадку звільнення він міг спробувати ухилитися від слідства та суду; встановленим законодавством покаранням за вчинений злочин було позбавлення волі на строк до десяти років з конфіскацією всього майна; і що як іноземний громадянин він не мав постійного місця проживання в Україні та був безробітним.

12. Під час розгляду справи судом першої інстанції строк тримання заявника під вартою знов неодноразово продовжувався, у тому числі 09 лютого, 28 березня, 24 квітня, 13 червня, 11 вересня, 07 листопада 2018 року та 11 лютого 2019 року. Підстави для продовження строку тримання його під вартою були аналогічні підставам, зазначеним у пунктах 8, 10 і 11. Суди не навели жодних додаткових деталей.

13. У своїх ухвалах від 22 вересня і 13 грудня 2017 року, 28 березня, 13 червня і 11 вересня 2018 року та 07 листопада і 11 лютого 2019 року суди також посилалися на те, що заявник був громадянином Російської Федерації та міг ухилитися від слідства й суду за кордоном, оскільки не віддав свій паспорт і не мав постійного місця проживання, соціальних зв’язків та роботи в Україні. Жодних додаткових деталей або підстав для відповідних ухвал з цього питання суди не наводили.

14. Під час розгляду питання щодо продовження строку тримання його під вартою 28 вересня і 13 грудня 2017 року, 28 березня, 24 квітня, 13 червня, 11 вересня, 07 листопада 2018 року та 11 лютого 2019 року заявник висував заперечення. Він стверджував, inter alia, про незадовільний стан свого здоров’я, оскільки нещодавно переніс інсульт, що він мав стабільні сімейні стосунки та не намагався ухилятися від слідства і суду.

15. Зокрема, 13 грудня 2017 року, 07 лютого, 21 березня та 23 квітня 2018 року заявник звертався до суду з клопотанням про зміну запобіжного заходу на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. Він зазначив, що мав серцеві та неврологічні захворювання, а стан його здоров’я вимагав лікування в спеціалізованому медичному закладі поза межами СІЗО; що він мав видану українськими органами влади посвідку на постійне проживання, цивільну дружину та двох народжених в Україні дітей. Він також зазначив, що на час досудового слідства двом його співобвинуваченим було обрано не пов’язаний з позбавленням волі запобіжний захід, і те, що вони перебували на свободі, не перешкоджало слідству. З відповідних ухвал вбачається, що суди не розглянули зазначені аргументи.

16. Згідно з наявною інформацією з вересня по листопад 2017 року для надання невідкладної медичної допомоги або для перевезення заявника із СІЗО швидка допомога викликалася десять разів. Крім того, у дні проведення засідань, а саме: 13 грудня 2017 року, 16 січня, 09 лютого, 24 квітня і 08 травня 2018 року через поганий стан здоров’я заявника до суду першої інстанції привозила карета швидкої допомоги.

17. Згідно з наявною інформацією наразі заявник тримається під вартою у Київському СІЗО до розгляду його справи судом першої інстанції.

B. Надана заявнику медична допомога під час тримання під вартою

18. Згідно з твердженнями Уряду, коли заявника помістили до СІЗО (див. пункт 9), він не висував жодних скарг щодо стану здоров’я.

19. З 06 липня 2017 року заявника лікували у медичній частині СІЗО у зв’язку з, inter alia, ішемічною хворобою серця та гіпертонією другого ступеня.

20. 03 вересня 2017 року карета швидкої допомоги відвезла заявника до Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги (далі - лікарня швидкої медичної допомоги), де йому діагностували геморагічний інсульт та гіпертонію третього ступеня. Йому надали невідкладну медичну допомогу.

21. 08 вересня 2017 року заявника виписали з лікарні та повернули до СІЗО з медичними призначеннями та рекомендаціями щодо подальшого лікування. Стан його здоров’я оцінили як середньої тяжкості.

22. 13 вересня 2017 року заявника проконсультували невролог та кардіолог, які з огляду на його діагноз (див. пункт 20) призначили медикаментозне лікування та рекомендували подальше стаціонарне лікування в медичному закладі неврологічного профілю. Йому також рекомендувалося проходження магнітно-резонансної томографії (далі - МРТ), масаж та лікувальна фізкультура. У подальших рекомендаціях від 02 жовтня 2017 року невролог зазначив, що відсутність належної медичної допомоги могла призвести до ще однієї внутрішньо-мозкової кровотечі та інвалідності. Невролог також зазначив, що станом на 13 вересня 2017 року заявник потребував додаткового обстеження та лікування у медичному закладі неврологічного профілю для уточнення подальшого лікування.

23. Під час судового засідання 21 вересня 2017 року заявнику стало зле. Карета швидкої допомоги доставила його до лікарні швидкої медичної допомоги, де його оглянули невролог та терапевт і він пройшов спіральну комп’ютерну томографію (СКТ) головного мозку. Йому рекомендували подальший нагляд невролога та повернули до СІЗО.

24. Того дня районний суд зобов’язав адміністрацію Київського СІЗО забезпечити термінове проведення судово-медичного обстеження заявника. Сторони не поінформували Суд щодо виконання цієї вказівки.

25. 29 вересня та 10 жовтня 2017 року заявник консультувався з неврологом, який призначив йому медичні препарати та масаж лівих кінцівок.

26. 29 грудня 2017 року адміністрація СІЗО поінформувала захисника заявника про відсутність серед персоналу СІЗО кардіолога або реабілітолога. Обладнання для проведення МРТ також не було. Тим, хто мав серцеві захворювання, медична допомога надавалася терапевтом. Згідно з матеріалами справи МРТ було, зрештою, проведено 15 січня 2018 року в установі за межами СІЗО, як стверджується, за кошти дружини заявника.

27. 03 січня 2018 року захисник заявника звернувся до Київського обласного бюро судово-медичної експертизи з клопотанням про проведення судово-медичного обстеження з метою встановлення, inter alia, хвороб заявника та чи потребував він лікування.

28. Під час проведення зазначеного обстеження судово-медичні експерти ознайомилися з медичною карткою заявника та оглянули його особисто. У своєму висновку від 02 лютого 2018 року вони зазначили, що заявник мав цереброваскулярне захворювання, дисциркуляторну енцефалопатію та гіпертонію третього ступеня, також він переніс інсульт (03 вересня 2017 року). З наявних на момент проведення обстеження симптомів було зрозуміло, що він переніс повторний інсульт, необхідно було провести додаткове обстеження, а також пройти стаціонарне лікування в медичному закладі неврологічного профілю.

29. 09 лютого і 06 березня 2018 року адміністрація СІЗО відповіла на клопотання захисника заявника щодо переведення заявника до спеціалізованого медичного закладу, що таке переведення буде можливим за умови надання відповідних документів, що підтвердять готовність зазначеного медичного закладу прийняти заявника на лікування.

30. 08 травня 2018 року захисник заявника звернувся до суду першої інстанції з проханням перевести заявника до медичного закладу неврологічного профілю для проведення додаткового обстеження та проходження стаціонарного лікування. Того дня суд першої інстанції задовольнив клопотання та постановив перевести заявника до відповідного медичного закладу на його вибір та за рахунок заявника або його родичів.

31. 11 травня 2018 року адміністрація СІЗО поінформувала захисника заявника про те, що переведення його клієнта для лікування буде можливим за умови надання ним відповідних документів, які підтвердять готовність зазначеного медичного закладу прийняти заявника на лікування. Захисника також поінформували, що у СІЗО заявнику надавалося симптоматичне лікування.

32. 04 червня 2018 року заявника перевели на лікування до Київської міської клінічної лікарні № 4. Було проведено низку аналізів і обстежень та призначено медикаментозне лікування. 22 червня 2018 року заявника виписали та повернули до СІЗО з незначним поліпшенням стану його здоров’я.

33. 05 липня 2018 року заявника визнали інвалідом другої групи. Друга група інвалідності проміжна між першою, яка становить найвищий рівень інвалідності, та третьою - найменш тяжкою. Заявнику також рекомендували реабілітаційне лікування.

34. Сторони не поінформували Суд щодо медичної допомоги, наданої заявнику з липня 2018 року.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

35. Заявник скаржився на ненадання йому належної медичної допомоги під час тримання його під вартою. Він посилався на статтю 3 Конвенції, яка передбачає:

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.".

A. Прийнятність

36. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.